18 лютого 2021 року Справа № 160/14402/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 до Криворізького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) звернулись до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Криворізького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій, з урахуванням уточнених позовних вимог, просять:
- визнати протиправною відмову відповідача у видачі ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;
- зобов'язати відповідача оформити та видати ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII, без передачі будь-яких даних про дитину і про нас, її батьків, до ЕДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЕДДР.
В обґрунтування позову зазначено, що по досягненню шістнадцятирічного віку доньки ОСОБА_3 позивачі звернулись до відповідача із заявою від 22.10.2020 року з проханням оформити і видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII. Листом від 23.10.2020 року №1245-1146/1245-20 відповідач відмовив у видачі паспорта у формі книжечки посилаючись на те, що згідно чинного законодавства України з 01.01.2016 року оформлюються та видаються паспорта громадянина України у вигляді ID-картки тим особам, які отримують їх вперше. Вважаючи відмову відповідача неправомірною позивачі звернулись до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 22.12.2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача зазначив, що Криворізьким районним відділом у встановлений законом строк було розглянуто звернення позивача та листом від 23.10.2020 року надіслано письмову відповідь з роз'ясненням щодо можливості та порядку отримання паспорта громадянина України. Так, позивачу роз'яснено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, та починаючи з 01.11.2016 року виготовляється виключно у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Зразок бланка та порядок оформлення паспорта громадянина України затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина». Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт. Отже, вимоги законодавства про звернення громадян дотримано у повному обсязі, а твердження позивача про відмову в наданні адміністративної послуги з оформлення паспорта громадянина України є необґрунтованими та безпідставними, оскільки зазначене вище звернення позивача не є заявою про надання адміністративної послуги, а відповідно лист-відповідь Криворізького районного відділу ГУ ДМС України з Дніпропетровській області - не є рішенням про відмову у наданні адміністративної послуги.
Виходячи з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд адміністративної справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Матеріалами справи підтверджено, по досягненню шістнадцятирічного віку ОСОБА_3 звернулася із заявою від 22.10.2020 року до відповідача про оформлення та видачу бланка паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до чинного Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-ХІІ.
Листом від 23.10.2020 року №1245-1146/1245-20 відповідач відмовив у видачі паспорта книжечки посилаючись на те, що з 01.11.2016 року внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №302 «Про затвердження Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення паспорта громадянина України», відповідно до яких кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт (п.3 Порядку), та паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій (п.2 Порядку), тобто оформлення та видача паспорта України у вигляді книжечки зразка 1993 року вже не здійснюється.
Не погоджуючись з відмовою Криворізького районного відділу позивачі в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 звернулись до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до частин першої, другої статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. За змістом частини четвертої цієї ж статті, ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року № 2235-III (далі - Закон № 2235-III) визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Відповідно до статті 5 Закону № 2235-III постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Згідно із пунктами 1, 3, 5, 8, 9-11 Положення про паспорт громадянина України, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.
Отже, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI в редакції згідно із Законом України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» (далі - Закон № 1474-VIII) суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI).
Згідно з частинами першою, другою статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Отже, вказаним Законом також передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки.
Тобто, заявник, звернувшись до уповноваженого суб'єкта з відповідними документами, передбаченими вказаним Законом, має право на отримання документа у формі книжечки, зокрема, паспорта громадянина України.
Відповідно до частини сьомої статті 16 Закону № 5492-VI уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
Зі змісту вищенаведеної норми вбачається, що законодавець передбачив вичерпний перелік підстав для відмови заявникові у видачі документа. Водночас вказаним Законом визначення поняття документ не передбачено.
Разом з цим, відповідно до статті 21 Закону № 5492-VI паспортом громадянина України є документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Відтак, відповідач у своєму листі на звернення позивача зобов'язаний був вказати одну з вище перерахованих підстав для відмови у оформленні паспорта у формі книжечки, оскільки паспорт громадянина України в розумінні статті 21 вказаного Закону є документом.
Як зазначалося вище, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено два рівнозначних альтернативних варіанта оформлення документа, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, а саме: паспорт у вигляді паспортної книжечки або паспортна картка.
З даного приводу суд зазначає, що пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Порядок №302) також передбачено можливість оформлення паспорта громадянина України з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки, а тому обґрунтування відповідачем відсутності можливості видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки є недоцільним.
Отже, спір у справі виник у зв'язку з відмовою відповідача видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у вигляді (формі) книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII.
З огляду на суб'єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову, а також правове регулювання спірних відносин, є достатні підстави вважати що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи Пз/9901/2/18 (№806/3265/17).
Так, 19 вересня 2018 року Великою Палатою Верховного Суду ухвалено рішення у зразковій справі № 806/3265/17.
Між іншим, Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи вказане рішення, зазначила, що ознаками типової справи є:
позивач - фізична особа, який територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ; відповідач територіальні органи ДМС України; предмет спору вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно із п. 21 ст. 4 КАС України типові адміністративні справи адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявленого аналогічні вимоги.
Таким чином, враховуючи предмет спору у цій справі та предмет спору у справі, яку розглянуто Верховним Судом як зразкову, суд дійшов висновку про те, що вказана справа є типовою справою по відношенню до справи №806/3265/17.
Отже, правові висновки Верховного Суду, які зроблені під час розгляду справи №806/3265/17, підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи.
У зазначеному рішенні Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення про паспорт, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки.
На переконання Великої Палати Верховного Суду це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто, таке втручання не було встановлене законом), не є необхідним у демократичному суспільстві. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві, і таке втручання є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Оскільки, спірні правовідносини між сторонами виникли саме з приводу фактичної відмови відповідача у видачі паспорту у формі книжечки, з огляду на позицію відповідача про те, що видача паспорту можлива лише у формі ID-картки, враховуючи правові висновки Верховного Суду, які викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, суд дійшов висновку щодо наявності у позивача права на отримання паспорту у формі книжечки.
Отже, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови відповідача у видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позивачем не було дотримано процедуру для отримання паспорту, а саме подана заява від 22.10.2020 року в довільній формі не може вважатись заявою про видачу паспорта, оскільки для оформлення такого документа необхідно подати заяву встановленого зразка та інші документи, визначені законодавством, зокрема документи, що підтверджують необхідність оформлення паспорту.
З огляду на це, суд вважає за необхідне зазначити, що спірні правовідносини, які розглядаються у цій справі, виникли не з приводу дотримання форми заяви про видачу паспорта вимогам закону, а саме у зв'язку з позицією відповідача про відсутність у позивача права на отримання паспорта у формі книжечки.
Крім того, суд зауважує, що з огляду на мотиви подання цього позову, звернення до територіального підрозділу ДМС із заявою-анкетою відповідно до згаданого Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, слугуватиме підставою для оформлення їй паспорта громадянина України у формі безконтактної картки.
Крім того, у відповіді на заяву від 22.10.2020 року про видачу паспорта у формі книжечки відповідач не зазначив про невідповідність заяви визначеній законодавством формі.
Отже, для належного захисту порушених прав позивача слід зобов'язати відповідача оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача не передавати будь-які дані про ОСОБА_3 та її батьків до Єдиного державного демографічного реєстру, формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі і використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру, суд приходить до висновку, що ці вимоги не підлягають задоволенню, оскільки, при видачі позивачу паспорта у формі книжечки, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру та в цій частині позовних вимог права позивача не порушені.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З огляду на зазначене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Криворізького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (адреса: 50002, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Кобилянського, 152; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37806243) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Криворізького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у видачі ОСОБА_3 у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.
Зобов'язати Криворізький районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв'язку із досягненням нею 16-річного віку паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХII.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар