Україна
Донецький окружний адміністративний суд
27 січня 2021 р. Справа№200/12035/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грищенка Є.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - відповідач, управління) про:
- визнання неправомірним та скасування рішення № 101 від 16.09.2020 р. щодо відмови у зарахуванні до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 01 липня 1988 року по 31 грудня 1999 року;
- зобов'язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах (за вислугу років) з 27 червня 2020 року, зарахувавши до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах періодів роботи з 01 липня 1988 року по 07 жовтня 1990 року помічником машиніста електровоза, з 08 жовтня 1990 року по 07 серпня 1992 року машиністом електровоза, з 08 серпня 1992 року по 25 грудня 2003 року машиністом електропоїзда, з 26 грудня 2003 року по 31 березня 2004 року слюсарем 3 розряду по ремонту рухомого складу та з 01 квітня 2004 року по 01 березня 2017 року машиністом електропоїзда.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, однак рішенням від 16 вересня 2020 року йому було відмовлено у призначенні пенсії та не зараховано до спеціального трудового стажу період роботи з 01 липня 1988 року по 31 грудня 1999 року.
Позивач вважає таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки його трудова книжка містить належним чином відображені записи що дає право на зарахування періоду роботи до пільгового стажу з 01 липня 1988 року по 31 грудня 1999 року.
Ухвалою суду від 28 грудня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судових засідань та повідомлення (виклику) учасників справи, відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.
14 січня 2021 року на електрону адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що при розгляді наданих заявником документів, управлінням було встановлено, що страховий стаж роботи позивача складає 35 років 28 днів, стаж роботи за вислугу років - 9 років, згідно реєстру застрахованих осіб за період з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2008 року. Також встановлено, що відсутня можливість зарахувати до пільгового стажу період роботи з 01 липня 1988 року по 31 грудня 1999 року, оскільки надана позивачем довідка, видана на непідконтрольній українській владі території. Період роботи з 01 квітня 2011 року по 31 травня 2016 року не зараховано, оскільки відповідно до відомостей по спец стажу реєстру застрахованих осіб невірно вказаний код підстави для обліку спец стажу: за період з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2008 року - код ЗПЗ055А1 (ст. 55 п «а»), з 01 квітня 2011 року по 31 травня 2016 року - код ЗПЗ013Б1 ( ст. 13 «б»). Позивач звертається за призначенням пенсії за вислугу років згідно п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Коди підстав для обліку різні.
Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Судом встановлено, що позивач звернувся до управління із заявою від 14 вересня 2020 року № 528 про призначення пенсії за вислугу років.
Рішенням управління від 16 вересня 2020 року №101 позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Відповідно до вказаного рішення, до пільгового стажу позивача не зараховано період роботи з 01 липня 1988 року по 31 грудня 1999 року, оскільки надана довідка видана на непідконтрольній українській владі території.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України №1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Якщо міжнародним договором України встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно з п. 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України №1058-IV, внесеного Законом № 3108-IV від 17.11.2005 в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій"мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до п. 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій"мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 1 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон України № 1788) передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Право на пенсію за вислугу років мають:
а) робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи:
для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі;
для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України та статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 року № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно з п. п. 1 та 2 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналізуючи наведене, суд приходить до висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Щодо періоду роботи позивача з 01 липня 1988 року по 07 жовтня 1999 року, трудова книжка позивача НОМЕР_3 містить наступні записи:
- 01.07.1988 р. прийнятий за переведенням помічником машиніста електровоза;
- 08.10.1990 р. переведений машиністом електровоза;
- 08.08.1992 р. переведений машиністом електропоїзда;
- 26.12.2003 р. переведений слюсарем 3 розряду по ремонту рухомого составу електропоїзда.
Суд зазначає, що записами у трудовій книжці позивача підтверджено його право на зарахування до пільгового стажу періоду роботи з 01 липня 1988 року по 31 грудня 1999 року, а тому необхідність надання уточнюючих довідок відсутня. Таким чином, посилання відповідача у спірному рішенні на те, що надана позивачем довідка видана на тимчасово окупованій території, як на підставу для не зарахування стажу роботи, суд вважає помилковими.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що рішення управління від 16 вересня 2020 року № 101 прийнято всупереч вимогам чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню.
На виконання ухвали суду, відповідачем було надано розрахунок стажу позивача, з якого вбачається, що періоди його роботи з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2003 року та з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2008 року зараховані до пільгового стажу.
Період роботи з 01 січня 2009 року по 31 травня 2016 року зараховано тільки до страхового стажу.
Суд зазначає, що спірне рішення не містить обґрунтувань щодо підстав для не зарахування вказаних періодів роботи до пільгового стажу позивача. Разом з цим, з відзиву вбачається, що період з 01 квітня 2011 року по 31 травня 2016 року не зараховано у зв'язку з невірно зазначеним кодом підстави для обліку спеціального стажу у реєстрі застрахованих осіб.
Щодо вищненаведених періодів роботи, трудова книжка позивача, містить наступні записи:
- 01.04.2004 р. переведений машиністом електропоїзда;
- 01.04.2008 р. згідно наказу №887/н від 20.12.2007 р. на базі підрозділів локомотивного депо Ясинувата Західне ДП «Донецька залізниця задіяних в обслуговуванні приміських пасажирських перевезень створене моторвагонне депо Ясинувата ДП «Донецька залізниця»;
- 01.03.2017 р. переведений черговим моторвагонного депо цех. Експлуатації;
- 12.04.2017 р. звільнений за згодою сторін.
Суд зазначає, що професія машиніста електропоїзда, передбачена Списком професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років.
Таким чином, основним документом, що підтверджує трудовий стаж відповідно до вимог чинного законодавства, а саме трудовою книжкою, підтверджено право позивача на зарахування періоду роботи з 01 січня 2009 року по 01 березня 2017 року до пільгового стажу, а тому посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на помилковий код підстави для обліку спецстажу, як на підставу для не зарахування періоду роботи до пільгового стажу, судом не приймаються.
Враховуючи те, що спірне рішення не містить обґрунтувань щодо підстав для не зарахування періоду роботи з 01 січня 2009 року по 01 березня 2017 року суд приходить до висновку, що відповідачем було допущено бездіяльність, яка полягає у безпідставному не зарахуванні вказаного періоду до пільгового стажу позивача.
Позовні вимоги про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію задоволенню не підлягають, оскільки вчинення таких дій входить до безпосередньої компетенції органу Пенсійного фонду України.
З огляду на наведене, оскільки права позивача порушені і прийняття рішення на користь позивача належить до безпосередніх повноважень органу Пенсійного фонду України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправним та скасування рішення управління від 16 вересня 2020 року № 101, визнання протиправною бездіяльність щодо не зарахування періоду роботи позивача з 01 січня 2009 року по 01 березня 2017 року до пільгового стажу та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії, зарахувавши до його пільгового стажу період роботи з 01 липня 1988 року по 31 грудня 1999 року, з 01 січня 2009 року по 01 березня 2017 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 840,80 грн. до ухвалення судового рішення.
Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Приймаючи до уваги, що позов задоволено частково, у порядку ст. 139 КАС України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин судовий збір у розмірі 420,40 грн. підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету України та у розмірі 420,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Державного бюджету України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 16 вересня 2020 року № 101 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .
Визнати протиправною бездіяльність Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не зарахування до пільгового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01 січня 2009 року по 01 березня 2017.
Зобов'язати Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного воду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька обл., м. Бахмут, вул. Миру, 35, код ЄДРПОУ 42172734) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про призначення пенсії від 14 вересня 2020 року, зарахувавши до його пільгового стажу період роботи з 01 липня 1988 року по 31 грудня 1999 року, з 01 січня 2009 року по 01 березня 2017 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 420,40 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного воду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька обл., м. Бахмут, вул. Миру, 35, код ЄДРПОУ 42172734) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 420,40 грн.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 27 січня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя Є.І. Грищенко