18 лютого 2021 року Чернігів Справа № 620/6003/20
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Ткаченко О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання неправомірною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 14.01.2019;
- зобов'язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 14.01.2019.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення за період проходження позивачем військової служби з 01.01.2016 по 14.01.2019, оскільки індексація грошового забезпечення є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, а тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства України щодо соціальних стандартів і нормативів.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов.
Відповідач у встановлений судом строк надав відзив на позов, в якому із позовними вимогами не погодився, зазначивши, що виплата індексації грошового забезпечення не проводилась, оскільки до фонду грошового забезпечення військовослужбовців не закладалась і відповідно не здійснювалось фінансування такої виплати. Зобов'язання виплатити грошову компенсацію при відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності відповідних статей кошторису, не може бути виконано, оскільки відповідач не має такої можливості.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .
На думку позивача, протягом періоду з 01.01.2016 по 14.01.2019 Військовою частиною НОМЕР_1 не здійснювалась індексація грошового забезпечення позивача.
Вважаючи дії відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положень частини першої та третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення».
У розумінні частини першої статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг
Відповідно до частини першої статі 2 зазначеного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок 1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
У пункті 1-1 вказаного порядку визначено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV “Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
У відповідності до положень пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Таким чином, місяць, в якому відбулось підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
Суд звертає увагу, що відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Крім того, згідно з практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 09.101979 в справі Ейрі (п.24). У розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції "майном" визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" (п.32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі , у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви №68385/10 та №71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26.09.2014.
"Законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява №44912/98, п.52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Кореску v. Slovakia), п.50; "Anheuser-Busch Inc. проти Португалії" (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява №73049/01, п.65, ЄСПЛ 2007-І).
Першим і найголовнішим правилом ст.1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Формер Кінг з Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява №25701/94, пп.79 та п.82, ЄСПЛ 2000-XII).
У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст.1 Протоколу №1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 Рішення).
Пунктом 6 наказу Міністра оборони України від 27.01.2016 року №44 "Про особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016 році" та п.10 наказу Міністра оборони України від 09.02.2017 року №88 "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2017 рік" визначено, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовців здійснюється відповідно до вимог законодавства України.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Посилання відповідача на ту обставину, що Військова частина НОМЕР_2 не є прибутковою установою, а відповідними бюджетами не було закладено асигнувань на індексацію грошового забезпечення колегія суддів не приймає до уваги. Роз'яснення Департаменту фінансів та лист Міністерства соціальної політики України не можуть мати вищу юридичну силу ніж норми законів, якими нарахування та виплата індексації передбачена, а отже і призупиняти їх дію.
Отже, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
На підставі викладеного, суд зазначає, що відповідачем порушені правові гарантії позивача на індексацію його грошового забезпечення, визначені Конституцією України, законами № 2011-ХІІ, № 1282-ХІІ та Порядком № 1078.
Аналогічну позицію викладно у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі № 825/1832/17, від 07.08.2019 року по справі № 825/694/17, від 19.07.2019 року по справі № 240/4911/18.
Разом із тим, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" було внесено зміни, які набрали чинності з 01.03.2018, з метою підвищення розмірів посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців.
В даному випадку, обов'язок розрахунку конкретних помісячних розмірів індексації доходів позивача покладається саме на його роботодавця, а тому у суду відсутні можливості для встановлення факту перевищення або не перевищення розміру підвищення грошового доходу над сумою індексації, що склалась у березні 2018 року, та, як наслідок, позитивного значення розміру індексації з березня по листопад 2018 року з урахуванням вимог п. 5 Порядку №1078.
При цьому, суд зазначає, що позивачу, як і іншим військовослужбовцям, з грудня 2018 року виплачується індексація грошового забезпечення.
Таким чином, відповідачем протиправно не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивач має право на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.11.2018.
При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд дійшов до висновку про наявність у позивача права на виплату індексації грошового забезпечення, однак, залишивши поза увагою факт підвищення грошового забезпечення з 01.03.2018 та зміни базового місяця його індексації, а тому прийшов до помилкового висновку про наявність такого права після вказаної дати до 14.01.2019.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.
Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи відсутність судових витрат позивача, їх розподіл не здійснюється.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання неправомірною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати неправомірною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 30.11.2018.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення виготовлено 18 лютого 2021 року.
Суддя О.Є. Ткаченко