ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.02.2021Справа № 910/2863/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтаукртранс", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи", м. Вінниця
про стягнення 625 314,54 грн, -
суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: Ляпкало А.І. (адвокат за ордером серія КС№612376 від 25.02.2020);
від відповідача: не з'явились.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтаукртранс" (позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи" (відповідач) суми пені в розмірі 519 284,24 грн, суми 3% річних в розмірі 50 854,01 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 55 176,29 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором поставки нафтопродуктів №070ДП від 12.09.2018 року рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 у справі №910/10374/19 було стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 3 269 994,99 грн.
Оскільки повністю відповідач на виконання вказаного судового рішення сплатив позивачу заборгованість лише 13.02.2020 року, а в справі №910/10376/19, були стягнути з відповідача пеня, 3% річних та інфляційні втрати станом на 31.07.2019 року, позивач скористався своїм правом на звернення до суду з вимогами про стягнення з відповідача штрафних та фінансових санкцій по фактичний день оплати в період з 01.08.2019 року по 12.02.2020 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.04.2020.
02.04.2020 року від відповідача надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що станом на 12.02.2020 року відповідач свої зобов'язання перед позивачем виконав в повному обсязі, у зв'язку з чим просить зменшити розмір штрафних санкцій.
В підготовчому засіданні 14.04.2020 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 16.06.2020.
В підготовчому засіданні 16.06.2020 було оголошено перерву до 28.07.2020.
10.07.2020 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому зазначено, що нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені здійснюється по день 100% оплати, що є правом позивача. Щодо зменшення штрафних санкцій, то позивач зазначив, що розмір пені не є надмірно великим, а тому підлягає задоволенню в повному обсязі.
28.07.2020 року відповідачем подано до суду клопотання про зменшення штрафу, яке мотивоване тим, що співпраця сторін по договору продовжується, і відповідач в повному обсязі здійснює оплату поставлених нафтопродуктів, а позивачем не доведено суду понесення збитків від прострочення оплати боргу відповідачем.
Ухвалою від 28.07.2020 року підготовче провадження було закрито та призначено справу до розгляду по суті на 13.10.2020 року.
Ухвалою від 05.10.2020 року сторін було повідомлено, що судове засідання в справі призначене на 13.10.2020 року не відбудеться, у зв'язку з перебуванням судді у відпустці, наступне засідання призначено на 24.11.2020 року.
Судове засідання 24.11.2020 року не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. на лікарняному.
Ухвалою 26.11.2020 року сторін повідомлено, що судове засідання призначено на 09.02.2021 року.
В судовому засіданні 09.02.2021 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 по справі №910/10374/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтаукртранс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи" про стягнення 3 269 994,99 грн, позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтаукртранс" 3 269 994,99 грн основного боргу та 49 049,92 грн витрат зі сплати судового збору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2019 по справі №910/10376/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтаукртранс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи" про стягнення 265 778,64 грн (пеня, 3% річних та інфляційні втрати нараховані станом на 31.07.2019 року) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтаукртранс" 210 405,20 грн пені, 29 532,80 грн 3% річних, 25 840,64 грн інфляційних втрат, 10 000,00 грн витрат на правову допомогу та 3 986,67 грн судового збору.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що остаточне погашення основної суми заборгованості на суму в розмірі 3 269 994,99 грн відповідачем було здійснено 13.02.2020 року, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача, а саме:
- 06.11.2019 року здійснено платіж на суму в розмірі 25 000,00 грн;
- 07.11.2019 року здійснено платіж на суму в розмірі 6 000,00 грн;
- 08.11.2019 року здійснено платіж на суму в розмірі 11 000,00 грн;
- 12.11.2019 року здійснено платіж на суму в розмірі 11 000,00 грн;
- 27.11.2019 року здійснено платіж на суму в розмірі 11 000,00 грн;
- 28.11.2019 року здійснено платіж на суму в розмірі 20 000,00 грн;
- 29.11.2019 року здійснено платіж на суму в розмірі 20 000,00 грн;
- 02.12.2019 року здійснено платіж на суму в розмірі 20 000,00 грн;
- 03.12.2019 року здійснено платіж на суму в розмірі 8 000,00 грн;
- 04.12.2019 року здійснено платіж на суму в розмірі 15 000,00 грн;
- 05.12.2019 року здійснено платіж на суму в розмірі 20 000,00 грн;
- 11.12.2019 року здійснено платіж на суму в розмірі 20 000,00 грн;
- 06.02.2020 року здійснено платіж на суму в розмірі 1 000 000,00 грн;
- 13.02.2020 року приватним виконавцем Турчин А.А. примусово здійснено стягнення коштів на суму в розмірі 2 132 044,91 грн у виконавчому провадженні №61065965 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13.01.2020 року №910/10374/19.
Враховуючи вищенаведене, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь суму пені в розмірі 519 284,24 грн, суму 3% річних в розмірі 50 854,01 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 55 176,29 грн, нараховані за період з 01.08.2019 року по 12.02.2020 року, тобто по день фактичного виконання відповідачем основного грошового зобов'язання.
Оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Згідно положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вже було установлено судом, Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 по справі №910/10374/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтаукртранс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи" про стягнення 3 269 994,99 грн, позов задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтаукртранс" 3 269 994,99 грн основного боргу та 49 049,92 грн витрат зі сплати судового збору.
Окрім того, Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2019 по справі №910/10376/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтаукртранс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи" про стягнення 265 778,64 грн (пеня, 3% річних та інфляційні втрати нараховані станом на 31.07.2019 року), позов задоволено повністю і стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтаукртранс" 210 405,20 грн пені, 29 532,80 грн 3% річних, 25 840,64 грн інфляційних втрат, 10 000,00 грн витрат на правову допомогу та 3 986,67 грн судового збору.
У відповідних судових рішеннях, серед іншого, зазначено, що 12.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтаукртранс" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи" (покупець) укладено Договір поставки нафтопродуктів №070ДП (надалі - Договір), відповідно до п. 2.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передавати у власність покупця нафтопродукти, а покупець зобов'язується приймати ці нафтопродукти та повністю оплачувати їх ціну (вартість). Згідно з п. 2.3 Договору, умови про кількість, асортимент, ціну (вартість), умови оплати та поставки окремої партії товару узгоджуються сторонами шляхом укладення (підписання) письмових додатків до цього договору або узгодження постачальником поставки згідно заявки покупця шляхом виставлення рахунків-фактур та надання документів, що підтверджують поставку без підписання додатків. Оплата товару здійснюється на умовах попередньої оплати (авансу) товару (партії товару), якщо інше не встановлено у додатках до цього договору або не погоджено постачальником іншим чином. Строк (термін) оплати товару по кожній окремій партії товару визначається умовами відповідних додатків (п. 5.6 Договору). Сторонами також укладені додатки до договору, в яких погоджено кількість, ціну та строки поставки товару, зокрема: у додатку № 10 від 07.03.2019 сторони погодили поставку товару на суму 661 880,21 грн. зі строком оплати до 07.04.2019, у додатку № 11 від 14.03.2019 - поставку на суму 661 880,21 грн. зі строком оплати до 14.04.2019, у додатку № 12 від 15.03.2019 - поставку на суму 428 732,53 грн. зі строком оплати до 15.04.2019, у додатку №13 від 20.03.2019 - поставку на суму 680 284,70 грн. зі строком оплати до 20.04.2019, у додатку № 14 від 01.04.2019 поставку на суму 680 966,35 грн. зі строком оплати до 01.05.2019, у додатку № 15 від 03.04.2019 - поставку на суму 169 370,78 грн. зі строком оплати до 03.05.2019.
На виконання умов Договору, позивачем було поставлено відповідачу товар, що підтверджується наступними видатковими накладними: №36-03 від 07.03.2019 на суму 661 880,21 грн, №39-03 від 14.03.2019 на суму 661 880,21 грн, №40-03 від 15.03.2019 на суму 428 732,53 грн, №41-03 від 21.03.2019 на суму 680 284,70 грн, №42-04 від 01.04.2019 на суму 680 966,35 грн, №45-04 від 03.04.2019 на суму 169 370,78 грн.
Відповідачем в свою чергу оплату поставленого йому позивачем товару здійснено не було.
Окрім того, між сторонами було підписано Акт звірки взаємних розрахунків станом за 11.06.2019 - 04.07.2019, згідно якого відповідач визнає заборгованість на користь позивача на 04.07.2019 року у сумі 3 279 994,99 грн з урахуванням суми основного боргу та штрафних санкцій розрахованих на дату підписання цього Акту.
Таким чином, встановленими у господарських справах №910/10374/19 та №910/10376/19 є факти, в тому числі, щодо дотримання позивачем встановлених законом правил та договірних зобов'язань перед відповідачем, а також про те, що відповідачем сума боргу не спростована, відповідач не надав суду доказів про її погашення, а також, враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору, позовні вимоги позивача на суму основного боргу в розмірі 3 269 994,99 грн, суму пені в розмірі 210 405,20 грн, суму 3% річних в розмірі 29 532,80 грн, суму інфляційних втрат в розмірі 25 840,64 грн, нарахованих станом на 31.07.2019 року обґрунтовані, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Частиною 1 статті 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відносини між позивачем та відповідачем урегульовано положеннями глави 48 Цивільного кодексу України.
Матеріалами справи підтверджено, що має місце порушення відповідачем грошового зобов'язання.
Окрім того, матеріалами справи також підтверджується факт виконання відповідачем свого грошового зобов'язання вже після винесення рішення в справі №910/10374/19 на суму 3 269 994,99 грн, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача, наявними в матеріалах справи, про що зазначалось вище.
У своїй постанові від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пленум Вищого господарського суду України, з метою однакового і правильного розгляду господарськими судами справ зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, постановив надати роз'яснення за яких господарським судам необхідно мати на увазі, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.
За приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, по день фактичного виконання судового рішення, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних.
У даному разі, господарський суд відмічає, що виконання відповідачем свого грошового зобов'язання здійснено в повному обсязі 13.02.2020 року.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 ЦК України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19.
Статтею 625 ЦК України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Водночас, на практиці існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
З огляду на таке, суд зазначає, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 ЦК України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків.
Позиція викладена Постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду №910/13071/19 від 20.11.2020 року.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційної складової суми заборгованості, наданий позивачем до позовної заяви, суд встановив, що він є арифметично вірним, а тому, позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню на суму в розмірі 50 854,01 грн 3% річних та 55 176,29 грн інфляційних втрат, за вірно визначений позивачем період.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 519 284,24 грн, нараховану за період з 01.08.2019 року по 12.02.2020 року.
Судом встановлено, що відповідач свій обов'язок по перерахуванню коштів здійснив з порушенням встановленого строку, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
У п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
В той же час згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Оскільки судом встановлено факт невиконання відповідачем обов'язку з оплати поставленої позивачем продукції, у строк, який погоджений сторонами в Договорі, вимога позивача про стягнення з відповідача пені є законною та обґрунтованою.
Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми пені, судом встановлено, що вона є арифметично вірною, а тому такою, що підлягає задоволенню на суму в розмірі 519 284,24 грн.
Однак, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
В обґрунтування клопотання відповідач посилається на те, що основне зобов'язання відповідачем виконано в повному обсязі, а доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача, матеріали справи не містять.
Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Цивільні та господарські відносини ґрунтуються на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Вирішуючи питання про зменшення нарахованого відповідачу штрафу, суд виходить з того, що співпраця сторін по основному договору продовжується і відповідачем здійснюються розрахунки з позивачем за отримані нафтопродукти, а також матеріали справи не містять доказів понесення позивачем реальних збитків, пов'язаних з простроченням оплати.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення нарахованого розміру пені на 30%, тобто до 363 498,97 грн.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, водночас позивачем не доведено суду наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов Договору у вигляді санкцій понад суми, визнані судом обґрунтованими.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума пені в розмірі 363 498,97 грн, сума 3% річних в розмірі 50 854,01 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 55 176,29 грн.
Щодо вимог позивача про покладення на відповідача понесених ним витрат на оплату послуг адвоката в сумі 21 600,00 грн, суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі №914/434/17).
Як вбачається з матеріалів справи, 12.02.2020 року між Адвокатським об'єднанням «Баєрс» (виконавець) та позивачем (клієнт) було укладено Договір про надання правової допомоги №12/02-20, предметом якого є надання виконавцем клієнту правничої допомоги.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано до суду:
- рахунок на оплату №3 від 12.02.2020 року (попередня оплата за надання правничої допомоги) на суму 7 500,00 грн;
- виписку по рахунку позивача за 13.02.2020 року про оплату останнім правничої допомоги за Договором №12/02-20 згідно рахунку на оплату №3 від 12.02.2020 року на суму в розмірі 7 500,00 грн;
- рахунок на оплату №4 від 19.02.2020 року (оплата за надання правничої допомоги) на суму 7 500,00 грн;
- рахунок на оплату №10 від 10.06.2020 року (за участь у судовому засіданні 16.06.2020 року) на суму 2 700,00 грн;
- рахунок на оплату №02 від 22.07.2020 року (за участь у судовому засіданні 28.07.2020 року) на суму 2 700,00 грн;
- рахунок на оплату №03 від 05.10.2020 року (за участь у судовому засіданні 24.11.2020 року) на суму 2 700,00 грн;
- платіжне доручення №4136 від 23.06.2020 року (оплата за участь в судовому засіданні) на суму 2 700,00 грн;
- платіжне доручення №4192 від 27.07.2020 року (оплата за участь в судовому засіданні) на суму 2 700,00 грн;
- платіжне доручення №4365 від 05.10.2020 року (оплата за участь в судовому засіданні) на суму 2 700,00 грн.
Таким чином, загальний розмір саме понесених позивачем витрат на послуги адвоката (згідно наявних в матеріалах справи виписок по рахунку та платіжних доручень, які доводять факт перерахування коштів) складає 15 600,00 грн.
При цьому, судом встановлено, що засідання 24.11.2020 року не відбулось у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному, що об'єктивно виключає обставину врахування судом здійсненої позивачем сплати на суму в розмірі 2 700,00 грн в розмір понесених ним витрат на послуги адвоката за участь в засіданні, яке фактично не відбулось.
Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є частково співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 900,00 грн.
Судовий збір позивача у розмірі 7 042,94 грн, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Еенрджи" (ідентифікаційний номер 39189072, місцезнаходження: 21018, м. Вінниця, вул. Марії Литвиненко-Вольгемут, буд. 31-А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтаукртранс" (ідентифікаційний код 35876790, місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Межигірська, буд. 79А, каб. 615) суму пені в розмірі 363 498,97 грн (триста шістдесят три тисячі чотириста дев'яносто вісім гривень 97 копійок), суму 3% річних в розмірі 50 854,01 грн (п'ятдесят тисяч вісімсот п'ятдесят чотири гривни 01 копійку), суму інфляційних втрат в розмірі 55 176,29 грн (п'ятдесят п'ять тисяч сто сімдесят шість гривень 29 копійок), суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 900,00 грн (дванадцять тисяч дев'ятсот гривень 00 копійок) та суму судового збору в розмірі 7 042,94 грн (сім тисяч сорок дві гривні 94 копійки).
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтаукртранс" судовий збір, сплачений до державного бюджету, в сумі 2 336,78 грн.
5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складно 18.02.2021 року.
Суддя С.М. Морозов