справа №380/11535/20
17 лютого 2021 року
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Крутько О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання до вчинення дій, -
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ: 13814885) щодо відмови у вчиненні, передбачених чинним законодавством, дій для забезпечення повернення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) помилково (вимушено) сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 12 808 (дванадцять тисяч вісімсот вісім) гривень 30 копійок;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ: 13814885) видати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) подання для повернення помилково (вимушено) сплачених 12 808 (дванадцять тисяч вісімсот вісім) гривень 30 копійок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від його вартості для наступного звернення з таким поданням до територіального органу Державної казначейської служби України.
Ухвалою від 14.12.2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 13.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він на підставі договору купівлі-продажу придбав у власність квартиру та при укладенні такого договору сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна (1%) в розмірі 12808,30 грн. Позивачем вказано, що оскільки він придбав нерухоме майно вперше, то відповідно до п.9 ст.1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" сплатив такий збір безпідставно.
Представник відповідача 11.02.2021 року за вх.№9085 подав відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що до компетенції ГУ ПФУ у Львівській області не належить вирішення питання про звільнення від сплати збору осіб, які придбавають майно вперше та підтвердження факту придбання житла вперше. Окрім цього, ГУ ПФУ у Львівській області не володіє інформацією щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно, тому не має можливості встановити факти придбання житла фізичними особами вперше. Питання звільнення від сплати збору повинно було з'ясовуватись при нотаріальному оформленні цивільно-правового договору. Відповідач також заперечив щодо стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу.
Представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву.
Перевіривши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 18.09.2020 ОСОБА_1 (покупець) придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет менеджмент» (продавець) нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до п.2 договору, продаж квартири вчиняється за 1280830,06 грн
18.09.2020 приватним нотаріусом Красовською Л.В. зареєстровано право власності на придбану квартиру (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.09.2020 № 54140263), що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Крім того, 18.09.2020 позивачем відповідно до квитанції від 18.09.2020 сплачено 12808,30 грн. збору з операції купівлі-продажу нерухомого майна.
Позивач звертався до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про повернення сплаченої суми збору у зв'язку із тим, що він як особа, яка придбала нерухоме майно вперше, звільняється від сплати такого збору.
Листом від 12.11.2020 № 1300-5604-8/92469 ГУ ПФУ у Львівській області відмовило у поверненні сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, посилаючись на те, що Пенсійний фонд України та його органи не володіють інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно, а видача довідок щодо звільнення від сплати збору осіб, які придбавають майно вперше, не належить до його компетенції. Факт придбання житла особою вперше може бути визнано в судовому порядку.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є: 9) підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Таким чином, із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки - громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Станом на час придбання позивачем нерухомості - 18.09.2020, як і станом на час розгляду справи судом, в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, ведення якого розпочато з 01.01.2013, а також Реєстр прав власності на нерухоме майно, ведення якого розпочато згідно з Наказом Мін'юсту від 07.02.2002 № 7/5 «Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», не містять всієї інформації щодо наявності у власності об'єктів нерухомого майна, що знаходиться на території України.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміна "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.
Відсутність можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.
Надаючи оцінку діям відповідача в даному випадку, суд звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.
Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування".
Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38) (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-107088).
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03.07.2018 по справі №819/33/17 від 01.11.2018 по справі №819/1353/17.
Згідно з поясненнями позивача, ним придбано майно вперше, до укладення договору купівлі-продажу від 18.09.2020, інша нерухомість ним не придбавалася.
Наявною у матеріалах справи інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 05.01.2021 №239820078 підтверджено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18.09.2020, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Красовською А.В. та зареєстрованого у реєстрі за №4578.
У суду відсутні підстави для того, щоб ставити під сумнів твердження позивача про відсутність фактів придбання ним нерухомого майна (жилого приміщення) до укладення договору купівлі-продажу від 18.09.2020.
За таких обставин відповідач зобов'язаний довести, що позивач придбав житло згідно з договором від 18.09.2020 не вперше.
Отже, за відсутності відповідних доказів щодо придбавання позивачем житла не вперше, останній має право на повернення суми помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу.
Необхідно зазначити, що відсутність відповідного правового механізму перевірки інформації щодо сплати позивачем збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% не звільняє відповідача від обов'язку повернення безпідставно сплачених коштів, зважаючи на те що Пенсійний фонд України згідно з пунктом 5 частиною шостою Постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України» від 23.07.2014 №280 Пенсійний фонд України організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо забезпечення надходжень від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших коштів, ведення обліку їх надходжень відповідно до законодавства
Суд зазначає, що згідно чинного законодавства збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується на рахунки органів Державної казначейської служби України, тому і повертатися ці кошти мають в порядку, визначеному для повернення бюджетних коштів.
Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, і він визначає випадки, за яких органи Державної казначейської служби України зобов'язані виконувати операції з повернення помилково або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів).
Згідно з пунктом 5 названого Порядку, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а такими органами є органи Пенсійного фонду України, то саме на відповідача в даному випадку покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.11.2018 по справі №813/1126/17.
Ураховуючи викладене та оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов слід задовольнити шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у поданні до Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м.Львова Львівської області подання про повернення ОСОБА_1 сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 12 808,30 грн. та зобов'язання відповідача сформувати та видати ОСОБА_1 подання до Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м.Львова Львівської області про повернення 12808,30 грн. сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, згідно квитанції від 18.09.2020 року.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Щодо відшкодування судових витрат у вигляді оплати на правову допомогу, суд зазначає таке.
Приписами частини 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (ч.3 ст.132 КАС України).
Згідно ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1)чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4)дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Верховний Суд України у постанові від 01.10.2002 № 36/63 визначив умови, за яких стороні сплачуться судові витрати за участь адвоката при розгляді справи, а саме: кошти сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались; їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
На обґрунтування вимог про стягнення правничої допомоги представником позивача долучено: договір про надання правової допомоги №01.10.20 від 01.10.2020 року, ордер на надання (правової) допомоги, детальний опис наданих послуг, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльності, квитанція до прибуткового касового ордера №57 від 20.01.2021 на суму 5000,00 грн.
Враховуючи предмет спору, а також спрощений порядок розгляду справи, суд прийшов до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань у сумі 1000,00 грн.
Керуючись ст.ст.90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 257, 262-263, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання до вчинення дій - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у поданні до Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м.Львова Львівської області подання про повернення ОСОБА_1 сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 12 808,30 грн.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати та видати ОСОБА_1 подання до Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м.Львова Львівської області про повернення 12808,30 грн. сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, згідно квитанції від 18.09.2020 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул.Митрополита Андрея, 10, м.Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань 840,80 грн. сплаченого судового збору та 1000,00 грн. витрат на правову допомогу на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI "Прикінцевих положень" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Крутько О.В.