Рішення набрало чинності "___"_________20____р. Справа № 665/1080/20
"02" лютого 2021 р. Чаплинський районний суд Херсонської області в складі:
головуючої судді - Пилипенко І.О.,
за участю секретаря судового засідання Ткаченко Л.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Чаплинка Херсонської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту тваринництва степових районів ім.. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національного наукового селекційно-генетичного центру із вівчарства про відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інституту тваринництва степових районів ім.. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національного наукового селекційно-генетичного центру із вівчарства про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 02 вересня 2019 року ним подано до Інституту тваринництва степових районів ім.. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національного наукового селекційно-генетичного центру із вівчарства звернення про надання документів, зокрема просив надати йому довідку про заробітну плату та усі інші виплати які ним було отримано від відповідача за період роботи з 01.06.2012 по 04.04.2019 року; довідку про те, хто з працівників лабораторії технології виробництва та переробки продукції вівчарства ІТСР «Асканія-Нова» перебував у відрядженнях і який термін за період часу з 01.01.2013 по 01.01.2019 року; затвердженні копії графіків відпусток працівників лабораторії технології виробництва та переробки продукції вівчарства ІТСР «Асканія-Нова» у 2013, 2015, 2016, 2017 роках; затверджені копії календарних планів робіт ІТСР «Асканія-Нова» за період з 2012 по 2018 роки включно; затверджені копії матеріалів атестації, яка проводилася стосовно нього у 2014 році та затверджену копію посадових обов'язків наукового співробітника в лабораторії технології виробництва та переробки продукції вівчарства ІТСР «Асканія-Нова» у проміжок часу з 01.01.2013 по 01.01.2019 роки.
Однак як вказує позивач, в порушення вимог Закону України «Про звернення громадян», запитувану інформацію йому надано у встановлений строк не було, через що він 08 січня 2020 року звернувся зі скаргою до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини щодо порушення з боку інституту тваринництва степових районів ім.. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національного наукового селекційно-генетичного центру із вівчарства права на звернення.
Після подання відповідної скарги, та вжиття заходів уповноваженим Верховної ради України з прав людини щодо надання відповіді на звернення ОСОБА_1 , відповідачем 30 березня та 14 квітня 2020 року надано відповідь на частину питань, що перелічені позивачем у зверненні від 02.09.2019 року. В решті відповідач посилаючись на віднесення запитуваної інформації до службової інформації у наданні відповіді ОСОБА_1 відмовив. Як вказує позивач, лише після неодноразового вжиття заходів уповноваженим Верховної ради України з прав людини, з приводу надання відповіді на звернення ОСОБА_1 відповідно до перелічених ним питань, 12 червня 2020 року відповідачем було надано решту запитуваних документів.
У свою чергу уповноважений Верховної ради України з прав людини, встановивши, що Інститутом тваринництва степових районів ім.. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національного наукового селекційно-генетичного центру із вівчарства порушено право ОСОБА_1 на доступ до інформації, склав відносно директора Інституту протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 212-3 КУпАП, чим на думку позивача констатував факт неправомірного обмеження його у доступі до публічної інформації.
Позивач вважає, що неправомірними діями посадової особи Інституту тваринництва степових районів ім.. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національного наукового селекційно-генетичного центру із вівчарства порушено його цивільні права та відповідно спричинено моральну шкоду, яка виражається в тому, що він був змушений витрачати час на для отримання відповіді на своє звернення, крім того він відчував негативні емоції та використовував вільний час на відновлення свого права. Крім того вказані порушення відповідача спричинили йому душевні страждання, так як він вимушений був читати наді листи відповідача які містили не достовірні відомості.
Оскільки вина відповідача є, на думку ОСОБА_1 , максимальною, умисною, а правопорушення відносно нього триваюче та супроводжувалося цинічним порушенням законів України, що регулюють доступ громадян до інформації, позивачем визначено розмір завданої йому моральної шкоди у сумі 20 тис. грн., які він просив стягнути з відповідача, а також вирішити питання про стягнення судових витрат.
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву просив в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. В обґрунтування свого заперечення вказував на те, що дійсно отримав від ОСОБА_1 звернення на підставі Закону України «Про звернення громадян». Однак, як вказує відповідач, питання викладені у даному зверненні частково відносилися до публічної інформації, та містила відомості про персональні дані особи, в тому числі позивача, тому оскільки звернення не відповідало вимогам Закону України «Про захист персональних даних» (не було вказано реквізитів документа що посвідчує особу запитувача) та Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідь на вказані питання не була надана позивачу. Лише після отримання поновленого запиту з відповідними реквізитами було надано відповідь на запит з додатками. При цьому відповідач зазначив, що у зв'язку зі зміною відповідальної особи, яка мала надати позивачу вичерпну інформацію на його звернення, ним було помилково зазначено у листуванні з уповноваженим Верховної ради України з прав людини про виконання вказаного запиту у повному обсязі.
Крім того вказував, що запитувана позивачем інформація, а саме календарні плани за відповідні роки наказом Міністерства освіти і науки України №1 від 02.01.2019 року (п.3.1) відноситься до службової інформації, так як календарні плани є одним із складових науково-дослідних робіт, як і технічні завдання, тому вказані плани відносяться до науково-технічної інформації та не можуть надаватися у відповідь на звернення.
Також відповідач у своєму відзиві вказує, що відомості стосовно використання бюджетних коштів постійно розміщуються на відкритому веб порталі та є у відкритому доступі, тому кожна особа в тому числі і позивач мав можливість ознайомитися з відповідними даними.
Щодо моральної шкоди, яка заявлена ОСОБА_1 до стягнення, то представник відповідача вказував на те, що позивачем не доведено спричинення йому такої шкоди, та ним не зазначено в чому саме полягло його душевне страждання. Натомість вважає, що саме дії позивача шкодять репутації Інституту.
ОСОБА_1 у відповіді на відзив вказував, що доводи відповідача з приводу неналежного оформлення звернення необґрунтовані, так як в даному випадку саме на нього покладається обов'язок повідомити запитувача інформації про перешкоди для розгляду його звернення, що ним не було зроблено. Крім того вказує, що зміни у складі осіб, відповідальних за розгляд звернення відбулися лише в лютому 2020 року, тоді як ним направлено звернення 02.09.2019 року. В решті відповідь на відзив зводиться до з'ясування дати, яка зазначена на поданому зверненні.
В судовому засіданні ОСОБА_1 повністю підтримав свої позовні вимоги та просив суд їх задовольнити. Додатково суду пояснив, що у 2019 році в Чаплинському районному суді Херсонської області слухалася цивільна справа між ним та відповідачем з приводу трудових відносин. В ході розгляду вказаної справи, виникла необхідність у наданні відповідних доказів по справі. Він звернувся із зверненням від 02.09.2019 року до відповідача для надання запитуваних документів з метою надання їх до суду. Потім в процесу судового розгляду трудового спору, ним було заявлено клопотання про витребування цих же доказів та судом в судовому засіданні протокольно ухвалено про задоволення його клопотання та зобов'язано представника відповідача надати необхідні відомості.
Однак як пояснив ОСОБА_1 вимога про надання доказів, відповідачем виконана не була через що він звернувся до уповноваженого Верховної ради України з прав людини з відповідною скаргою на дії посадових осіб Інституту. Після тривалого розгляду його скарги та неодноразової вказівки директору Інституту про необхідність надання запитуваних документів, його запит було виконано лише частково після спливу 8 місяців після його подання. Тому він звернувся до суду для стягнення з відповідача моральної шкоди за спричинені йому моральні страждання, які виразилися в тому, що він тривалий час намагався отримати відповідь на своє звернення та мав пригнічений стан.
Представники відповідача Станішевська Н.М. та ОСОБА_2 судовому засіданні заперечували проти задоволення позову ОСОБА_1 та суду пояснили, що дійсно у вересні 2019 року було отримано звернення позивача, в якому він посилаючись на Закон України «Про звернення громадян» просив надати перелік документів. Однак, як вказує представник, дане звернення містило також запит на отримання публічної інформації, та було оформлено не відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації». Вказує, що вчасно не було надано відповідь на звернення через кадрові зміни працівників, зокрема було звільнено юриста Інституту та змінено керівника, тому відповідь надано із запізненням, через халатне відношення до роботи відповідальної особи.
Крім того представник відповідача вказує на те, що відносно керівника Інституту уповноваженим Верховної ради України з прав людини було складено протокол про адміністративне правопорушення та за відповідне порушення права ОСОБА_1 на отримання інформації, керівник поніс відповідальність.
При цьому в ході судового розгляду справи, представник відповідача підтвердив, що дійсно відповідь на звернення позивача було надано лише в травні 2020 року після листа уповноваженого Верховної ради України з прав людини.
Щодо моральної шкоди заявленої позивачем, то вважає, що позивачем не доведено завдання цієї шкоди та необґрунтовано її розмір. Тому просив суд в задоволенні позову відмовити.
Суд, заслухавши сторони, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Так, судом встановлено, що відповідно до відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач Інститут тваринництва степових районів ім.. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національного наукового селекційно-генетичного центру із вівчарства є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи - 00497265.
02 вересня 2019 року ОСОБА_1 подано до Інституту тваринництва степових районів ім.. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національного наукового селекційно-генетичного центру із вівчарства звернення на підставі Закону України «Про звернення громадян» на отримання документів згідно з переліком, що не оспорюється сторонами.
Як вбачається з вказаного звернення, таке було подано на підставі Закону України «Про звернення громадян» та містило прохання надати ОСОБА_1 наступні документи: довідку про заробітну плату та усі інші виплати які ОСОБА_1 було отримано від Інституту тваринництва степових районів ім.. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національного наукового селекційно-генетичного центру із вівчарства за період роботи з 01.06.2012 по 04.04.2019 року; довідку про те, хто з працівників лабораторії технології виробництва та переробки продукції вівчарства ІТСР «Асканія-Нова» перебував у відрядженнях і який термін за період часу з 01.01.2013 по 01.01.2019 року; затвердженні копії графіків відпусток працівників лабораторії технології виробництва та переробки продукції вівчарства ІТСР «Асканія-Нова» у 2013, 2015, 2016, 2017 роках; затверджені копії календарних планів робіт ІТСР «Асканія-Нова» за період з 2012 по 2018 роки включно; затверджені копії матеріалів атестації, яка проводилася стосовно ОСОБА_1 у 2014 році та затверджену копію посадових обов'язків наукового співробітника в лабораторії технології виробництва та переробки продукції вівчарства ІТСР «Асканія-Нова» у проміжок часу з 01.01.2013 по 01.01.2019 роки.
При цьому як вбачається зі змісту самого звернення, питання щодо надання довідки про заробітну плату та усі інші виплати які ОСОБА_1 було отримано від Інституту тваринництва степових районів ім.. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національного наукового селекційно-генетичного центру із вівчарства за період роботи з 01.06.2012 по 04.04.2019 року та копії матеріалів атестації, яка проводилася стосовно ОСОБА_1 у 2014 році містить прохання про надання відомостей про конфіденційну інформацію про фізичну особу, тому звернення в даній частині регулюється вимогами ст.11, 21 Закону України «Про інформацію» та ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних».
Це ж звернення в частині надання календарних планів робіт ІТСР «Асканія-Нова» за період з 2012 по 2018 роки включно та посадових обов'язків наукового співробітника в лабораторії технології виробництва та переробки продукції вівчарства ІТСР «Асканія-Нова» у проміжок часу з 01.01.2013 по 01.01.2019 роки містить прохання про надання публічної інформації та регулюється в даній частині Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Тобто отримавши відповідне звернення, яке одночасно містить запит на отримання публічної інформації, що регулюється Законом України «Про доступ до публічної інформації», а також містить ознаки звернення, що регулюється Законом України «Про звернення громадян», розпорядник інформації має розглянути подане звернення яке регулюється відповідним Законом та надати відповідь у встановлений таким Законом строк.
Як вбачається з матеріалів справи, а також визнається сторонами, внаслідок ненадання відповіді у строк встановлений Законом, ОСОБА_1 в січні 2020 року звернувся до уповноваженого Верховної ради України з прав людини з метою відновлення свого права на отримання інформації.
За наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 , уповноваженим Верховної ради України з прав людини 12 червня 2020 року відносно в.о. директора Інституту тваринництва степових районів ім.. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національного наукового селекційно-генетичного центру із вівчарства ОСОБА_3 складено адміністративний протокол про порушення ним ст. 212-3 КУпАП.
За наслідками розгляду вказаного протоколу, постановою Чаплинського районного суду Херсонської області від 18.09.2020 року встановлено наявність в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 212-3 КУпАП, а саме у необґрунтованому віднесенні інформації до інформації з обмеженим доступом, несвоєчасному наданні інформації та неправомірній відмові у наданні інформації. При цьому з урахуванням ст. 38 КУпАП у зв'язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення провадження по справі було закрито.
Встановлюючи наявність складу інкримінованого ОСОБА_3 правопорушення, судом було встановлено порушення останнім ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо обов'язку надати відповідь на запит на інформацію, чим було обмежено доступ ОСОБА_1 до запитуваної ним інформації.
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини третьої статті 32 Конституції України кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
Стаття 2 Закону України «Про інформацію» визначає, що основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Частиною другою статті 6 Закону України «Про інформацію» право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Згідно з положеннями абзацу другого частини другої статті 11 Закону України «Про інформацію» кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.
Зі змісту наведених правових норм вбачається, що обмеження права особи на отримання в органах державної влади, місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях інформацію про себе, розпорядниками якої є відповідні суб'єкти, може бути обмежене лише законом та лише в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Положеннями ст. 18 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
За змістом статей 1, 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах, будь-яким іншим способом, а також надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Частина 1 статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлює, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до вимог ст.ст. 5, 7 Закону України «Про звернення громадян» Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Статтею 40 Конституції України закріплено право особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. Деталізацію наведене право отримало у Законі України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян". Відносини з розгляду звернень громадян є основним і єдиним предметом регулювання цього Закону. Тому він є спеціальним у цій сфері, але ним не вичерпується поняття "спеціальний закон", що вживається у частині другій статті 2 Закону № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації".
Одержавши запит на інформацію, який подано згідно із Законом № 2939-VI, проте який за своїм змістом є зверненням громадянина відповідно до Закону № 393/96-ВР, розпорядник інформації повинен відмовити у задоволенні такого запиту через невідповідність його предмета вимогам закону (пункт 2 частини п'ятої статті 19, пункт 4 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI), та з урахуванням принципів добросовісності і розсудливості розглянути запит за Законом № 393/96-ВР. При цьому запитувача повинно бути повідомлено у п'ятиденний строк про те, що його запит на інформацію буде розглядатися як звернення відповідно до Закону № 393/96-ВР.
Натомість, у разі якщо запит на інформацію, який подано згідно із Законом № 2939-VI, за своїм змістом поєднує предмет регулювання Закону № 393/96-ВР та Закону № 2939-VI, то такий "запит-звернення" повинен розглядатися у відповідних частинах у строк та порядок, передбачені відповідними законами. При цьому розпорядник у п'ятиденний строк повинен відповісти по суті запиту, а також повідомити запитувача, що решта питань розглядатимуться як звернення згідно із Законом № 393/96-ВР.
Тобто, як вбачається з викладеного, отримавши звернення громадянина, яке не відповідає вимогам Закону України «Про звернення громадян», орган державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані повідомити запитувача про неможливість /невідповідність поданого звернення в межах строків встановлених законом та розглянути подані питання відповідно до Закону, яким регулюються питання надання відповіді на кожне питання поданого звернення.
Тобто вище перелічені норми з урахуванням постанови Чаплинського районного суду Херсонської області від 18.09.2020 року свідчать про допущення відповідачем порушення прав ОСОБА_1 на доступ до інформації, з огляду на що суд приходить до висновку про протиправну бездіяльність відповідача стосовно ненадання позивачу відповіді на звернення від 02.09.2019 року.
Що стосується стягнення з відповідача моральної шкоди, спричиненої позивачу, у розмірі 20 000 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VІ передбачено, що особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про звернення громадян», громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.
Відповідно до статті 31 Закону України «Про інформацію» у разі, якщо порушенням права на свободу інформації особі завдано матеріальної чи моральної шкоди, вона має право на її відшкодування за рішенням суду.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
При цьому, зважаючи на характер спору, позивач не звільнений від обов'язку по доведенню позовних вимог про стягнення суми на відшкодування моральної шкоди.
Позивачем зазначено, що моральна шкода йому була спричинена внаслідок неправомірних дій Інституту тваринництва степових районів ім.. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національного наукового селекційно-генетичного центру із вівчарства з приводу розгляду його звернення від 02.09.2019 року.
Згідно ч. 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен довести факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.
Із наведеного вище вбачається, що шкода є другою неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).
Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Суд вважає, що позивачем доведено факт заподіяння йому протиправними діями Інституту тваринництва степових районів ім.. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національного наукового селекційно-генетичного центру із вівчарства моральної шкоди у виді моральних страждань, які полягають у відсутності належного та своєчасного реагування відповідачем на його звернення, необхідності неодноразово звертатись до відповідача та суду із заявами, внаслідок чого змінено плин життя позивача, який змушений частину часу витрачати на захист своїх інтересів як перед відповідачем так і перед судом.
Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
А тому, враховуючи тяжкість та глибину заподіяння, тривалість моральних страждань та їх характер, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 800 грн. на відшкодування моральної шкоди. При визначенні такого розміру моральної шкоди суд виходить із принципу розумності, виваженості та справедливості.
При цьому суд вважає розрахунок розміру моральної шкоди, зроблений позивачем, не прийнятним, значно завищеним і таким, що не узгоджується з нормами цивільного законодавства.
Задовольняючи частково позов про відшкодування моральної шкоди, суд виходить із того, що діями Інституту тваринництва степових районів ім.. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національного наукового селекційно-генетичного центру із вівчарства позивачу завдану моральну шкоду, а саме невиправданим порушенням строку розгляду звернення ОСОБА_1 .
Доводи позивача про те, що необхідний розмір моральної шкоди становить 20 тис. грн., розрахунок якої здійснено виходячи з мінімальної заробітної плати є безпідставними, оскільки зазначений позивачем розмір моральної шкоди не містить належного обґрунтування та не підтверджений відповідними доказами, а в силу положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Що стосується інших доводів позивача, то суд вважає необхідним зазначити наступне.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Стосовно забезпечення ефективного судового захисту статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа, заява № 30210/96).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини першої ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп. Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі 800 грн., то з відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 33 грн. 62 коп.
Крім того як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 також просив суд стягнути на свою користь витрати пов'язані з оплатою послуг банку при сплату судового збору в розмірі 50 грн..
Як зазначено судом вище, згідно із ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов"язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов"язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов"язані із прибуттям до суду; 3) пов"язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов"язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов"язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Водночас, у ч. 3 ст. 133 ЦПК України наведено вичерпний перелік витрат, пов"язаних з розглядом справи. Докладніше кожна з категорій цих витрат конкретизована у ст. 137-140 ЦПК України.
При цьому, вжитий у ст. 133 ЦПК України термін "інших процесуальних дій" стосується вчинення учасниками справи, або особами, які не є учасником судового процесу, дій пов"язаних саме з процесом доказування (збір доказів, їх огляд та забезпечення) у справі.
Встановлення законом вичерпного переліку судових витрат означає, що на присудження судом саме цих витрат у разі настання відповідних обставин (задоволення позову, залишення його без розгляду, чи закриття провадження у справі), а не будь-яких інших може розраховувати особа, що звернулася до суду з позовом.
Разом з цим, комісія банку за сплату судового збору, поштові витрати та інфляційні витрати не відносяться до судових витрат, передбачених зазначеним вище переліком, а тому такі витрати не можуть бути предметом відшкодування за наслідками розгляду судової справи, оскільки ЦПК України не передбачає їх відшкодування.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 19, 76-82, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з Інституту тваринництва степових районів ім.. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національного наукового селекційно-генетичного центру із вівчарства /код ЄДРПОУ 00497265/ на користь ОСОБА_1 800 /вісімсот/ гривень за завдану моральну шкоду.
Стягнути з Інституту тваринництва степових районів ім.. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національного наукового селекційно-генетичного центру із вівчарства /код ЄДРПОУ 00497265/ на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 33/тридцять три/ гривні 62 коп.
В решті позову - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга, яка подається безпосередньо до Херсонського апеляційного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У відповідності до п.п. 15.5 Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Чаплинський районний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: І.О. Пилипенко