18 лютого 2021 року Справа № 160/16753/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозицької І.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 року № Ф-309453-55 У, що прийнята Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, про сплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) боргу у сумі 26539,26 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12.11.2019 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску №Ф-309453-55У на суму 26539,26 грн., на підставі якої державним виконавцем Заводського відділу виконавчої служби у місті Кам'янськке Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Павленко Катериною Сергіївною відкрито виконавче провадження №63681042 від 20.11.2020 року.
Позивач пояснює, що є офіційно працевлаштованою особою, тому, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, зазначає, що не має сплачувати єдиний соціальний внесок як фізична особа-підприємець, оскільки за нього таку сплату здійснює роботодавець.
Крім того, позивач звертає увагу на порушення відповідачем порядку оформлення оскаржуваної вимоги, порушення строків надіслання вимоги, а також, безпідставність формування вимоги, оскільки податковий орган не проводив перевірку стосовно позивача та відповідачем не витребувались документи щодо діяльності фізичної особи-підприємця, а також позивачем звітність не надавалась.
Ухвалою суду від 22.12.2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
Заперечуючи проти позову, 12.01.2021 року відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. Відповідач зазначає, що позивач зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою, зняття з обліку не відбувалось, що свідчить про те, що на момент прийняття відповідачем у справі спірного рішення мав статус фізичної особи-підприємця та повинен був сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розміри та строки, визначені Законом, незважаючи на отримання доходів від підприємницької діяльності.
Відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зареєстрований як фізична особа-підприємець 11.02.2004 року, дата запису 09.03.2006року, номер запису: 22230170000007096, взятий на облік до Головного управління ДПС у Дніпропетровської області, Кам'янське ДПІ (м. Кам'янське).
Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, підприємницьку діяльність позивача на день розгляду даної справи припинено.
Дата та номер запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця - 14.12.2020 року, номер запису: 2002230060001007096.
12.11.2019 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску №Ф-309453-55У, на суму 26539,26 грн.
Не погоджуючись з такою вимогою, вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду з цією позовною заявою.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до зазначеної норми, позивач на момент виникнення спірних правовідносин був платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Законом України від 06.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774) внесено зміни до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464 встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
При цьому, пунктом 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464 встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Пунктом 5 ч.1 ст.1 Закону №2464 визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Згідно з ч.5 ст.8 Закону № 2464 єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22 відсотки до визначеної бази нарахування єдиного внеску.
Суд зазначає, що статтею 6 Закону № 2464 визначені права та обов'язки платника єдиного внеску, зокрема, відповідно до пункту 1 та 4 частини 2 платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, а також подавати звітність у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п. 8 ст. 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Частиною 12 ст.9 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
При цьому, відповідно до ч. 16 ст. 25 Закону № 2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Згідно ч.3 статті 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Частинами 3 та 4 ст.25 Закону № 2464 передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 р. за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).
Відповідно до п. 1, 2 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Суд не бере до уваги доводи позивача, щодо не проведення податковим органом перевірки стосовно позивача, натомість, суд зазначає, що аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
Суд зазначає, що згідно пояснень відповідача, викладених у відзиві, позивачу нараховано розрахункову суму єдиного внеску за період 2017, 2018 року та 1, 2 ,3 квартали 2019 року.
Суми заборгованості позивача по сплаті єдиного внеску здійснено на підставі облікових даних інформаційної системи ГУ ДПС у Дніпропетровській області.
Щодо посилань позивача на порушення відповідачем строків надсилання вимоги, суд зазначає, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Крім того, суд звертає увагу на те, що процедурне порушення не впливає на законність самої вимоги та не звільняє платника від обов'язку сплачувати відповідні зобов'язання.
Зазначене узгоджується з позицією Третього апеляційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 24.09.2019 року № 340/453/19.
Відповідно до положень п. 3 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
З матеріалів справи вбачається, що в оскаржуваній вимозі вказані розмір суми боргу - 26539,26 грн., з яких недоїмка - 26539,26 грн., штрафи - 00,00 грн., пеня - 00,00 грн.
Стосовно доводів про працевлаштування позивача, як підстави для скасування оскаржуваної вимоги, суд виходить з наступного.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI, не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Верховний Судом за результатами розгляду касаційної скарги у адміністративній справі № 440/2149/19, 04.12.2019 року сформульовано правовий висновок, відповідно до змісту якого, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Як встановлено судом, оскаржуваною вимогою позивачеві визначено суми зобов'язань зі сплати єдиного внеску із розміру мінімального страхового внеску за 2017, 2018 роки та 1, 2, 3 квартали 2019 року, тобто у період реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця, за який останній мав обов'язок сплачувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску.
Однак з матеріалів справи вбачається, що позивач у період з вересня 2017 року (5 днів) по березень 2020 року працював в Приватному акціонерному товаристві «Дніпровагонмаш» (код ЄДРПОУ 05669819), що підтверджується довідкою, складеною на ім'я ОСОБА_1 № 602 від 09.12.2020 року.
Таким чином, позивач був працевлаштований лише певний проміжок часу, за який роботодавцем сплачувався єдиний соціальний внесок.
Суд звертає увагу, що позивачем не надано суду будь-яких доказів перебування у трудових відносинах у період з січня 2017 року по вересень 2017 року, та відповідної сплати роботодавцем страхових виплат.
При цьому, суд зазначає, що позивач був зареєстрованою в даний період як фізична особа-підприємець, державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця здійснено лише 14.12.2020 року, а тому, у цій частині оскаржувана вимога є обґрунтованою.
Суд зазначає, що Законом України від 21.12.2016р. № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік", було установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року 3200,00 грн.
Частиною п'ятою статті 8 Закону N 2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22 % бази нарахування.
Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДПС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Враховуючи обов'язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці, зобов'язані сплатити до 09.02.2018 року за звітний 2017 рік, щонайменше 8448,00 грн. (3200,00 грн. х 12 х 22 % = 8448,00 грн.).
Таким чином, враховуючи період нарахування відповідачем заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску, суд доходить висновку, що позивач як платник єдиного внеску зобов'язаний був своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, за період в який не був працевлаштованим та мав статус фізичної особи-підприємця, а саме: за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень 2017 року у сумі 5632,00 грн. (704,00*8) та за вересень 2017 року у сумі 90,09 грн. (704,00 - 613,91 (сплачена роботодавцем сума ЄСВ)), всього 5722,09 грн.
Отже, на підставі вищезазначеного, суд робить висновок, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску є протиправною та підлягає скасуванню в частині 26539,26 грн. - 5722,09 = 20817,17 грн.
Суд, при вирішенні даної справи, також враховує положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За своїм змістом стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». «ІммобільяреСаффі» проти Італії», «East/WestAllianceLimited» проти України». «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії и умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. При цьому, як підтверджується практикою Суду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994р., Series А № 296-А, п. 42, та «Куиюглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007р.).
Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982р. у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series А № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення віл 21.02.1986р. у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». п. 50, Series А № 98).
Суд наголошує, що в даному випадку нарахування єдиного соціального внеску позивачеві у період, коли останній був найманим працівником, поклала на особу надмірний тягар зі сплати єдиного внеску.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в даному випадку право позивача на володіння своїми грошовими коштами в розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції є порушеним та підлягає відновленню.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з ч. 2 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Так відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не виконано процесуального обов'язку щодо доведення правомірності оскаржуваного рішення та відповідності його критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України в частині суми боргу 20817,17 грн.
Відтак, вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 12.11.2019р. Головного управління ДПС у Дніпропетровській №Ф-309453-55У є протиправною та такою, що підлягає скасуванню в частині суми боргу 20817,17 грн. В частині 5722,09 грн. - оскаржувана вимога є правомірною та скасуванню не підлягає.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № ПН 215600426655 від 12.12.2020 року.
Отже, оскільки позовні вимоги задоволено частково - сплачений судовий збір за подачу позову до суду підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 659,52 грн.
Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 року № Ф-309453-55 У, прийняту Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, в частині суми боргу 20817,17 грн.
У іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 659,52 грн. (шістсот п'ятдесят дев'ять гривень 52 копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 18.02.2021 року.
Суддя І.О. Лозицька