ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 лютого 2021 року м. Київ № 640/19818/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві протиправними щодо відмови в призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 , починаючи з моменту звернення за призначенням, а саме з 22.06.2020;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника з моменту звернення за призначенням, а саме з 22.06.2020.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що 22.06.2020 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про переведення на пенсію у зв'язку з втратою годувальника після смерті померлого чоловіка, згідно з ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте, рішенням від 24.06.2020 року № 2600-0309-8/83349 позивачці було відмовлено у переведенні на пенсію у зв'язку з втратою годувальника з підстав не надання довідки про перебування на утриманні померлого годувальника. Вважає, що орган Пенсійного фонду України протиправно не прийняв дану довідку з окупованої території.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
01.10.2020 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що позивач не надала документи, що передбачені п. 2.1 та 2.3 Порядку, що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, а саме тих, що підтверджують факт сумісного проживання з померлим годувальником та перебування у нього на утриманні, у зв'язку з чим прийнято рішення про відмову в переведенні на пенсію у зв'язку з втратою годувальника. Вважав, що дії Управління є правомірними та такими, які не порушують умов законодавства, та просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою від 22.06.2020 щодо переведення на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням від 24.06.2020 року № 2600-0309-8/83349 ГУ ПФУ в м. Києві повідомило позивача про відмову в переведенні на пенсію по втраті годувальника, оскільки в документах відсутня довідка про перебування на утриманні померлого годувальника. Також було виявлено розбіжності в написанні прізвища в паспорті позивача та в свідоцтві про смерть гр. ОСОБА_2 ( в паспорті зазначено ОСОБА_1 , а в свідоцтві - ОСОБА_2 ).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови в переведенні на пенсію по втраті годувальника, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно з ч. 1ст. 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 1 ст. 10 Закону № 1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Статтею 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначені умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, за яких пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року- незалежно від тривалості страхового стажу.
Члени сім'ї, які вважаються непрацездатними і утриманцями, визначаються відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За змістом пункту 1 частини другої статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" непрацездатними членами сім'ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Згідно з частиною третьою цієї статті до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з п. 2.3 розд. 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу. Також надається документ про перебування членів сім'ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника (пп. 9 абз. 2 п. 2.3 розд. 2 Порядку).
Згідно з п. 2.11 розд. 2 Порядку за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, приймаються довідки житлово-експлуатаційних або інших організацій з місця проживання (реєстрації), або довідки органів місцевого самоврядування, або довідки про реєстрацію місця проживання (разом з годувальником за однією адресою), видані згідно із вимогами статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Судом встановлено, що позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 24.08.1968 року, досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та є пенсіонером за віком.
Відповідно до матеріалів справи, а саме, з копій паспортів вбачається, що позивач та її померлий чоловік були зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачем надано довідку ООО «Текстильщик-2015» (мовою оригіналу), ідент. код №50005959, якою підтверджено факт спільного проживання позивача з ОСОБА_2 .
Стосовно відмови відповідачем у зв'язку із тим, що документ був не оформлений відповідно до норм чинного законодавства України, суд вважає, що до вказаних правовідносин застосуванню підлягають так звані "намібійські винятки" Міжнародного суду ООН: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, вважають судді ЄСПЛ, Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.10.2018 року по справі №235/2357/17.
Отже, враховуючи особливі обставини, що склалися в даних спірних правовідносинах, а саме, що позивач є особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, позбавлений можливості з об'єктивних причин отримати та надати уточнюючу довідку у встановленому законом порядку, яка б підтверджувала спільне проживання з померлим ОСОБА_2 , суд вважає, що позивачем було подано всі необхідні документи щодо визначення їй пенсії по втраті годувальника шляхом переведення з пенсії за віком.
Також суд зазначає, що з аналізу рішення від 24.06.2020 року № 2600-0309-8/83349 про відмову у переведенні на пенсію у разі втрати годувальника, вбачається, що відповідачем встановлено невідповідність прізвищ між гр. ОСОБА_1 та годувальником гр. ОСОБА_2 (в паспорті зазначено ОСОБА_1 , а в свідоцтві - ОСОБА_2 ).
Однак, на переконання суду, наданий позивачем пакет документів:
- паспорт громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 з проставленим відбитком печатки про перебування у шлюбі з померлим;
- копія паспорта померлого ОСОБА_2 , в якому зазначено прізвище померлого на російський мові « ОСОБА_1 », а на українській - « ОСОБА_2 », та також наявна відмітка про сімейний стан - зареєстровано шлюб із ОСОБА_5 (дівоче прізвище позивача);
- копією свідоцтва про укладення шлюбу, де на російський мові прізвища померлого та позивача є ідентичними, роки народження та місця народження повністю співпадають з паспортними даними позивача та померлого, а відтак ідентифікують осіб позивача та померлого;
вказує на безспірність та очевидність того факту, що позивач - ОСОБА_1 та померлий ОСОБА_2 перебували у шлюбі, мали родинні відносини, та відповідно позивач перебував на утриманні ОСОБА_2 .
Зазначені документи мають розбіжності у написанні прізвища, які пояснюються особливостями його написання на різних мовах, а також можливими неточностями при їх заповненні.
Той факт, що прізвища позивача та годувальника різняться, на переконання суду, не може бути підставою для відмови у переведенні на пенсію у разі втрати годувальника, в той час як позивачем надано та підтверджено достатніми документами факт перебування позивача у шлюбі з ОСОБА_2 .
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачці у переведенні з одного виду пенсії на інший.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника за померлим чоловіком з дня звернення із заявою про призначення пенсії - з 22.06.2020 року, то суд зазначає, що не наділений відповідними повноваженнями безумовного призначення пенсії, оскільки це є дискреційні повноваження органів Пенсійного фонду України.
Частиною 2статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи, суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Відповідно до ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У зв'язку з вищевикладеним, відповідно до ч. 2ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за потрібне вийти за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача.
Оскільки відповідачем не розглянута заява позивачки, з урахуванням встановлених судом обставин у цьому рішенні, то суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог про призначення пенсії ОСОБА_1 , проте вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та відновити порушені права позивача шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві повторно розглянути заяву позивачки від 22.06.2020 року про переведення з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника, з урахуванням правової позиції, викладеної в цьому рішенні.
За таких обставин, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, а позовні вимоги вважає такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, які полягають у відмові в призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) про переведення з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника, з урахуванням правової позиції, викладеної у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368)
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідні положення КАС України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Смолій