18 лютого 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/393/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кіцманського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кіцманського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Кіцманського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Шевкеник Н.Є. від 22 січня 2021 року про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 43800,00 (сорок три тисячі вісімсот) грн, що становить 50% суми заборгованості зі сплати аліментів, на користь держави.
В обґрунтування позову позивач зазначав про те, що не погоджується з оскаржуваною постановою і вважає її протиправною, оскільки йому не було відомо про стягнення з нього аліментів на утримання його доньки, та, відповідно, про борг, який виник у зв'язку з несплатою аліментів. Наголошував на тому, що він не був повідомлений належним чином про судовий розгляд справи №718/2402/15-ц. Рішення суду, ухвалене за результатами розгляду вказаної заяви, позивачем також не було отримано. Крім цього, позивач зазначав, що він не був повідомлений належним чином про відкриття виконавчого провадження ВП №49826853. Водночас позивач вказував, що не заперечує стосовно боргу зі сплати аліментів, який буде погашений ним у найкоротший строк.
Ухвалою суду від 05 лютого 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з врахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву; клопотання позивача про витребування доказів задоволено; витребувано у Кіцманського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) належним чином засвічені копії матеріалів виконавчого провадження №49826853 від 20 січня 2016 року для долучення до матеріалів справи.
Відповідач подав до суду заперечення на позов, в яких просив суд відмовити у задоволенні позову, вказуючи про законність винесення оскаржуваної постанови.
У судовому засіданні 15 лютого 2021 року ухвалами суду, постановленими без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотань представника позивача про долучення додаткових доказів до матеріалів справи та у задоволенні клопотання про витребування доказів, яке було подано разом із позовом.
У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позові. Наголосили на поважності причин, через які позивачем не було своєчасно сплачені аліменти.
Надавши пояснення щодо спірних відносин, позивач та його представник подали до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами, за їх відсутності.
Відповідач, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, до суду не з'явився, про причини неявки не повідомив. Явку уповноваженого представника не забезпечив.
За таких обставин та враховуючи положення частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, пункту 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для відкладення розгляду справи, передбачених частиною другою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на положення частини дев'ятої статті 205, частини третьої статті 268 та частини четвертої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 03 грудня 2015 року у справі №718/2402/15-ц стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , аліменти на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в твердій грошовій сумі по 1200 гривень щомісячно до досягнення нею повноліття, починаючи стягнення з 02 листопада 2015 року.
03 грудня 2015 року Кіцманським районним судом Чернівецької області видано виконавчий лист у справі №718/2402/15-ц.
20 січня 2016 року державним виконавцем органу державної виконавчої служби Кіцманського районного управління юстиції Мотрюк Ю.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №49826853) з примусового виконання виконавчого листа №718/2402/15-ц від 03 грудня 2015 року, виданого Кіцманським районним судом Чернівецької області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в твердій грошовій сумі 1200 грн щомісячно до досягнення нею повноліття, починаючи стягнення з 02 листопада 2015 року. Зобов'язано боржника ( ОСОБА_1 ) щомісячно до 15 числа сплачувати аліменти та пред'являти квитанцію державному виконавцю.
Відповідно до довідки-розрахунку від 05 квітня 2019 року, складеної старшим державним виконавцем Кіцманського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Шивкеник Н.Є., розмір заборгованості зі сплати аліментів станом на 01 квітня 2019 року становить 61200,00 грн.
Згідно з довідкою-розрахунком від 24 лютого 2020 року, складеною старшим державним виконавцем Кіцманського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Шивкеник Н.Є., заборгованість зі сплати аліментів станом на 01 березня 2020 року становить 74400,00 грн (з урахуванням довідки-розрахунку від 05 квітня 2019 року).
Зі змісту довідки-розрахунку старшого державного виконавця Кіцманського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Шивкеник Н.Є. від 22 січня 2021 року вбачається, що розмір заборгованості зі сплати аліментів станом на 01 лютого 2021 року становить 87600,00 грн (з урахуванням довідки-розрахунку від 24 лютого 2020 року).
У зв'язку із наявністю у боржника ОСОБА_1 заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, старшим державним виконавцем Кіцманського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Шивкеник Н.Є. 22 січня 2021 року винесено постанову про накладення на ОСОБА_1 штрафу на користь держави у розмірі 50 відсотків суми заборгованості за сплати аліментів, який становить 40200,00 грн.
22 січня 2021 року старшим державним виконавцем Кіцманського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Шивкеник Н.Є. винесено постанову про виправлення помилки у процесуальному документі, якою внесено виправлення до документу «Постанова про накладення штрафу» від 22 січня 2021 року: змінено на 43800,00 грн.
За таких обставин ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно частини 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно статті 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Частиною 1 статті 5 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 3 статті 71 Закону №1404-VIII визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.
28 серпня 2018 року набрав чинності Закон України від 3 липня 2018 року №2475-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання", яким доповнено статтю 71 Закону № 1404-VIII частиною 14 наступного змісту:
"За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу".
Відповідно до частини 4 статті 11 Закону № 1404-VIII строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
У відповідності до абзацу 3 частини 14 статті 71 Закону № 1404-VIII за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
Отже, нормами Закону №2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, посилено відповідальність за несвоєчасну сплату аліментів, зокрема, запроваджено нарахування штрафів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за рік (20% від суми несплачених аліментів), за два роки (30% від суми несплачених аліментів), за три роки (50% від суми несплачених аліментів).
Положення абзацу 3 частини 14 статті 71 Закону № 1404-VІІІ передбачають накладення штрафу у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів у певному розмірі, який дорівнює сумі відповідних платежів за три роки. Тобто, зазначена норма права містить вказівку на суму заборгованості, за якої виникають підстави для накладення штрафу на боржника, а не на період її виникнення.
Указане вище відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування наведених судом норм права, викладеній у постанові від 24 листопада 2020 року у справі №620/517/20 (адміністративне провадження №К/9901/11465/20) з аналогічних правовідносин, які суд враховує при вирішенні даного спору в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому суд зазначає і те, що згідно пояснювальної записки до законопроекту Закону №2475-VIII, метою законопроекту є, зокрема, створення економічних передумов для подальшого вдосконалення механізму забезпечення конституційного права дітей на достатній життєвий рівень та покращення матеріального забезпечення дітей у випадках, якщо батьки не дійшли згоди щодо способу утримання дітей і такий спосіб утримання дітей вирішується судом.
За змістом цієї пояснювальної записки законодавець виходив з того, що батьки або інші особи, які виховують дитину, повинні створити такі умови життя, які будуть достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку дитини. Однією з найбільш нагальних проблем у сфері захисту прав дітей є проблема належного матеріального забезпечення. Найбільш гостро вона стоїть для дітей, які виховуються в неповних сім'ях.
Таким чином, внесені до Закону №1404-VІІІ зміни мали на меті посилення захисту прав дітей шляхом встановлення дієвого механізму притягнення до відповідальності осіб за несплату аліментів та ухилення в подальшому порушників від відбування призначеного стягнення за несплату аліментів. Натомість неможливість застосування частини 14 статті 71 вказаного Закону до заборгованості, що виникла до 28 серпня 2018 року, нівелювала б зміни до законодавства щодо посилення захисту прав дитини.
Враховуючи викладене, суд наголошує, що як дата виникнення заборгованості зі сплати аліментів, так і причини виникнення такої заборгованості (про що вказується позивачем в обґрунтування цього позову) не впливають на можливість застосування штрафу до особи. Визначальним, згідно наведених вище норм права, для вирішення справи є встановлення наявності такої заборгованості на час винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу та її розмір, який впливає на визначення суми штрафу.
Оскільки, як вбачається зі встановлених судом обставин справи, станом на час винесення оскаржуваної постанови за позивачем рахувалась заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищував суму відповідних платежів за три роки, і позивач, згідно змісту позову та наявних у справі матеріалів, фактично не заперечував щодо наявності за ним указаної заборгованості у розмірі 87600,00 грн, то відповідачем правомірно прийнято постанову про накладення на позивача штрафу у розмірі 43800,00 грн, що складає 50 відсотків суми указаної заборгованості.
Виходячи із наявності тривалої несплати позивачем аліментів на утримання своєї дитини, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, відповідачем правильно застосовано положення абзацу 3 частини 14 статті 71 Закону №1404-VІІІ до триваючих правовідносин, а саме до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання законом чинності, безпосередньо застосувавши нормативний акт прямої дії у часі.
За таких обставин та беручи до уваги правову позицію Верховного Суду щодо застосування норм права, які регулюють спірні відносини, викладену у постанові від 24 листопада 2020 року у справі №620/517/20, на переконання суду при прийнятті оскаржуваного у цій справі рішення суб'єкт владних повноважень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.
Щодо доводів, наданих в обґрунтування позову, то такі зводяться до того, що позивач не знав про наявність за ним заборгованості зі сплати аліментів, оскільки перебував з серпня 2012 року по листопад 2020 року за кордоном, а тому кошти ним не були своєчасно сплачені.
Однак суд вважає такі доводи безпідставними, адже зміст абзацу 3 частини 14 статті 71 Закону № 1404-VIII свідчить про те, що законодавцем не передбачено обов'язок державного виконавця при вирішенні питання накладення штрафу враховувати причини, у зв'язку з якими особа несвоєчасно сплачує аліменти.
Наведеними вище нормами, які регулюють спірні відносини, не визначено, що наявність поважних причин несвоєчасної сплати аліментів може бути підставою для звільнення особи від відповідальності за наявну заборгованість зі сплати аліментів.
До того ж, суд критично оцінює вказані вище доводи позивача, оскільки як свідчать зміст позову та наявних з у справі матеріалів, позивач, перебуваючи тривалий час за кордоном, знав про наявність у нього малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а відтак повинен був усвідомлювати і свій обов'язок її утримання, в тому числі і щодо сплати аліментів.
При цьому судом встановлено, що в рамках виконавчого провадження ВП№49826853 державним виконавцем вчинялись необхідні дії щодо повідомлення позивача про його обов'язок зі сплати аліментів за рішенням суду, про що, зокрема, свідчить надіслання на адресу зареєстрованого місця проживання позивача постанови про відкриття виконавчого провадження, попереджень про виклик, вихід державного виконавця за адресою зареєстрованого місця проживання позивача та складення акту від 17 серпня 2017 року тощо.
Таким чином, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог, а тому такі задоволенню не підлягають.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Особливості визначення шкоди, заподіяної протиправними (незаконними) індивідуальними актами та/або рішеннями, зазначеними у частині першій статті 266-1 цього Кодексу, встановлюються Законом України "Про банки і банківську діяльність" та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно частин 1 - 3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів протиправність оскаржуваної постанови, яку суд визнає законною.
Керуючись статтями 241 - 246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Кіцманського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана або до Чернівецького окружного адміністративного суду або безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 18 лютого 2021 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), відповідач - Кіцманський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (59300, Чернівецька область, м. Кіцмань, вул. Українська, 53).
Суддя О.П. Лелюк