19 лютого 2021 року
м. Харків
Справа № 645/3555/20
Провадження № 22-ц/818/1396/21
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Хорошевського О.М.
суддів -Бурлака І.В., Кругової С.С.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 листопада 2020 року, постановлене суддею Федоровою А.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та стягнення компенсації за відрив від звичайних занять пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати,
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом після уточнення якого просив стягнути з відповідача на його користь 5228,51 грн. майнової шкоди, у тому числі: 690,00 грн. майнової шкоди, 4190,22 грн. інфляційних за період з 02 листопада 2003 року до 27 липня 2020 року, 348,29 грн. 3 % річних за період з 02 листопада 2003 року до 27 липня 2020 року, 15000,00 грн. моральної шкоди та компенсації за відрив від звичайних занять пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати..
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що що 02 червня 2020 року Київський районний суд м. Харкова постановив ухвалу по справі № 640/8267/17 про звільнення ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України, та закриття провадження у справі. Відповідно до ст. 129 КПК України цивільний позов не розглядався та був залишений без розгляду. Однак, закриття провадження, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, не звільняє особу від обов'язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду, у зв'язку з чим позивач звернувся в порядку цивільного судочинства з позовом про стягнення матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, що складає 690,0 грн.. Крім того, позивачем нараховано суму річних та інфляційних в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 686/21962/15-ц від 16.05.2018 року, відповідно до якого положення ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, незалежно від природи їх виникнення, тобто як на договірні зобов'язання, так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання. Також позивач наголосив, що внаслідок кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_2 , позивачу завдана моральна шкода, яка полягає в моральних стражданнях та душевных переживаннях внаслідок позбавлення його можливості спілкування з важливих робочих та особистих питань, та сам факт скоєння злочину проти нього наносить значну моральну шкоду, яку він оцінює у 15000,00 грн. Крім того позивач просив стягнути компенсацію за відрив від звичайних занять пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати, посилаючись на те, що протягом 15 років він був вимушений з'являтися в судові засідання до Київського районного суду м. Харкова та до апеляційної інстанції, що потягла за собою вищевказані втрати.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у вказаний у позові спосіб.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 690,00 грн. матеріальної шкоди, 3000,00 грн. моральної шкоди, завданих кримінальним правопорушенням.
В решті позову - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 1681,60 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати як не законне і обґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Скарга містить посилання на те, що судом помилково не взято до уваги наявність підстав для застосування ст. 625 ЦК України, оскільки згідно висновків Великої Палати Верховного суду у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань.
Також, зазначено, що суд не дотримався принципів розумності та справедливості, дійшовши висновку про необхідність стягнення з відповідача на відшкодування моральної шкоди в сумі лише 3000.00 грн. Зазначена сума не є достатньою.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За правилами до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Переглядаючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню з таких підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилався на висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 686/21962/15-ц від 16.05.2018 року, відповідно до якого грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Разом з тим, у справі № 686/21962/15-ц, за наслідками перегляду судового рішення у якій Великою Палатою Верховного Суду зроблений вказаний висновок, були інші обставини та підстави позову, а саме відповідач у вказаній справі мав грошове зобов'язання перед позивачем, що підтверджувалося вироком суду, який набрав законної сили, про стягнення з відповідача на користь позивача матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди, та з огляду на те, що відповідач порушив вказане грошове зобов'язання та не сплатив стягнуті на його користь суму матеріальних збитків та моральної шкоди, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.
Предметом даної цивільної справи є стягнення, зокрема, матеріальної та моральної шкоди та, як встановлено судом, і не заперечується сторонами у справі, матеріальна та моральна шкода, завдана кримінальним правопорушенням на користь позивача жодним судовим рішенням стягнута не була, у зв'язку з чим станом на час розгляду справи грошове зобов'язання у відповідача перед позивачем ще не виникло, у зв'язку з чим підстав для застосування положень частини 2 статті 625 ЦК України немає.
Вимоги про стягнення на відшкодування моральної шкоди обгрунтовані тим, що кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, закрито з нереабілітуючих підстав та, що з листопада 2003 року позивачеві не відшкодовано завданої його злочинними діями матеріальної шкоди, розмір якої відповідач визнав в ході розгляду цієї цивільної справи, існує причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і моральною шкодою, яку він завдав позивачу, що виразилась у душевних стражданнях позивача, яких він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього, суд, з урахуванням принципів розумності та справедливості, дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 3000,00 грн.
Що стосується решти заявленої суми моральної шкоди, на переконання суду вона не є доведеною позивачем у розумінні статті 81 ЦПК України, а цивільний позов не містить посилань ОСОБА_1 на те, з яких міркувань він виходив, визначаючи саме такий розмір заподіяної йому моральної шкоди.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції беручі до уваги висновки Великої Палати Верховного суду викладені у постанові від 16 травня 2018 року згідно яких відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Таких висновків Велика Палата дійшла з урахуванням обставин справи, що розглядалась, стислий зміст яких викладений у п. 33 зазначеної постанови.
Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанції про те, що грошове зобов'язання між сторонами про відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди визначене за рішенням суду саме у гривні. А тому застосування до правовідносин між сторонами статті 625 ЦК України не суперечить правовій позиції, сформульованій у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15.
На підставі вищезазначеного необхідно зробити висновок за яким ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань після вирішення судом спору, яким визначено розмір грошового зобов'язання у разі невиконання такого судового рішення.
Враховуючи викладене судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині застосування правил статті 625 ЦК України.
Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди суд виходив з доведеності факти спричинення позивачу такої шкоди.
Погоджуючись з розміром відшкодування моральної шкоди визначеної судом першої інстанції судова колегія бере до уваги розмір матеріальних збитків спричинених позивачу - 690,00 грн, а також недоведеності позивачем глибини душевних страждань, їх тривалості та інших обстави передбачених ст. 23 ЦК України.
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і оскарженню у касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає.
Головуючий О.М. Хорошевський
Судді: І.В. Бурлака
С.С. Кругова
Повне текст постанови складено 19 лютого 2021 року.