Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
17 лютого 2021 р. № 520/18312/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії-
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань перерахунків пенсій № 19 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області від 05.11.2020 за №5 у проведенні перерахунку пенсії за вислугу років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до довідки прокуратури Харківської області №18-413 від 04.06.2020 про заробітну плату начальника відділу, яка складає 111577,73 грн, у тому числі: посадового окладу у розмірі 1056,82 грн, надбавки за класний чин у розмірі 327,27 грн, надбавки за вислугу років у розмірі 422,73 грн., надбавки за роботу в умовах режимних обмежень 105,68 грн., надбавки за виконання особливо важливої роботи у розмірі 1264,77 грн, щомісячної премії у розмірі 1588,64 грн, оплати відпустки у розмірі 34565 грн, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 36115 грн, матеріальної допомоги на оздоровлення під час надання щорічної відпустки у розмірі 36115 грн, індексації у розмірі 16,82 грн, у розмірі 90 відсотків від суми вказаної заробітної плати без обмеження максимального розміру заробітної плати та без обмеження максимального розміру пенсії і проводити виплати з урахуванням отриманих сум з 05.11.2020 у відповідності до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 за №1789-ХІІ (в редакції Закону №2663-111 (2663-14) від 12.07.2001) незалежно від працевлаштування;
- стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням від 05.11.2020 за №5 відповідач відмовив йому в задоволенні заяви про перерахунок пенсії згідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" посилаючись відсутність підстав для такого перерахунку пенсії. Вважаючи оскаржуване рішення незаконним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.
Представником відповідача, на виконання ухвали суду надано відзив на позовну заяву, в якому він адміністративний позов не визнав, зазначив, що рішенням Конституційного Суду України (другий сенат) від 13 грудня 2019 року №7-р(ІІ)/2019 в справі №3-209/2018 передбачено проведення перерахунку пенсії призначених пенсій працівникам прокуратури у випадку настання обставин, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Оскільки після прийняття Конституційним Судом України рішення від 13.12.2019 у справі №7-р(ІІ)/2019 не було прийнято нормативно-правового акту про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури, відсутні правові підстави для проведення ОСОБА_1 перерахунку пенсії за вислугу років відповідно до довідки прокуратури Харківської області №18-413 від 04.06.2020.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років у розмірі 90% від чинної заробітної плати прокурора, що займає посаду аналогічну на час звільнення позивача відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" на підставі постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.03.2017 № 638/1608/17.
Станом на час розгляду справи, позивач перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області.
З матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою про перерахунок пенсії за вислугу років на підставі інформації прокуратури Харківської області від 05.11.2020.
Рішенням відділу з питань перерахунків пенсій № 19 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.11.2020 № 5 відмовлено ОСОБА_1 у проведені перерахунку призначеної пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру", посилаючись на те, що згідно з Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються, у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідної категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Оскільки порядок перерахунку пенсій не визначено, а зміна розмірів посадових окладів для працівників прокуратури не є підставою для перерахунку пенсії, підстави для проведення ОСОБА_1 перерахунку згідно заяви відсутні.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача про відмову в проведенні перерахунку пенсії, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх соціальних прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За змістом пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Станом на час призначення позивачу пенсії питання пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури було врегульоване положеннями статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-XII у відповідній редакції (далі - Закон №1789-XII).
Згідно з частиною 12 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-XII, обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Відповідно до частини 17 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-XII, призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
В подальшому до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-XII вносились зміни, зокрема, змінено у відсотках розмір пенсії, яка призначалася прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права, разом з тим, положення щодо підстав та порядку перерахунку пенсій прокурорам змін не зазнали (змінилась лише нумерація частин цієї статті).
Проте, Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-XII викладено у наступній редакції: "Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України". При цьому на виконання законодавчих змін жодного нормативно-правового акта прийнято не було.
15 липня 2015 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII) та втратив чинність Закон України "Про прокуратуру" №1789-XII, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачала чинність з 15.12.2015.
Відповідно до частини 20 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII, в редакції Закону №76-VIII від 28.12.2014, умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, Рішенням Другого Сенату Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р(II)/2019 (справа №3-209/2018 (2413/18, 2807/19) положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, визнано такими, що не відповідають Конституції України.
Конституційний Суд України у вказаному рішенні встановив, що: частина двадцята статті 86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення; частина двадцята статті 86 Закону №1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції: " 20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки".
Конституційний Суд України констатував, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом.
Конституційний Суд України також дійшов висновку, що оспорюване положення Закону порушує конституційні засади поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу і судову, призводить до порушення регулювання основ соціального захисту прокурорів, оскільки за його змістом регулювання порядку перерахунку призначеної пенсії працівникам прокуратури має здійснюватися актом Кабінету Міністрів України, а не законом України.
Частиною другою статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Згідно зі статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 №2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У Рішенні від 24.12.1997 №8-зп у справі №3/690-97 Конституційний Суд України зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
У Рішенні від 30.09.2010 №20-рп/2010 у справі №1-45/2010 за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004 №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23.01.2019 у справі №820/2462/17, від 19.11.2018 у справі №755/4893/18 (755/18431/15-а), від 15.05.2019 у справі №640/20317/16а, які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII зі змінами, якою передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №7-р(II)/2019 (справа №3-209/2018(2413/18, 2807/19), як це визначено статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України", тобто з 13.12.2019.
Відтак, з 13.12.2019 Закон України "Про прокуратуру" №1697-VII не містить вимоги про необхідність визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури Кабінетом Міністрів України.
Натомість, підставою для проведення перерахунку пенсій працівників прокуратури є підвищення заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок.
Суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури" затверджено у новій редакції схеми посадових окладів працівників органів прокуратури, що призвело до підвищення заробітної плати прокурорських працівників.
А отже, зазначена постанова, що набрала чинності 06 вересня 2017 року, є підставою для проведення перерахунку пенсії позивачу.
Враховуючи вищенаведені обставини, суд приходить до висновку, що відсутність нормотворчої ініціативи з боку Держави не може бути передумовою для порушення прав людини на отримання пенсії, а також, що невизначення Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку раніше призначених пенсій, не може бути підставою для відмови позивачу у реалізації наявного у нього права на перерахунок раніше призначеної пенсії, так як маючи відповідне право на перерахунок пенсії та перебуваючи в стані невизначеності внаслідок тривалої бездіяльності компетентного державного органу, позивач не може реалізувати своє право, яке визначене законом.
Надаючи оцінку правовідносинам щодо визначення розміру заробітної плати позивача, з якої відповідачем має бути проведено перерахунок пенсії, суд виходить з наявних у матеріалах справи документів, які суд визнає письмовими доказами, а саме: довідки прокуратури Харківської області №18-413 від 04.06.2020.
Як вбачається з довідки прокуратури Харківської області №18-413 від 04.06.2020 про розмір заробітної плати ОСОБА_1 - начальника відділу, з урахуванням усіх складових, становить 111577,73 грн. Вказана довідка була долучена позивачем до заяви про перерахунок пенсії від 05.11.2020.
З огляду на те, що позивачем було виконано всі визначені умови, необхідні для здійснення перерахунку пенсії, а відмова у здійсненні такого перерахунку мотивована виключно формальними обставинами, що не можуть бути підставою для позбавлення позивача належних йому виплат, суд доходить висновку про визнання протиправним та скасування рішення відділу з питань перерахунків пенсій № 19 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області від 05.11.2020 за №5 у проведенні перерахунку пенсії за вислугу років, та, як наслідок, про задоволення позовних вимог в цій частині.
Суд зазначає, що відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень вчинити на користь позивача певні дії, якщо для їх вчинення виконані всі умови, визначені законом.
У своїх рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини").
В п. 145 рішення від 1511.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).
Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:
- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 року у справі "Гурепка проти України", п. 59);
- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16.08.2013 року у справі "Гарнага проти України", п. 29).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі. З огляду на викладене, враховуючи те, що оскаржуване рішення порушує право позивача, гарантоване ст. 1 Протоколу Першого до Конвенції, з метою забезпечення ефективного поновлення порушених прав позивача у спірних правовідносинах, суд доходить висновку, що належним та достатнім способом захисту за даних обставин буде зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача.
Так, постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.03.2017 у справі №638/1608/17 констатовано право ОСОБА_1 отримувати пенсію за вислугою років згідно із статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991 (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001 року), з 04.11.2016, тобто з дати звернення, виходячи з розрахунку 90% від суми середнього заробітку щомісячної заробітної плати, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до довідки прокуратури Харківської області №18-413 від 04.06.2020 про заробітну плату начальника відділу, яка складає 111577,73 грн, у тому числі: посадового окладу у розмірі 1056,82 грн, надбавки за класний чин у розмірі 327,27 грн, надбавки за вислугу років у розмірі 422,73 грн., надбавки за роботу в умовах режимних обмежень 105,68 грн., надбавки за виконання особливо важливої роботи у розмірі 1264,77 грн, щомісячної премії у розмірі 1588,64 грн, оплати відпустки у розмірі 34565 грн, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 36115 грн, матеріальної допомоги на оздоровлення під час надання щорічної відпустки у розмірі 36115 грн, індексації у розмірі 16,82 грн, у розмірі 90 відсотків від суми вказаної заробітної плати без обмеження максимального розміру заробітної плати та без обмеження максимального розміру пенсії і проводити виплати з урахуванням отриманих сум з 05.11.2020 у відповідності до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру", підлягають задоволенню.
Щодо перерахунку та виплати пенсії без обмеження максимального розміру пенсії, суд зазначає наступне.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пенсія як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів №11 та №14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2014 у справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви №68385/10 та №71378/10) зазначено, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 52).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (заява №25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. The United Kingdom №44277/98).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, від 29 червня 2010 року №17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року №23- рп/2010, від 11 жовтня 2011 року №10-рп/2011).
Виходячи з викладеного, не проведення перерахунку пенсії позивачу на підставі та в порядку, визначеному у законі, чинному на момент призначення йому пенсії, є втручанням у його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, суд вважає, що позивач має право на перерахунок пенсії без обмеження її максимальним розміром з дня перерахунку пенсії.
Щодо позовних вимог в частині проведення виплат пенсії незалежно від працевлаштування, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно із статтею 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення" звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Отже, з урахуванням положень статті 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення" виплата пенсії за вислугу років можлива лише при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Суд наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач працює та у зв'язку із цим відповідач здійснив протиправні дії щодо невиплати або виплати в неповному обсязі його перерахованої пенсії.
З урахування викладеного позовна вимога в частині проведення виплат пенсії незалежно від працевлаштування є передчасною та не підлягає задоволенню.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог адміністративного позову.
Витрати зі сплати судового збору підлягають розподілу відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 14, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань перерахунків пенсій № 19 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області від 05.11.2020 за №5 у проведенні перерахунку пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до довідки прокуратури Харківської області №18-413 від 04.06.2020 про заробітну плату начальника відділу, яка складає 111577,73 грн, у тому числі: посадового окладу у розмірі 1056,82 грн, надбавки за класний чин у розмірі 327,27 грн, надбавки за вислугу років у розмірі 422,73 грн, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень 105,68 грн, надбавки за виконання особливо важливої роботи у розмірі 1264,77 грн, щомісячної премії у розмірі 1588,64 грн, оплати відпустки у розмірі 34565 грн, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 36115 грн, матеріальної допомоги на оздоровлення під час надання щорічної відпустки у розмірі 36115 грн, індексації у розмірі 16,82 грн, у розмірі 90 відсотків від суми вказаної заробітної плати без обмеження максимального розміру заробітної плати та без обмеження максимального розміру пенсії і проводити виплати з урахуванням отриманих сум з 05.11.2020 у відповідності до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 за №1789-ХІІ (в редакції Закону №2663-111 (2663-14) від 12.07.2001).
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код 14099344).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Горшкова