Справа № 420/9741/20
09 лютого 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді: Юхтенко Л.Р.,
за участю секретаря судового засідання Закуріної А.М.,
сторін:
позивач: ОСОБА_1 - за посвідченням
Шевчук К.М. - за ордером
відповідач: Білоконь Н.О. - за довіреністю
Ребець Ю.Є. - за довіреністю
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса листування: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Приморського РВ у м. Одесі (код ЄДРПОУ 37811384, місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,-
До Одеського окружного адміністративного суду 29 вересня 2020 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (адреса листування: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Приморського РВ у м. Одесі (код ЄДРПОУ 37811384, місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44), в якій позивач просив визнати протиправною бездіяльність ГУ ДМС України в особі Приморського РВ у м. Одеса у справі розгляду заяви про оформлення належності до громадянства України ОСОБА_1 та зобов'язати ГУ ДМС України в особі Приморського РВ у м. Одеса оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України вперше та стягнути моральну шкоду, спричинену протиправною бездіяльністю, у розмірі 72 000 грн. 00 коп., на користь позивача.
Ухвалою суду від 05 жовтня 2020 року залишено позов без руху та наданий строк для усунення недоліків шляхом сплати судового збору та уточнення позовних вимог, з обґрунтуванням, яку саме бездіяльність позивач просить визнати протиправною.
До суду 12 жовтня 2020 року надійшла уточнена позовна заява, в якій позивач просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Приморського РВ у м. Одесі у формі відсутності рішення за результатом розгляду заяви про оформлення належності до громадянства позивача, поданої 19.12.2019 року та зобов'язати ГУ ДМС України в особі Приморського РВ у м. Одеса оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України вперше та стягнути моральну шкоду, спричинену протиправною бездіяльністю у розмірі 72 000 грн. 00 коп., на користь позивача.
Ухвалою від 13 жовтня 2020 року уточнену позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження.
Позов обґрунтовано тим, що позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Шонгуй, Кольський район, Мурманська область, Росія та станом на 1991 рік перебувала (проживала) на території Росії разом з батьками, влітку 1992 року разом зі своєю матір'ю ОСОБА_2 - переїхала на постійне місце проживання в с. Круподеренці Оржицького району Полтавської області та під час переїзду органами внутрішніх справ України до паспорту матері громадянина колишнього СРСР НОМЕР_1 був внесений напис «громадянин України», на підставі цього мати позивачки отримала паспорт громадянина України НОМЕР_2 у 2011 році.
Також, позивач зазначила, що 24 січня 1989 року мати позивача уклала шлюб з ОСОБА_3 , після чого їй була присвоєно прізвище ОСОБА_4 , але через розпад СРСР мати позивачки не змогла оформити новий паспорт, проте зареєструвала народження позивачки на прізвище ОСОБА_4 .
Позивач звернула увагу, що на початку 2019 року звернулась до Приморського РВ ГУДМС України в Одеській області із заявою про встановлення належності до громадянства України та 12.02.2019 року позивач отримала відповідь, згідно з якою було встановлено особу позивача, але не встановлено належність до громадянства та після отримання дубліката свідоцтва про укладення шлюбу (для підтвердження родинного зв'язку із ОСОБА_5 ) 19 грудня 2019 року позивач знову звернулася до Приморського РВ ГУ ДМС України в Одеській області із уточненою заявою про оформлення належності до громадянства України на підставі ч.1 п.3 ст.3 ЗУ «Про громадянство України» щодо дітей осіб, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України". Проте протягом довгого часу позивач не отримувала жодної відповіді, у квітні 2020 року через свого представника звернулася до Приморського РВ у м. Одеса ГУ ДМС України в Одеській області з метою отримати інформацію щодо розгляду своєї заяви, на що отримала відповідь про те, що заява не розглянута та 20.07.2020 року отримала відповідь, згідно з якої не встановлено належність до громадянства України, оскільки неможливо встановити чи була відмітка у паспорті матері колишнього СРСР НОМЕР_1 , чи був внесений напис «громадянин України».
На думку позивача, втрата з боку ДМС оригіналу чи копії паспорту громадянина колишнього СРСР / НОМЕР_3 (її матері) та не підтвердження факту внесення до нього напису «громадянин України» порушує право позивача на громадянство України, а відмова у видачі паспорту громадянина України означає відмову держаного органу України визнавати за позивачем громадянство України, а отже, порушує всі її права як громадянина України, що закріплені в Конституції України та інших нормативно-правових актах. '
Також позивач вважає, що лист-відповідь ГУ ДМС в Одеській області щодо її заяви не відповідає нормам законодавства, заява розглянута з порушенням строку, встановленого Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України від 25.03.2015 року № 302.
Крім того, позивач зазначила, що бездіяльність відповідача наносить їй моральну шкоду. Насамперед, позивач зазначила, що не може реалізувати жодного з цивільних прав без наявності документу та призводить до страждань з приводу її права на повагу до приватного та сімейного життя, що співпадає з обставинами у рішенні Європейського суду з прав людини по справі Ахмадов проти Азербайджану (заява № 32538/10). Тривала протиправна бездіяльність відповідача викликала у позивача психічне напруження у зв'язку з очікуванням рішення та розчарування в діяльності державних органів. На думку позивача, відповідач мав розглянути заяву позивача максимум за 5 тижнів, а вже пройшло 9 місяців, тому свої душевні страждання позивач оцінює в розмірі 72 000 грн., із розрахунку 8000 грн. щомісячної бездіяльності.
Також позивач звернув увагу, що у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 року по справі № 750/6330/17 викладено позицію суду щодо відсутності необхідності зазначення причинного зв'язку між бездіяльністю відповідача та завданням моральної шкоди та відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я не свідчить, що позивач не зазнав страждань.
До суду 05 листопада 2020 року (вхід. № 46744/20) від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначивши, що за процедурою встановлення особи, особу позивача було встановлено, однак, не підтверджено її належність до громадянства, поданий позивачем пакет документів є недостатнім. Так, відповідач зазначив, що з метою встановлення підстав набуття громадянства України мати позивача, було зроблено запит до УДМС України в Кіровоградській області та отримано відповідь, що ОСОБА_5 з 25.06.2011 значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_2 по паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 від 17.02.2011, була документована на підставі паспорта громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_4 виданого 09.11.1985 року, орган видачі не зазначений, факт реєстрації за станом на 24.08.1991 у відповіді не зазначено.
Таким чином, відповідач вважає, що позивач має підстави для набуття громадянства України.
Також відповідач не погоджується з вимогами про стягнення моральної шкоди, посилаючись на те, що при вирішенні спору про відшкодування шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, посилаючись на постанову Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року та постанову Верховного Суду від 10.09.2019 року по справі № 464/3789/17. Однак, на думку відповідача, позивачем такі обставини не доведені, не обґрунтовано розмір шкоди, не вказано яких саме фізичних та моральних страждань зазнала позивач.
У свою чергу, позивачем надано відповідь на відзив, відповідно до якої позивач наполягав на задоволенні позовних вимог.
Заперечення до суду відповідач не надав.
На вимогу суду відповідачем подана належним чином засвідчена копія справи про встановлення належності до громадянства позивача.
Ухвалою від 10 грудня 2020 року продовжено строк підготовчого провадження у справі до 11 січня 2021 року.
Ухвалою, що занесено до протоколу підготовчого засідання від 24 грудня 2020 року задоволено клопотання представника відповідача про допит в якості свідка матері позивача - ОСОБА_5 .
Ухвалою від 24 грудня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про застосування заходів процесуального примусу-стягнення з відповідача штрафу у справі.
Ухвалою, занесеною до протоколу підготовчого засідання 24 грудня 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 02 лютого 2021 року на 15 годину 00 хвилин.
Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання 02 лютого 2021 року оголошено перерву по справі на 09 лютого 2021 року.
Позивач та його представник на відкритому судовому засіданні, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили їх задовольнити.
Представники відповідача на відкритому судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували та просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, допитавши в якості свідка ОСОБА_5 , судом у справі встановлені такі факти та обставини.
ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 с.Шонгуй, Кольський район, Мурманська область Росія, батько ОСОБА_3 (росіянин), мати ОСОБА_6 (українка), що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_5 (а.с.18).
Відповідно до посвідчення про взяття на облік №9716 від 28.11.2018 року, ОСОБА_1 перебуває на обліку в центрі обліку бездомних осіб як особа, яка не має постійного місця проживання в КУ «Одеський обласний центр обліку бездомних громадян» (а.с.17).
Суд встановив, що ОСОБА_1 03.01.2019 звернулася до Приморського РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області у зв'язку з необхідністю оформлення паспорта громадянина України.
Позивачка підтвердила, що станом на час звернення вона не мала жодного документу, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. При досягненні 16-річного віку не документувалася паспортом громадянина України, звернулася за паспортом вперше у 2019 році.
Суд встановив, що Приморським РВ була проведена процедура встановлення особи, для чого позивачем було надано свідоцтво про народження, довідку від 12.11.2018 року № 912/01-12 видану Кіровоградською загальноосвітньою школою № 35, відповідно до якої позивач навчалася з 2003 по 2005 роки (а.с. 27); довідку від 04.02.2019 року № 66 видану Кіровоградською загальноосвітньою школою № 2, відповідно до якої позивач навчалася з 1996 по 1999 роки; копію паспорта громадянина України матері позивача; копія посвідчення про взяття на облік.
За результатами розгляду цієї заяви висновком, затвердженим начальником Головного управління ДМС України в Одеській області 12.02.2019 року прийнято рішення, яким особу ОСОБА_1 встановлено, але не встановлено належності до громадянства України (а.с. 108).
Суд встановив, що зі слів позивача, вона 19 грудня 2019 року звернулась до ГУДМС в Одеській області із заявою про оформлення належності до громадянства України, в якій просила оформити належність до громадянства України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України». До заяви додано: свідоцтво про народження НОМЕР_5 ; копія паспорту НОМЕР_2 ; свідоцтво про шлюб НОМЕР_6 , довідка №9716; посвідчення № НОМЕР_7 , довідка № 5115 від 12.02.2019 року, довідка №912/01-12 (а.с.119-120).
В матеріалах справи вказана заява датована 25.12.2019 року. На судовому засіданні позивач підтвердила свою підпис на заяві датованій від 25 грудня 2019 року.
Відповідно до заяви, позивачем зазначено підставою для належності до громадянства України: якщо прибув у неповнолітньому віці разом із батьками після 13 листопада 1991 року, та зазначено дату внесення напису «громадянин України» в паспорти громадянина колишнього СРСР батьків (одного з них).
Суд встановив, що з метою встановлення підстав набуття громадянства України мати позивача, відповідачем зроблено запит до УДМС України в Кіровоградській області та отримано відповідь, що ОСОБА_5 з 25.06.2011 значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_2 по паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 від 17.02.2011, була документована на підставі паспорта громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_4 виданого 09.11.1985 року, орган видачі не зазначений, факт реєстрації за станом на 24.08.1991 у відповіді не зазначено (а.с. 110).
Також матеріалами справи підтверджено, що адвокатом позивача теж зроблений запит до УДМС України в Кіровоградській області та отримано відповідь № 3522-160/3522.1-20 від 08.05.2020 року про те, що підтвердити /спростувати факт наявності/відсутності штампу «громадянин України» у наданому для обміну паспорті колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_4 виданого 09.11.1985 року не представляється можливим. Оригінал або будь-яка копія вказаного паспорту до Компаніївського РС УДМС України в Кіровоградській області від СГІРФО Компаніївського РВ УМВС України в Кіровоградській області передана не була (а.с. 30).
Листом від 20.07.2020 року вих. № 5100.4.5-7460/51.1-20 ГУДМС України в Одеській області повідомило адвоката позивача про те, що відповідно до п.5 Порядку під час подання заяви та інших документів з питань громадянства пред'являється документ, що посвідчує особу заявника, а також документ про проживання заявника на території України та подаються копії таких документів та оскільки заява про набуття громадянства з Приморського РВ у м. Одесі ГУДМС в Одеській області не надходила, рекомендовано ОСОБА_1 надати документи передбачені п. 26 Порядку.
Судом досліджена копія справи позивача щодо належності до громадянства України.
Також судом допитана в якості свідка ОСОБА_5 , мати позивача, та за показами свідка встановлено, що мати разом з малолітньою донькою переїхала на постійне місце проживання з Росії в Україну у літку 1992 року, в с. Круподеренці Оржицького району Полтавської області, свідок показала, що з 1992 року постійно проживає на території України, також весь цей час працювала, була зареєстрована. Разом з нею й проживала її донька. Також свідок показала, що після переїзду на територію України органами внутрішніх справ України до її паспорту громадянина колишнього СРСР НОМЕР_1 був внесений напис «громадянин України», на підставі цього паспорту вона отримала паспорт громадянина України НОМЕР_2 у 2011 році. Жодних перепон у отриманні паспорту громадянина України не зазнавала.
Також судом встановлено, що позивач не подавала заяву - анкету про видачу паспорта громадянина України, що підтверджено інформацією вилученою з Реєстру.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, заслухавши особисті пояснення позивача, вступне слово представника позивача та представника відповідача, допитавши свідка, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню частково, з огляду на таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон України «Про громадянство України».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про громадянство України» вбачається, що громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Згідно з ст. 3 цього Закону, громадянами України є:1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.
Статтею 6 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що громадянство України набувається: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України передбачено Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 року № 215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006) (далі-Порядок № 215).
Пунктом 1 Порядку № 215 зазначено, що для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи передбачені розділом II цього Порядку.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 215, заява з питань громадянства подається у письмовій формі з зазначенням дати її складання та підписується заявником.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 215, заяви та інші документи з питань громадянства подаються: особою, яка проживає в Україні на законних підставах, - до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем проживання особи в Україні; особою, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, - до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем реєстрації особи; особою, яка постійно проживає за кордоном, - до дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи.
Пунктом 7 цього Порядку передбачено, що встановлення належності до громадянства України стосується:
а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі:
осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України;
осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України;
б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті "а" цього пункту;
в) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.
Оформлення належності до громадянства України стосується осіб, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та дітей таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття.
Перевірка належності до громадянства України стосується осіб, які перебувають за кордоном і в яких відсутні документи, що підтверджують громадянство України, або якщо виникла необхідність перевірки факту перебування таких осіб у громадянстві України.
Щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Приморського РВ у м. Одесі у формі відсутності рішення за результатом розгляду заяви про оформлення належності до громадянства позивача, поданої 19.12.2019 року, суд зазначає таке.
Так, позивач обґрунтовує вказану позовну вимогу тим, що в порушення Порядку № 215 відповідачем не дотримані строки розгляду заяви про оформлення належності до громадянства України та не прийнято відповідне рішення за результатами розгляду.
Оцінюючи надані сторонами докази з порушеного питання, суд виходить із положень Порядку № 215.
Так, відповідно до п. 89 Порядку № 215, територіальний підрозділ Державної міграційної служби України, до якого подано документи щодо встановлення або оформлення належності до громадянства України, перевіряє відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України. Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у двотижневий строк з дня надходження документів повертає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою. Подані заявником належно оформлені документи не пізніш як у двотижневий строк з дня їх надходження надсилаються до територіального органу Державної міграційної служби України.
Згідно з п. 90 цього Порядку, територіальний орган Державної міграційної служби України перевіряє відповідність оформлення документів щодо встановлення або оформлення належності до громадянства України вимогам законодавства України та підтвердження ними наявності фактів, з якими Закон пов'язує належність особи до громадянства України. Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, зазначені документи повертаються до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником. Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у тижневий строк з дня повернення документів надсилає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою. Якщо документи оформлені належним чином і підтверджують наявність фактів, з якими Закон пов'язує належність особи до громадянства України, керівник територіального органу Державної міграційної служби України або його заступник приймає рішення про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України. Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не підтверджують наявність фактів, з якими Закон пов'язує належність особи до громадянства України, керівник територіального органу Державної міграційної служби України або його заступник приймає вмотивоване рішення про відмову в задоволенні клопотання про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України. Рішення про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України або про відмову в задоволенні клопотання про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України не пізніш як у двотижневий строк з дня надходження документів надсилається до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником. Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником, не пізніш як у тижневий строк з дня надходження відповідного рішення повідомляє про нього заявника у письмовій формі. У разі прийняття рішення про відмову в задоволенні клопотання про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України заявникові у письмовій формі повідомляються причини відмови.
Таким чином, суд доходить висновку, що Порядком № 215 встановлено чіткий порядок провадження за заявами про встановлення або оформлення належності до громадянства України.
З матеріалів справи та пояснень представників сторін встановлено, що відповідачем не було прийнято рішення за заявою позивача про оформлення належності до громадянства України та не наведені причини поважності пропуску встановлених Порядком № 215 строків розгляду таких заяв.
Тому, з урахуванням встановлених обставин, суд доходить висновку, що вказані позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, а тому належать задоволеннюшляхом визнання протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Приморського РВ у м. Одесі щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса листування: АДРЕСА_1 ) про оформлення належності до громадянства України від 25.12.2019 року.
Суд вважає необхідним визнати протиправною бездіяльність у не розгляді заяви позивача про оформлення належності до громадянства України від 25.12.2019 року, оскільки матеріалами справи підтверджено, що саме вказана заява перебуває на розгляді у Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Приморського РВ у м. Одесі.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання ГУ ДМС України в особі Приморського РВ у м. Одеса оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України вперше, суд зазначає таке.
Матеріалами справи та особистими поясненнями позивача встановлено, що позивач з 16 років по 18 років не зверталась із заявою про видачу паспорту громадянина України вперше.
Матеріалами справи підтверджено, що з огляду на те, що позивач звернулася із заявою про видачу паспорту після досягнення повноліття, відносно позивача була порушена процедура щодо встановлення особи та з'ясування належності до громадянства України.
Суд встановив, що за результатами розгляду цієї заяви висновком, затвердженим начальником Головного управління ДМС України в Одеській області 12.02.2019 року прийнято рішення, яким особу ОСОБА_1 встановлено, але не встановлено належності до громадянства України (а.с. 108).
Суд встановив, що позивачем подана заява про оформлення належності до громадянства України, в якій просила оформити належність до громадянства України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України». До заяви додано: свідоцтво про народження НОМЕР_5 ; копія паспорту НОМЕР_2 ; свідоцтво про шлюб НОМЕР_6 , довідка №9716; посвідчення № НОМЕР_7 , довідка № 5115 від 12.02.2019 року, довідка №912/01-12 (а.с.119-120).
Відповідно до заяви, позивачем зазначено підставою для належності до громадянства України: якщо прибув у неповнолітньому віці разом із батьками після 13 листопада 1991 року, та зазначено дату внесення напису «громадянин України» в паспорти громадянина колишнього СРСР батьків (одного з них).
Також суд встановив, що відповідачем зроблено запит до УДМС України в Кіровоградській областіта отримано відповідь, що ОСОБА_5 з 25.06.2011 значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_2 по паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 від 17.02.2011, була документована на підставі паспорта громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_4 виданого 09.11.1985 року, орган видачі не зазначений, факт реєстрації за станом на 24.08.1991 у відповіді не зазначено (а.с. 110).
Відповідно до п. 10 Порядку № 215, для встановлення відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону належності до громадянства України особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягла повноліття та проживала в Україні разом із батьками (одним із них) або іншим її законним представником, подає:
а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
б) копію свідоцтва про народження;
в) один із таких документів:
- довідку, що підтверджує факт постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;
- довідку, що підтверджує факт постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника, з якими особа в неповнолітньому віці постійно проживала, або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;
- документ, що підтверджує факт перебування особи в неповнолітньому віці на вихованні у державному дитячому закладі України за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року;
- копії паспортів батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника - громадян колишнього СРСР з відміткою про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року. У разі відсутності у батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про те, що за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року ця особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР і відповідно постійно проживала, проживала на території України (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);
- судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факту її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;
- судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого законного представника, з яким особа в неповнолітньому віці постійно проживала на території України, або факту їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.
Якщо документи про встановлення належності до громадянства України подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року була неповнолітньою та проживала в Україні не з батьками (одним із них), а з іншим законним представником, подається також копія документа про встановлення опіки чи піклування.
З огляду на те, що з наведених у пункті в) п. 10 Порядку № 215 позивачем не надано жодного документу, відповідачем зроблено висновок, що позивачем не надано достатньо доказів на підтвердження факту щодо наявності напису «громадянин України» в паспорти громадянина колишнього СРСР батьків (одного з них) та інших доказів щодо належності до громадянства України.
Суд встановив, що позивач не звертався до суду про встановлення факту юридичного факту постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України станом після 13 листопада 1991 року.
У свою чергу, з особистих пояснень позивача, суд встановив, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Шонгуй, Кольський район, Мурманська область, Росія та станом на 1991 рік перебувала (проживала) на території Росії разом з батьками. Влітку 1992 року разом зі своєю матір'ю ОСОБА_2 - переїхала на постійне місце проживання в с. Круподеренці Оржицького району Полтавської області, постійно проживає на території України.
Також з допиту в якості свідка ОСОБА_5 , суд встановив, що мати разом з малолітньою донькою переїхала на постійне місце проживання з Росії в України у літку 1992 року, в с. Круподеренці Оржицького району Полтавської області, свідок показала, що з 1992 року постійно проживає на території України, також весь цей час працювала, була зареєстрована в Україні. Разом з нею й проживала її донька. Також свідок показала, що після переїзду на територію України органами внутрішніх справ України до її паспорту громадянина колишнього СРСР НОМЕР_1 був внесений напис «громадянин України», на підставі цього паспорту вона отримала паспорт громадянина України НОМЕР_2 у 2011 році.
Таким чином, показами свідка встановлено, що ОСОБА_5 , мати позивачки, разом з донькою, яка не досягла повноліття прибула в Україну після 13 листопада 1991 року, на момент прибуття матері в Україну після 13 листопада 1991 року у її паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України було внесено напис "громадянин України", що відповідає ознакам до належності до громадянства України, передбачені п.3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство».
Однак, під час розгляду заяви позивача про оформлення належності до громадянства України вказані обставини не були досліджені та не бралися до уваги відповідачем.
Тому, суд доходить висновку, що для забезпечення ефективного способу захисту прав позивача, керуючись приписами ст. 9 КАС України, слід вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Приморського РВ у м. Одесі (код ЄДРПОУ 37811384, місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) розглянути заяву ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса листування: АДРЕСА_1 ) про оформлення належності до громадянства України від 25.12.2019 року, з урахуванням висновків суду.
При розгляді заяви ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про оформлення належності до громадянства України від 25.12.2019 року врахувати такі висновки суду: показами свідка встановлено, що ОСОБА_5 , мати позивачки, разом з донькою, ОСОБА_1 , яка не досягла повноліття на момент прибуття в Україну після 13 листопада 1991 року постійно жили в Україні, та матері позивачки ОСОБА_5 , у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України було внесено напис "громадянин України", що відповідає ознакам до належності до громадянства України, передбачені п.3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство».
Одночасно, суд зазначає, що погоджується з доводами позивача, що спірні правовідносини охоплюються сферою дії ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та позивач має право очікувати від держави повагу до свого сімейного та приватного життя, вжиття відповідних заходів, щоб забезпечити максимально короткий термін перебування особи в ситуації невизначеності.
При розгляді заяви позивача про оформлення належності до громадянства України від 25.12.2019 року відповідачу також слід врахувати, що позивач з 1992 року постійно проживає в Україні, її мати ОСОБА_5 є громадянином України.
Однак, суд доходить висновку, що слід відмовити у задоволенні позовних вимог про зобов'язання ГУ ДМС України в особі Приморського РВ у м. Одеса оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України вперше, оскільки матеріалами справи підтверджено, що встановленого законом зразка позивач не подавала заяву - анкету на видачу паспорту громадянина України вперше та відносно позивача ще не завершена процедура щодо належності до громадянства України, тому суд доходить висновку, що ці позовні вимоги є передчасними.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, спричиненою протиправною бездіяльністю у розмірі 72 000 грн. 00 коп., на користь позивача, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Зміст поняття моральної шкоди розкрито у статті 23 Цивільного кодексу України.
Так, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами та доповненнями), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
На обґрунтування цих позовних вимог, позивач зазначила, що бездіяльність відповідача наносить їй моральну шкоду, вона не може реалізувати жодного з цивільних прав без наявності документу та призводить до страждань з приводу її права на повагу до приватного та сімейного життя. Тривала протиправна бездіяльність відповідача викликала у позивача психічне напруження у зв'язку з очікуванням рішення та розчарування в діяльності державних органів. На думку позивача, відповідач мав розглянути заяву позивача максимум за 5 тижнів, а вже пройшло 9 місяців, тому свої душевні страждання позивач оцінює в розмірі 72 000 грн., із розрахунку 8000 грн. щомісячної бездіяльності.
Однак, суд зазначає, що позивачем не наведені конкретні доводи на підтвердження наявності чітких обставин щодо наявності такої шкоди та не надані належні та допустимі докази наявності такої шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини останнього в її заподіянні.
Також позивачем не обґрунтовано наведений розрахунок моральної шкоди, чому саме місяць бездіяльності відповідача розраховується з суми 8000 грн.
Посилання позивача на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 року по справі № 750/6330/17 заслуговують на увагу та стосуються спірного питання, однак позивач посилається на окремі положення, не привертаючи увагу на загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, які викладені у цій постанові Верховного Суду та у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, які мають бути враховані під час оцінки доказів, зокрема, у п. 51 постанові Верховного Суду від 27.11.2019 року по справі № 750/6330/17 зазначено, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Повертаючись до обставин даної справи, суд зазначає, що позивачем не доведено, що бездіяльність відповідача, яка визнана судом протиправною, спричинили страждання, не зазначено, яку саме шкоду заподіяно позивачу з посиланням на конкретні факти та обставини та не обґрунтовано її розмір.
Враховуючи вищевикладені та встановлені обставини, суд доходить висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди слід відмовити.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, відповідно ч 3 ст. 139 КАС України, судові витрати підлягають стягненню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог на користь позивача, та у зв'язку з тим, що судові витрати пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз в цій справі відсутні, жодні судові витрати не належать стягненню з позивача на користь відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -
Позову заяву ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса листування: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Приморського РВ у м. Одесі (код ЄДРПОУ 37811384, місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,- задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Приморського РВ у м. Одесі (код ЄДРПОУ 37811384, місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса листування: АДРЕСА_1 ) про оформлення належності до громадянства України від 25.12.2019 року.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Приморського РВ у м. Одесі (код ЄДРПОУ 37811384, місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) розглянути заяву ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса листування: АДРЕСА_1 ) про оформлення належності до громадянства України від 25.12.2019 року, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса листування: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 295,297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України, п. 3 розділу УІ Прикінцевих положень КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано « 18» лютого 2021 року.
Суддя Л.Р. Юхтенко
.