Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
15 лютого 2021 р. № 520/10668/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Мар'єнко Л.М.,
при секретарі судового засідання - Рєзнік Е.О.,
за участі: позивача - ОСОБА_1 , перекладача - Пєшкової О.Г.
представника відповідача та третьої особи - Вишневського О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з позовною заявою до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області , в якій просить суд:
- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 07.07.2020 року №276-20;
- зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти стосовно позивача рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення Державної міграційної служби України від 07.07.2020 року №276-20 є протиправним та таким, що порушує права та інтереси позивача.
Представник відповідача та третьої особи, через канцелярію суду, надав відзив, в якому проти позову заперечував та зазначив, що під час прийняття оспорюваного рішення відповідач діяв у спосіб та у межах , визначених чинним законодавством.
Позивач в судове засідання прибула, підтримала доводи, викладені у позовній заяві, та просила задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача та третьої особи - Вишневський О.В. в судове засідання прибув, проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Позивач - Опоку-Донкор Берніс- громадянка Республіки Гана, ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась до Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
28.07.2020 р. позивач отримала повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №83 від 27.07.2020р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту
У повідомленні зазначено, що підставою для відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є рішення Державної міграційної служби України №276-20 від 07.07.2020р.
Не погоджуючись з правомірністю прийнятого спірного рішення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктами владних повноважень в основу спірних рішень, на відповідність вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив наступне.
Правовідносини з приводу визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, унормовані Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Згідно з п.1 частини першої статті 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п.4 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту додатковий захист" - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
Пунктом 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Статтею 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття біженець включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно з частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження
Як вбачається з матеріалів справи, позивач повідомила, що середню освіту отримувала в школі, яка знаходиться в місті Кумасі, Гана. У перший клас Римсько-Католицької підготовчої школи «Гуд Шеперд» заявниця пішла в 2000 році, коли їй було 6 років, а закінчила підготовчу школу в 2007 році, у віці 11 років. В 2008 році позивач перейшла до старшої Римсько-Католицької школи «Гуд Шеперд», де провчилась до 2011 року. З 2011 по 2014 рік позивач навчалась в вищій школі «Кумаси Енглікан».
Після отримання повної середньої освіти в країні походження, позивач повідомила, що виїхала до України з метою навчання (отримання вищої освіти), оскільки, зі слів, в Україні навчався її двоюрідний брат.
Після отримання візи України позивач автобусом виїхала з міста Кумасі до міста Акра, 08.10.2015 року покидає країну громадянської належності та повітряним шляхом, транзитом через Туреччину прибуває 09.10.2015 до України, а саме в місто Дніпро. Зі слів позивача в аеропорту її зустрів двоюрідний брат, яки її автобусом відвіз до міста Харків та допоміг з реєстрацією в університеті.
За матеріалами справи встановлено, що позивач в період з 26.10.2015 року по 01.07.2019 навчалась в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна (далі-ВНЗ). За невиконання вимог навчального плану, а саме за академічну неуспішність та за порушення умов контракту, а саме за фінансову заборгованість, заявницю наказом від 01.07.2019 №2201-3/429 відраховано з ВНЗ.
У зв'язку із зарахуванням до університету, позивач була документована посвідкою на тимчасове проживання в України серії НОМЕР_1 , терміном дії до 26.10.2018 року та 03.01.2019 року було здійснено обмін посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 , терміном дії до 17.07.2019.
11.07.2019 року ГУ ДМС України в Харківській області було прийнято рішення щодо скасування вищезазначеної посвідки на тимчасове проживання в Україні у зв'язку з відрахуванням іноземця з ВНЗ згідно наказу №2201-3/429 від 01.07.2019.
В подальшому позивач поновилась для навчання до Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, та у 2021 році закінчує навчання.
До відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УСІОБГ ГУ ДМС України в Харківській області до заяви-анкети 04 жовтня 2019 року позивач надала паспорт №02135129 виданий Аккра 03.09.2018 року та терміном дії до 02.09.2023, з нотаріально завіреними перекладом сторінок паспорту на українську мову; паспорт №00839247 виданий ОСОБА_2 10.10.2014 року та терміном дії до 09.10.2019 з нотаріально завіреними перекладом сторінок паспорту на українську мову.
Відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу щодо статусу біженців 1967 року, на підставі частини другої статті 2, статей 5, 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», на виконання наказу МВС України від 07.09.2011 № 649, наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 04.10.2019 № 511, заяву ОСОБА_1 прийнято до попереднього розгляду та заявниця була документована довідкою про звернення за захистом в Україні №010703 від 04.10.2019 року.
У своєму зверненні від 04.10.2019 заявниця вказує, що на даний момент в країні її громадянської належності для неї існує небезпека через погіршення ситуації в країні її походження: «У столиці Гани сталася невдала спроба державного перевороту. Через спробу перевороту може виникнути загальна нестабільність в країні в цілому. Оскільки це запланована річ, неясно коли можлива атака, такого роду може статися з моєю країною. Нерегулярні протести серед чиновників політичних партій та деяких керівників, після сумнівних політичних коментарів, які викликають заворушення у моєму місті, викликають нестабільність.»
Одночасно заявниця повідомила, що в ОСОБА_3 наразі почастішали випадки викрадення людей, здебільшого жінок: «У ОСОБА_3 в останні місяці різко зросла кількість викрадень, що викликало хвилю занепокоїть як серед іноземців, так і серед місцевих жителів. Особливо це стосується жінок. Зростаюча кількість викрадень є дуже тривожним, викликає страх і паніку...»
Щодо спроби перевороту в Республіці Гана та заворушень на політичному ґрунті, слід зауважити наступне, що інформація щодо заворушень в країні на політичному ґрунті відсутня. Спроба державного перевороту в Республіці ОСОБА_3 сталася 20 вересня 2019 року, тобто вісім місяців тому, та наразі троє підозрюваних були арештовані та звинувачені в злочинній змові з метою захоплення влади: «Сили безпеки Гани заарештували і допитують трьох передбачуваних змовників, після того як їх плани по обранню президента були зірвані. У заяві, опублікованій в Twitter, уряд ОСОБА_4 заявило, що змова переслідує «кінцеву мету дестабілізації країни.»5 «Сили безпеки Гани зірвали «ретельно продуманий змова», націлений на зміну влади в країні. Про це повідомляє BBC Africa з посиланням на заяву міністерства інформації ОСОБА_4 . У повідомленні говориться, що спільна операція по забезпеченню безпеки в минулу п'ятницю, 20 вересня, призвела до арешту трьох осіб і вилученню декількох видів зброї. Серед заарештованих був місцевий виробник зброї. Гана вважається однією з найбільш стабільних країн в Західній Африці з моменту її переходу до багатопартійної демократії в 1992 році. Президент ОСОБА_5 -Аддо переміг на виборах в грудні 2016 року.»
В судовому засіданні, в заяві-анкеті та в співбесідах позивач повідомляла, що боїться бути викраденою, через те що наразі в Гані почастішали викладення людей, а саме жінок. Проте, про будь-яке застосування фізичної сили, переслідування до себе або родичів, знайомих в Республіці ОСОБА_3 заявниця не повідомила.
Відповідно до пункту 51 Керівних положень УВКБ ООН по процедурам і критеріям визначення статусу біженця відповідно до Конвенції 1951 року і Протоколу 1967 року (далі - Керівництво), не існує загально визначеного поняття «переслідування». Зі статті 33 Конвенції 1951 року можна зробити висновок, що загроза життю і свободі з причини раси, релігії, національності, політичних переконань або приналежності до будь-якої соціальної групи завжди є переслідуванням.
Відповідно до статті 9 (1) Директиви 2011/95/Еи від 13 грудня 2011р. «Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту, для того, щоб розглядатися як акт переслідування у значенні Статті 1 (А) Женевської конвенції, акт повинен бути достатньо серйозним за своїм характером або повторюваністю, щоб являти собою грубе порушення основних прав людини.
У ході співбесід заявниця не зазначила, що вона коли-небудь зазнавала фізичного насильства, переслідувань в Республіці ОСОБА_3 . Також в співбесіді від 18.10.2019 заявниця зазначила, що з її оточенням, родиною в ОСОБА_6 ніколи нічого не ставилося. Позивач лише визначила, що вона чула та читала в мережі Інтернет про випадки викрадень та лише побоюється, що це може з нею статися у разі повернення до країни походження.
За інформацією ООН Рада з прав людини «Доповідь Робочої групи з універсального періодичного огляду: Гана»: «Щодо прав жінок і дітей Міністерство у справах жінок і дітей (МДЖД) відіграє провідну роль у заохоченні та розвитку прав жінок і дітей. Після прийняття Закону про побутове насильство і установи Секретаріату по питань побутового насильства Міністерство розробило національну політику і план дій на підтримку здійснення Закону про побутове насильство. Для широких верств населення, традиційних влади / овдовілих правительок, ЗМІ, поліції та інших зацікавлених сторін були організовані навчальні, просвітницькі та інформаційні заходи з питань побутового насильства і дискримінаційної практики по відношенню до жінок. Закон про побутове насильство був переведений на шість основних мов Гани, а саме: Нзем, га, тві, хауса, еве і дагбані, перекладений скорочений текст закону поширюється серед установ, населення та основних зацікавлених сторін. Гана твердо прихильна курсу на забезпечення прав жінок в питаннях, що стосуються успадкування та власності. В даний час на розгляді парламенту знаходяться два законопроекти: про майнові права подружжя і про порядок спадкування у разі відсутності заповіту. Міністерство юстиції, МДЖД і ряд організацій громадянського суспільства ведуть роботу з парламентським комітетом з тендерних питань та у справах дітей, з тим щоб ці законопроекти швидко стали законами.»
З вищевикладеної інформації, встановлено, що твердження викладені у заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та інформація повідомлена особисто позивачем у ході співбесід, та в ході судового розгляду справи щодо її побоювань зазнати фізичного насильства, переслідувань в Республіці Гана відповідно до викладеної інформації в пункті 3 цього Висновку має суперечливий, непослідовний та сумнівний характер та може вважатися неправдоподібною. Як зазначено вище, позивач не довела, що може в майбутньому при поверненні до країни походження зазнати фізичного насильства та переслідування в країні громадської приналежності.
Матеріали справи свідчать про відсутність будь-якої дискримінації стосовно позивача. Позивач християнка, до жодної громадської, військової, релігійної чи політичної організації не належала. До інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, причетним ніколи не була.
Таким чином, немає підстав вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Позивач не відповідає критерію включення за Конвенцією про статус біженців від 28 червня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 31 січня 1967 року та не має підстав для визнання його біженцем, відповідно до умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1 Закону.
Позивач перебуває за межами країни своєї громадянської приналежності. Аналізом матеріалів особової справи позивача встановлено, що територію Республіки Гана залишила свідомо з метою отримання вищої освіти.
Стаття 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначає, що «нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню».
Директива Європарламенту та Ради ЄС 2011/95/Еи від 13 грудня 2011 року у статті 15 визначає підстави для надання додаткового захисту як ризик отримання серйозної шкоди у формі:(а) смертна кара або приведення її у виконання; (Ь) катування чи нелюдське або таке, що принижує гідність поводження чи покарання заявника в країні походження та (с) серйозна і індивідуальна загроза життю або особистості цивільних осіб з причин повального насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту.
Формування статті 3 Європейської Конвенції та статті 15 Директиви Ради Європарламенту та Ради ЄС 2011/95/Еи співпадають з підставами для надання додаткового захисту у відповідності до п.13 частини 1 ст.1 ЗУ «Про біженці та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Отже, якщо повернення до країни походження вважається таким, що може порушувати статтю 3 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, то особа, якій загрожує повернення до країни походження, може вважатися такою, що потребує додаткового захисту.
Позивач на батьківщині до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягалась, з цих приводів державними органами не переслідувався. Отже, загроза життю, безпеці чи свободі заявниці в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, з цих приводів відсутня.
Використовуючи актуальну інформацію, через інформаційний портал https://www.refworld.org/ (Стратегічними інформаційними партнерами сайту Refworld є група авторитетних видавців, що публікують достовірну та своєчасну інформацію з питань, що стосуються визначення статусу біженця та міжнародного захисту) свідчить, що по країні походження, на території Республіки Гана не відбуваються збройні конфлікти, які призводять до загальнопоширеного насильства, через що може існувати індивідуальна загроза життю заявниці в разі повернення до країни походження, тому даний елемент заяви не потребує дослідження.
Слід зазначити, що позивач повідомила, що наразі вона навчається в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна та закінчує навчання в 2021 році. Таким чином після того, як заявниця звернулась за міжнародним захистом в Україні та документована довідкою про звернення за захистом в Україні, вона поновилась на навчання до університету.
Таким чином, суд зазначає, що причиною звернення ОСОБА_1 до міграційної служби не є потреба в захисті, шляхом визнанням біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а виключно спроба будь-якими шляхами легалізуватися на території України.
Відповідно до пункту 62 Керівництва мігрант - «це особа, яка з причин, що відрізняється від містяться в визначенні, добровільно залишає свою країну, щоб оселиться в іншому місці. Він може бути рухається бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем».
Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що у разі повернення до країни походження, життю, безпеці чи свободі заявниці не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, тобто заявниця не підпадає під перелік підстав, викладених у пункті 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Враховуючи наведені норми діючого законодавства, наведені позивачем обставини та вказані ДМС України факти про країну походження позивача, суд не знаходить підстав, які б свідчили про можливість позивача стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуваючи за межами країни своєї громадянської належності, не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Причини, які позивач зазначає, щоб залишитись в Україні, не пов'язані з побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, та не відповідають критеріям, визначеним пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Таким чином, на підставі вищевикладеного та у зв'язку з відсутністю умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відповідачем було правомірно прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно громадянки Республіки Гана Опоку - Донкор Берніс.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідачем не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, з урахуванням ч.3 Розділу VІ Прикінцевих положень КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення підписано 18.02.2021 року.
Суддя Мар'єнко Л.М.