17 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 826/370/16
адміністративне провадження № К/9901/13981/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Дочірної компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2016 (суддя - Арсірій Р.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016 (судді - Твердохлію В.А., Ганечко О.М., Костюк Л.О.) у справі за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сфері енергетики України, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», Міністерство юстиції України, про визнання протиправною та скасування постанови №2494,
встановив:
У січні 2016 року ДК «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправною (нечинною) та скасувати з дати прийняття постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2494 в частині абзацу 1 та 2 пункту 2 глави 1 розділу III Кодексу газорозподільних систем та додатків 3-5 до Кодексу: Додаток 3 до Кодексу газорозподільних систем (пункт 2 глави 1 розділу III) Договір на експлуатацію складових газорозподільної системи; Додаток 4 до Кодексу газорозподільних систем (пункт 2 глави 1 розділу III) Договір на господарське відання складовими газорозподільної системи; Додаток 5 до Кодексу газорозподільних систем (пункт 2 глави 1 розділу III) Договір на користування складовими газорозподільної системи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання покладених повноважень, з урахуванням частини третьої статті 4 та статті 33 Закону України «Про ринок природного газу», пункту 119 Плану діяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, з підготовки проектів регуляторних актів на 2015 рік, затвердженого постановою НКРЕКП від 11.12.2014 №762, Комісією було розроблено проект та затверджено постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2494, Кодекс газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС).
Відповідно до пункту 2 глави 1 розділу III Кодексу ГРС власники газової мережі, яка згідно з розділом II цього Кодексу кваліфікується як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є Операторами ГРМ, та Оператор ГРМ, до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов'язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному Оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу).
Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).
Листом Антимонопольного комітету України від 30.09.2015 №128-06/01-9936 повідомлено про погодження проекту постанови НКРЕКП «Про затвердження Кодексу газорозподільних систем».
06.11.2015 листом Державної регуляторної служби України №8471/0/20-15 відповідача повідомлено, що за результатами проведеної експертизи проект постанови НКРЕКП відповідає принципам державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності визначених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Листом Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 06.11.2015 №7193/24487-0-26-15/12.2.1 повідомлено Комісію, що постанова НКРЕКП від 30.09.2015 №2494 «Про затвердження Кодексу газорозподільних систем» відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.
09.11.2015 листом Міністерства юстиції України №24466-0-26-15.-10.1 повідомлено, що згідно з наказом Міністерства юстиції України від 06.11.2015 №2237/5 повернуто після державної реєстрації постанову НКРЕКП від 30.09.2015 №2494 «Про затвердження Кодексу газорозподільних систем», зареєстровану 06.11.2015 у Міністерстві юстиції за №1378/27824.
Не погоджуючись з вказаною постановою в частині абзацу 1 та 2 пункту 2 глави 1 розділу III Кодексу ГРМ та додатків 3-5 до Кодексу: Додаток 3 до Кодексу газорозподільних систем (пункт 2 глави 1 розділу III) Договір на експлуатацію складових газорозподільної системи; Додаток 4 до Кодексу газорозподільних систем (пункт 2 глави 1 розділу III) Договір на господарське відання складовими газорозподільної системи; Додаток 5 до Кодексу газорозподільних систем (пункт 2 глави 1 розділу III) Договір на користування складовими газорозподільної системи, позивач звернувся до суду з даним позовом.
В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що ДК «Газ України» є власником газорозподільних мереж, які є складовою газорозподільних систем, та не є Оператором ГРМ, відтак відповідно до оскаржуваних положень абзацу 2 пункту 2 глави 1 розділу III Кодексу газорозподільних систем ДК «Газ України» зобов'язана укласти один з договорів, передбачений додатками 3-5 до вказаного Кодексу.
Посилався на те, що НКРЕКП, всупереч статті 19 Конституції України, не враховуючи положення частин другої та четвертої статті 179 Господарського кодексу України, не в межах повноважень, передбачених законом (зокрема Законом «Про ринок природного газу»), затвердила договори на експлуатацію, господарське відання та користування, які не передбачені законом та у оскаржуваному пункті Кодексу ГРМ передбачила обов'язковість їх укладання для власників складових газорозподільної системи за формами, визначеними у додатках 3-5 цього Кодексу. На думку позивача, затверджені НКРЕКП договори (додаток 2-5 до Кодексу газорозподільних систем), від змісту яких сторони не можуть відступати, є типовими.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що постанова Комісії від 30.09.2015 №2494 «Про затвердження Кодексу газорозподільних систем» прийнята в межах повноважень визначених Законами України «Про ринок природного газу», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», Указу Президента України від 10.09.2014 №715 «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та у спосіб, визначений законодавством України.
Суди дійшли висновку, що зазначені в додатках 3-5 до Кодексу ГРС договори не визначені як типові або примірні договори, а також Кодексом ГРС не встановлено обов'язковості дотримання їх форми, а тому сторони при їх укладенні (крім газових мереж, що є державним майном) укладають будь-який із передбачених Кодексом договорів і мають право викласти зміст цього договору у довільній формі, що не суперечить чинному законодавству.
Крім того суди дійшли висновку, що оскільки ДК «Газ України» не є Оператором ГРМ, а тому не є суб'єктом, на якого поширюються норми оскаржуваної постанови щодо обов'язковості укладання договорів, передбачених додатками 3-5 Кодексу ГРС, а отже права, свободи та інтереси позивача в частині втручання в його права власності на газорозподільні системи жодним чином не порушені.
Суди визнали безпідставними посилання позивача на те, що у нього на праві власності перебувають інші газопроводні системи, які знаходяться у Житомирській та Хмельницькій областях, аніж ті, які перебувають в державній власності, з огляду на що на нього поширюється дія спірних пунктів Кодексу ГРМ, оскільки такі обставини не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.
З огляду на зазначене суди дійшли висновку, що оскаржувана постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сфері енергетики України від 30.09.2015 №2494 не порушує законних прав та інтересів позивача.
З ухваленими судовими рішеннями не погодився позивач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи, не досліджено належним чином докази, які мають значення для правильного вирішення спору та ухвалено рішення, які підлягають скасуванню.
Заперечуючи проти касаційної скарги відповідач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку природного газу визначені Законом України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015
№329-VIII (далі - Закон №329-VIII, в редакції, на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №329-VIII Регулятор - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Статтею 4 Закону №329-VIII визначено, що державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.
До компетенції Регулятора на ринку природного газу належать, зокрема, затвердження кодексів газотранспортних систем, кодексу газорозподільних систем, кодексів газосховищ та кодексу установки LNG.
На виконання зазначених вище положень Закону №329-VIII Комісією було розроблено та постановою від 30.09.2015 №2494 затверджено Кодекс газорозподільної системи.
Відповідно до пунктів 1, 2 глави І розділу І цього Кодексу, він розроблений відповідно до Закону України «Про ринок природного газу».
Цей Кодекс визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб'єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем, зокрема умови забезпечення: 1) надійної і безпечної експлуатації газорозподільних систем та гарантованого рівня розподілу (переміщення) природного газу до/від суміжних суб'єктів ринку природного газу відповідної якості; 2) комерційного, у тому числі приладового обліку природного газу в газорозподільній системі та визначення його об'ємів і обсягів передачі до/з газорозподільної системи, у тому числі в розрізі суб'єктів ринку природного газу; 3) доступу замовників до газорозподільної системи для приєднання до неї їх об'єктів будівництва або існуючих об'єктів (умови технічного доступу); 4) доступу суб'єктів ринку природного газу до газорозподільної системи для фактичної передачі (розподілу/споживання) належного їм природного газу до/з газорозподільної системи (умови комерційного доступу); 5) механізмів взаємодії оператора газорозподільної системи з операторами суміжних систем та з іншими суб'єктами ринку природного газу.
Відповідно до пункту 2 глави 1 розділу III Кодексу ГРМ власники газової мережі, яка згідно з розділом II цього Кодексу кваліфікується як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є Операторами ГРМ, та Оператор ГРМ, до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов'язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному Оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу).
Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).
Взаємовідносини між власниками газорозподільних систем, які відносяться до державного майна, та Операторами ГРМ врегульовуються відповідно до вимог законодавства.
За змістом наведеної норми Кодексу ГРС предметом його регулювання є відносини між власниками газової мережі та операторами ГРМ шляхом укладення відповідних договорів.
Таким чином для можливості оскарження зазначеного регуляторного акту у зазначеній частині необхідно бути учасником правовідносин щодо постачання, бути власником газової мережі або оператором ГРМ.
При цьому, передбачені цим пунктом правила не поширюються на газорозподільчу систему, яка відноситься до державного майна.
В ході розгляду справи судами встановлено, що позивач у цій справі є дочірнім підприємством НАК «Нафтогаз України», заснованій на державній формі власності, яка для забезпечення своєї діяльності використовує, серед іншого, майно, яке використовується для забезпечення транспортування, зберігання природного газу, яке перебуває у державній власності і не підлягає приватизації.
Оскільки позивачем під час розгляду справи не надано доказів наявності у нього у власності газової мережі, яка не належить до державного майна, а тому суди обгрунтовано дійшли висновку про те, що позивач не є учасником правовідносин, які врегульовані оскаржуваними пунктами Кодексу ГРС та прийняли рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Посилання позивача в обгрунтування касаційної скарги на положення пункту 4.2 Статуту ДК «Газ України», відповідно до якого компанія є власником, зокрема, майна, набутого в результаті своєї господарської діяльності, також є безпідставними і висновки судів попередніх інстанцій не спростовує, оскільки позивачем не доведено, що в процесі господарської діяльності ним було набуто газову мережу.
Посилання в обгрунтування касаційної скарги на те, що на балансі підприємства обліковуються газопроводи, які знаходяться в Житомирській та Хмельницькій областях, та які набуті в результаті господарської діяльності підприємства, також є безпідставними, оскільки сам собою факт утримання на балансі певного майна не є доказом набуття його в результаті господарської діяльності, а доказів набуття таких газопроводів в результаті господарської діяльності позивачем не надано.
В решті доводи касаційної скарги також не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, таким аргументам позивача була надана оцінка судами попередніх інстанцій, а їх зміст зводиться до переоцінки доказів, що, в силу положень частини другої статті 341 КАС України, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Таким чином, оскільки при ухваленні рішень суди порушень норм матеріального та процесуального права не допустили, суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Керуючись ст. 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
постановив:
Касаційну скаргу Дочірної компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук