18 лютого 2021 р. Справа № 520/11371/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Бершова Г.Є.,
Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2020 року по справі № 520/11371/2020 (головуючий 1 інстанції Кухар М.Д.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив:
-визнати протиправними дії (бездіяльність) військової частини НОМЕР_1 у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової вl0;нагороди, індексації, які отримував ОСОБА_1 під час проходження військової служби;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації, які отримував ОСОБА_1 під час проходження військової служби, здійснити виплату суми перерахунку;
-зобов'язати відповідача подати протягом 15 діб, з дня набрання законної сили рішення суду, звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що звернувшись до відповідача із заявою про здійснення нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням до неї щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації, позивачем отримано відмову у здійсненні такого перерахунку.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2020 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації, які отримував ОСОБА_1 під час проходження військової служби.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації, які отримував ОСОБА_1 під час проходження військової служби, здійснити виплату суми перерахунку.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що позивач пропустив строки звернення до адміністративного суду і у відповідності до вимог ст. 123 КАС України потрібно залишити позовну заяву без розгляду.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними в справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у Збройних Силах України.
Наказом Міністра оборони України від 19.12.2017 року № 933 був звільнений з військової служби з посади заступника начальника організаційно-мобілізаційного управління штабу оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.12.2017 року № 280 виключений зі списків особового складу з 30.12.2017 року.
За час звільнення з військової служби позивач перебував на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до листа командира військової частини НОМЕР_1 від 15.07.2020 року № 1/3762, наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.12.2017 року № 280, грошового атестату, № 279721 позивачу здійснено виплату станом на день виключення зі списків особового складу - 30.12.2017 року, одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 115490,16 грн.
Проте, під час нарахування позивачу вихідної допомоги до її складу не враховано індексації та щомісячної додаткової грошової допомоги.
29.06.2020 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з заявою про проведення перерахунку розміру вихідної допомоги з урахуванням індексації та ЩДГВ.
Листом від 15.07.2019 року № 1/3762 позивачу відмовлено у задоволенні заяви.
Не погоджуючись з вказаним ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних суд першої інстанції виходив з того, що індексація та щомісячна додаткова грошова винагорода, з яких сплачено страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, відносяться до складу грошового забезпечення військовослужбовців і повинні включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні..
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з таких підстав.
Спірні правовідносини у справі склались з приводу того, що під час нарахування позивачу вихідної допомоги до її складу не враховано індексації та щомісячної додаткової грошової допомоги.
На стадії апеляційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Разом з цим, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, у ст. 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Частиною 4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та має забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до абз. 1 п. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012 Конституційний Суд України розтлумачив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що для в даній справі повинні застосовуються положення статті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
За правилами частини першої статті 122 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Матеріали справи свідчать, що розрахунок щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 115490,16 грн., з позивачем проведено 30.12.2017 року та саме з цієї дати починається перебіг місячного строку звернення до суду із даним позовом.
Подібні висновки щодо застосування строків звернення до суду викладені у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року по справі 240/532/20.
Натомість, позовну заяву подано позивачем 27 серпня 2020 року, тобто з порушенням місячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.
Дотримання строку звернення до суду з адміністративним позовом є однією з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі. Провадження в адміністративних судах, як спосіб захисту таких прав, базується на процесуальних принципах та забезпечується чітко регламентованими строками. Дотримання вказаних строків впливає на права та обов'язки учасників адміністративних правовідносин, спонукаючи їх до своєчасного здійснення наданих їм прав чи виконання покладених на них обов'язків.
Строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, може звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного вчинення ними передбачених КАС України процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними і після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Колегія суддів зазначає, що відповідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України передбачено, що саме на заробітну плату не розповсюджуються строки звернення до суду, проте у справі, що розглядається, йдеться про одноразову грошову допомогу при звільненні, яка не входить до структури заробітної плати.
Також колегія суддів наголошує, що будь-які об'єктивні чи суб'єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідача, якщо позивач вважав, що його діями чи бездіяльністю порушуються права та законні інтереси позивача.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Колегія суддів зазначає, що позивачем при поданні позовної заяви не було заявлено клопотання про поновлення строку для звернення до суду з даним позовом.
За таких обставин та правового регулювання, а також за відсутності поважних підстав пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають залишенню без розгляду.
Відповідно до частини першої статті 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Згідно п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового судового рішення про залишення без розгляду позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 319, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2020 року по справі № 520/11371/2020 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Г.Є. Бершов
Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко