Єдиний унікальний номер: 223/923/20
Провадження номер: 2/223/63/2021
15 лютого 2021 р. м. Вугледар
Вугледарський міський суд Донецької області в складі: головуючого - судді Дочинець С.І., при секретарі Лифенко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, у відкритому судовому засіданні в приміщенні Вугледарського міського суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовні вимоги позивач мотивує тим, що він був звільнений з ДП «Шахта ім. М.С. Сургая» наказом №290-к від 14 квітня 2020 року згідно ст. 38 КЗпП за власним бажанням. Згідно з довідкою відповідача №1342 від 28 жовтня 2020 року на час звільнення позивача належна до сплати останньому сума склала 35636,55 гривень. Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 651,68 гривень. Загальна кількість робочих днів, з дня звільнення - 14.04.2020 року і до дня розрахунку - 06.11.2020 року становить 142 робочих дня. Попередня сума середньої заробітної плати за час затримки розрахунку, на день звернення до суду, становить 92538,56 гривень. Тому, позивач просить суд стягнути з ДП «Шахта ім. М.С. Сургая» на його користь: середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 92538,56 гривень; витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 гривень та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 1500,00 гривень, без утримання податків та обов'язків зборів.
Ухвалою Вугледарського міського суду Донецької області від 30 листопада 2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, призначено судове засідання з розгляду справи на 15 лютого 2021 року (а.с. 20).
Від відповідача на адресу суду 31 грудня 2020 року надійшов відзив на позов, в межах строків, визначених ухвалою Вугледарського міського суду Донецької області від 30 листопада 2020 року, тому суд вважає необхідним та доцільним прийняти відзив ДП «Шахта ім. М.С. Сургая» до розгляду в межах даної цивільної справи.
Згідно відзиву на позов відповідач зазначає, що позивач дійсно працював на ДП «Шахта ім. М.С. Сургая» та був звільнений 14.04.2020 року наказом підприємства №290-к від 14.04.2020 року за власним бажанням. За квітень 2020 року нарахована позивачу заробітна плата у розмірі 44507,40 гривень, належна сума до сплати складає 35636,55 гривень. Виплати були здійснені: платіжним дорученням №151 від 23.06.2020 року у розмірі 5536,22 гривень; платіжним дорученням №91 від 26.06.2020 року в розмірі 856,76 гривень; платіжним дорученням №1084 від 06.11.2020 року у розмірі 29243,57 гривень.
Заборгованість по заробітній платі станом на 22.12.2020 року відсутня. Середньоденна заробітна плата позивача становить 651,68 гривень, середньомісячна заробітна плата - 13359,44 гривень.
Відповідачем дійсно не було вчасно виплачено належних звільненому працівникові сум у день звільнення, але вина підприємства у такій бездіяльності відсутня, оскільки численні борги на підприємстві, у тому числі із заробітної плати та постачання (розподіл) електроенергії, утворились через несплату ДП «Держвуглепостач» заборгованості за поставлене відповідачем вугілля у сумі 59987377,51 гривень, яка на теперішній час є непогашеною. За підсумками роботи за 9 місяців 2020 року збитки підприємства склали 173328 тис. грн. Кредиторська заборгованість станом на 30.11.2020 року складає 1556922 тис. грн. Згідно з постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 29.04.2020 року у виконавчому провадженні було накладено арешт на грошові кошти ДП «Шахта ім. М.С. Сургая», що містились на відкритих рахунках у таких банківських установах, як АТ «ОТП Банк», АТ «КІБ», АБ «Південний». Накладення вказаних арештів призвело до остаточного блокування фінансово-господарської діяльності відповідача, що також унеможливило здійснення будь-яких платежів у тому числі й з виплати заробітної плати. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу відповідач зазначає, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження отримання ним послуг адвоката та здійснених витрат на отриману правову допомогу, а тому відсутні підстави для стягнення з підприємства витрат на правничу допомогу.
Посилаючись на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, а справу розглядати за відсутності представника ДП «Шахта ім. М.С. Сургая» (а.с. 26-27).
Від відповідача не надходило клопотань про розгляд справи у поряду загального позовного провадження.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, передбачених ч. ч. 5, 7 ст. 279 ЦПК України, від сторін не надходило.
Суд, у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, дослідивши які вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач з 14 вересня 1992 року по 14 квітня 2020 року працював на Державному підприємстві «Шахта ім. М.С. Сургая» та був звільнений 14 квітня 2020 року наказом № 290-к від 14.04.2020 року за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20 серпня 1992 року (а.с. 8-9).
Відповідно до довідок Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая» від 22 грудня 2020 року та №1342 від 28 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 працював на даному підприємстві та був звільнений 14.04.2020 року, згідно наказу №290-к від 14.04.2020 року за власним бажанням.
За квітень 2020 року нарахована заробітна плата (без урахування лікарняних за рахунок ФССУ) в розмірі 44507,40 гривень, належна сума до сплати складає 35636,55 гривень.
Виплата здійснена:
- платіжним дорученням №151 від 23.06.2020 року в розмірі 5536,22 гривень (а.с. 34, 36-38);
- платіжним дорученням № 91 від 26.06.2020 року в розмірі 856,76 гривень (а.с. 35, 39-41);
- платіжним дорученням №1084 від 06.11.2020 року в розмірі 29243,57 гривень (а.с. 33, 42-43).
Заборгованість по заробітній платі станом на 22.12.2020 року відсутня.
Середньоденна заробітна плата позивача на становить 651,68 гривень, середньомісячна заробітна плата - 13359,44 гривень (а.с. 7, 32).
Відповідно до довідки Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая» від 21 грудня 2020 року за підсумками роботи за 9 місяців 2020 року збитки підприємства склали 173328 тис. грн. Кредиторська заборгованість по ДП «Шахта ім. М.С. Сургая» станом на 30 листопада 2020 року складає 1556922 тис. грн. (а.с. 31).
Так, в судовому засіданні встановлено, не оспорюється сторонами та у відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню, що ОСОБА_1 дійсно працював на ДП «Шахта ім. М.С. Сургая» та був звільнений з підприємства 14.04.2020 року на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. В день звільнення з останнім не було проведено повного розрахунку всіх належних йому сум, остаточний розрахунок з позивачем здійснено 06.11.2020 року. Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 651,68 гривень, оскільки кожна зі сторін посилається на зазначені обставини як в досліджених письмових доказах, так і в наданих суду позові та відзиві на позов.
Згідно статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 рудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При визначенні середньої заробітної плати слід керуватися вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з наступними змінами і доповненнями) (далі - Порядок). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.
З п. 2 вказаного Порядку вбачається, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 на день звільнення становить 651,68 гривень, що підтверджується довідоками Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая» від 22 грудня 2020 року та №1342 від 28 жовтня 2020 року, не оспорюється сторонами та не підлягає доказуванню.
Згідно з п. 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Таким чином, під час проведення розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки розрахунку при звільненні з використанням даних про середній заробіток позивача.
Позивачем визначена загальна сума стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв'язку із звільненням з роботи за період з дня звільнення по день здійснення остаточного розрахунку, а саме, 06 листопада 2020 року, включно, у розмірі 92538,56 гривень, яку останній вираховував виходячи з 142 робочих днів за які має бути оплачений середній заробіток та середньоденного заробітку - 651,68 гривень, однак з зазначений розрахунок здійснено з арифметичними помилками, а тому суд не може погодити з даним розрахунком позивача.
Так, розмір компенсації середнього заробітку за період, коли з вини відповідача з позивачем не було здійснено розрахунок при звільненні, а саме, за період з 15 квітня 2020 року по день здійснення остаточного розрахунку - 06 листопада 2020 року, включно, становить 91886,88 гривень (141 робочих днів х 651,68 гривні = 91886,88 гривень).
Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої палати Верховного суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
Враховуючи вищенаведене, а також встановлені судом фактичні обставини справи, зокрема розмір нарахованої позивачу на момент звільнення суми заробітної плати - 44507,40 гривень, суд приходить до висновку про очевидну неспівмірність сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, а тому вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивачки виплат у сумі 45000,00 гривень.
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на правову допомогу та розподілу між сторонами судових витрат зі сплати судового збору, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Так, позивачем до позовної заяви додано лише Договір про надання правничої допомоги від 20 жовтня 2020 року, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат та опис робіт за Договором про надання правових послуг від 20 жовтня 2020 року, які містять виключно орієнтовний розрахунок витрат на правову допомогу у розмірі 1500,00 гривень, однак з наданих до суду доказів не можливо встановити чи була зазначена сума сплачена ОСОБА_1 адвокатові за надання правових послуг, оскільки позивачем не надано суду будь-якої квитанції, касового ордеру, тощо.
Тому, суд вважає необхідним відмовити в задоволенні вимог позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача 1500,00 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з наданих до суду квитанцій № 0.0.1912144559.1 від 19 листопада 2020 року та №65170 від 26 листопада 2020 року ОСОБА_1 було сплачено судовий збір за подання до суду даного позову у сумі 925,38 гривень.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги, що суд дійшов висновку про доцільність часткового задоволення вимог позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд, на виконання вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача понесені останнім судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме, 449,99 гривень (45000,00 грн.* 925,38 грн. / 92538,56 грн. = 449,99 грн.).
Оскільки, відповідно до вимог статті 279 ЦПК України, справа в порядку спрощеного позовного провадження розглядається без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, тому, відповідно до вимог частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 47, 116, 117, 237-1 КЗпП України, п. п. 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, ст. ст. 12, 13, 76, 77, 82, 141, 247, 258, 263-265, 279 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Добровілля Мар'їнського району Донецької області, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 45000 (сорок п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Добровілля Мар'їнського району Донецької області, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , втрати зі сплати судового збору у розмірі 449 (чотириста сорок дев'ять) гривень 99 (дев'яносто дев'ять) копійок.
В задоволенні іншої частини вимог позову - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду через Вугледарський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Вугледарського
міського суду Донецької області Дочинець С.І.