17 лютого 2021 року м. Дніпросправа № 160/5209/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Прокопчук Т.С., Шлай А.В.,
за участю секретаря судового засідання Іотової А.О.,
за участю представника позивча Белозерцева О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Дніпровської митниці Держмитслужби
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2020 року, (суддя суду першої інстанції Дєєв М.В.), прийняте в порядку письмового провадження в м. Дніпро, в адміністративній справі №160/5209/20 за позовом приватного акціонерного товариства «ЮНІКОН» до Дніпровської митниці Держмитслужби про визнання протиправною та скасування картки відмови, -
12 травня 2020 року приватне підприємство «ЮНІКОН» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило:
- визнати протиправною та скасування картку про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА110150/2018/00042 від 14.03.2018 року;
- повернути на рахунок ПрАТ “ЮНІКОН” антидемпінгове мито у розмірі 157 088,76 грн. безпідставно сплаченого за митною декларацією UА110150/2018/206268 від 19.03.2018 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ним було подано митні декларації разом з усіма необхідними документами з метою митного оформлення товару, при цьому відповідач відмовив позивачу у митному оформленні товарів та прийняв картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Позивач не погоджується із вказаною карткою відмови та вважає її протиправною та такою, що не відповідає вимогам законодавства, оскільки відповідач не надав жодних аргументів та доказів того, що задекларований товар суперечить вимогам митного законодавства. Також, позивач вказав на наявність підстав для повернення йому безпідставно сплаченого антидемпінгового мита. Разом із позовною заявою позивачем було подано клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому ПрАТ «ЮНІКОН» зазначало, що строк на судове оскарження картки відмови становить 1095 днів, також позивач зазначає, що зверненню до суду передував тривалий процес листування з різними органами та організаціями з приводу отримання інформації стосовно отримання роз'яснень щодо застосування антидемпінгового мита, також, позивач з метою реалізації права на судове оскарження карки відмовив слідкував за іншою судовою справою, в якій був аналогічний предмет оскарження. Після закінчення судового розгляду справи з аналогічним предметом оскарження, позивач звернувся до суду із даним позовом, та вважає, що зверненню до суду в даному випадку перешкоджали об'єктивні обставини, відтак строк звернення до суду підлягає поновленню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року заяву ПрАТ «ЮНІКОН» про поновлення строку звернення до суду було задоволено.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2020 року адміністративний позов ПрАТ «ЮНІКОН» задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано картку про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА110150/2018/00042 від 14.03.2018 року винесену Дніпровською митницею Держмитслужби. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить, оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про залишення позовних вимог без розгляду.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованих висновків про наявність підстав для розгляду справи по суті позовних вимог, оскільки позивачем порушено визначений ст. 122 КАС України строк звернення до суду з адміністративним позовом. Суд першої інстанції поновляючи провадження у справі неправильно ототожнив картку відмови із податковим повідомлення - рішенням, тому дійшов неправильного висновку, що строк звернення до суду у даній справі становить 1095 днів. Також, відповідач зазначає, що твердження суду першої інстанції про те, що карткою відмови може бути визначене грошове зобов'язання, що підлягає сплаті до бюджету є помилковим та таким, що суперечить нормам чинного законодавства. Картка відмови є лише документально закріпленою відмовою у здійсненні митного оформлення. В свою чергу, оскарження картки відмови є вимогою немайнового характеру, що також підтверджує те, що дане рішення не впливає на матеріальний стан декларанта. Крім того, відповідач зазначає, що картка відмови в митному оформленні товару прийнята ним у відповідності та на підставах визначених Законом України, а тому підстави для її скасування - відсутні.
Від позивача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з метою здійснення митного контролю та митного оформлення товару представником АТ “ЮНІКОН” митним декларантом ОСОБА_1 із застосуванням процедури електронного декларування до Дніпропетровської митниці Державної фіскальної служби правонаступником якої на час подачі даної позовної заяви є Дніпровська митниця Держмитслужби, було подано митну декларацію від 14.03.2018 року № UA110150/2018/205941.
За вказаною декларацію митним декларантом було заявлено до митного оформлення наступний товар:
- товар № 1 - Прутки сталеві гарячекатані з легованої вуглецевої сталі, не в бунтах, не для армування бетону, без подальшого оброблення крім гарячого прокатування, з масового часткою вуглецю 0,38%-0,39%, круглого поперчного перерізу: діаметром 22 мм - 10740 кг, діаметром 28 мм - 21480 кг, діаметром 30 мм - 12840 кг, марка сталі 40, виготовлений за ГОСТ 4543-2016, ГОСТ 2590-2006, мірної довжини - 6000 мм., код УКТЗЕД 7228306900;
- товар № 2 Прутки сталеві гарячекатані з нелегованої вуглецевої сталі, не в бунтах, не для армування бетону, без подальшого оброблення крім гарячого прокатування, масовою часткою вуглецю 0,48%, круглого поперечного перерізу: діаметром 26 мм - 15000 кг, марка сталі 45, виготовлений за ГОСТ 2590-2006, ГОСТ 1050-2013, мірної довжини -6000 мм., код УКТЗЕД 7214997900.
Митна вартість товару була визначена за ціною договору (основним методом.
14 березня 2018 року, відповідач, за результатами перевірки поданої 14.03.2018 року представником позивача митної декларації з доданими до неї документами прийняв рішення у формі картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110150/2018/205941 від 14.03.2018 року, якою відмовив позивачу у прийняті поданої ним митної декларації.
12 травня 2020 року ПрАТ «ЮНІКОН» звернувся до суду із адміністративним позовом про скасування картки відмови від 14.03.2018 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року заяву ПрАТ «ЮНІКОН» про поновлення строку звернення до суду було задоволено та поновлено позивачу строк звернення до суду з адміністративним позовом.
У відповідності до ч. 4 ст. 293 КАС України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Як видно з апеляційної скарги, відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції у даній справі, зокрема з підстав, порушення судом вимог норм процесуального права, а саме ст. 122, 123 КАС України, в частині безпідставного поновлення позивачу строку на судове оскарження картки відмови, таким чином, відповідач фактично зазначає про свої заперечення проти ухвали від 19.05.2020 року про поновлення строку на звернення до суду з адміністративним позовом.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що поновляючи строк на звернення до суду із позовом у даній справі суд першої інстанції фактично виходив з того, що картка відмови в митному оформленні є іншим рішенням контролюючого органу в розумінні п. 56.18 ст. 56 ПК України, строк на оскарження якого визначено ст. 102 ПК України, та відповідно такий строк, на думку суду, становить 1095 днів. Відтак, суд першої інстанції фактично дійшовши висновку, що позивачем не порушено строк на подання адміністративного позову, адже позов подано в межах 1095 днів з моменту винесення оскаржуваної картки відмови, та ухвалою поновив позивачу строк звернення до суду із позовом.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Отже Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.
За загальним правилом визначеним частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини другої зазначеної статті, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифіковано Україною 17 липня 1997 року) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Таким чином, особі гарантується право на звернення до суду. Так само право звернення до суду гарантується суб'єкту владних повноважень, який звертається до суду в інтересах держави та суспільства в цілому або окремої групи осіб.
Водночас, законодавцем встановленими строками обмежено звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Такі строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, вони покликані забезпечити юридичну визначеність у публічно-правових відносинах.
В свою чергу, Статтею 56 Податкового кодексу України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів.
Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.
Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Верховний Суд у своїй постанові від 24 квітня 2020 року, в адміністративній справі №520/6895/19, аналізуючи положення п. 56.1, п. 56.18 ст. 56, 102 ПК України, зазначив, що застосовуючи саме системний аналіз норм Податкового кодексу України, враховуючи сутність і зміст спірних правовідносин, законодавець в абзаці першому пункту 56.18. статті 56 Кодексу під висловом «або інше рішення контролюючого органу» розумів саме рішення контролюючого органу, яке безпосередньо впливає на розмір грошового (податкового) зобов'язання платника податків.
Отже, виходячи із вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки картка відмови в митному оформленні за своєю суттю не є іншим рішенням контролюючого органу, яким визначено розмір грошового зобов'язання, строк на її оскарження встановлюється ст. 122 КАС України та становить 6 місяців з днів коли особа дізналась, або повинна була дізнатись про порушення своїх прав та законних інтересів.
Як видно з матеріалів справи, позивач про порушення своїх прав та законних інтересів дізнався 14.03.2018 року в день отримання картки відмови в митному оформленні товару, однак із адміністративним позовом про оскарження картки відмови позивач звернувся лише 12 травня 2020 року, тобто після спливу строку, визначеного ч. 2 ст. 122 КАС України.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що разом із позовною заявою позивачем було подано заяву про поновлення строку на звернення до суду, та вважає за необхідне надати оцінку тим підставам, які як зазначає позивач, перешкоджали вчасному зверненню до суду з адміністративним позовом у даній справі.
Так, в своїй заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження позивач фактично зазначає дві обставини, що зумовили пропуск строку на звернення до суду: 1) листування позивача з іншими органами та юридичними особами стосовно визначення розміру антидемпінгового мита, ідентифікації поставлених товарів; 2) спостереження за судовим розглядом адміністративної справи №804/2304/18 із аналогічним предметом оскарження.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що наведені позивачем обставини не можуть бути судом визнані поважними для умов поновлення строку звернення до суду.
Так, Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Процесуальні строки дисциплінують суб'єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
На підставі частин першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Між тим, зазначені позивачем в заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження підстави пропуску строку, не є поважними, оскільки листування з державними органами та юридичними особами, а також слідкування за судовим розглядом іншої справи, є суб'єктивними обставинами, які жодним чином не перешкоджали своєчасному зверненню до суду з даним адміністративним позовом.
Отже, зважаючи на хронологію обставин подання позову, часових меж з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про прийняте відносно нього рішення до моменту його оскарження, невчинення вольових дій, спрямованих на його оскарження, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність причин, які б свідчили про поважність пропуску строку звернення до суду.
Вказане є підставою для залишення адміністративного позову ПрАТ «ЮНІКОН» без розгляду в силу приписів ст. 122, 123 КАС України.
Вищенаведене залишилось поза увагою суду першої інстанції, внаслідок чого судом прийнято рішення із порушенням вимог норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. (ч. 1 ст. 319 КАС України)
У відповідності до ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає адміністративний позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про залишення адміністративного позову без розгляду.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 310, 315, 319, 321, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Дніпровської митниці Держмитслужби - задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2020 року в адміністративній справі 160/5209/20 - скасувати та прийняти нову постанову.
Адміністративний позов приватного акціонерного товариства «ЮНІКОН» залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Постанова в повному обсязі складена 17.02.2021 року.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя Т.С. Прокопчук
суддя А.В. Шлай