17 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 0440/7046/18
адміністративне провадження № К/9901/15515/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стародуба О.П.,
суддів - Берназюка Я.О., Кравчука В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.03.2019р. (суддя - Неклес О.М.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02.05.2019р. (судді - Дурасова Ю.В., Божко Л.А., Суховарова А.В.) за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:
визнати протиправними дії відповідача в частині відмови їй в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 ;
зобов'язати відповідача розглянути з дотриманням законодавства України повторно питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 , запросивши на засідання особисто її;
стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 1000000 грн.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач неодноразово зверталась до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки в районі АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку.
У відповідь на її чергове звернення 03.06.2015р. відповідач листом від 19.08.2015р. вих №1-2 повідомив позивача про те, що за результатами розгляду її заяви від 04.06.2015р. підготовано проект рішення міської ради «Про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у АДРЕСА_3 », і результати розгляду цього проекту викладено у листі Департаменту забезпечення діяльності міської ради від 27.07.2015р. №4/1-246, який долучено до цієї відповіді. (том І а.с. 27)
Листом Департамента забезпечення діяльності міської ради від 27.07.2015р. №4/1-246 повернуто проект рішення міської ради «Про надання гр. ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у АДРЕСА_3 » як такий, що не було прийнято на 66 сесії Дніпропетровської міської ради. (том І а.с. 33)
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду з цим позовом.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що з жовтня 2014 року намагається отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки по АДРЕСА_2 , проте у серпні 2015 року її було повідомлено про повернення проекту рішення міської ради «Про надання гр. ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у АДРЕСА_3 » як такий, що не прийнято на 66 сесії ради. Вважає такі дії відповідача протиправними, вчиненими за відсутності будь-якого правового обґрунтування, та такими, що порушують її право на отримання земельної ділянки, гарантоване їй Конституцією України та Земельним кодексом України. При цьому також посилається на те, що суміжні з її запитуваною земельною ділянкою інші ділянки на цій вулиці були надані відповідачем у користування іншим особам, а тому фактично до неї застосовується дискримінація.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2018р. позов залишено без руху на підставі ст.ст. 122, 123 КАС України з встановленням позивачу строку для надання клопотання про поновлення строку звернення до суду та наведення поважних причин для поновлення цього строку.
На виконання цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху, позивачем до суду надано заяву про поновлення строку звернення до суду, в якому наведено поважні причини пропуску строку. (том І а.с. 191 - 193)
У поданій заяві позивач пропуск строку звернення до суду обґрунтовувала тим, що є інвалідом ІІ групи загального захворювання; отримавши у листопаді 2015 року лист про відмову у виділенні земельної ділянки, перебувала у пригніченому стані, її здоров'я погіршилося, їй потрібен був час для відновлення працездатності та осмислення подальших дій; деякий час хворіла, перебувала на стаціонарному лікуванні; вважаючи, що у діях Дніпропетровської міської ради є складова корупційних схем, звернулась до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення; вела боротьбу з тим, щоб винних у корупційних земельних схемах притягнули до кримінальної відповідальності; зверталась із позовом до районного суду про зобов'язання відповідача надати їй земельну ділянку, проте районний суд справу не розглядав, оскільки така не була підсудна цьому суду; звернулась з аналогічним позовом до окружного адміністративного суду, який в подальшому її позовну заяву залишив без руху; крім того, зверталась за безоплатною правничою допомогою до Першого Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної правової допомоги; у зв'язку з наведеними вище обставинами пропустила строк звернення до суду із даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.03.2019р. відмовлено в задоволення заяви позивача про поновлення строку звернення до суду, позов залишено без розгляду на підставі ст.ст. 122, 123 КАС України.
Ухвалюючи рішення про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що про порушення своїх прав позивач дізналась після отримання листа Департамента корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради від 19.08.2015р., в якому містилась інформація про результати розгляду її заяви щодо надання їй земельної ділянки, однак до суду позивач звернулась лише через три роки 18.09.2018р.
При цьому, суди виходили з неповажності причин для поновлення пропущеного строку, які зазначила позивач у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, оскільки перебування у пригніченому стані, погіршення стану здоров'я, необхідності відновлення працездатності та осмислення подальших дій, хвороби, перебуванню на стаціонарному лікуванні не могло тривати такий тривалий час (три роки), і про поважність обставин пропуску строку звернення до суду слід не лише заявити, але й надати докази, які поважність причин підтверджують, проте таких доказів до суду не надано.
Крім того, суди виходили з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що позивач протягом трьох років перебувала на лікуванні та не мала можливості звернутись до суду з позовом раніше, при цьому матеріали справи підтверджують, що позивач в цей час зверталася до органів влади та використовувала інші можливі способи вирішення своєї проблеми.
З ухваленими у справі рішеннями не погодилась позивач, звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення не передаючи справу на новий судовий розгляд.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що є інвалідом ІІ групи, особою похилого віку, при цьому є внутрішньо переміщеною особою, у зв'язку з цим позбавлена можливості швидко та своєчасно реагувати на всі події, що мають термін звернення. Крім того, посилається на те, що не є юристом, а тому не була обізнана у який спосіб мала захистити своє порушене право. Вважає, що довідка про встановлення інвалідності, її постійні страждання з приводу втрати житла, обстріли, які вона зазнала в окупованому бойовиками місті Луганської області, постійні зміни орендного житла у м. Дніпрі, переїзди та стреси у повсякденному житті є достатніми доказами та поважними причинами несвоєчасного звернення до суду з позовом.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 122 КАС України, тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
В ході розгляду справи судами встановлено та не заперечується позивачем, що про відмову відповідача та відповідно порушення своїх прав вона дізналась 08.09.2015р. отримавши листа від 19.08.2015р., з позовом до суду позивач звернулась лише 18.09.2018р., а тому суди обгрунтовано дійшли висновку про пропуск позивачем передбаченого законом строку звернення до суду та прийняли рішення про залишення позовної заяви без розгляду.
Посилання позивача в обґрунтування касаційної скарги, як на поважність причин пропуску строку звернення до суду, на факти її звернення протягом цього часу до правоохоронних та судових органів, вчинення інших дій, спрямованих на захист своїх прав не може свідчити про поважність причин пропуску такого строку, а навпаки підтверджує факт обізнаності позивача з оскаржуваними у цій справі діями відповідача та свідчить про пропуск строку звернення до суду.
При цьому, колегія суддів погоджується з доводами позивача проте, що вік, стан здоров?я, перебування на лікуванні, обмеження, пов?язані з внутрішнім переміщенням створюють об?єктивні труднощі для життєдіяльності людини, реалізації нею своїх прав, а їх наявність за певних умов може свідчити про поважність причин не здійснення тих чи інших дій, в т.ч. пропуску строку звернення до суду.
Водночас, пропуск строку не може бути безмежним чи тривати невиправдано довго, за умови, що поважні причини, які зумовили його пропуск, відпали. При цьому, вчинення протягом цього часу одних дій і невчинення інших ставить під сумнів наявність таких труднощів та об?єктивну неспроможність реалізації особою тих чи інших прав і виключає можливість врахування таких обставин як поважних під час вирішення питання дотримання строку звернення до суду.
Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допустили, тому суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.03.2019р. та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02.05.2019р. - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
Я.О. Берназюк
В.М. Кравчук