про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
17 лютого 2021 року Справа № 480/1209/21
Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Воловика С.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області в особі Відділу з питань державної реєстрації Охтирської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про скасування записів у державному реєстрі,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась з позовною заявою до Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області в особі Відділу з питань державної реєстрації Охтирської міської ради далі - відповідач), третя особа: ОСОБА_2 , в якій просить суд:
- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності запис про право власності за номером 1134178, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 72167359102, на об'єкт нерухомого майна - 1/2 частки житлового будинку, 1/2, об'єкт житлової нерухомості за адресою АДРЕСА_1 та запис про відкриття розділу 2758379 на об'єкт нерухомого майна - 1/2 частки житлового будинку, 1/2, об'єкт житлової нерухомості за адресою АДРЕСА_1 .
Дослідивши матеріали позовної заяви та оцінивши наявні документи в їх сукупності, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність) можуть бути оскаржені до суду відповідно до статті 55 Конституції України.
Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері публічно-правових відносин, в Україні діють адміністративні суди (стаття 125 Конституції України).
Конституційний Суд України у Рішенні від 14.12.2011 по справі № 1-29/2011 надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Крім того, Конституційним Судом України у Рішенні від 25.11.1997 по справі № 18/1148-97 сформульовано правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень (пункт 2 мотивувальної частини). Ця правова позиція кореспондується з положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо ефективного засобу юридичного захисту від порушень, вчинених особами, які здійснюють свої офіційні повноваження.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з «…» питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів «…». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
Отже, системний аналіз вказаних приписів дає підстави для висновків, що адміністративні суди повноважні розглядати справи у сфері публічно-правових відносин, зокрема, за позовами до суб'єктів владних повноважень про визнання їх рішень дій чи бездіяльності протиправними.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Таким чином, з огляду на визначений позивачем предмет спору (скасування реєстрації права власності), суд вважає позовну заяву ОСОБА_1 такою, що не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Натомість, відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Беручи до уваги цивільно-правовий характер спірних правовідносин (дійсність чи недійсність відомостей щодо об'єкту нерухомого майна, наявність чи відсутність права власності на нерухоме майно), на переконання суду цей спір має вирішуватись в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі. Одночасно, суд роз'яснює позивачу, що даній спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 170, 171, 243, 248, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області в особі Відділу з питань державної реєстрації Охтирської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про скасування записів у державному реєстрі.
Роз'яснити позивачу, що розгляд його заяви віднесено до юрисдикції місцевого загального суду за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду в п'ятнадцятиденний строк з дня складання повного тексту ухвали. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя С.В. Воловик