Іменем України
18 лютого 2021 року
Київ
справа №826/1878/13-а
адміністративне провадження №К/9901/36881/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
розглянув як суд касаційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу №826/1878/13-а
за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» до Державної фінансової інспекції України про визнання протиправним і скасування рішення у частині, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Державної аудиторської служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2016 року, ухвалену у складі: головуючого судді Данилишина В.М., суддів Качура І.А., Келеберди В.І., та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року, постановлену в складі: головуючого судді Мельничука В.П., суддів Мацедонської В.Е, Костюк Л.О.,
І. Суть спору
1. Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (далі - ПАТ «Укртрансгаз», позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної фінансової інспекції України (далі - ДФІ України, відповідач) з вимогами визнати протиправними та скасувати пункт 2; підпункт 3.1 пункту 3, абзац 1 підпункту 3.2 пункту 3, абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3, абзац 5 підпункту 3.2 пункту 3, абзац 1 підпункту 3.3 пункту 3, абзац 2 підпункту 3.6 пункту 3, підпункти 3.7-3.8 пункту 3, абзаци 2, 4, 9-10 пункту 4, пункти 5, 6, 8, 9, 10, 11, 13, 17, 18 вимоги ДФІ України про усунення порушень від 22 січня 2013 року №05-14/82, а також її пункти 2, 3, 5, 6, 8, 9, 13, 14 у частині вимог щодо стягнення коштів з невизначеного кола осіб.
2. На обґрунтування указаної вимоги позивач зазначив, що висновки ДФІ України, викладені у вимозі про усунення порушень №05-14/82 від 22 січня 2013 року є необґрунтованими та суперечать нормам чинного законодавства України.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. У період з 08 жовтня по 07 грудня 2012 року ДФІ України провела ревізію фінансово-господарської діяльності ПАТ «Укртрансгаз» за період з 01 березня 2010 року по 30 вересня 2012 року, за результатами якої складено акт від 14 грудня 2012 року № 05-21/84 (далі - Акт ревізії).
4. На підставі Акту ревізії ДФІ України склала вимогу від 22 січня 2013 року №05-14/82, якою вимагала:
4.1. стягнути в порядку, установленому статями 130-136 Кодексу законів про працю України, з осіб, винних у недонарахуванні пені за несвоєчасне виконання робіт, передбаченої умовами договорів від 30 грудня 2009 року № р6/9-190 та від 31 грудня 2009 року №р6/9-191 та не вжиття заходів щодо її стягнення протягом строку позовної давності, шкоду в сумі 2354,52 тис грн (пункт 2);
4.2. відобразити в обліку дебіторську заборгованість за невиконані ремонтно-будівельні роботи (різницю у вартості виконаних робіт) і стягнути кошти в сумі 1623,57 тис грн з підрядних організацій, а саме: ПАТ «Зангас-НГС», ТОВ «Інтехальянс», ТОВ ВФК «Промтехноінвест», ПАТ «Укрбудгазресурс», ТОВ НВФ «Торговий дім «РЕМА», ТОВ «Інтеренергоком», МП «Мехбуд», ТОВ «Агропромсантехенргосервіс». У випадку об'єктивної неможливості стягнути кошти із зазначених контрагентів у порядку, встановленому статтями 130-136 Кодексу законів про працю України, стягнути з осіб, винних у прийнятті завищених обсягів і вартості робіт та проведенні зайвих виплат, шкоду в сумі 1623,57 тис грн (пункт 3);
4.3. відкоригувати (зменшити) в обліку зайве нарахування до оплати коштів на загальну суму 1488,82 тис грн унаслідок завищення вартості наданих послуг і виконаних робіт підрядними організаціями: ПАТ «Зангас-НГС», ПНВП «Спецремналадка», АО Науково-технічним підприємством «Укрпроменерго» (пункт 4);
4.4. відшкодувати в порядку, передбаченому статтями 130-136 Кодексу законів про працю України, за рахунок винних осіб шкоду, що завдана в результаті своєчасного непроведення претензійно-позовної роботи щодо стягнення дебіторської заборгованості у розмірі 365,01 тис грн з КП «Вінницябудмонтаж», ВАТ «Глуховецький завод залізобетонних виробів», ВАТ «Зінківська сільгосптехніка», ВАТ «Турківський маслозавод», СП Українсько-литовська фірма «Енергія», ВАТ «БК "Стрийбудмонтаж», СТОВ «Зоря», ТОВ «Укрзахідбуд», Міжгірського будівельно-деревообробного підприємства та ДСБМТ «Кривбасшахтопроходка» (пункт 5);
4.5. у зв'язку із преміюванням колишніх працівників за економію паливно-енергетичних ресурсів, що не передбачено умовами колективних договорів, в порядку, встановленому статтями 130-136 Кодексу законів про працю України, відшкодувати шкоду в розмірі 179,29 тис грн за рахунок осіб, винних у виплатах зайвих грошових коштів, та провести коригування перерахувань до державних цільових фондів в сумі 61,95 тис грн (пункт 6);
4.6. унаслідок здійснення доплат за збільшення обсягу робіт при відсутності економії за тарифними ставками та при відсутності в штатному розписі посад, за якими надавалась доплата у порядку, встановленому статтями 130-136 Кодексу законів про працю України, стягнути з осіб, винних у проведенні зайвих виплат, шкоду в сумі 112,09 тис грн (пункт 8);
4.7. за понаднормове списання паливно-мастильних матеріалів у порядку, встановленому статтями 130-136 Кодексу законів про працю України, стягнути з осіб, винних у проведенні зайвих виплат, шкоду в сумі 102,2 тис грн (пункт 9);
4.8 внаслідок перерахування КПТМ «Черкаситеплокомуненерго» за надані у завищених обсягах послуг з теплопостачання, відобразити в обліку дебіторську заборгованість за ненадані обсяги послуг в сумі 98,99 тис грн, стягнути з КПТМ «Черкаситеплокомуненерго» зайво сплачені кошти та/або провести коригування взаєморозрахунків (пункт 10);
4.9. через безпідставне перерахування ВРТП «Укргазенергосервіс» збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, який нарахований на компенсацію за невикористані відпуски, провести коригування перерахувань до державних цільових фондів в сумі 90,27 тис грн (пункт 11);
4.10. за виплачені надбавки за науковий ступінь кандидата наук працівникам, діяльність яких за профілем не співпадає з наявним науковим ступенем, у порядку, встановленому статтями 130-136 Кодексу законів про працю України, стягнути з осіб, винних у проведенні зайвих виплат, шкоду в сумі 13,3 тис грн (пункт 13);
4.11. у порядку, встановленому статтями 130-136 Кодексу законів про працю України, стягнути з осіб, винних у проведенні зайвих виплат (працівникам надбавку за професійну майстерність за розрядом, що не відповідає стажу роботи за цією спеціалізацією; перерахування коштів до державних цільових фондів щодо незаконно нарахованих коштів), шкоду в сумі 7,24 тис грн (пункт 14);
4.12. унаслідок нарахування на основні засоби амортизації (на квартири, які фактично належать іншим фізичним особам), зменшити у бухгалтерському обліку вартість активів на суму 10507,01 тис грн і відкоригувати у бухгалтерському обліку шляхом витрати у сумі 132,54 тис грн (пункт 17);
4.13. у зв'язку з непроведенням індексації житлового фонду (будинків і гуртожитків) провести індексацію житлового фонду та відповідно збільшити у бухгалтерському обліку вартість активів на суму 871,04 тис грн (пункт 18).
Не погоджуючись з висновками відповідача про допущення ПАТ «Укртрансгаз» указаних порушень, позивач звернувся до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
5. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволено частково:
5.1 визнано протиправними та скасовані пункти 4, 11, 17 та 18 Вимоги про усунення порушень ДФІ України від 22 січня 2013 року №05-14/824;
5.2. у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
6. Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що порушення, викладені у пунктах 4, 11, 17 та 18, є необґрунтованими. Водночас в іншій частині суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана вимога направлена на відшкодування збитків, завданих об'єкту контролю, правильність визначення та обчислення яких може бути перевірено судом, який розглядає позов органу державного фінансового контролю про їх стягнення, а не судом, який розглядає позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
7. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2016 року в частині визнання протиправним і скасування пункту 17 Вимоги про усунення порушень ДФІ України від 22 січня 2013 року №05-14/82 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
8. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в зазначеній частині, суд апеляційної інстанції керувався тим, що відповідач правомірно зазначив в пункті 17 вимоги про безпідставний облік на балансі філій ПАТ «Укртрансгаз» як основних засобів об'єктів нерухомості, право власності на які належать іншим особам.
9. Посилаючись на пункт 33 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27 квітня 2000 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що об'єкт основних засобів вилучається з активів (списується з балансу) у разі його вибуття внаслідок безоплатної передачі або невідповідності критеріям визнання активом.
10. Як зазначив суд апеляційної інстанції, об'єкти нерухомості, про які зазначено в пункті 17 оскаржуваної вимоги, вибули з власності філій ПАТ «Укртрансгаз» у зв'язку з їхньою приватизацію, а тому вимога відповідача зменшити у бухгалтерському обліку вартість активів на суму 10507,01 тис грн є обґрунтованою.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
11. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
12. 15 грудня 2017 року, у зв'язку з початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України.
13. 13 березня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
14. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Олендера І,Я., суддів Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.
15. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 21 січня 2020 року, у зв'язку із унесенням змін до спеціалізації суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді та судових палатах Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
16. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 січня 2020 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.
17. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення у частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
18. Позивач у запереченні на касаційну скаргу зазначив, що судами попередніх інстанцій повно та всебічно встановлено обставини, що мають значення для розгляду справи, і правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв'язку з чим підстав для скасування їхніх рішення немає.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
19. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №?2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
20. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
21. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
22. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, у тому числі щодо меж касаційного перегляду, унесені зміни.
23. Водночас, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 15 січня 2020 року №460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
24. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX.
25. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26. На момент виникнення спірних правовідносин правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначав Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 року №2939-XII (далі - Закон №2939- XII).
27. Згідно з частиною другою статті 2 Закону №2939-XII державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.
28. Відповідно до статті 8 Закону №2939-XII орган державного фінансового контролю, зокрема, проводять у підконтрольних установах ревізії фінансово-господарської діяльності, використання і збереження фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильності визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, стану і достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності; здійснюють контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених під час проведення державного фінансового контролю.
29. Пунктами 7, 10 статті 10 Закону №2939-XII передбачено, що Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право: 1) пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; 2) звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
30. Згідно з частиною другою статті 15 Закону №2939-XII законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.
31. Указом Президента України від 09 грудня 2010 року №1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» вирішено утворити ДФІ України, реорганізувавши Головне контрольно-ревізійне управління України.
32. Указом Президента України від 23 квітня 2011 року №499/2011 затверджено Положення про ДФІ України (далі - Положення №449).
33. Пунктом 1 Положення №499 передбачено, що Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
34. Відповідно до підпункту 4 пункту 4 Положення №499 Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
35. Згідно з пунктом 6 Положення №499 Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
VI. Позиція Верховного Суду
36. Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного й місцевого бюджетів та, у разі виявлення порушень, пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
37. У випадку виявлення збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їхній розмір в установленому законодавством порядку та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольним об'єктом не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
38. Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольного об'єкта та приведення її відповідно до вимог законодавства, що у цій частині є обов'язковою до виконання.
39. Щодо відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їхню наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються в добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
40. Отже, в органу державного фінансового контролю є право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних об'єктів, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
41. Законність і правильність обчислення розміру збитків може бути предметом перевірки в судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю про їхнє стягнення, а не у справі за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
42. Зазначений підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, неодноразово висловленою у постановах, зокрема, від 07 жовтня 2014 року в справі №21-368а14, від 14 жовтня 2014 року в справі №21-453а14, від 18 листопада 2014 року в справі №21-461а14, від 20 січня 2015 року в справі №21-601а14, від 27 січня 2015 року в справі № 21-436а14, від 10 лютого 2015 року в справі №21-632а14, від 15 квітня 2014 року в справах №№ 21-40а14, 21-63а14), від 29 травня 2017 року в справі №826/6304/16, від 23 лютого 2016 року в справі №818/1857/14.
43. Цю ж правову позицію підтримав Верховний Суд у постановах від 08 квітня 2020 року в справі №809/504/17, від 07 квітня 2020 року в справі №813/1984/18, від 31 березня 2020 року в справі №817/650/18, від 20 березня 2020 року в справі №814/380/17 та інших.
44. Отже, пункти (частини) вимоги, які не вказують на стягнення збитків, можуть бути перевірені судом у справі за відповідним позовом підконтрольної установи з їх оскарження. Водночас пункти (частини) вимоги, які вказують на стягнення збитків мають перевірятись у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, а не за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
45. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувана в цій справі вимога ДФІ України від 22 січня 2013 №05-14/82 у пункті 2, підпункті 3.1 пункту 3, абзаці 1 підпункту 3.2 пункту 3, абзаці 3 підпункту 3.2 пункту 3, абзаці 5 підпункту 3.2. пункту 3, абзаці 1 підпункту 3.3 пункту 3, абзаці 2 підпункту 3.6 пункту 3, підпункті 3.7 пункту, підпункту 3.8 пункту 3; пункті 5, пункті 6; пунктах 8-10, пункті 13, 14 указує на порушення вимог законодавства, що призвели до заподіяння збитків, їхній розмір і необхідність усунення цих порушень шляхом стягнення збитків.
46. Частково задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій уважали, що в іншій частині оскаржувана вимога ДФІ України від 22 січня 2013 року №05-14/82 зазначеним критеріям не відповідає та має інший характер, не пов'язаний з необхідністю стягнення/відшкодування заподіяних об'єкту контролю збитків.
47. Суд не може в повній мірі погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій.
48. В абзаці 2 пункту 4, абзаці 4 пункту 4, абзацах 9-10, пункту 4 ДФІ України зазначає про заподіяння ПАТ «Укртрансгаз» шкоди в розмірі 1290,34 тис грн унаслідок завищення підрядниками ПрАТ «Зангас-НГС», ПНВП «Спецремналадка», АО НТП «Укрпроменерго» вартості робіт, що виконувалися ними за договорами підряду, укладеними з філіями ПАТ «Укртрансгаз». Для усунення вказаних порушень у пункті 4 вимоги ДФІ України поклала на позивача обов'язок «відкоригувати (зменшити) в обліку зайве нарахування до оплати коштів внаслідок завищення вартості наданих послуг».
49. Водночас у пункті 11 оскаржуваної вимоги ДФІ України зазначила про безпідставну сплату до відповідного бюджету єдиного соціального внеску, нарахованого ВРТП «Укргазенергосервіс» на компенсацію за невикористані відпуски окремих працівників, унаслідок чого було зайво перераховано до державних цільових фондів 90,27 тис грн. Для усунення указаного порушення ДФІ України поклала на позивача обов'язок провести коригування перерахувань до державних цільових фондів в сумі 90,27 тис грн.
50. Суд зазначає, що саме по собі коригування бухгалтерської (фінансової) звітності чи інших облікових документів не буде мати наслідком усунення вказаних порушень, а тому, незважаючи на вказаний у вимозі спосіб усунення цих порушень, Суд дійшов висновку, що в обох випадках їхня суть і характер полягає у завданні збитків, єдиним способом усунення яких є їхнє відшкодування в добровільному порядку або стягнення їх судом.
51. З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій помилково вважали, що оскаржувана вимога в частині порушень, викладених в абзаці 2 пункту 4, абзаці 4 пункту 4, абзацах 9-10, пункту 4; пункті 11, може бути об'єктом судового контролю за позовом підконтрольної установи до органу державного фінансового контролю.
52. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вимога ДФІ України від 22 січня 2013 №05-14/82, у частині пунктів 17 та 18, може бути предметом оскарження у справі за позовом підконтрольної установи до органу державного фінансового контролю.
53. Водночас Суд уважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про незаконність пункту 18 вимоги.
54. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, пунктом 18 оскаржуваної вимоги відповідачем зобов'язано позивача збільшити у бухгалтерському обліку вартість активів по філіям УМГ «Львівтрансгаз» та УМГ «Київтрансгаз» на 2871,04 тис грн унаслідок їхнього безпідставного заниження через непроведення індексації житлового фонду (будинків і гуртожитків) відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок індексації вартості житлового фонду» від 31 серпня 2009 року №1024, наказів Державного комітету будівництва № 84 від 20 травня 2005 року, Міністерства будівництва України № 44 від 17 лютого 2006 року, № 76 від 05 березня 2007, Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 100 від 27 лютого 2008 року та № 133 від 31 березня 2009 року.
55. Визнаючи протиправною оскаржувану вимогу в цій частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що проведення такої індексації відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92, та чинного податкового законодавства не є обов'язковим.
56. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 1995 року №163 «Про проведення індексації балансової вартості об'єктів житлового фонду» (далі - Постанова №163) затверджено Методику індексації балансової вартості об'єктів житлового фонду та зобов'язано підприємства, установи та організації, у власності або у повному господарському віданні чи оперативному управлінні яких перебувають об'єкти житлового фонду, до 15 квітня 1995 року визначити балансову вартість житлових будинків і належних до них будівель та споруд згідно із зазначеною Методикою і внести відповідні зміни до облікових даних про вартість цих об'єктів.
57. Постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1996 року №1024 «Про порядок індексації вартості об'єктів житлового фонду» (далі - Постанова №1024) визначено, що з метою щорічного приведення балансової вартості об'єктів існуючого житлового фонду у відповідність з реальною вартістю будівництва житла до 15 лютого кожного року проводиться індексація балансової вартості об'єктів житлового фонду за станом на 1 січня відповідно до індексів, затверджуваних Державним комітетом у справах містобудування та архітектури за погодженням з Державним комітетом по житлово-комунальному господарству, Міністерством статистики та Міністерством економіки (пункт 2 Постанови №1024).
58. Наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 31 березня 2009 року №133, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року №371/16387 «Про затвердження індексів до балансової вартості об'єктів житлового фонду станом на 1 січня 2009 року», затверджено індекси до балансової вартості об'єктів житлового фонду станом на 01 січня 2009 року, що додаються.
59. Наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 15 лютого 2011 року №24, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01 березня 2011 року №246/18984 «Про затвердження індексів до балансової вартості об'єктів житлового фонду станом на 1 січня 2011 року», затверджено індекси до балансової вартості об'єктів житлового фонду станом на 1 січня 2011 року, що додаються.
60. Отже, позивач зобов'язаний проводити щорічну індексацію житлового фонду, що перебуває в його власності або у повному господарському віданні.
61. Висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідно до підпункту 8.3.3 пункту 8.3 статті 8 Закону України «Про оподаткування підприємств» та пункту 146.21 статті 146 Податкового кодексу України платники податків мають право, але не зобов'язані проводити щорічну індексацію вартості основних засобів не дають підстав не застосовувати до спірних правовідносин положення Постанов №163 та №1024.
62. З урахуванням викладеного Суд уважає правильними висновки відповідача про те, що внаслідок непроведення УМГ «Львівтрансгаз» та УМГ «Київтрансгаз» індексації житлового фонду його балансова вартість не відповідає реальній та підлягає коригуванню.
63. Рішення судів попередніх інстанцій в частині відмовлених позовних вимог (щодо пункту 17 оскаржуваної вимоги) не є предметом касаційного оскарження, а тому мотиви судів попередніх інстанцій, з яких вони дійшли висновку про обґрунтованість вимоги у вказаний частині, Судом не оцінюються.
64. Положеннями частини першої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
65. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
66. Згідно з частиною першою статті 351 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
67. Частиною третьою статті 351 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
68. З урахуванням викладеного, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2016 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року у частині вимог про визнання протиправними та скасування абзацу 2 пункту 4, абзацу 4 пункту 4, абзаців 9-10 пункту 4, пункту 11, пункту 18 вимоги ДФІ України від 22 січня 2013 року №05-14/82 підлягають скасуванню з прийняттям у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
69. В іншій частині висновки судів попередніх інстанцій у цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їхнього скасування чи зміни відсутні.
70. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд
71. Касаційну скаргу Державної аудиторської служби України задовольнити частково.
72. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року у частині визнання протиправними та скасування пунктів 4, 11, 18 Вимоги Державної фінансової інспекції України від 22 січня 2013 року №05-14/82 скасувати.
73. Прийняти у цій частині нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.
74. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2016 року (у нескасованій частині) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року залишити без змін.
75. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко