Іменем України
19 лютого 2021 року м. Чернігівсправа № 927/1178/20
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу
позивач: Фізична особа-підприємець Крупа Володимир Миколайович,
РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
відповідач: Фізична особа-підприємець Бракоренко Наталія Андріївна,
РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2
предмет спору: про стягнення 145220,00 грн
Учасники справи не викликались.
Фізичною особою-підприємцем Крупа Володимир Миколайович подано позов до Фізичної особи-підприємця Бракоренко Наталія Андріївна про стягнення 145220,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем укладеного між сторонами договору поставки.
Ухвалою від 14 грудня 2020 року позовну заяву залишено без руху; ухвалено позивачу протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, усунути недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду, шляхом подання до суду належним чином засвідченої копії нотаріально посвідченої довіреності від 11 вересня 2020 року №439 на ім'я Рудюк Валентини Григорівни.
24 грудня 2020 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії довіреності від 11 серпня 2020 року №439 на ім'я Рудюк Валентини Григорівни, до якого додано копію вказаної довіреності.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.3, п.8 ч.4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує ціну позову. У порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 28 грудня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов та всіх доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі; позивачу встановлено строк протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання відзиву на позов для подачі до суду відповіді на відзив з одночасним надсиланням копії відповіді на відзив та доданих до неї доказів відповідачу; відповідачу встановлено строк протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечення на відповідь позивача на відзив з одночасним надсиланням його копії разом з доданими до нього документами позивачу.
Ухвала суду від 28 грудня 2020 року, направлена позивачу по справі за адресою місця реєстрації: АДРЕСА_1 , повернулась на адресу суду з відміткою відділення зв'язку “за закінченням терміну зберігання”.
Ухвала суду від 28 грудня 2020 року, направлена відповідачу по справі за адресою місця реєстрації: вул. Хлібопекарська, 11, кв. 39, м. Чернігів, 14000, повернулась на адресу суду з відміткою відділення зв'язку “адресат відсутній за вказаною адресою”.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі, якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Заяв про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи від позивача та відповідача не надходило.
Крім того, інформація стосовно слухання судом справ є публічною і розміщується на офіційному сайті Господарського суду Чернігівської області в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у учасників справи можливості дізнатись про слухання справи за їх участю.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що позивач та відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк відповідач не надав та не заперечив стосовно позовних вимог, поважність причин неподання відзиву на позовну заяву суду не повідомив, заяв та клопотань від відповідача не надходило.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами.
За таких обставин рішення приймається за наявними матеріалами справи на підставі ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи та перевіривши надані докази, суд встановив:
22 вересня 2020 року між Фізичною особою-підприємцем Крупа Володимир Миколайович (постачальник) (позивач у справі) та Фізичною особою-підприємцем Бракоренко Наталія Андріївна (покупець) (відповідач у справі) було укладено договір поставки №12-В/20.
Договір поставки від імені відповідача підписала Рудюк Валентина Григорівна, що діяла від імені покупця на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 11 серпня 2020 №439. Копія вказаної довіреності міститься в матеріалах справи /а.с. 26/.
Згідно п .1.1 договору постачальник приймає на себе зобов'язання поставляти і передавати у власність покупця товар в асортименті і в терміни, узгодженні сторонами в заявці на поставку товару, яка може здійснюватися за допомогою телефонного (в т.ч. мобільного) зв'язку та або за допомогою мессенджерів, SMS повідомлень, електронних листів, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар на умовах, передбачених умовами даного договору за вільними цінами.
За змістом п. 2.1. договору ціна кожної партії товару, кількість, асортимент, терміни та місце поставки товару сторони узгоджують після подання заявки покупцем відповідно до наявності товару у постачальника. Після погодження сторонами заявки, заявка здійснюється на кожну окрему партію товарів та підлягає виконанню постачальником.
Оплата за товар здійснюється протягом семи банківських днів з моменту отримання кожної окремої поставки товару /п. 2.2 договору/.
Відповідно п.2.3. договору ціна договору складається із сум, визначених видатковими накладними відповідно до п. 4.2. цього договору.
Здавання-приймання товару по кількості і якості здійснюється на складі покупця. Складом покупця сторони, в контексті цього договору, вважають місце узгоджене сторонами в заявці на кожну окрему партію товару /п.4.1. договору/.
Згідно п. 4.2. договору при передачі покупцеві товару постачальник повинен надати супровідні документи: видаткову накладну.
Право власності переходить до покупця з моменту підписання видаткової накладної на товар /п.4.3. договору/.
Відповідно п. 8.3. договору, даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2022 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх обов'язків. Якщо жодна із сторін за місяць до закінчення дії договору не попередить іншу сторону про намір розірвання договору, останній вважається пролонгованим на один рік. Кількість років пролонгації не обмежена.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Станом на день прийняття рішення доказів розірвання договору або визнання його недійсним суду не надано.
За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Позивач в позовній заяві зазначає, що на виконання умов укладеного між сторонами договору на користь відповідача поставлявся товар в асортименті і в терміни, узгоджені сторонами в заявці на поставку товару.
Позивачем до позовної заяви додано, зокрема, заявку від 22 вересня 2020 року на поставку товару згідно договору поставки №12-В/20 від 22 вересня 2020 року, згідно якої загальна вартість поставки товару становить 145220,00 грн. Заявку підписала від імені відповідача Рудюк Валентина Григорівна, що діяла від імені покупця на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 11 серпня 2020 року №439.
Заявка на поставку товару Фізичній особі-підприємцю Бракоренко Н.А. за підписом Рудюк В.Г. була передана постачальнику 22 вересня 2020 року, про що свідчить відмітка про отримання заявки на ній, з зазначенням: «отримав особисто Крупа В.М. 22 вересня 2020 року».
Вказаною заявкою на поставку товару, місцем поставки визначено: місто Хмельницький, вулиця Проскурівська, 21, магазин «Рregо».
25 вересня 2020 року позивачем було здійснено поставку відповідачу вказаного в заявці товару, що підтверджується видатковою накладною №47 від 25 вересня 2020 року на загальну суму 145220,00 грн, яка підписана з обох сторін.
Будь-яких претензій щодо якості, кількості та комплектності товару від відповідача на адресу позивача не надходило та матеріали справи не містять.
Як було зазначено вище, оплата за товар, згідно п. 2.2. договору, здійснюється протягом семи банківських днів з моменту отримання кожної окремої поставки товару.
Тобто, з урахуванням дати поставки (25 вересня 2020 року) останнім днем розрахунків за отриманий товар є 06 жовтня 2020 року.
В порушення умов укладеного між сторонами договору, відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, вартість отриманого ним товару не сплатив. В результаті чого за відповідачем утворилась заборгованість за отриманий товар у розмірі 145220,00 грн.
Станом на день подачі позову відповідач заборгованість у розмірі 145220,00 грн не сплатив.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Наведені обставини у їх сукупності свідчать про те, що обов'язок відповідача здійснити оплату товару по договору поставки, за заявкою та накладною зазначеними вище, є документально підтвердженим, що не спростовано відповідачем.
Судом було вчинено дії щодо перевірки статусу та місця реєстрації відповідача, у зв'язку з чим отримано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відповідача станом на 28 січня 2021 року.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за критерієм пошуку ідентифікаційний номер - 3147421443, станом на 28 січня 2021 року зазначено, що Фізична особа-підприємець Бракоренко Наталія Андріївна, місце знаходження: АДРЕСА_2 , 27 листопада 2020 року припинила підприємницьку діяльність.
Враховуючи дані, отримані з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно відповідача, а також враховуючи дату звернення позивача до суду з позовною заявою (10 грудня 2020 року), у даній справі відповідач втратив статус суб'єкта підприємницької діяльності до пред'явлення позову.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу.
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18) зроблено наступний висновок про правильне застосування норм права щодо визначення юрисдикційності спору в аналогічних правовідносинах:
«З 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи-підприємця, яка є однією зі сторін у справі.
Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Наведена норма підлягає застосуванню, якщо суд відкрив провадження за позовом, який подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб'єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.
Судом встановлено, що звертаючись з цим позовом до суду, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла у зв'язку з невиконанням взятого на себе згідно договору поставки обов'язку з оплати товару.
Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо наявності або відсутності правових підстав для стягнення заборгованості, яка виникла з договору, який за своєю правовою природою є господарським.
Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Аналогічний правовий висновок про застосування норм матеріального права в такий спосіб викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №910/8729/18 (провадження №12-294гс18).
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що розгляд даного спору належить до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи-підприємця не припинились.
За наведених обставин, у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені допустимими доказами, тому доходить висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Враховуючи, що відповідач 27 листопада 2020 року втратив статус суб'єкта підприємницької діяльності, сума заборгованості підлягає стягненню з ОСОБА_1 , як з фізичної особи.
Судовий збір відповідно до ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1.Позовні вимоги задовольнити повністю.
2.Стягнути з ОСОБА_1 (код НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Крупа Володимир Миколайович (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 145220,00 грн заборгованості та 2178,30 грн судового збору.
3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення складено та підписано 19 лютого 2021 року.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.
Суддя С.В. Белов
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/