Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
17 лютого 2021 р. справа № 520/17578/2020
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Мостиського прикордонного загону (93 прикордонний загін (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (вул.Ярослава Мудрого, 113, м.Мостиська, Львівської області, 81300, код ЄДРПОУ 14321699) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність 93 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) (військову частину НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України в частині не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення;
- зобов'язати 93 прикордонний загін (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) (військову частину НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення;
- визнати протиправною бездіяльність 93 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) (військову частину НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України в частині не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку 01.08.2017 р. по 13.11.2020 р.;
- зобов'язати 93 прикордонний загін (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) (військову частину НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку з 01.08.2017 р. по 13.11.2020 р..
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 року відкрито спрощене провадження у вказаний адміністративній справі. У вказаній ухвалі зазначено, що відповідно до положень п.1 та п.10 ч.6 ст.12, ч.1 ст.257 КАС України, справа належить до справ незначної складності, у зв'язку з чим підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з положеннями ч.2,3,4,5 ст.262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 (93 прикордонний загін (1 категорії)) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ). З військової служби позивача було звільнено наказом Голови Державної прикордонної служби України від 28.07.2017 року №770-ОС за підпунктом б) пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у запас. Наказом начальника 93 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (1 категорії) Державної прикордонної служби України від 01.08 2017 року №147- ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01.08.2017 року. Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення. 26.06.2020 року від відповідача на банківський рахунок позивача надійшли грошові кошти в сумі 20012,63 грн., що відповідає розрахунку індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.07.2015 року по 01.08.2017 року, але позивачу не була виплачена компенсація за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення. Також позивач вказав, що 13.11.2020 року від відповідача на банківський рахунок позивача надійшли грошові кошти в сумі 16935,45 грн., що відповідає сумі грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період 2015, 2016, 2017 роки проходження військової служби. Позивач вважає бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті на користь позивача компенсації за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 01.08.2017 року протиправною, чим порушено вимоги ЗУ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року №2050-ІІІ та "Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 року №159 (зі змінами) та не нарахуванні і не виплати мені середнього заробітку за час затримки розрахунку з 01.08.2017 року по 13.11.2020 року згідно ст.117 Кодексу законів про працю України. Зважаючи на наведене, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву вказав, що на день виключення зі списку особового стаду загону та всіх видів забезпечення, 01 серпня 2017 року, полковника ОСОБА_1 , спору між позивачем та Мостиським прикордонним загоном щодо виплачених сум не було. Щодо нарахування та виплати компенсації за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення представник відповідача вказав, що відповідач є установою, що фінансується з державного бюджету і як розпорядник бюджетних коштів, відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України може брати бюджетні зобов'язання та провадити видатки лише в межах бюджетних асигнувань, отже вини Мостиського прикордонного загону щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення не має. За зверненням позивача ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ) було здійснено нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 01.08.2017 та 26.06.2020 проведено її виплату в розмірі 20012,63 грн. Відносно заявленої позовної вимоги про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок, представник відповідача вказав, що позивач звільнений з військової служби 01.08.2017 року, а правовий висновок щодо застосування норм права у спірних правовідносинах визначений рішенням Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі №620/4218/18 залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року. Враховуючи те, що до винесення рішення Верховним Судом у зразковій справі №620/4218/18 у всіх військових формуваннях України грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII, після закінчення проходження військової служби військовослужбовцям не виплачувалась, кошторисні призначення Мостиського прикордонного загону не передбачали видатки на здійснення зазначених компенсаційних виплат, а тому ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_2 ) діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Лише за заявою позивача, яка надійшла до управління прикордонного загону у вересні 2020 року було порушено питання щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2015-2017 роки. На зазначене звернення позивача Мостиським прикордонним загоном була нарахована та виплачена 13 листопада 2020 року грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки. Вказана грошова компенсація не нараховувалася та не належала до виплати позивачу на день його звільнення 01 серпня 2017 року, про що свідчить наказ від 01.08.2017 року№147-ос та лише після звернення позивача у вересні 2020 року виникло питання щодо зазначеної виплати. Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру (нездійснення нарахування компенсації за невикористану додаткову відпустку), підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. З огляду на викладене, позовні вимоги є необґрунтованими, та в їх задоволенні належить відмовити в повному обсязі.
Позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій підтримав позицію, викладену у адміністративному позові та зазначив, що в своїх обґрунтуваннях відповідач жодним чином не довів незаконність позовних вимог, а тільки їх підтвердив. Окрім цього, виходячи з рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 №9-рп/2013, зі змісту якого слідує, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків їх виплат, як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 (93 прикордонний загін (1 категорії)) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).
З військової служби позивача було звільнено наказом Голови Державної прикордонної служби України від 28.07.2017 року №770-ОС за підпунктом б) пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у запас.
Наказом начальника 93 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (1 категорії) Державної прикордонної служби України від 01.08 2017 року №147- ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01.08.2017 року.
За зверненням позивача ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ) було здійснено нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 01.08.2017 та 26.06.2020 проведено її виплату в розмірі 20012,63 грн. Позивачем вказаний факт не заперечувався та згідно виписки з банківського рахунку позивача 26.06.2020 року надійшли грошові кошти в сумі 20012,63 грн..
На звернення позивача у вересні 2020 року, Мостиським прикордонним загоном була нарахована та виплачена 13 листопада 2020 року грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки. Згідно наявних матеріалів справи, 13.11.2020 року від відповідача на банківський рахунок позивача надійшли грошові кошти в сумі 16935,45 грн., що відповідає сумі грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період 2015, 2016, 2017 роки проходження військової служби, що не заперечувалось сторонами у справі.
Також судом встановлено, що на звернення позивача від 21.09.2020 року відповідачем було надано відповідь №11/7763 від 10.11.2020 року, зі змісту якої вбачається наступне. Враховуючи, що ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_2 ) є установою, що фінансується з державного бюджету і як розпорядник бюджетних коштів, відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України може брати бюджетні зобов'язання та провадити видатки лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, індексацію грошового забезпечення не було проведено по причині відсутності фінансових ресурсів для її нарахування та виплати, що передбачено частиною 6 статті 5 Закону України від 03.07.1991 №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» із змінами та пунктом 6 Постанови КМУ від 17.07.2003 №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» із змінами, в зв'язку з вищезазначеним відсутні підстави для виплати компенсації втрати частини доходів. Стосовно виплати середнього заробітку за час затримки виплат пояснено наступне, що на час виникнення даних спірних питань позивач проходив військову службу, а прийняття громадян на публічну службу (військову), її проходження, звільнення з публічної (військової) служби - це публічно-правові правовідносини, які урегульовано спеціальними нормами законодавства України у зв'язку зі спеціальним статусом даної категорії громадян. У даному випадку відносини між сторонами не є трудовими, а є відносинами між державою і громадянином України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, регулювання яких здійснюється Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", отже, норми статті 117 КЗпП, не поширюються на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями щодо проходження військової служби та виплати грошового забезпечення.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті на користь позивача компенсації за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 01.08.2017 року та не нарахуванні і не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку з 01.08.2017 року по 13.11.2020 року згідно ст.117 Кодексу законів про працю України, позивач звернувся до суду з даним адміністративний позовом.
З приводу позовних вимог визнати протиправною бездіяльність 93 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) (військову частину НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України в частині не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку 01.08.2017 р. по 13.11.2020 р. та зобов'язати 93 прикордонний загін (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) (військову частину НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку з 01.08.2017 р. по 13.11.2020 р., суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАСУ) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті другої Закону № 2011-ХІІ ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.
Згідно з приписами ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини 01.08.2017 року, а фактичний розрахунок при звільненні проведено 13.11.2020 року.
Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно з положеннями статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Отже, всі суми належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Таким чином, усі виплати при звільненні належать до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України та застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі нездійснення фактичного розрахунку на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Указані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Аналогічна правова позиція міститься також в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Згідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, суд приходить до висновку про допущену 93 прикордонним загоном (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) (військова частина 1494) Державної прикордонної служби України протиправну бездіяльність в частині не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку 01.08.2017 р. по 13.11.2020 р., та як наслідок наявність підстав для застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності шляхом зобов'язання 93 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) (військову частину НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку з 01.08.2017 р. по 13.11.2020 р.
Щодо позовних вимог визнати протиправною бездіяльність 93 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) (військову частину НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України в частині не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення та зобов'язати 93 прикордонний загін (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) (військову частину НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).
За статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати» №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Згадані вище статті 2, 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців; дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону; а також порядок обчислення суми компенсації.
З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 лютого 2001 р. N 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив раніше у постановах від 19 грудня 2011 року (справа №6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа №21-2003а16). Такий підхід підтримано і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 3 липня 2018 року (справа №521/940/17), від 20.02.2018 (справа №336/4675/17), від 21.06.2018 (№523/1124/17) та від 03.07.2018 (справа № 521/940/17).
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Доводи відповідача, що ним своєчасно виплачено індексацію грошового забезпечення після звернення позивача, є безпідставними, оскільки компенсація, передбачена Законом №2050-ІІІ, виплачується у разі порушення строків виплати доходу. Оскільки вказані кошти нараховані відповідачем самостійно та відновлення прав позивача, порушених при виплаті грошового забезпечення у меншому розмірі, вказана сума є доходом в розумінні ст. 2 Закону №2050-ІІІ.
При цьому суд зазначає, що розрахунок суми покладається на відповідача.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.12.2020 року по справі 521/21718/16-а, від 30.09.2020 року по справі №280/676/19, від 20.02.2018 року по справі №522/5664/17.
Відповідно до положень ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відносно тверджень відповідача, що відповідач є установою, що фінансується з державного бюджету і як розпорядник бюджетних коштів, відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України може брати бюджетні зобов'язання та провадити видатки лише в межах бюджетних асигнувань, суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Верховний Суд у постанові від 15.10.2020 року по справі №240/11439/19 дійшов висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Відповідно до положень ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд в порядку адміністративного судочинства може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - United Kingdom" №44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
Також суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, “ефективний засіб правого захисту” у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Під час судового розгляду справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ) було здійснено нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 01.08.2017 та 26.06.2020 проведено її виплату в розмірі 20012,63 грн.
З метою повного та всебічного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача шляхом визнання протиправною бездіяльності 93 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) (військову частину НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України в частині не виплати ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення, та як наслідок наявність підстав для зобов'язання 93 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) (військова частина НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за весь час затримки виплати: з 01.07.2015 року по 26.06.2020 року (день фактичної виплати індексації).
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.10.2020 року по справі №240/11439/19.
Окрім цього, Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Враховуючі наведене та з огляду на встановлений судом факт не виконання відповідачем обов'язку щодо своєчасної виплати індексації грошового забезпечення, посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду є безпідставним.
За приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Мостиського прикордонного загону (93 прикордонний загін (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (вул.Ярослава Мудрого, 113, м.Мостиська, Львівської області, 81300, код ЄДРПОУ 14321699) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_5 (93 прикордонний загін (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) в частині не виплати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) компенсації за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) компенсацію за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за весь час затримки виплати: з 01.07.2015 року по 26.06.2020 року (день фактичної виплати індексації).
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) в частині не виплати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01.08.2017 року по 13.11.2020 року.
Зобов'язати Мостиський прикордонний загін (93 прикордонний загін (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.08.2017 року по 13.11.2020 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Мостиського прикордонного загону (93 прикордонний загін (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів п.3 Прикінцевих положень КАС України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 17.02.2021 року.
Суддя Біленський О.О.