вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
09.02.2021м. ДніпроСправа № 904/1834/20
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г. за участю секретаря судового засідання Головахи К.К., розглянувши справу
за позовом Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до Фізичної особи-підприємця Бетєєва Євгена Христофоровича, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 11 537,37 грн.
Представники:
Від позивача Кожемятов К.М. -представник
Від відповідача не з'явився
Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" звернулась до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Бетєєва Євгена Христофоровича про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 11 537,37 грн., яка складається з суми основного боргу - 10 535,34 грн., 503,00 грн. - інфляційних втрат, 275,54 грн. - 3% річних, 146,65 грн. - пені та 76,84 грн. - 7% штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу теплової енергії № 1513 С від 11.12.2013 в частині повної та своєчасної оплати за поставлену теплову енергію.
Ухвалою від 06.04.2020 позовну заяву залишено без руху та зобов'язано Позивача протягом десяти днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви.
14.07.2020 Позивач надав до суду заяву про усунення недоліків.
16.07.2020 року, після усунення недоліків позовної заяви, суд постановив ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
10.08.2020 року від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що Договір №1513 С про купівлю - продаж теплової енергії від 11 грудня 2013 року він не підписував та порушує питання стосовно призначення судової експертизи, а також зазначає, що строк позовної давності фактично сплив.
Однак, клопотання про призначення експертизи відповідачем протягом розгляду справи надано не було.
Ухвалою суду від 18.09.2020 здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 06.10.2020
Ухвалою суду від 06.10.2020 підготовче засідання відкладено до 27.10.2020.
Ухвалою суду від 27.10.2020 підготовче засідання відкладено до 17.11.2020.
Ухвалою суду від 17.11.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 17.12.2020 та оголошено перерву в судовому засіданні до 07.12.2020.
17.11.2020, після засідання, до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій стосовно звернення відповідача до ДП «Криворізька теплоцентраль» з намірами розірвати договір купівлі-продажу теплової енергії від 11.12.2013 № 1513 позивач зазначив, що листом № 7440/30 від 24.10.2014 відповідачу відмовлено у розірванні договору, у зв'язку із тим, що приміщення, в яке постачається теплова енергія знаходиться на першому поверсі житлового будинку. Відповідно до наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 № 169 питання відключення від центрального опалення можливо лише для окремо розташованих житлових будинків.
Згідно із п. 10.1. договору питання розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, або може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін.
Також позивач звертає увагу на те, що споживачем не вжито жодних заходів стосовно розірвання договору в судовому порядку.
Стосовно заяви відповідача про самостійне відключення від системи центрального опалення житлового будинку, позивач зазначає, що 01.02.2017 ДП «Криворізька теплоцентраль» складено акт № 39. В результаті проведення комісійного обстеження внутрішньої системи опалення нежитлового приміщення № 23 (маг. «Стелс» ФОП Бетєєв Є.Х) в житловому будинку № 18 по вул. Січеславська, комісія у складі представників ДП «Криворізька теплоцентраль» інженера- інспектора за режимами споживання теплової енергії ПівнЕР Гладир А.В. та слюсаря з обслуговування теплових пунктів ПівнЕР Горохової В.А., в присутності споживача Бетєєва Є.Х. та представника управителя ТОВ «Житлокомцентр» майстра Лета Н.Б. встановили факт несанкціонованого втручання в діючу внутрішньо будинкову систему централізованого опалення. Управителю ТОВ «Житлокомцентр» дана вказівка стосовно надання проектної документації на внутрішньо будинкову систему централізованого опалення житлового будинку № 18 по вул. Січеславська та приведення у відповідність до проектної документації системи опалення приміщення № 23 в даному житловому будинку.
Позивач вказує на те, що намагання відповідача власноруч від'єднатися від системи централізованого опалення вчинено без законних на те підстав та з порушенням діючого законодавства, а саме закону України «Про теплопостачання» та Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Також позивач вказує на те, що у відзиві на позов відповідач зазначає, що договір, наявний в матеріалах справи, ним особисто не підписувався і заявляє про необхідність проведення почеркознавчої експертизи.
Однак вказаний договір підписаний відповідачем у статусі фізичної особи-підприємця, і до даного часу його чинність відповідачем не оскаржувалась.
Позивач вважає, що відповідачем не надано належних підстав для сумніву у підписанні саме ним даного договору та проведення експертизи.
Ухвалою суду від 07.12.2020 підготовче засідання відкладено до 21.12.2020.
17.12.2020 Позивач направив до суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 21.12.2020 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 19.01.2021.
Ухвалою від 19.01.2021 судове засідання відкладено до 09.02.2021.
Позивач у судовому засіданні 09.02.2021 підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, на електронну адресу суду надав письмові пояснення в яких проти задоволення позову заперечив.
Також відповідачем надано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з погодним умовами.
Суд відхиляє клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки строки встановлені ГПК України на розгляд справи в порядку загального позовного провадження є вичерпаними.
Крім того, відповідач міг звернутися до суду з клопотання про проведення судового засідання в режимі відео конференції, однак цього не зробив.
Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
В судовому засіданні 09.02.2021 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд встановив.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ.
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов'язаних з укладенням договору, встановлення факту постачання теплової енергії, встановлення факту невиконання відповідачем умов договору в частині оплати теплової енергії та правомірності вимоги позивача про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію.
Як вбачається з матеріалів справи, 11.12.2013 між Фізичною особою-підприємцем Бетєєвим Євгеном Христофоровичем (споживач-покупець, відповідач) та Державним підприємством «Криворізька теплоцентраль» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль») (теплопостачальна організація-продавець, позивача) укладено договір кпівлі-продажу теплової енергії №1513 С (договір).
Пунктом 1.1. договору встановлено, що за цим договором теплопостачальна організація-продавець бере на себе зобов'язання постачати споживачеві-покупцю теплову енергію в потрібних йому обсягах, а споживач-покупець зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими згідно чинного законодавства тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
Теплова енергію поставляється споживачу-покупцю в обсягах, визначених в додатку 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною, на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального періоду; гаряче водопостачання - протягом року (за наявності виділеного об'єму природного газ) (п. 2.1. договору).
Згідно п. 3.2. споживач-покупець зобов'язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які визначені договором (пп. 3.2.5. договору).
Відповідно до п. 6.1. договору розрахунки за теплову енергію, що споживається споживачем-покупцем, проводяться в грошовій формі за розрахунковий період, відповідно до тарифів, встановлених згідно чинного законодавства України.
Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.2 договору).
У відповідності до п. 6.3. договору оплата за теплову енергію здійснюється споживаче-покупцем виключно грошовими коштами відповідно до тарифів, встановлених згідно чинним законодавством України, шляхом 30 відсоткової попередньої оплати вартості планових обсягів споживання теплової енергії за 5 днів до початку здійснення споживання. Решта 70 відсотків вартості планових обсягів споживання теплової енергії сплачується споживачем-покупцем протягом місяця споживання теплової енергії. Кошти, які надійшли при цьому від споживача-покупця, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості споживача-покупця за цим договором. Остаточний розрахунок за фактично спожиту споживачем-покупцем теплову енергію здійснюється до 20-го числа місяця, наступного за місяцем споживання теплової енергії.
Цей договір набирає чинності з моменту фактичного надання послуг з теплопостачання та діє до 31.12.2014 року, з урахуванням частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України.
Договір припиняє свою дію у випадках: закінчення строку, на який він був укладений; взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття відповлдіного рішення Господарським судом; ліквідації однієї із сторін (п. 10.1. договору).
Пунктом 10.2. договору встановлено, що припинення дії договору не звільняє споживача-покупця від обов'язку повної сплати за спожиту теплову енергію.
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення дії договору не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 10.3 договору).
Відповідно до додатку до договору, дислокація об'єктів є об'єктами надання послуг: магазин, Кремлівська, 18/23 (а.с.23).
Як зазначено в позовній заяві, опалення нежитлового приміщення, яке вбудоване в перший поверх житлового будинку № 18, здійснюється через внутрішньо будинкову систему опалення. Система опалення нежитлового приміщення відповідача є єдиною та невід'ємною частиною внутрішньо будинкових систем будинку, а отже відповідач фактично отримував (споживав) теплову енергію.
На виконання умов договору, в період з 01.10.2014 по 31.12.2019 позивач поставив, а відповідач спожив теплову енергію на загальну суму 10 535,34 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи акти здачі-приймання робіт (надання послуг) (т. 1 а.с. 133-135, 139, 140, 143, 145, 151, 154, 157, 160, 163, 166, 171, 174, 177, 180, 183, 187, 190, 194, 197, 198, 201, 204, 211, 215, 219, 223, 227, 230, 234, 238).
Зазначені акти направлені на адресу відповідача супровідними листами (т. 1 а.с. 136, 141, 146, 152, 155, 158, 161, 164, 167, 172, 175, 178, 182, 185, 188, 191, 195, 199, 202, 205, 207, 212, 216, 220, 224, 228, 231, 235, 239).
Позивач у позові зазначає, що відповідач за поставлену теплову енергію не розрахувався, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 10 535,34 грн.
Викладене стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Стаття 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно п.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 598 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно до статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
З огляду на умови договору строк оплати наданих послуг за спірний період є таким, що настав.
Відповідач у встановлені строки свої зобов'язання по оплаті не виконав, доводи позивача, наведені в позовній заяві не спростував.
На момент розгляду справи борг відповідача складає 10 535,34 грн., докази погашення якого в матеріалах справи відсутні.
Також, позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача 503,00 грн. - інфляційних втрат, 275,54 грн. - 3% річних, 146,65 грн. - пені та штраф у розмірі 7% на суму 76 84грн.
В силу п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 7.3 договору, за порушення строків сплати споживачем-покупцем за отриману теплову енергію, з нього стягується пеня у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, за які допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної суми. Період, за який нараховуються штрафні санкції, становить три роки. Строк позовної давності, щодо стягнення штрафних санкцій встановлено строком у три роки.
Перевіривши розрахунок пені судом встановлено, що її сума за період з 21.03.2019 по 17.03.2020 становить 147,52 грн., однак суд не може вийти за межі позовних вимог, тому до стягнення підлягає сума заявлена позивачем 146,65 грн.
7% штрафу нараховані правомірно та вони підлягають стягненню у сумі 76,84 грн.
Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що сума 3% річних за період з 21.03.2017 по 17.03.2020 становить 275,54 грн.
Щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
З врахуванням викладеного, інфляційні втрати за період з квітня 2017 року по січень 2020 року складають 503,00 грн.
В ході розгляду справи відповідач заявив про застосування строків позовної давності.
Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 3, 4 ст.267 Цивільного кодексу України).
Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).
Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу (ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України).
Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 1, 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).
У відповідності до п. 6.3. договору оплата за теплову енергію здійснюється споживаче-покупцем виключно грошовими коштами відповідно до тарифів, встановлених згідно чинним законодавством України, шляхом 30 відсоткової попередньої оплати вартості планових обсягів споживання теплової енергії за 5 днів до початку здійснення споживання. Решта 70 відсотків вартості планових обсягів споживання теплової енергії сплачується споживачем-покупцем протягом місяця споживання теплової енергії. Кошти, які надійшли при цьому від споживача-покупця, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості споживача-покупця за цим договором. Остаточний розрахунок за фактично спожиту споживачем-покупцем теплову енергію здійснюється до 20-го числа місяця, наступного за місяцем споживання теплової енергії.
Пунктом 7.3 договору встановлено, що період, за який нараховуються штрафні санкції, становить три роки. Строк позовної давності, щодо стягнення штрафних санкцій встановлено строком у три роки.
З матеріалів справи вбачається, що строк, у межах якого позивач може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу становить:
- за актом приймання-передачі теплової енергії від 31.10.2014 до 20.11.2017;
- за актом приймання-передачі теплової енергії від 30.11.2014 до 20.12.2017;
- за актом приймання-передачі теплової енергії від 31.12.2014 до 20.01.2018;
- за актом приймання-передачі теплової енергії від 31.01.2015 до 20.02.2018;
- за актом приймання-передачі теплової енергії від 28.02.2015 до 20.03.2018;
- за актом приймання-передачі теплової енергії від 31.03.2015 до 20.04.2018;
- за актом приймання-передачі теплової енергії від 30.04.2015 до 20.05.2018;
- за актом приймання-передачі теплової енергії від 31.10.2015 до 20.11.2018;
- за актом приймання-передачі теплової енергії від 30.11.2015 до 20.12.2018;
- за актом приймання-передачі теплової енергії від 31.12.2015 до 20.01.2019;
- за актом приймання-передачі теплової енергії від 31.01.2016 до 20.02.2019;
- за актом приймання-передачі теплової енергії від 29.02.2016 до 20.03.2019;
- за актом приймання-передачі теплової енергії від 31.03.2016 до 20.04.2019;
- за актом приймання-передачі теплової енергії від 28.04.2016 до 20.05.2019;
- за актом приймання-передачі теплової енергії від 31.10.2016 до 20.11.2019;
- за актом приймання-передачі теплової енергії від 30.11.2016 до 20.12.2019;
- за актом приймання-передачі теплової енергії від 31.12.2016 до 20.01.2020;
- за актом приймання-передачі теплової енергії від 31.01.2017 до 20.02.2020;
- за актом приймання-передачі теплової енергії від 28.02.2017 до 20.03.2020.
Загальна сума заборгованості за вказаними актами становить 5 591,40 грн.
Позивач з позовом до суд звернувся 02.04.2020, що підтверджується вхідною датою на першому аркуші позовної заяви, тобто з пропуском строку позовної давності в цій частині.
Отже в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 5 591,40 грн. слід відмовити.
Також слід відмовити в частині стягнення 10,40 грн. інфляційних втрат та 0,50 грн. - 3% річних, оскільки вони нараховані за актом приймання-передачі теплової енергії від 28.02.2017, тобто поза межами строку позовної давності .
На підставі викладеного стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 4 943,94 грн. - основного боргу, 492,60 грн. - інфляційних втрат, 275,04 грн. - 3% річних, 146,65 грн. - пені та 7% штрафу - 76,84 грн.
Посилання відповідача у відзиві на позов на не підписання ним Договору купівлі-продажу №1513С від 11.12.2013 судом не приймається, оскільки в матеріалах справи наявні платіжні документи, за якими Бетєєв Є.Х. сплачував за теплову енергію з посиланням на Договір купівлі-продажу №1513С від 11.12.2013 (т. 2 а.с.65-67).
Крім того, Бетєєв Є.Х. 09.10.2014 сам звертався до позивача із заявою про припинення дії Договору купівлі-продажу №1513С від 11.12.2013 (т. 1 а.с. 26, т. 2 а.с. 7, 8).
При цьому, позивач листом від 24.10.2020 № 7440/30 відмовив відповідачу у наданні дозволу на відключення від опалення (а.с. 27).
Стосовно посилання Відповідача на самовільне відключення від опалення слід зазначити, що самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання, а отже наявні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення боргу за теплопостачання та штрафних (фінансових) санкцій за неналежне виконання умов договору поставки.
Відповідно до ст.19 ЗУ "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.05 №630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється (п.п.24-26 Правил).
Рішення про відключення будинку від системи централізованого опалення з улаштуванням індивідуального опалення повинно бути підтримане всіма власниками (уповноваженими особами власників) приміщень у житловому будинку.
При цьому обов'язково враховуються технічні можливості існуючих мереж газопостачання, водопостачання та електропостачання даного населеного пункту або окремого мікрорайону щодо забезпечення живлення запропонованої власником (власниками) системи теплопостачання (п.п.2.1,2.2 наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.07 №169 "Про затвердження змін до наказу Мінбуду України від 22.11.05 №4".
Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання у суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту у частині опалення.
Порядком відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затверджених наказом Мінбуду, архітектури та ЖКГ України від 22.11.05 №4, встановлено, що таке відключення відбувається на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади (п.1.2 порядку).
Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.07 №169 "Про затвердження змін до наказу Мінбуду України від 22.11.05 №4" внесено зміни, які унеможливлюють відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише будинку у цілому.
Матеріали справи не містять доказів, зокрема копії відповідної проектної документації, які б засвідчували факт відключення вказаного приміщення від мереж центрального теплопостачання та ненадання послуг з постачання тепла.
Оскільки Бетєєв Є.Х. відключився від централізованого опалення з порушенням порядку передбаченого законодавством, - вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Крім того, відповідно дост.1 ЗУ "Про теплопостачання" місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплоенергії, центрального теплопункту або магістральної тепломережі до тепловводу споживача.
Згідно п.22 Правил №630 точками розподілу у багатоквартирному будинку, в яких здійснюється передача послуги централізованого опалення від виконавця споживачеві є - відгалуження від стояків у межах квартири.
Підведення централізованого опалення до стояка у межі приміщення за вказаною вище адресою свідчить про виконання послуг позивачем.
Таким чином Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» виконало свої зобов'язання щодо надання послуг централізованого опалення, а відповідач незалежно від споживання цієї послуги, або відмови від її споживання, зобов'язаний оплатити надані послуги. У разі наміру споживача припинити надання послуг з централізованого теплопостачання, останній не позбавлений можливості у передбачений законом спосіб провести відключення приміщення від мереж теплопостачання.
Отже, самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання, що узгоджується з позицією викладеною у постановах Верховного суду України від 11.11.2015 у справі №6-1706цс15, Вищого господарського суду України від 28.02.2017 у справі № 904/4858/15, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.05.2018 у справі № 904/8810/17 та від 24.09.2019 у справі № 904/6293/17.
Суд також не приймає заперечення Відповідача стосовно непідсудності справи господарським судом у зв'язку з тим, що ФОП Бетєєв Є.Х припинив підприємницьку діяльність 21.12.2016 на підставі наступного.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Наведена норма підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб'єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.
Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивач просив стягнути заборгованість за договором купівлі-продажу теплової енергії, укладеним між ним та ФОП Бетєєвим Є.Х.
Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача за договором купівлі-продажу теплої енергії.
Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи - підприємця не припинились.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, від 16.10.2019 у справі № 337/3833/16-ц, від 09.10.2019 № 127/23144/18, від 16.10.2019 у справі № 337/3833/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.10.2019 у справі № 182/2646/16-ц, Верховнго Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 27.11.2019 № 923/689/18.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
На підставі викладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, зі стягненням з відповідача на користь позивача 4 943,94 грн. - основного боргу, 492,60 грн. - інфляційних втрат, 275,04 грн. - 3% річних, 146,65 грн. - пені та 7% штрафу - 76,84 грн.
В частині стягнення з відповідача на користь позивача 5 591,40 грн. - основного боргу, 10,40 грн. - інфляційних втрат, 0,50 грн. - 3% річних слід відмовити.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" до Бетєєва Євгена Христофоровича про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 11 537,37 грн. - задовольнити частково.
Стягнути з Бетєєва Євгена Христофоровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" (50014, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Електрична, 1, код ЄДРПОУ 00130850) суму основного боргу у розмірі 4 943,94 грн., 492,60 грн. - інфляційні втрати, 275,04 грн. - 3% річних, 146,65 грн. - пеню, 76,84 грн. - 7% штрафу та витрати по сплаті судового збору - 1 081,31 грн., про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення з Бетєєва Євгена Христофоровича на користь Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" основного боргу у сумі 5 591,40 грн., 10,40 грн. - інфляційних втрат та 3% річних 0,50 грн. - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 19.02.2021
Суддя Н.Г. Назаренко