Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 лютого 2021 р. Справа№200/12139/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області
про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо невиплати щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 за період з 01.08.2016 року до 01.11.2019 року; зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 за період з 01.08.2016 року до 01.11.2019 року, та виплатити щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 за період з 01.08.2016 року до 01.11.2019 року; зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01.08.2016 року по 01.11.2019 року.
Ухвалою від 28 грудня 2020 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, розгляд справи призначено на 25 січня 2021 року.
25 січня 2021 року розгляд справи відкладено на 08 лютого 2021 року.
27 січня 2021 року представник відповідача надав засобами електронного зв'язку через канцелярію суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволені позовних вимог.
08 лютого 2021 року сторони, повідомлені належним чином, в судове засідання не з'явились, відповідач про причини неявки не повідомив, представник позивача просив розглянути справу без його участі.
Враховуючи положення ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суду вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали адміністративного позову та відзиву на позовну заяву, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .
Згідно довідки Обласної профпатологічної МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серія 2-18 АЖ № 033947 позивачу встановлено ступінь втрати працездатності 60% безстроково.
Позивач знаходиться на обліку внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: АДРЕСА_2 , про що свідчить довідка №1419108793 від 22.05.2017 року, видана Управлінням праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради Донецької області.
Довідка є чинною, доказів, що довідка скасована суду сторонами не надано.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що після переміщення на підконтрольну територія перебував на обліку у відділенні ВД ФССННП у м. Бахмут Донецької області та отримував виплати до 01.08.2016 року, в подальшому виплати були призупинені.
Позивач також зазначив, що не одноразово звертався до Бахмутського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо надання роз'яснення відносно причин припинення виплат та тільки у жовтні 2019 року йому повідомили, що з 01.11.2019 року Бахмутське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області поновили виплати, заборгованість виплатити відмовились, посилаючись на п. 15 Порядку №365, відповідно до якого суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На даний час такий порядок Кабінетом Міністрів України не прийнято.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області є юридичною особою, зареєстровано в реєстрі з 10.05.2017, номер запису: 1 277 102 0000 006426, код ЄДРПОУ: 41325231, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., місто Слов'янськ, вул. Свободи, буд. 5, та має в своєму складі відокремлені структурні підрозділи без статусу юридичної особи, зокрема, Бахмутське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, ЄДРПОУ ВП:41419167, місцезнаходження: Україна, 84511, Донецька обл., місто Бахмут, вул. Незалежності, будинок 41.
Відповідно до ст. 43 КАС України, здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).
Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного Кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Згідно до ч.ч. 1-3 Цивільного Кодексу України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.
Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.
Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Враховуючи викладене, Бахмутське міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області є відокремленим структурними підрозділом відповідача, на який покладено виконання функцій позивача на відповідній адміністративно-територіальній одиниці, в контексті положень ст. 43 КАС України, відокремлений підрозділ не може виступати самостійним учасником адміністративного процесу та бути стороною в адміністративній справі.
Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує, зазначає, що згідно з відомостей інформаційно-аналітичної системи Фонду ОСОБА_1 з 01 квітня 2001 року знаходився на постійному обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні ВД Фонду від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Єнакієве в Донецькій області, з 01.12.2014 року по 01.07.2016 року у Бахмутському міському відділенні.
15.08.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Бахмутського міського відділення із заявою, у якій просив зняти його з обліку та припинити страхові виплати з 01.07.2016 року у зв'язку зі зміною місця проживання, копія вказаної заяви надана відповідачем до суду.
Постановою Бахмутського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області № 0503/19695/19695/45 від 15.08.2016 року позивачу були припинені щомісячні страхові виплати з 01.07.2016 року на підставі особистої заяви позивача про зняття його з обліку та припинення страхових виплат.
Відповідач зазначає, що позивач особисто подав заяву про припинення йому страхових виплат, тим самим здійснив волевиявлення щодо реалізації права на отримання страхових виплат, встановлених Законом України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», при цьому, право позивача на отримання страхових виплат є безумовним та не заперечується відповідачем.
За період з липня 2016 року по квітень 2018 року ОСОБА_1 як внутрішньо переміщена особа до відділень управлінь виконавчої дирекції Фонду не звертався, та страхові виплати не отримував.
Означене відповідач вважає власною бездіяльністю позивача, оскільки він не здійснив дій встановлених законодавством для отримання страхових виплат на протязі майже 2 років.
08 травня 2018 року позивач звернувся до Бахмутського міського відділення із заявою про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати, надавши довідку ВПО №1419108793 від 22.05.2017 року, в якій фактичним місцем проживання/перебування вказано: АДРЕСА_2 .
На підставі Протоколу засідання комісії від 29.05.2018 № 100 з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які мешкають на території м. Бахмут, ОСОБА_1 відновлені соціальні виплати.
Постановою Бахмутського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області № 0502/19695/19695/51 від 18.05.2018 позивачу продовжені раніше призначені щомісячні страхові виплати з 01 травня 2018 року.
На теперішній час позивач перебуває на обліку та отримує страхові виплати у Бахмутському міському відділенні.
Враховуючи викладене відповідач вважає, що період, за який позивач просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому страхові виплати, а саме з 01.08.2016 до 01.11.2019, визначений позивачем неправильно.
Вказане підтверджується довідкою Бахмутського міського відділення про доходи від 19.01.2021 року № 18.031/342, згідно якої з 01.07.2016 по 01.05.2018 року нарахування та виплата страхових виплат позивачу не здійснювалась, з 01.05.2018 року нарахування та виплата страхових виплат позивачу відновлені та проведені по січень 2021 року включно.
Щодо виплати компенсації позивачу втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідач вважає їх необґрунтованими та посилається на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 200/11292/19-а та в постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 200/11292/19-а, від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі № 140/1547/19.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, обставини щодо припинення страхових виплат та нездійснення страхових виплат відповідачем в період з 01.07.2016 року по 01.05.2018 року, визнаються відповідачем, та підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначені Законом України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV).
Пунктом третім розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1105-XIV встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Статтею 3 Закону № 1105-XIV визначені принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав (пп.1, 3 ч. 1 ст. 3).
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства).
З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до ст. 12 Закону № 1706-VII, підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
У разі отримання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, про закінчення строку дії довідки про взяття на облік, її скасування або про відмову у продовженні строку дії такої довідки робочий орган виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування) особи, яка тимчасово переміщена, припиняє нарахування і фінансування страхових виплат та страхових витрат на медичну і соціальну допомогу (абз.3 п. 2 постанови правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11.12.2014 № 20 «Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції»).
За приписами п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 (далі - Порядок № 509), довідка діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту.
Довідка, видана до 20 червня 2016 р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.
Пунктом 2 Постанови № 365 установлено, що комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворені районними, районними у мм. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад, приймають рішення про відновлення або про відмову у відновленні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, довідки яких недійсні на дату набрання чинності цією постановою, відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого цією постановою, за умови отримання внутрішньо переміщеною особою нової довідки відповідно до Порядку № 509.
Відповідно до п. 12 Постанови № 365 соціальні виплати припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Відповідач зазначає, що суми страхових виплат ним не виплачено позивачу на підставі Постанови № 365, згідно якої, суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Проте, підзаконні нормативно-правові акти не є законами, а тому, не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Суд наголошує, що ці підзаконні акти не встановлюють відмінних від передбачених Законом № 1105-ХІV особливостей проведення страхових виплат у період проведення АТО на території, тимчасово непідконтрольній органам державної влади, внаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку, про відсутність правових підстав для невиплати позивачу страхових виплат за період з 01.07.2016 року по 01.05.2018 року.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності не виплати соціальних виплат позивачу, належних, допустимих та достатніх доказів з цього приводу також не надано.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Отже, відповідач, не виплативши соціальні виплати за відсутності передбачених законами України підстав порушило право позивача на їх отримання, при цьому, зазначене право є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, відповідач не заперечує право позивача на отримання соціальних виплат, проте наполягає про її невиплату з огляду на приписи Постанови № 365.
Таке посилання є необґрунтованим, оскільки згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: основи соціального захисту.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Жодних змін у Закон № 1105-XIV з приводу особливостей виплати заборгованості з соціальних виплат особам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, слід акцентувати увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Частиною 7 статті 47 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” передбачено, що якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Суд враховує, що позивач, вимоги якого, за своєю суттю, виникли у зв'язку із тим, що попередньо призначені йому суми страхових виплат, не отримані ним, а ці вимоги безпосередньо спрямовані на виплату йому призначених сум страхових виплат за минулий час, отже такі вимоги не обмежуються будь-яким строком.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не порушено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Суд також вважає недоцільними посилання відповідача на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.05.2020 року по справі № 200/4082/20-а, оскільки обставини справи № 200/4082/20-а відмінні від обставин даної справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Позивачем в адміністративному позові визначено період невиплати з 01.08.2016 по 01.11.2019 року, поряд з цим матеріалами справи підтверджено, що страхові виплати позивачу припинені з 01.07.2016 року по 01.05.2018 року.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено протиправність не виплати позивачу соціальних виплат за період з 01.07.2016 по 01.05.2018 року, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову в цій частині зі зміною періоду невиплати щомісячних страхових виплат.
Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» 19 жовтня 2000 року N 2050-III (далі - Закон № 2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до ст.ст. 2-4 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у тому числі пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
Пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Системний аналіз таких положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є:
- порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії)
- виплата нарахованих доходів (при цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу).
Матеріалами адміністративної справи встановлено, що в період з 01.07.2016 року по 01.05.2018 року нарахування та виплата щомісячних страхових виплат відповідачем позивачу не здійснювалась.
Враховуючи викладене, суд вважає слушними посилання відповідача на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 200/11292/19-а та в постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 200/11292/19-а, від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі № 140/1547/19, та вважає на необхідне застосувати викладені в них висновки при вирішенні даної справи.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту свого порушеного права.
У відповідності до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Ухвалою суду про відкриття провадження в адміністративній справі від 28.12.2020 року позивачу відстрочено сплату судових витрат до ухвалення рішення по справі.
При поданні позовної заяви позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Враховуючи викладене, суд вирішив стягнути судові витрати з відповідача на користь Державного бюджету України у розмірі 560,53 грн (840,80 грн. * 0,66 (пропорційно до задоволених позовних вимог)).
Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 41325231, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., місто Слов'янськ, вул. Свободи, буд. 5) про визнання дій протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо невиплати щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 за період з 01.07.2016 року до 01.05.2018 року.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 за період з 01.07.2016 року до 01.05.2018 року, та виплатити щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 за період з 01.07.2016 року до 01.05.2018 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 41325231, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., місто Слов'янськ, вул. Свободи, буд. 5) на користь Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 560 (п'ятсот шістдесят) гривень 53 копійки.
Повний текст рішення складено та підписано 17 лютого 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко