18 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 640/24540/20
адміністративне провадження № К/9901/4052/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
перевіривши касаційну скаргу Ceska Exportni Banka, a.s. на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року у справі №640/24540/20 за позовом Ceska Exportni Banka, a.s. до Господарського суду міста Києва, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Ceska Exportni Banka, a.s. звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність посадових осіб відповідача щодо видачі наказу на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 13 серпня 2020 року у справі №905/3553/15.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року, відмовлено у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
Вважаючи такі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухваленим із порушенням вимог процесуального закону, позивач оскаржив їх в касаційному порядку.
У поданій касаційній скарзі позивач з посиланням на неправильне застосування судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відмовляючи у відкритті провадження за позовом Ceska Exportni Banka, a.s. суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки фактично оскаржувані дії/бездіяльність відповідача не пов'язані із здійсненням владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, то цей спір не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до пунктів 1, 2, 7, 9 частини першої статті 4 КАС України, адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно правовим спором є спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання не чинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років»; 14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Як правильно встановлено судами, позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невидачі наказу на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 13 серпня 2019 року, звернувся з цим позовом до суду. Колегія суддів дійшла висновку, що зазначений спір не може бути предметом судового розгляду, оскільки, такі дії/бездіяльність не пов'язані зі здійсненням владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, а тому, даний спір не є публічно-правовим і не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції.
Верховний Суд зазначає, що оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.
Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012; пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013).
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Отже, позовні вимоги про оскарження дій/бездіяльності відповідача стосуються вчинення/невчинення передбачених процесуальним законом дій, тому не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року №11-547апп19.
Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що, зазначений спір не є публічно-правовим спором у розумінні КАС України і не може бути розглянутий в межах позовного провадження.
Враховуючи, що зміст оскаржуваних судових рішень та обставини, на які посилається скаржник в обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судом норм процесуального права та не викликає сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, суд прийшов до висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Дія цієї норми поширюється, серед іншого, на ухвали судів апеляційної інстанції, перелік яких наведений у частині третій статті 328 КАС України, який включає й ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.
За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 3, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Ceska Exportni Banka, a.s. на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року у справі №640/24540/20 за позовом Ceska Exportni Banka, a.s. до Господарського суду міста Києва, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіВ.М. Соколов О.А. Губська О.В. Калашнікова