17 лютого 2021 року Справа №480/6253/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Соп'яненка О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов'язання вчинити дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30.01.2020 ОСОБА_1 14.04.20210 було звільнено зі служби за станом здоров'я. Однак, при розрахунку з позивачем грошова компенсація за речове майно йому виплачена не була. Вважає, що не виплата компенсації за речове майно порушує його права, просить зобов'язати Сумський обласний військовий комісаріат виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за речове майно, в сумі 8499,55 грн.; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 сплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судом рішення.
09.12.2020 позивач подав до суду заяву про зменшення позовних вимог, яку він обґрунтовує тим, що виплату грошової компенсації за речове майно відповідачем було здійснено 18.11.2020 , а тому просить залишити без розгляду його вимогу про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за речове майно, в сумі 8499,55 грн. В той же час позивач стверджує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 15.04.2020 по 18.11.2020 складає 218 днів, а тому він просить зобов'язати Сумський обласний військовий комісаріат сплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 15.04.2020 по 18.11.2020 в сумі 91 241 грн. 72 коп.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти позовних вимог заперечував. Відповідач стверджує, що порядок проходження військової служби громадянами України, а також умови і порядок виплати їм грошового забезпечення регулюється спеціальним законодавством України, що виключає застосування загальних норм, закріплених в Кодексі законів про працю України. Відсутні підстави для стягнення середнього заробітку. Просить відмовити у задоволенні позову.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Судом встановлено, що наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 14.04.2020 № 43 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення (а.с.9).
При звільненні позивачу не було виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Вказані кошти було виплачено ОСОБА_1 18.11.2020, що підтверджує і сам позивач.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
За приписами частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Частиною 1 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 N 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 4, 5 вказаного Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 № 475 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку № 178.
Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.
З наведених норм вбачається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. При цьому військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
За таких обставин, суд зазначає про наявність підстав для виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно.
Станом на момент виключення зі списків особового складу за відповідачем обліковувалася заборгованість перед позивачем в сумі 8 499, 55 грн., яку відповідач не виплатив при звільненні позивача без наявності достатніх правових підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач виключений зі списків особового складу військової частини з 14.04.2020.
При цьому при звільненні відповідач безпідставно не виплатив позивачу компенсацію вартості речового майна.
Компенсація вартості речового майна позивачу виплачена була 18.11.2020, тобто остаточний розрахунок при звільненні проведений був у листопаді 2020 року.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд відхиляє посилання відповідача на те, що дія Кодексу законів про працю України не поширюється на військовослужбовців, оскільки вони проходять службу і їх правовий, соціальний статус регулюється спеціальним законодавством. Ні Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних правовідносин.
Статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку за порушення строків виплати усіх належних при звільненні сум, а не лише грошового забезпечення чи заробітної плати, як зазначає відповідач.
Вирішуючи питання про задоволення вказаних позовних вимог, суд враховує, що позивач протягом тривалого часу не звертався до суду з вимогою про стягнення коштів, належних йому при звільненні.
Враховуючи викладене, а також враховуючи розмір середнього заробітку позивача, факт наявності спору між позивачем та відповідачем щодо права отримання коштів при звільненні, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, розмір виплаченої компенсації за неотримане речове майно, суд вважає необхідним стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 8000 грн.
При цьому суд застосовує принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Позицію щодо правомірності застосування судом до спірних правовідносин такого принципу під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, було висловлено касаційною інстанцією в постанові Верховного суду від 24.07.2019 по справі №805/3167/18-а адміністративне провадження №К/9901/9908/19.
Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Сумського обласного військового комісаріата про зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Стягнути з Сумського обласного військового комісаріата ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 8000 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити у зв'язку з необґрунтованістю.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Соп'яненко