Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
08 лютого 2021 року № 520/14592/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бабаєва А.І.
за участі:
секретаря судового засідання Муравської І.Ю.,
представника відповідача Хілковського О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
23.10.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України “Про відпустки” та грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.08.2020 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки, що передбачена частиною четвертою статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, що передбачена частиною першою статті 19 Закону України “Про відпустки”, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.08.2020 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідачем, на думку позивача, допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України “Про відпустки” та грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.08.2020 року.
Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.
В судове засідання позивач не прибула, про дату, час та місце судового засідання повідомлялась належним чином.
В судове засідання представник відповідача прибув, проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.
Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач проходила військову службу у Східному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України зокрема з 2012 по 2020 роки, що підтверджується копією витягу з послужного списку позивача та копією військового квитка позивача серія НОМЕР_2 .
ОСОБА_1 має дітей - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), що підтверджується копіями свідоцтв про народження.
Згідно наказу начальника Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України №392-ос від 04.12.2015 року позивача, яка прибула для подальшого проходження військової служби з військової частини НОМЕР_3 м. Суми, зараховано до списків особового складу загону з 04.12.2015 року.
Позивача наказом начальника 4 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 19.08.2020 року № 354-ОС виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення.
Позивач звернулась до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) із заявою від 10.09.2020 року, в якій просила у разі якщо грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки не виплачувалась, здійснити її виплату.
Також, позивач звернулась до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) із заявою від 10.09.2020 року, в якій просила виплатити компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпуски, що передбачена ст. 19 Закону України «Про відпустки», як жінці, яка працює і має двох або, більше дітей віком до 15 років.
Листом Військової частини НОМЕР_1 №11/П-307-10391 від 24.09.2020 року позивача повідомлено, що відповідно до наданих документів, а саме: свідоцтво про народження ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 соціальна відпустка надається до досягнення ОСОБА_2 п'ятнадцяти років, тобто до 06.08.2018. Вказано, що додаткова відпустка за період 2014 - 2018 роки відповідно до Постанови КМУ від 01.08.2012 №702 позивачу не надавалась у зв'язку з оприлюдненням Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про пасткову мобілізацію» та Закону України від 04 липня 2014 року № 1589-VII «Про внесення змін до деяких законів України, щодо додаткових гарантій соціального захисту військовослужбовців на особливий період». Крім того, зазначено, що у кошторисі військової частини НОМЕР_1 на 2020 рік асигнування на проведення виплат грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за вказані вище роки не затверджені, документи щодо взяття в попередніх бюджетних періодах зобов'язань на зазначені цілі не надходили. Також, вказано, що у військової частини НОМЕР_1 підстави щодо проведення виплат грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за вказані вище роки відсутні, а взяття зобов'язань на зазначені цілі призведе до порушення бюджетного законодавства. Повідомлено, що нарахування та виплата грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку позивачу не здійснювалася у зв'язку з відсутністю кошторисних призначень та асигнувань на дані цілі.
Вважаючи, протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернулась до суду із даним позовом.
Згідно статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Статтею 2 Закону №2011-XII встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до ч.4 ст.10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Частиною 8 ст.10-1 Закону №2011-XII встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відповідно до абзацу 2 п.14 ст.10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
В свою чергу, відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 року №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки:основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Крім цього, згідно ст. 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Відповідно до ч.7 ст.20 Закону України «Про відпустки» додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.
За приписами ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що чинним законодавством закріплені гарантії військовослужбовців на отримання, окрім основної щорічної відпустки, за наявності передбачених законом підстав, додаткових відпусток.
При цьому, додаткові відпустки працівникам, які мають дітей надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 Закону України «Про відпустки», а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами.
Так, позивач була військовослужбовцем, виконання обов'язків військової служби якої пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я та мала двох дітей віком до 15 років (у спірний період), що не заперечувалось відповідачем.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Підпунктом 6 пункту 8 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за №854/32306 встановлено, що у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.
За таких обставин, позивач має право на виплату грошової компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, що передбачена частиною четвертою статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, що передбачена частиною першою статті 19 Закону України “Про відпустки”, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Щодо посилань відповідача про те, що законодавцем визначено, що відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця в порядку абз. 4 ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд зазначає наступне.
Згідно з абзацом 3 пункту 4 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
При цьому, абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Таким чином, відповідач посилається на норму, якою передбачено право військовослужбовців на щорічну додаткову відпустку, а не на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, що є предметом розгляду у даній справі.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність вищевказаних посилань відповідача.
Щодо посилань відповідача про те, що в особливий період надання військовослужбовцям додаткових відпусток припинено, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII та «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-XII.
Так, за приписами статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткових соціальних відпусток.
Поряд з цим, суд зазначає, що Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини, тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність вищевказаних посилань відповідача.
Підпунктом 6 пункту 8 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за №854/32306 встановлено, що виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.
Тобто, вказаними приписами не передбачено застережень щодо одержання відповідної компенсації лише за зверненням військовослужбовця, проте така соціальна гарантія реалізується на підставі відповідного наказу.
За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки передбаченої частиною першою статті 19 Закону України “Про відпустки” та передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Крім того, листом Військової частини НОМЕР_1 №11/П-307-10391 від 24.09.2020 року позивача повідомлено, що нарахування та виплата грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку позивачу не здійснювалася у зв'язку з відсутністю кошторисних призначень та асигнувань на дані цілі.
Тобто, відповідач, посилаючись на відсутність бюджетних асигнувань та настання особливого періоду, не заперечував самого факту наявності у позивача права на компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки».
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 8 листопада 2015 року у справі "Кечко проти України" висловив правову позицію, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Крім того, відповідачем не надано суду доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, були відсутні кошти на виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки та грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки.
Відповідно до довідки Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України №12/116 від 05.02.2021 року ОСОБА_1 за час проходження військової Служби в ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_3 ) додаткова відпустка за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за час проходження військової служби на відповідних посадах у ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_3 ): за час проходження служби у 2011 році надавалась відпустка у 2012 році; за час проходження служби у 2012 році надавалась відпустка у 2013 році; за час проходження служби у 2013 - 2015 роках відпустка не надавалась.
Таким чином, позивачу за час проходження служби у 2012 році надавалась додаткова відпустка за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за час проходження військової служби на відповідних посадах у ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_3 ), протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.
За таких обставин, права позивача щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2012, що передбачена частиною четвертою статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не порушено, а тому позовні вимоги у даній частині задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України “Про відпустки” та грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.08.2020 року та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки, що передбачена частиною четвертою статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, що передбачена частиною першою статті 19 Закону України “Про відпустки”, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.08.2020 року.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України “Про відпустки” та грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.08.2020 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки, що передбачена частиною четвертою статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, що передбачена частиною першою статті 19 Закону України “Про відпустки”, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.08.2020 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_5 , АДРЕСА_3 ) сплачений судовий збір в сумі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Бабаєв А.І.
Повний текст рішення складено 17.02.2021 року