08 лютого 2021 р.Справа № 520/2645/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Заічко О.В.) від 14.07.2020 року (повний текст рішення складено 21.07.20 року) по справі № 520/2645/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправною та скасування вимоги,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-33505-57 від 10.02.2020 року.
В обґрунтування позову посилається на протиправність оскаржуваної вимоги, оскільки зобов'язання по сплаті єдиного соціального внеску ним виконано у повному обсязі та належним чином.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2020 року адміністративний позов задоволено.
Скасовано вимогу Головного управління ДПС у Харківській області від 10.02.2020 року № Ф-33505-57, яка складена відносно позивача.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь позивача судові витрати у розмірі 840,80 грн.
Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставин, що мають значення для справи та невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Вказує, що згідно даних ІКП за позивачем обліковувалась недоїмка зі сплати єдиного внеску. Оскільки позивач, маючи обов'язок сплатити єдиний внесок відповідно до вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", його не сплатив, відповідачем правомірно було сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки).
Представник позивача надав до суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Сторони про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.
Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу та наданому до суду клопотанні просив провести розгляду справи без його участі та участі позивача.
Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України. (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивач з 26.03.2014 року зареєстрований як фізична особа-підприємець в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Харківській області на спрощеній системі оподаткування, як платник єдиного податку третьої групи за ставкою п'ять відсотків.
Головним управлінням ДПС у Харківській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-33505-57 від 10.02.2020 року з єдиного внеску, якою до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 1101,60 грн. та нарахована пеня в розмірі 908,92 грн., на загальну суму 2010,52 грн. (а.с. 7).
Не погодився із вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірна податкова вимога є незаконною та підлягає скасуванню, у зв'язку з належним виконання позивачем свого зобов'язання зі сплати єдиного внеску.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до положень пункту 41.1 статті 41 ПК України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі - Закон № 2464-VI).
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесокназагальнообов'язковедержавне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску, зокрема, є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України,незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абз.2 п. 1 ч.1 ст.4 Закону); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4 ч.1 ст.4 Закону).
За правилами абз.1 п.1 ч.1 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (ч. 5 ст. 8 цього Закону).
Таким чином, фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності є платником єдиного внеску, при цьому, враховуючи положення Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, незалежно від того чи отримує вона дохід від такої діяльності чи ні.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як встановлено під час розгляду справи, підставою для формування та винесення оскаржуваної вимоги слугувала інформація з інтегрованої картки платника про наявність боргу (недоїмки) по єдиному внеску в сумі 2010,52 грн., з них: 1101,60 грн. - штраф, 908,92 грн. - пеня (а.с. 8-12).
Так, під час розгляду справи податковий орган вказував, що
- 19.04.2019 року нараховано 2754,18 грн., сплачено - 1587,86 грн. Кількість днів прострочення платежу (недоплати) 223 дні. Сума штрафу: 1587,86 * 20% : 100 = 317,49 грн.; сума пені: 1587,86 * 0,1 % * 223 дні : 100 = 354,09 грн.;
- 19.04.2019 року нараховано 2754,18 грн., сплачено - 1166,32 грн. Кількість днів прострочення платежу (недоплати) 164 дні. Сума штрафу: 1166,32 * 20% : 100 = 233,26 грн.; сума пені: 1166,32 * 0,1 % * 164 дні : 100 = 191,28 грн.;
- 19.07.2019 року нараховано 2754,18 грн., сплачено - 2754,18 грн. Кількість днів прострочення платежу (недоплати) 132 дні. Сума штрафу: 2754,18 * 20% : 100 = 550,84 грн.; сума пені: 2754,18 * 0,1 % * 132 дні : 100 = 353,55 грн.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивачем була отримана вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-57941-57 від 21.10.2019 року з єдиного внеску на суму недоїмки 4342,04 грн. (а.с. 13).
28.11.2019 року згідно банківської квитанції позивачем сплачено 4342,10 грн. (а.с. 14).
Позивач під час судового розгляду вказував, що оскільки, у електронному кабінеті платника податків були відображені нарахування недоїмки та пені, які значно перевищували суму зазначену у вказаній вимозі, підстави нарахування і остаточний розрахунок недоїмки йому встановити самостійно не було можливості, представник позивача звернувся до податкового органу із адвокатським запитом від 02.12.2019 року (а.с. 15-16).
На зазначений адвокатський запит було надано відповідь від 06.12.2019 року (а.с. 17-18), де зазначено, що “відповідно інтегрованої картки платника ІТС “Податковий блок” по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування для фізичних осіб 21.10.2019 позивачу нараховано 2754,18 грн. за 3 квартал 2019 року та заборгованість станом на 03.12.2019 року складає 2754,12 грн.”.
Сума заборгованості по єдиному внеску була сплачена в повному обсязі 12.12.2019 року, що підтверджуються квитанцією (а.с. 19).
Обґрунтовуючи підстави виникнення спірної заборгованості податковий орган вказував на несвоєчасну та неповну сплату платником єдиного соціального внеску за І-IV квартали 2019 року: за період з 20.04.2019 року по 28.11.2019 року - нараховано штрафні санкції в сумі 317,49 грн. та пені 354,09 грн.; за період з 20.04.2019 року по 30.09.2019 року - нараховано штрафні санкції в сумі 233,26 грн. та пені 191,28 грн.; за період з 20.07.2019 року по 28.11.2019 року - нараховано штрафні санкції в сумі 550,84 грн. та пені 363,55 грн.
Разом з тим, вказані доводи відповідача спростовуються його ж відповіддю від 06.12.2019 року на адвокатський запит, оскільки проіснування заборгованості станом на 03.12.2019 року відповідач не вказував.
При цьому, вказану у відповіді заборгованість позивач сплатив в повному обсязі 12.12.2019 року.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Колегія суддів зазначає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності власних дій та рішень, не надав жодних обґрунтувань на підтвердження підстав виникнення боргу за оскаржуваною вимогою, а також на підставі яких рішень або за результатами якої перевірки встановлено несвоєчасність та не у повному обсязі сплату позивачем єдиного соціального внеску за ІІ-IV квартали 2019 року. Також, не зазначено чи чинні вказані рішення або результати таких перевірок.
Інших доказів виникнення спірної заборгованості матеріали справи не містять, а відповідачем під час судового розгляду справи не вказано.
Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності у податкового органу правових підстав для визначення позивачу суми боргу зі сплати єдиного внеску на підставі оскаржуваної вимоги про сплату боргу.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (№ 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (№ 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірності формування відповідачем оскаржуваної податкової вимоги.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2020 року по справі №520/2645/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош
Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складено 17.02.2021 року