18 лютого 2021 року Справа № 160/16078/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозицької І.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Нікопольський міський ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
02.12.2020року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Нікопольський міський ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2018 року №Ф-750-17-15, що прийнята Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, в якій зазначено про наявність у ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 33653,01 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що позивач 25.05.2012 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець. Пояснює, що при здійсненні реєстрації мала намір здійснювати підприємницьку діяльність, проте, фактично такої діяльності не здійснювала та не отримувала дохід від підприємницької діяльності.
За поясненнями позивача, остання фактично працювала як найманий працівник та отримувала дохід у формі заробітної плати.
Позивач зазначає, що перебуває на обліку в Нікопольській ОДПІ Дніпропетровської області на загальній системі оподаткування.
13.08.2018 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-750-17-15 зі сплати єдиного внеску станом на 31.07.2018 року на суму 33 653,01, яка, на думку, позивача є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки, контролюючий орган діяв нерозсудливо, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а також оскаржувана вимога прийнята з порушенням встановленої процедури.
Ухвалою суду від 07.12.2020 року, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування, та встановлено третій особі строк для подання пояснень щодо позову та відзиву.
Заперечуючи проти позову, відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. В обґрунтування відзиву відповідач зазначає, що позивач перебуває на обліку як фізична особа-підприємець з 25.05.2012 року, основний вид діяльності - 43.31 «Штукатурні роботи», обліковується на спрощеній системі оподаткування (ІІІ група) та відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464 була платником єдиного внеску.
Відповідач зазначає, що станом на 31.07.2018 року в інтегрованій картці платника по коду бюджетної класифікації 71040000 фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 рахувалася заборгованість в сумі 33653,01 грн., в т.ч.: 4704,63 грн. - перераховано заборгованість у складі сальдо ГУ ПФУ у Дніпропетровській області станом на 01.10.2013 року; за ІІІ квартал 2013 року по терміну сплати 21.10.2013 року в сумі 1194,03 грн.; за IV квартал 2013 року по терміну сплати 20.01.2014 року в сумі 1218,67 грн., за І квартал 2014 року по терміну сплати 22.04.2014 року в сумі 1267,95 грн.; за ІІ квартал 2014 року по терміну сплати 21.07.2014 року в сумі 1267,95 грн.; за ІІІ квартал 2014 року по терміну сплати 20.10.2014 року в сумі 1267,95 грн.; за IV квартал 2014 року по терміну сплати 20.01.2015 року в сумі 1267,95 грн.;за I квартал 2015 року по терміну сплати 20.04.2015 року в сумі 1267,95 грн.;за IІ квартал 2015 року по терміну сплати 20.07.2015 року в сумі 1267,95 грн.;за IІІ квартал 2015 року по терміну сплати 19.10.2015 року в сумі 1323,47 грн.;за IV квартал 2015 року по терміну сплати 19.01.2016 року в сумі 1434,51 грн.;за I квартал 2016 року по терміну сплати 19.04.2016 року в сумі 909,48 грн.;за IІ квартал 2016 року по терміну сплати 19.07.2016 року в сумі 941,16 грн.; за ІІІ квартал 2016 року по терміну сплати 19.10.2016 року в сумі 957,00 грн.; за І квартал 2017 року по терміну сплати 19.04.2017 року в сумі 2112,00 грн.;за ІІ квартал 2017 року по терміну сплати 19.07.2017 року в сумі 2112,00 грн.;за ІІІ квартал 2017 року по терміну сплати 19.10.2017 року в сумі 2112,00 грн.;за IV квартал 2017 року по терміну сплати 19.01.2018 року в сумі 2112,00 грн.;за I квартал 2018 року по терміну сплати 19.04.2018 року в сумі 2457,18 грн.;за IІ квартал 2018 року по терміну сплати 19.07.2018 року в сумі 2457,18 грн.
Станом на 14.12.2020 року заборгованість зі сплати єдиного внеску складає 55879,39 грн.
Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 13.08.2018 року № Ф-750-17-15 на суму 33653,01 грн. та направлено засобами поштового зв'язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою, вказаною в реєстраційних даних платника, а саме: АДРЕСА_1 . Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення вимога про сплату боргу (недоїмки) підприємцем не отримувалась та повернута поштою без вручення у зв'язку з закінченням терміну зберігання. У зв'язку з тим, що позивачем протягом встановленого законом терміну не було сплачено зазначену у вимозі суму боргу, відповідачем направлено узгоджену вимогу до органу держаної виконавчої служби.
Щодо сплати єдиного соціального внеску роботодавцями відповідач зазначає, що роботодавці та фізичні особи-підприємці є окремими платниками єдиного соціального внеску.
Відповідач вважає, що позивачем у позовній заяві не наведено обґрунтованих підстав для звільнення від сплати сум нарахованого єдиного внеску, тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Третя особа правом на надання до суду пояснень щодо позову або відзиву не скористалась.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зареєстрована як фізична особа-підприємець 23.05.2012 року, номер запису: 22300000000019797, взята на облік до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, Нікопольське управління, Нікопольська ДПІ (м. Нікополь).
Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на день розгляду даної справи підприємницьку діяльність позивача «зареєстровано».
Судом встановлено, що 13.08.2018 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області було складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-750-17-15 У, відповідно до якої визначено суму боргу зі сплати єдиного внеску у сумі 33653,01 грн.
За даними відповідача, наведеними у відзиві на позовну заяву, слідує, що згідно переданих сальдових залишків на центральному рівні від Пенсійного фонду України до Міндоходів України, станом на 01.10.2013 року перераховано заборгованість у складі сальдо ГУ ПФУ у Дніпропетровській області станом у сумі 4704,63 грн.
Крім того, відповідач зазначає, що згідно з даними інтегрованих карток платника податків позивача по єдиному соціальному внеску були проведені наступні нарахування: за ІІІ квартал 2013 року по терміну сплати 21.10.2013 року в сумі 1194,03 грн.; за IV квартал 2013 року по терміну сплати 20.01.2014 року в сумі 1218,67 грн., за І квартал 2014 року по терміну сплати 22.04.2014 року в сумі 1267,95 грн.; за ІІ квартал 2014 року по терміну сплати 21.07.2014 року в сумі 1267,95 грн.; за ІІІ квартал 2014 року по терміну сплати 20.10.2014 року в сумі 1267,95 грн.; за IV квартал 2014 року по терміну сплати 20.01.2015 року в сумі 1267,95 грн.; за I квартал 2015 року по терміну сплати 20.04.2015 року в сумі 1267,95 грн.; за IІ квартал 2015 року по терміну сплати 20.07.2015 року в сумі 1267,95 грн.; за IІІ квартал 2015 року по терміну сплати 19.10.2015 року в сумі 1323,47 грн.; за IV квартал 2015 року по терміну сплати 19.01.2016 року в сумі 1434,51 грн.; за I квартал 2016 року по терміну сплати 19.04.2016 року в сумі 909,48 грн.; за IІ квартал 2016 року по терміну сплати 19.07.2016 року в сумі 941,16 грн.; за ІІІ квартал 2016 року по терміну сплати 19.10.2016 року в сумі 957,00 грн.; за І квартал 2017 року по терміну сплати 19.04.2017 року в сумі 2112,00 грн.; за ІІ квартал 2017 року по терміну сплати 19.07.2017 року в сумі 2112,00 грн.; за ІІІ квартал 2017 року по терміну сплати 19.10.2017 року в сумі 2112,00 грн.; за IV квартал 2017 року по терміну сплати 19.01.2018 року в сумі 2112,00 грн.; за I квартал 2018 року по терміну сплати 19.04.2018 року в сумі 2457,18 грн.; за IІ квартал 2018 року по терміну сплати 19.07.2018 року в сумі 2457,18 грн.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2018 року №Ф-750-17-15 У направлена на адресу позивача: 53210, м. Нікополь, пр. Трубників, 27, у рекомендованому поштовому відправленні.
Вказане рекомендоване поштове відправлення було повернуто до контролюючого органу з відміткою оператора поштового зв'язку "за закінченням встановленого строку зберігання".
Судом встановлено, що 04.04.2019 року державним виконавцем Нікопольського міськрайонного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №58790989 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави боргу по єдиному соціальному внеску в сумі 33653,01 грн. при примусовому виконанні вимоги Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2018 року № Ф-750-17-15 У.
Крім того, 13.11.2020 року державним виконавцем Нікопольського міськрайонного ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття контролюючим органом спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки), вважаючи її протиправною, позивач звернулась до суду з цією позовною заявою.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Частиною 4 статті 8 Закону № 2464-VI встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Облік нарахованих і сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється контролюючим органом в інтегрованій картці платника, що відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015р. № 449 (надалі по тексту Інструкція № 449).
Згідно з вимогами Закону № 2464-VI та Інструкції № 449 на платника покладено обов'язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Стосовно виникнення у позивача суми боргу з єдиного внеску, переданого у вигляді сальдових залишків від Пенсійного фонду України до Міністерства доходів і зборів України в сумі 4704,63 грн., а також нарахування контролюючим органом сум єдиного внеску, а саме: за ІІІ квартал 2013 року в сумі 1194,03 грн.; за IV квартал 2013 року в сумі 1218,67 грн., за І квартал 2014 року в сумі 1267,95 грн.; за ІІ квартал 2014 року в сумі 1267,95 грн.; за ІІІ квартал 2014 року в сумі 1267,95 грн.; за IV квартал 2014 року в сумі 1267,95 грн.; за I квартал 2015 року в сумі 1267,95 грн.; за IІ квартал 2015 року в сумі 1267,95 грн.; за IІІ квартал 2015 року в сумі 1323,47 грн.; за IV квартал 2015 року в сумі 1434,51 грн.; за I квартал 2016 року в сумі 909,48 грн.; за IІ квартал 2016 року в сумі 941,16 грн.; за ІІІ квартал 2016 року в сумі 957,00 грн.,суд зазначає наступне.
Згідно даних інтегрованої картки платника, копію якої надано відповідачем, вбачається, що 31.12.2017 року за описом операції «Сальдо на початок року» значиться сума недоїмки у розмірі 26626,65 грн.
Разом з тим, суд зазначає, що будь-яких документів, які б підтверджували підстави виникнення боргу позивача з ЄСВ на суму 4704,63 грн. та період нарахування єдиного внеску на вказану суму боргу, відповідачем не надано і не пояснено.
При цьому, відповідачем пояснюється, що частина вказаної суми, а саме, 4704,63 грн. є сумою заборгованості позивача з ЄСВ, яка перейшла до Міністерства доходів і зборів України від органів Пенсійного фонду України у зв'язку з набранням 11.08.2013р. чинності Законом України від 04.07.2013р. № 406-VII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи, коли адміністрування єдиного соціального внеску передано до повноважень органів доходів і зборів.
Відповідно до п. 3 розділу II Прикінцеві положення Закону України від 04.07.2013р. № 406-VII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи процедури адміністрування, які здійснюють органи доходів і зборів, встановлені цим Законом, поширюються на періоди до набрання чинності цим Законом.
Заходи адміністрування органами доходів і зборів здійснюються не раніше дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи".
4 липня 2013 року Верховною радою України був прийнятий Закон України № 404-VII Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи, який набрав чинності 11.08.2013 року.
У результаті функції з адміністрування єдиного внеску перейшли від органів Пенсійного фонду України до органів доходів і зборів.
Відповідно до п. п. 14.1.1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, з урахуванням змін, внесених Законом України № 404-VII, адміністрування податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) та інших платежів відповідно до законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (далі - податків, зборів, платежів) - це сукупність рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об'єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом.
19.09.2013 Міністерством доходів і зборів України видано наказ № 494 Про затвердження Порядку обміну інформацією між Міністерством доходів і зборів України, Пенсійним фондом України та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09 жовтня 2013 р. за № 1733/24265, відповідно до п. 1 якого затверджено Порядок обміну інформацією між Міністерством доходів і зборів України, Пенсійним фондом України та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі Порядок № 494).
Відповідно до п. 1.2 Порядку № 494 суб'єктами інформаційного обміну, що здійснюється відповідно до цього Порядку, зокрема, є:
на центральному рівні:
Міністерство доходів і зборів України (далі - Міндоходів), що забезпечує збір та ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок); формує та веде реєстр страхувальників Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр); здійснює заходи щодо забезпечення доступу до даних Державного реєстру відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон);
Пенсійний фонд України, що формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру, здійснює заходи щодо надання інформації з Державного реєстру відповідно до Закону.
Згідно з п. п. 1.3. та 1.4. Порядку № 494 під час обміну інформацією використовуються інформаційні ресурси відповідних суб'єктів інформаційного обміну.
Інформація, що використовується суб'єктами інформаційного обміну для виконання встановлених функцій, надається в електронному вигляді або на паперових носіях.
Обмін інформацією здійснюється на постійній основі та на підставі окремих запитів:
на центральному рівні - в електронному вигляді телекомунікаційними каналами зв'язку між Міндоходів та Пенсійним фондом України безпосередньо, а також між Міндоходів та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування через інформаційну інфраструктуру Пенсійного фонду України;
на територіальному рівні - в електронному або паперовому (подається безпосередньо представником суб'єкта інформаційних відносин чи надсилається поштою з повідомленням про вручення) вигляді.
Пункт 3.3. Порядку № 494 передбачає, що інформація, що надається Міндоходів до Пенсійного фонду України та через Пенсійний фонд України до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, включає:
дані про взяття на облік платників єдиного внеску із зазначенням органу доходів і зборів, в якому взято на облік платника, та відомості про клас професійного ризику виробництва;
відомості зі звітів страхувальників (роботодавців) щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та по укладених договорах про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування;
дані про узгодження результатів перевірок в частині достовірності поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню;
відомості про суми надходжень від сплати єдиного внеску, фінансових санкцій та суми коштів, перерахованих на рахунки Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування;
інші відомості, в тому числі дані у розрізі страхувальників щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, необхідні для виконання органами Пенсійного фонду України функцій, передбачених Законом.
Згідно з п. 3.5. Порядку № 494 інформація, що передається територіальними органами Пенсійного фонду України органам доходів і зборів:
відомості, необхідні для завершення процедур адміністрування єдиного внеску;
копії таблиць 1, 2, 3, 4 додатка 4 та таблиць додатка 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерством доходів і зборів України від 09 вересня 2013 року № 454, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 вересня 2013 року за № 1628/24160.
Таким чином, відповідач, обґрунтовуючи правомірність існування заборгованості позивача у сумі 4704,63 грн., яка була передана у вигляді сальдових залишків на центральному рівні від Пенсійного фонду України до Міндоходів України по ФОП ОСОБА_1 , яка своєю чергою увійшла до розрахунку суми недоїмки за оскаржуваною вимогою про сплату боргу (недоїмки), не довів суду із чого складається дана сума заборгованості, чи є ця заборгованість самостійно нарахованою платником або заборгованість нарахована органами Пенсійного фонду України.
При цьому, суд зазначає, що Головне управління ДПС у Дніпропетровській області не надало суду детальних пояснень та документів, на підставі яких виник борг позивача з єдиного внеску у розмірі 4704,63 грн.
Отже, підстави нарахування Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області суми боргу з єдиного соціального внеску у розмірі 4704,63 грн. суд вважає безпідставним та таким, що не підтверджено жодними доказами.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що включення до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2018 року № Ф-750-17-15 У суми заборгованості у розмірі 4704,63 грн. є необґрунтованим, адже такий борг ніякими доказами документально не підтверджується.
Щодо нарахування відповідачем сум єдиного внеску за ІІІ квартал 2013 року по терміну сплати 21.10.2013 року в сумі 1194,03 грн.; за IV квартал 2013 року по терміну сплати 20.01.2014 року в сумі 1218,67 грн., за І квартал 2014 року по терміну сплати 22.04.2014 року в сумі 1267,95 грн.; за ІІ квартал 2014 року по терміну сплати 21.07.2014 року в сумі 1267,95 грн.; за ІІІ квартал 2014 року по терміну сплати 20.10.2014 року в сумі 1267,95 грн.; за IV квартал 2014 року по терміну сплати 20.01.2015 року в сумі 1267,95 грн.; за I квартал 2015 року по терміну сплати 20.04.2015 року в сумі 1267,95 грн.; за IІ квартал 2015 року по терміну сплати 20.07.2015 року в сумі 1267,95 грн.; за IІІ квартал 2015 року по терміну сплати 19.10.2015 року в сумі 1323,47 грн.; за IV квартал 2015 року по терміну сплати 19.01.2016 року в сумі 1434,51 грн.; за I квартал 2016 року по терміну сплати 19.04.2016 року в сумі 909,48 грн.; за IІ квартал 2016 року по терміну сплати 19.07.2016 року в сумі 941,16 грн.; за ІІІ квартал 2016 року по терміну сплати 19.10.2016 року в сумі 957,00 грн., суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону України № 2464-VI, у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Проте, всупереч наведеному, до надісланої позивачу вимоги про сплату боргу контролюючим органом не було додано розрахунком суми недоїмки, зробленого у відповідності з чинним законодавством в сфері державного соціального страхування, що відповідачем не спростовано.
Крім того, суд звертає увагу, що такого розрахунку відповідачем не надано до суду.
А тому, суд вважає нарахування Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області суми боргу з єдиного соціального внеску у розмірі 15586,02 грн. є безпідставним та таким, що не підтверджено належними та допустимими доказами.
Законом України від 06.12.2016р. № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону № 2464-VI, що діють з 1 січня 2017 року, зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI).
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Суд зазначає, що статтею 6 Закону № 2464 визначені права та обов'язки платника єдиного внеску, зокрема відповідно до пункту 1 та 4 частини 2 платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, а також подавати звітність у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п. 8 ст. 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Частиною 12 ст.9 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
При цьому, відповідно до ч. 16 ст. 25 Закону № 2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Згідно ч.3 статті 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до п. 1, 2 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.
При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера «У» (узгоджена вимога).
В третій частині літера «У» (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання:
платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження;
вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис,- в органі доходів і зборів.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місце знаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.
У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв'язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Так, судом встановлено, що контролюючим органом оскаржувану вимогу було направлено засобами поштового зв'язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою, вказаною в реєстраційних даних платника, а саме: 53211, м. Нікополь, пров. Таврійський, буд. 3.
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення вимога про сплату боргу (недоїмки) підприємцем не отримувалась та повернуто поштою без вручення у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
Отже, оскаржувана вимога є узгодженою.
Разом з тим, суд зазначає, що на підставі вищезазначених правових норм, суд доходить висновку, що фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Законом України від 21.12.2016р. № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року 3200,00 грн.
Частиною п'ятою статті 8 Закону № 2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22 % бази нарахування.
Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДПС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Враховуючи обов'язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці, зобов'язані сплатити до 09.02.2018 року за звітний 2017 рік, щонайменше 8448,00 грн. (3200,00 грн. х 12 х 22 % = 8448,00 грн.).
Крім того, з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017р. № 2148-VIII внесено зміни до Закону N 2464-VI, що діють з 1 січня 2018 року, зокрема щодо строків сплати зобов'язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.
Так, з 1 січня 2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону № 2464-VI категорії страхувальників, зобов'язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону N 2464-VI).
Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017р. № 2246-VIII, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року 3723,00 грн.
Відповідно, щоквартальний платіж складає 2457,18 грн. (3723,00 грн. х 3 х 22 % = 2457,18 грн.), поквартально, зокрема:
до 19.04.2018 за звітний І квартал 2018 року, щонайменше 2457,18 грн. (3723,00 грн. х 3 х 22 % = 2457,18 грн.);
до 19.07.2018 за II квартал 2018 року, щонайменше 2457,18 грн. (3723,00 грн. х 3 х 22 % = 2457,18 грн.).
Верховний Суд у постанові від 04.12.2019р. у справі № 440/2149/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86203700) зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Щодо посилань позивача на порушення відповідачем строків надсилання вимоги, суд зазначає, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Крім того, суд звертає увагу на те, що процедурне порушення не впливає на законність самої вимоги та не звільняє платника від обов'язку сплачувати відповідні зобов'язання.
Зазначене узгоджується з позицією Третього апеляційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 24.09.2019 року № 340/453/19.
Стосовно доводів про працевлаштування позивача, як підстави для скасування оскаржуваної вимоги, суд виходить з наступного.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI, не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Верховний Судом за результатами розгляду касаційної скарги у адміністративній справі № 440/2149/19, 04.12.2019 року сформульовано правовий висновок, відповідно до змісту якого, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Як встановлено судом, оскаржуваною вимогою позивачеві, серед іншого, визначено суми зобов'язань зі сплати єдиного внеску із розміру мінімального страхового внеску за період з 2017 року та І, ІІ квартали 2018 року.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач з 07.05.2013 року по 31.07.2013 року працювала на посаді малярем ТОВ «Готельний сервіс», з 12.12.2016 року по 14.04.2017 року - на посаді прибиральниці ТОВ «Голдфрукт», що підтверджено даними трудової книжки серії НОМЕР_2 від 26.07.2002 року, копія якої міститься в матеріалах справи.
Крім того, судом також встановлено, що позивач з 11.08.2017 року по цей час працює на посаді майстра виробничого навчання в Державному професійно-технічному навчальному закладі «Дніпровський регіональний центр професійно-технічної освіти», що підтверджується копією трудового договору від 10.08.2017 року № 23/2017 та даними індивідуальних відомостей про застраховану особу щодо ОСОБА_1 , що наявні в матеріалах справи.
Разом з тим, суд звертає увагу, що позивачем не надано суду будь-яких доказів перебування у трудових відносинах у період з 15.04.2017 року по 10.08.2017 року, та відповідної сплати роботодавцем страхових виплат, а також згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу щодо ОСОБА_1 за період з січня 2017 року по березень 2017 року включно не було відрахувань страхових виплат.
При цьому, суд зазначає, що позивач була зареєстрованою в даний період як фізична особа-підприємець.
Таким чином, враховуючи період нарахування відповідачем заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску, зокрема, з 2017 року по 2 квартал 2018 року включно, суд доходить висновку, що позивач як платник єдиного внеску зобов'язаний був своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, за період в який не була працевлаштованою та мала статус фізичної особи-підприємця, а саме: за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2017 року у сумі 4928,00 грн.
При цьому, суд наголошує на тому, що у спірний період позивач мала статус платника єдиного внеску як фізична особа-підприємець та на той час офіційно не припинила підприємницьку діяльність.
Отже, на підставі вищезазначеного, суд робить висновок, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 13.08.2018 року № Ф-750-17-15 У є протиправною та підлягає скасуванню в частині 33653,01 грн. - 4928,00= 28 725,01 грн.
Суд також враховує положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За своїм змістом стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». «ІммобільяреСаффі» проти Італії», «East/WestAllianceLimited» проти України». «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії и умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. При цьому, як підтверджується практикою Суду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994р., Series А № 296-А, п. 42, та «Куиюглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007р.).
Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982р. у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series А № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення віл 21.02.1986р. у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». п. 50, Series А № 98).
Суд наголошує, що в даному випадку нарахування єдиного соціального внеску позивачеві у період, коли остання була найманим працівником, поклала на особу надмірний тягар зі сплати єдиного внеску.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в даному випадку право позивача на володіння своїми грошовими коштами в розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції є порушеним та підлягає відновленню.
Таким чином, суд зазначає про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з ч. 2 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Так відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не виконано процесуального обов'язку щодо доведення правомірності оскаржуваного рішення та відповідності його критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в частині суми боргу 28 725,01 грн.
Відтак, вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 13.08.2018 року № Ф-750-17-15 У ГУ ДПС у Дніпропетровській області є протиправною та підлягає скасуванню в частині 28 725,01 грн.
В частині 4928,00грн. - оскаржувана вимога є правомірною та скасуванню не підлягає.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
У позовній заяві позивач просив стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 1471,40 грн. (за подання позовної заяви та подання заяви про забезпечення позову)
Відповідно до ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір", судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Частиною 4ст. 152 Кодексу адміністративного судочинства України та Законом України «Про судовий збір» передбачено сплату судового збору за подання до адміністративного суду заяви про забезпечення позову.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 630,60 грн. за подання заяви про забезпечення позову від 02.12.2020 року (вх.№80060/20 від 02.12.2020 року), що підтверджується квитанцією №82247 від 01.12.2020 року, яка міститься в матеріалах справи.
Ухвалою суду від 03.12.2020 року вказану заяву про забезпечення позову задоволено.
Отже, суд доходить висновку, що судовий збір за забезпечення позову у розмірі 630,60 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 82180 від 01.12.2020 року, яка знаходиться в матеріалах справи.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду, підлягає стягненню з Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області у розмірі 717,68 грн.
Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Нікопольський міський ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2018 року № Ф-750-17-15 У, що прийнята Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області в частині суми боргу 28 725,01 грн.
У іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 717,68 грн. (сімсот сімнадцять гривень 68 копійок) та судового збору за подання до адміністративного суду заяви про забезпечення позову у розмірі 630,60 грн. (шістсот тридцять гривень 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська,17-а, код ЄДРПОУ 43145015).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 18.02.2021 року.
Суддя І.О. Лозицька