справа№380/6465/20
17 лютого 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Личаківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Личаківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Личаківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради в частині недоплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, відповідно до ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до 05 травня 2020 року як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Личаківський відділ соціального захисту Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради здійснити перерахунок та виплату недоплаченої разової щорічної грошової допомоги особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи до 05 травня 2020 року ОСОБА_1 , керуючись Рішенням Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22.05.2008, Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року №3-р/2020, відповідно до статті 13 Закону України № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на момент проведення виплат, з урахуванням виплаченої у квітні 2020 року суми 3640,00 грн;
- встановити порядок виконання рішення, за яким стягнення недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 ріку розмірі 9464,00 грн. провести за рахунок коштів Державного бюджету України, Державною казначейською службою України шляхом списання в безспірному порядку на користь ОСОБА_1 з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України;
- зобов'язати Личаківський відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради подати у встановлений судом строк звіт про виконання даного рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-ХІІ має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Проте виплата позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік проведена у розмірі меншому ніж встановлено статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Позивач вважає, що виплата йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі 3640, 00 грн є протиправною та порушує його право на отримання щорічної разової грошової допомоги у належному розмірі. Просив позов задовольнити.
Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позов, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Свої заперечення обґрунтовує тим, що положення на які посилається позивач визнані неконституційними та втратили чинність з 27.02.2020, тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № З-р/2020. Розмір виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік був визначений постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 № 112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", яка є чинною. Міністерством соціальної політики України проведено виплату шляхом перерахування коштів на зазначені цілі через Личаківський відділ соціального захисту та виплачено позивачу разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 3640,00 гривень, тобто у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 N 112. За таких обставин, дії відповідача по виплаті позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році відповідають вимогам чинного законодавства. Відповідач вважає, що діяв у межах наданих йому повноважень, в порядку та у спосіб, передбачений чинним законодавством України. Просив відмовити у задоволенні позовних.
Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 17.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 01.09.2020 зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20.
17.02.2021 ухвалою Львівського окружного адміністративного суду поновлено провадження у даній справі.
Того ж дня ухвалою суду у задоволенні клопотання Личаківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про залучення Міністерства соціальної політики України як співвідповідача у справі № 380/6465/20 відмовлено.
З'ясувавши обставини, на які позивач та відповідач посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.
Суд встанови, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2-ї групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 30.01.2008.
27.02.2020 Конституційний Суд України рішенням № 3-р/2-2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
02.07.2020 позивач звернувся до Личаківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради із заявою про нарахування та виплату позивачу щорічної допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, визначеному Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
04.08.2020 Личаківський відділ соціального захисту Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради надав відповідь листом № 260307-479, у якому повідомив, що законодавством України не передбачено виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі більшому, ніж зазначено у прийнятій у 2020 році постанові Кабінету Міністрів України щодо виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Позивач вважає, що з 27.02.2020 відповідачем повинно було проводитися нарахування щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому звернувся з даним позовом до суду.
При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Згідно із преамбулою Закону № 3551-ХІІ цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
01.01.1999 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 № 367-ХІV (далі - Закон № 367-ХІV), яким статтю 13 Закону № 3551-ХІІ доповнено частиною такого змісту: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI (далі - Закон № 107-VI) текст вказаної вище частини статті 13 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону № 107-VI, визнані неконституційними.
Протягом 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 13 Закону № 3551-ХІІ застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 3551-ХІІ фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються БК України.
Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України рішенням від 27.02.2020 № 3-р/2-2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого рішення від 22.05.2008 № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 відновлено дію частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком. Водночас, Кабінет Міністрів України у Постанові № 112 установив, що у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-ХІІ, особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи здійснюється у розмірі 3640 грн (підпункт 1 пункту 1 Постанови № 112), тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п'ятою статті 13 цього Закону.
Отже, на час виплати позивачу у 2020 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон № 3551-ХІІ та Постанова № 112.
Виходячи із визначених у частині третій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2020 році необхідно застосовувати не Постанову № 112, а Закон № 3551-ХІІ, який має вищу юридичну силу.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що разова грошова допомога до 5 травня у 2020 році повинна виплачуватися особам з інвалідністю внаслідок війни у розмірі, встановленому частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-ХІV. Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
Тобто, з 27.02.2020 позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік для осіб з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни - вісім мінімальних пенсій за віком, що становить 13104,00 грн.
Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у рішенні Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 29.09.2020 та постанові Великої Падати Верховного Суду від 13.01.2021 у зразковій справі № 440/2722/20 за позовом ОСОБА_1 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, та в силу приписів частини п'ятої статті 242, частини третьої статті 291 КАС України враховуються при ухваленні рішення у даній типовій справі.
Крім того, у вказаних судових рішеннях Верховного Суду у зразковій справі № 440/2722/20 також зазначено, що Мінсоцполітики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є органами, уповноваженими здійснювати виплату вказаної допомоги; відмова відповідача в перерахунку та виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі, визначеному Законом № 3551-ХІІ, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право мирно володіти своїм майном; доки відповідне положення цього Закону є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України», заява № 63134/00).
При цьому, у рішенні Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 29.09.2020 у зразковій справі № 440/2722/20 наведені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: (а) особа має статус особи з інвалідністю війни, має право на пільги, передбачені статтею 13 Закону № 3551-ХІІ; (б) відповідачем є орган, уповноважений здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат); (в) предметом спору є розмір разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році.
Отже, дана справа відповідає ознакам типової та при її розгляді підлягають врахуванню правові висновки Верховного Суду у зразковій справі № 440/2722/20.
Як вбачається із змісту позовних вимог позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині недоплати позивачу одноразової грошової допомоги, відповідно до ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до 05 травня 2020 року, як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу недоплаченої разової щорічної грошової допомоги особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи до 05 травня 2020 року, керуючись Рішенням Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22.05.2008, Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020, відповідно до статті 13 Закону України № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на момент проведення виплат, з урахуванням виплаченої у квітні 2020 року суми 3640,00 грн.
Так, згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України, з урахуванням обраного у зразковій справі №440/2722/20 належного та ефективного способу порушеного права, дійшов висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі меншому, ніж передбачено частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-ХІІ, та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу як особі з інвалідністю 2-ої групи щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо вимоги позивача встановити порядок виконання рішення, за яким стягнення недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі 9464,00 грн. провести за рахунок коштів Державного бюджету України, Державною казначейською службою України шляхом списання в безспірному порядку на користь ОСОБА_1 з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, суд виходив з наступного.
Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у разі необхідності в резолютивній частині рішення також вказується про порядок і строк виконання рішення.
Втім суд також зазначає, що відповідно до частини 1 статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Згідно з частиною 2 статті 378 КАС України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Згідно з нормами частини 3 статті 378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Аналіз вищезазначених норм дає підстави дійти висновку, що з клопотанням щодо встановлення чи зміни способу або порядку виконання рішення сторона до суду може звернутися після прийняття рішення у справі та набрання його законної сили. Суд зазначає, що відповідач, після набрання рішенням законної сили зобов'язаний буде його виконати у повному обсязі.
Суд також наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження"). При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
З огляду на те, що судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач створюватиме перешкоди для його (рішення) виконання. Отже позивач передчасно звернувся до суду з даною вимогою, а тому вона не підлягає задоволенню.
Стосовно вимоги позивача про встановлення судового контролю, суд виходить з наступного.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тобто, вказаною нормою Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Проте, в матеріалах справи відсутні відомості щодо того, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач створить або може створити перешкоди для виконання рішення, тому вказана вимога задоволенню не підлягає.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, доказів понесення ним інших судових витрат матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Личаківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (місцезнаходження: вул. К. Левицького, 67, м. Львів, 79017; код ЄДРПОУ: 26180956) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Личаківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі меншому, ніж передбачено частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ.
Зобов'язати Личаківський відділ соціального захисту Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Р.М. Брильовський