Справа № 357/3045/20
2/357/620/21
Категорія 2
11 лютого 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого - судді Бондаренко О. В., при секретарі - Вангородській О.С., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з даним позовом 24.03.2020 року обґрунтовуючи тим, що у березні 2003 року вона познайомилася із відповідачем на роботі, де працювала і працює на даний час електромонтером в ПМП «ДУМ», а він приїздив до їхнього підприємства по робочим справам щодо ремонту електроінструментів і у них зав'язались дружні стосунки, вони почали зустрічатися. В червні 2003 року почали проживати разом однією сім'єю як подружжя в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , де орендували одну кімнату, вели спільне господарство, працювали, мріяли про власну квартиру, зі спільного бюджету відкладали гроші на її придбання, разом здійснювали побутові покупки, ходили в магазин, на ринок, де за спільні кошти купували продукти харчування, одяг та різні речі домашнього вжитку, мали спільний бюджет, піклувалися один про одного як чоловік та дружина на грунті взаємних почуттів кохання, поваги, взаєморозуміння. Протягом спільного проживання купували побутові речі, деякі з них брали в кредит з відстрочкою, повертали та сплачували кошти зі спільного сімейного бюджету, а саме: телевізор «Panasonic» за ціною 1695,00 грн. 24.12.2003 році, DVD-плеєр ВВК АВ-975 S за ціною 1100,00 грн. 03.08.2004 році, домашній кінотеатр «Pioner» за ціною 1448,00 грн. 16.10.2004 році, колонки до домашнього кінотеатру «Pioner» за ціною 619,00 грн. 07.11.2004 році, витяжку за ціною 1000,00 грн. у 2005 році, обігрівач за ціною 400,00 грн. в 2005 році, газова поверхня «Ardo» за ціною 800,00 грн. 26.08.2006 році, холодильник «Gorenje» за ціною 676,00 грн. у 2006 році, фотоапарат «Olympus» за ціною 250,00 грн. в 2007 році, мийка GENIUSO-150 за ціною 1500,00 грн. в 2007 році, цифрова камера «Olympus» SP-51 за ціною 1230,50 грн. 24.03.2007 року та флешкарта «Olympus» 2 GB за ціною 417,00 грн., згідно договору купівлі-продажу на умовах відстрочення платежу, зі щомісячними виплатами - 197,70 грн. - до 10.01.2008 року. Щомісячні платежі здійснювалися нею в період спільного проживання та ведення спільного бюджету, а також в період офіційного шлюбу із сімейних коштів. Також, з сімейного бюджету відкладали кошти на власну квартиру, їм допомагали їхні батьки: давали гроші, купували продукти, передавали консервацію та інші продукти з городини. Сімейний бюджет їх сім'ї вела вона, який складався з їх заробітних плат та допомоги батьків. Також, витрачали кошти за спільною домовленістю, розподіляли на оплату кредитів, на комунальні, на продукти харчування та інших необхідних для сім'ї речей. Відповідно до довідки з місця роботи від 03.03.2020 року №1, де вона працює ще з 2000 року, її заробітна плата в 2005 році становила 300 грн. щомісячно, не враховуючи преміальні, в 2006 роках становила 600,00 грн. щомісячно, не враховуючи преміальні. Практично такий же ідентичний дохід у 2005-2006 роках мав і відповідач. 17.10.2005 року в інтересах сім'ї була придбана однокімнатна квартира, загальною площею 34,8 кв.м., вартістю 23 664,00 грн.. за адресою: АДРЕСА_2 . Нерухоме майно було оформлене договором купівлі-продажу на відповідача. Вони почали облаштовувати свою квартиру, робили ремонтні роботи. 21.10.2005 року ВАТ «Комерційний банк «Надра» надав їхній сім'ї в кредит грошові кошти в розмірі 9500,00 грн., що підтверджується кредитним договором №82/ЕМК13/2005-980 для задоволення особистих потреб під 30% річних, строком до 18.12.2006 року. Данні кошти вони витратили на ремонтні роботи в обладнанні своєї квартири, міняли міжкімнатні двері за ціною 4800,00 грн., міняли вхідні двері - за ціною 1200,00 грн. 18.12.2006 року вони в повному обсязі оплатили кредитні зобов'язання. Вона щомісячно сплачувала кредит в розмірі 810,00 грн. за спільні сумісні кошти сім'ї. 15.11.2005 року вона була зареєстрована у вищевказаній квартирі. 13.02.2007 року ЗАТ «ПроКредит Банк» надав їхній сім'ї в кредит грошові кошти в розмірі 17000,00 грн., що підтверджується кредитним договором №БЦ-6.6128, для задоволення особистих потреб під 29% річних, строком на 18 місяців. Дані кошти вони потратили на ремонтні роботи в обладнанні своєї квартири - обкладали плиткою санвузол та ванну кімнату - витратили близько 2000,00 грн. на плитку, міняли вікна, витратили 2238,00 грн. 13.08.2008 року вони у повному обсязі оплатили кредитні зобов'язання, так як вона щомісячно сплачувала кредит в розмірі 1178,41 грн. за спільні сумісні кошти сім'ї. 13.07.2007 року вони з відповідачем уклали шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 від спільного проживання у них народився син - ОСОБА_3 . Таким чином, встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу їй необхідно для підтвердження її права власності на придбану квартиру. Тому, з урахуванням уточнених позовних вимог на підготовчому засіданні, просила встановити факт її проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 27.02.2004 року по 12.07.2007 року та визнати спільним майном подружжя квартиру за адресою АДРЕСА_2 , яка зареєстрована за відповідачем, і визнати за нею, ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_2 .
06.04.2020 року ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
14.05.2020 року відповідач ОСОБА_2 подав відзив, в якому зазначив, що даний позов задоволенню не підлягає. На початку 2004 року він ще перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 . Спірну однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 він придбав 17.10.2005 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу серії ВСЕ №147489 за суму 23 664 грн. Кошти, за які він придбав вказану квартиру належали йому особисто, оскільки перед цим, а саме 13.10.2005 року була продана 3-х кімнатна квартира АДРЕСА_4 за суму 171 700 грн., яка належала на праві спільної часткової власності йому, матері та брату, а отримала вони це житло 05.06.1998 року внаслідок приватизації. Таким чином, майно набуте ним майно за кошти, які належали йому особисто є особистою приватною власністю, отже поділу не підлягає. Тому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
22.07.2020 року ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі.
Представник позивача, адвокат Лебедовська Людмила Юріївна, в судовому засіданні просила позов задовольнити та встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 27.02.2004 року по 12.07.2007 року та визнати спільним майном подружжя квартиру за адресою АДРЕСА_2 , яка зареєстрована за відповідачем, і визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_2 .
Представник відповідача, адвокат Шевчук Юрій Іванович, в судовому засіданні позов не визнав, підтримав викладені у відзиві обставини та просив відмовити у задоволенні позову.
Суд заслухавши учасників справи, показання свідків, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (частина 1 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79, ч. ст. 78 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Позивач просила в судовому порядку встановити факт проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 27.02.2004 року по 12.07.2007 року.
Згідно ст. 3 СК України визначено, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Про ознаки проживання однією сім'єю висловився і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 3.06.99 №5-рп/99, в якому зазначив, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Виходячи з наведених норм кожна людина має право на сімейне життя, при цьому укладання шлюбу між чоловіком та жінкою не є обов'язковою умовою для створення їхньої сім'ї. Сім'я може бути створена на будь-яких підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Цивільний шлюб це відносини жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю та при цьому не є одруженими.
Згідно ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 (а.с.11).
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 (а.с.12).
Як вбачається з свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 (а.с.19), 13.07.2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області був зареєстрований шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , про що в Книзі реєстрації шлюбу зроблено відповідний актовий запис за №756. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 присвоєно прізвище ОСОБА_6 .
Як вбачається з свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 (а.с.21) ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 . Батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 .
З довідки про місце проживання та склад сім'ї Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради (а.с.22), вбачається, що в квартирі під АДРЕСА_3 зареєстровані та проживають: з 01.11.2005 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 15.11.2005 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та з 01.10.2009 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Як вбачається з договору оренди від 01.06.2003 року (а.с.14), ОСОБА_7 орендувала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . З п.1.4 даного договору вбачається, що кімната, що орендується, надається орендарю для проживання сім'ї (чоловіка і жінки) без дітей та тварин, з дозволом користування усіма предметами на кухні, в тому числі холодильником. П. 2.1. договору передбачено сплату орендної плати в розмірі 200,00 грн. щомісяця, а також 50,00 грн. комунальні платежі. П.1.5 договору передбачено, що строк оренди кімнати з 01.06.2003 року по 31.12.2005 року. На звороті договору вказано отримання орендодавцем орендної плати від позивача.
На підтвердження факту наявності між сторонами відносин притаманних подружжю позивач надала фотокопії (а.с.39).
24.03.2007 року між ОСОБА_7 та ТОВ «ПростоФінанс» був укладений кредитний договір №01003793880 (а.с.31-32), відповідно до якого ОСОБА_7 отримала кредит в розмірі 1976,90 грн. для купівлі товарів в магазині Фокстрот, а саме Фото/відеокамеру на суму 1476.50 грн. та Фото/відеокамери на суму 500,40 грн., що підтверджується договором купівлі-продажу №БЦП-935 (а.с.29-30).
Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що сторони в 2002 році почали зустрічатися, жили на орендованій квартирі, разом все купували, складали кошти на свою квартиру. Вона була у них на орендованій квартирі, в період коли ще навчалася у школі, та інколи ночувала у сестри. Їздила із сестрою і відповідачем відповідчивати на море. Сторони разом купували майно, продукти, жили як сім'я. В 2004 році сестра працювала на ПМП «Дум» електромонтером, в неї була висока заробітна плата до 1000 грн. в місяць. Сторони орендували кімнату у квартирі, жили із власником, за які кошти не знає. Відповідач працював обмотчиком електроінструментів, яка була в нього заробітна плата вона не знає. Їй відомо зі слів сестри, що квартиру купували за спільні кошти, які довго збирали. Про особисту квартиру відповідача їй нічого не відомо.
Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що вона працює на підприємстві «Дум» з 1996 року бухгалтером, це підприємство належить батьку позивача. Позивач працює на даному підприємстві. Позивач з відповідачем зійшлися і жили разом. Сторони отримували заробітну плату і збирали кошти на житло. Відповідач працював на підприємстві разом із позивачем, пізніше став працював окремо. Батьки позивача давали їм продукти харчування. У позивача і відповідача були однакові заробітні плати, інших доходів їм не платили. Вона один раз була на дні народженні в орендованій сторонами квартирі.
Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що в 2003 році вона приїздила в гості на Таращанський масив до позивача і відповідача, де вони проживали в орендованій квартирі. Юля просила в неї гроші на квартиру 700 доларів США, вона раз їй давала, потім ще раз давала гроші. Вони купували квартиру в 2005 році, вона до них приїздила на новий рік, вони їй показували, що вони зробили в квартирі. Через півтора-два роки після купівлі квартири вони вирішили одружитися. Вона ОСОБА_11 говорила, що квартиру потрібно було на двох оформляти, але вона казала, що вона його любить і довіряє йому. Кошти вона ОСОБА_11 давала на початку жовтня 2005 року в розмірі 700 доларів США на оформлення квартири, а потім вона ще їм допомагала. Юля робила з батьком у майстерні, батько своїй дитині також давав гроші. Про майно відповідача їй нічого не відомо.
Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що позивач із відповідачем з 2003 року по 2005 року проживали на Таращанському масиві. Сторони в 2005 році купили квартиру по АДРЕСА_5 . Вона до них приходила, допомагала з ремонтними роботами по квартирі протягом 1-2 років, ремонт робили поступово. Вони намагалися робити ремонт швидше, адже планували народження дитини, яка народилася в 2009 році. В 2007 році сторони зареєстрували шлюб, однак ще до реєстрації шлюбу вони жили разом, вели господарство, приїздили до них на свята. Позивач працювала у батька на підприємстві зразу після закінчення школи, і заочно навчалася. Вона відкладала кошти, щоб у подальшому купити своє майно. За їх кошти, які вони відкладали, возили їх з сестрою на море. До реєстрації шлюбу сторони разом планували покупки і купували їх разом. Позивач відкладала гроші, переводила заробітну плату в долари, яка сума була вона не знає. Позивач орендувала квартиру по АДРЕСА_6 , платила орендну плату, але скільки не знає. На 2005 рік позивач отримувала офіційну заробітну плату, були підзаробітки, які суми не знає. Позивач живе зараз по АДРЕСА_2 , разом із дитиною. Квартиру купили за 20 000 доларів США. Відповідач жив із першою дружиною по АДРЕСА_5 , а чи належала ця квартирі його матері їй не відомо, відповідач ніколи не розповідав.
Свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що вона знає батьків позивача, вона дружить з позивачем. Відповідача вона знає, позивач з відповідачем жили разом, до неї приходили в гості. З 2000 року вона з відповідачем проживала на Таращанському масиві, зустрічалися з її батьками, вони також там були. Батьки позивачу допомагали, позивач росла із батьком. Позивач робила додаткову роботу, батьки їй в цьому сприяли. Сторони разом вибирали меблі, будівельні матеріали, разом робили ремонт в квартирі. Квартиру купили за 20000 доларів США. Квартиру купили за кредитні кошти, працювали напевно/чи у когось позику брали. Кредит вони сплачували разом. Їй не відомо чи була у позивача до цього квартира.
Свідок ОСОБА_14 суду пояснив, що квартира, що знаходиться на масиві Піщаному була придбана у 2005 році. Квартира була придбана за кошти, які отримали після продажу квартири, яка знаходилася по АДРЕСА_7 належала його брату ОСОБА_15 , мамі і йому, вони її отримали у спадщину. Квартиру вони продали і кожен отримав свою частку по 25%, вони з братом отримали по 40000 грн., а решту коштів отримала мама. Йому невідомо за яку суму була придбана квартира по АДРЕСА_8 . Чи вкладала позивач кошти у придбання квартири йому не відомо. Їх мама купила собі квартиру в АДРЕСА_9 . Він також після продажу квартири, яку отримав у спадщину, купив собі квартиру по АДРЕСА_10 . Відповідач і позивач жили на орендованій квартирі, але він не знає де саме. Після весілля він в них був, зустрічався з ними. Сторони були співмешканцями, ще коли відповідач перебував у шлюбі.
Даючи оцінку зазначеним обставинам, письмовим доказам та показанням свідків, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 27.02.2004 року по 12.07.2007 року.
Позивач також просить визнати спільним майном подружжя квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка зареєстрована за відповідачем, і визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаної квартири.
Згідно ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки і чоловіка, які не перебувають в шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього кодексу.
Положеннями п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що при застосуванні ст.74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 25 грудня 2013 року ухвалив постанову у справі № 6-135цс13, згідно правового висновку якої вбачається що, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.
Згідно із ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Згідно із правовими висновками, викладених Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб необхідно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв'язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, необхідно встановити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року справа № 546/912/16-ц, провадження № 61-36178св18.
Також, у правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Верховного Суду від 04.09.2019 року у справі № 204/8558/2014-ц, провадження № 61-26144св18, Суд звертає увагу на те, що конструкція норми ст. 60 СК України свідчить пор презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільності сумісного майна на певний об'єкт, в тому чисті в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Встановлено, що 17.10.2005 року між ОСОБА_16 та ОСОБА_2 був укладений Договір купівлі-продажу квартири під АДРЕСА_3 (а.с.15), з якого вбачається, що ОСОБА_16 продала квартиру під АДРЕСА_3 ОСОБА_2 . Договір посвідчено державним нотаріусом Першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Білик О.Г. та зареєстровано в реєстрі за №4-5502. Відповідно до п.2.1 даного договору, продаж квартири за домовленістю сторін вчинений за 23 664 грн.
Як вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.16), ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 17.10.2005 року №4-5502, є власником квартири під АДРЕСА_3 . Даний факт також підтверджується і технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_3 (а.с.17-18).
Позивач на підтвердження факту спільної сумісної власності на вказану квартиру надала довідку від 03.03.2020 року (а.с.23), з якої вбачається, що ОСОБА_1 дійсно працює у ПМП «ДУМ» з 22.11.2000 року на посаді електромонтер. Заробітна плата за 2005 рік склала 3 587,00 грн.
Також, на підтвердження даного факту позивач посилається на укладені договори ( а.с. 24-32).
З Договору на виготовлення і поставку виробів із профіля ПВХ системи від 23.08.2007 року (а.с.24), вбачається, що 23.08.2007 року був укладений договір між ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_17 щодо виготовлення і поставку виробів із профіля ПВХ системи. Вартість робіт становить 2238 грн.
13.02.2007 року між ЗАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №БЦ-6.6128 (а.с.25-26), відповідно до якого ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 17 000 грн. Цільове призначення кредиту - задоволення особистих потреб.
21.10.2005 року між ВАТ Акціонерне Товариство Комерційний Банк «Надра» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №82/ЕМК13/2005-980 (а.с.27-28), відповідно до якого ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 9500 грн. Цілі кредитування - споживчі потреби.
Однак, дані договори не підтверджують факт їх укладення в інтересах сім'ї та використання коштів, отриманих за кредитом, на придбання спірної квартири.
Таким чином, позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що зазначене спірне майно було набуте нею та відповідачем внаслідок їх спільної праці, або доказів укладення між ними письмової угоди про створення спільної сумісної власності.
Як вбачається з матеріалів справи (а.с.89-90), 13.10.2005 року ОСОБА_2 разом із ОСОБА_18 та ОСОБА_14 продали квартиру під № 179 , яка знаходилася за адресою АДРЕСА_11 . Продаж квартири за домовленістю сторін вчинений за 171 700,00 грн. Даний факт також підтверджується Витягом з Державного реєстру правочинів та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.91-92, 93).
Тобто, ОСОБА_2 на праві спільної власності належала квартира під АДРЕСА_12 , яка була продана 13.10.2005 року, отже на момент придбання квартири під АДРЕСА_3 , а саме 17.10.2005 року ОСОБА_2 мав особисті кошти для придбання даної квартири, що узгоджується з показами свідка ОСОБА_14 .
Таким чином, суд дійшов висновку, що зазначена квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , адже набута ним за кошти, які належали йому особисто.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов в частині визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частину майна не підлягає до задоволення.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати складаються з судового збору, який позивач сплатила при подачі позову до суду, тому, з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам, що становить 420 грн. 40 коп.
Керуючись ст. 3, 21, 57, 60, 74 СК України, ст.368 ЦК України, ст. 4, 12, 76 - 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_13 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_13 ), про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна, задовольнити частково.
Встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 27.02.2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 420,40 грн.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 17.02.2021 року.
СуддяО. В. Бондаренко