ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.02.2021Справа № 910/9851/20
Суддя Господарського суду міста Києва Данилова М.В., при секретарі судового засідання Тарасюку А.І., розглянувши матеріали в порядку загального позовного провадження
за позовом Державної організації (установи, закладу) "Фонду гарантування вкладів фізичних осіб" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17)
до відповідачів 1. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ); 2. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ); 3. ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ); 4. ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 ); 5. ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 ); 6. ОСОБА_6 ( АДРЕСА_6 ); 7. ОСОБА_7 ( АДРЕСА_7 ); 8. ОСОБА_8 ( АДРЕСА_8 ); 9. ОСОБА_9 ( АДРЕСА_9 ); 10. ОСОБА_10 ( АДРЕСА_10 ); 11. ОСОБА_11 ( АДРЕСА_11 ); 12. ОСОБА_12 ( АДРЕСА_12 )
про відшкодування шкоди,
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_13 , Жегулін Ю.М. - адвокат;
від відповідача-1: не з'явилися;
від відповідача-2: не з'явилися;
від відповідача-3: не з'явилися;
від відповідача-4: Ботвінцев Г.А. - адвокат;
від відповідача-5: Гаврилова А.Ю. - адвокат;
від відповідача-6: не з'явилися;
від відповідача-7: не з'явилися;
від відповідача-8: не з'явилися;
від відповідача-9: Лакуста О.І. - адвокат;
від відповідача-10: не з'явилися;
від відповідача-11: Собкович В.В. - адвокат;
від відповідача-12: не з'явилися;
від третьої особи: ОСОБА_14 - представник
08 липня 2020 року до Господарського суду міста Києва від Державної організації (установи, закладу) "Фонду гарантування вкладів фізичних осіб" (позивач) надійшла позовна заява № 46-8691-20 від 03.07.2020 року до 1. ОСОБА_1 ; 2. ОСОБА_2 ; 3. ОСОБА_3 ; 4. ОСОБА_4 ; 5. ОСОБА_5 ; 6. ОСОБА_6 ; 7. ОСОБА_7 ; 8. ОСОБА_8 ; 9. ОСОБА_9 ; 10. ОСОБА_10 ; 11. ОСОБА_11 ; 12. ОСОБА_12 (відповідачі) про відшкодування шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачами своїх трудових зобов'язань, а саме вели ризиковану діяльність, що суперечила інтересам ПАТ БАНК "ТРАСТ" та його кредиторам.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 року у справі № 910/9851/20 позовну заяву № 46-8691-20 від 03.07.2020 року Державної організації (установи, закладу) "Фонду гарантування вкладів фізичних осіб" до 1. ОСОБА_1 ; 2. ОСОБА_2 ; 3. ОСОБА_3 ; 4. ОСОБА_4 ; 5. ОСОБА_5 ; 6. ОСОБА_6 ; 7. ОСОБА_7 ; 8. ОСОБА_8 ; 9. ОСОБА_9 ; 10. ОСОБА_10 ; 11. ОСОБА_11 ; 12. ОСОБА_12 (відповідачі) про відшкодування шкоди залишено без руху, надано Державній організації (установі, закладу) "Фонду гарантуванням вкладів фізичних осіб" строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
12 серпня 2020 року через відділ діловодства суду від Державної організації (установи, закладу) "Фонду гарантування вкладів фізичних осіб" надійшла заява № 46-10499/20 від 12.08.2020 року "Про усунення недоліків", на виконання вимог ухвали суду від 30.07.2020 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/9851/20 здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 23.09.2020 року.
02.09.2020 року від Національного банку України через канцелярію суду надійшли пояснення по справі.
15.09.2020 року через канцелярію суду від відповідача-11 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-11 звернувся до суду з проханням відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
22.09.2020 року від Державної організації (установи, закладу) "Фонду гарантування вкладів фізичних осіб" через канцелярію суду надійшли пояснення по справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2020 року підготовче засідання у справі № 910/9851/20 відкладено на 15.10.2020 року.
06.10.2020 року від Національного банку України через канцелярію суду надійшли пояснення по справі, в яких третя особа підтримала позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на положення ч.ч. 5 та 6 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до яких пов'язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Крім того, Національний банк України вказує, що законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Доведення відсутності вини у спричиненні шкоди відповідно до вимог ст. 1166 ЦК України покладено на відповідача.
Пов'язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов'язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов'язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.
15.10.2020 року через канцелярію суду від відповідача-4 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-4 звернувся до суду з проханням відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, визнати причини пропуску строку для подачі відзиву та поновити строк на подання відзиву.
15.10.2020 року через канцелярію суду від відповідача-9 надійшло клопотання про визнання причин пропуску строку для подачі відзиву поважними та поновити строк на подання відзиву.
15.10.2020 року через канцелярію суду від Державної організації (установи, закладу) "Фонду гарантування вкладів фізичних осіб" через канцелярію суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.10.2020 року було задоволено клопотання відповідача-4 про витребування доказів, витребувано у Державної організації "Фонду гарантування вкладів фізичних осіб наступні докази: завірену копію рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12.01.2017 року № 89 "Про затвердження звіту уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про здійснення тимчасової адміністрації та виконання плану врегулювання ПАТ БАНК "ТРАСТ" разом із копією зазначеного звіту; завірену копію рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.03.2017 року № 1068 "Про затвердження результатів інвентаризації ПАТ БАНК "ТРАСТ" та погодження його скоригованого початкового балансу", продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 28.10.2020 року.
В підготовчому засіданні 28.10.2020 року було оголошено перерву на 18.11.2020 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2020 року задоволено клопотання про відповідача-4 про витребування доказів та відкладено підготовче засідання на 02.12.2020 року.
30.11.2020 року через канцелярію суду від Державної організації (установи, закладу) "Фонду гарантування вкладів фізичних осіб" надійшла відповідь на відзиви відповідача-9 та відповідача-11, відповідно до якої позивач звернувся до суду з проханням визнати поважною причину пропуску подання відповіді на відзиви, поновити строк на її подання, прийняти відповідь на відзиви та задовольнити позовну заяву в повному обсязі.
30.11.2020 року через канцелярію суду від Державної організації (установи, закладу) "Фонду гарантування вкладів фізичних осіб" надійшла заява, відповідно до якої позивач просить врахувати заяву про визнання поважними причин пропуску позовної давності та захист пропущеного права при вирішенні питання застосування позовної давності у справі; у разі застосування судом позовної давності, про які заявлено відповідачем, при вирішенні справи № 910/9851/20 визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та захистити порушене право позивача; задовольнити позовні вимоги повністю.
У підготовчому засіданні 02.12.2020 року від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 18.11.2020 року.
У підготовчому засіданні 02.12.2020 року оголошено перерву до 16.12.2020 року.
15.12.2020 року через канцелярію суду від відповідача - 4 надійшла заява про застосування строків позовної давності, відповідно до якої останній просить суд застосувати строки позовної давності до позовних вимог позивача та відмовити у задоволенні позову.
16.12.2020 року від відповідача - 4 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.
У підготовчому засіданні 16.12.2020 року оголошено перерву до 23.12.2020 року.
18.12.2020 року через канцелярію суду від відповідача-11 надійшло клопотання залишення без розгляду відповіді позивача на відзив ОСОБА_11 .
У підготовчому засіданні 23.12.2020 року від Державної організації (установи, закладу) "Фонду гарантування вкладів фізичних осіб" надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 ; 2. ОСОБА_2 ; 3. ОСОБА_3 ; 4. ОСОБА_4 ; 5. ОСОБА_5 ; 6. ОСОБА_6 ; 7. ОСОБА_7 ; 8. ОСОБА_8 ; 9. ОСОБА_9 ; 10. ОСОБА_10 ; 11. ОСОБА_11 ; 12. ОСОБА_12 394 923 890, 12 грн. заподіяної шкоди.
У підготовчому засіданні 23.12.2020 року оголошено перерву до 13.01.2021 року.
13.01.2021 року через канцелярію суду від відповідача - 9 надійшло клопотання залишення без розгляду відповіді позивача на відзив ОСОБА_9
13.01.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.01.2021 року.
27.01.2021 року через канцелярію суду від відповідача - 9 надійшла заява про застосування позовної давності у зв'язку з її спливом та відмовити у задоволенні позову.
У судовому засіданні 27.01.2021 року оголошено перерву до 28.01.2021 року.
Представник позивача та третьої особи наполягали на задоволенні позову, просили його задовольнити.
Представник відповідача - 4 проти позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні.
Представник відповідача - 5 проти позову заперечував, просив суд відмовити в його задоволенні.
Представник відповідача - 9 проти позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні.
Представник відповідача - 11 проти позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні.
Відповідач - 1, 2 та 3 (місце проживання яких у Російській Федерації) в судові засідання не з'являлися, не забезпечили явку своїх повноважних представників та не скористалися наданим правом на подачу відзиву, в той час як судом вживалися усі необхідні заходи щодо їх належного повідомлення про розгляд даної справи відповідно до умов Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності 1992 року та положень Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Позивач звернувся з даним позовом в порядку частини п'ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до якої Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов'язаної з банком особи , дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов'язаної з банком особи , яка в наслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Фонд або уповноважена особа Фонду також має право заявити вимоги до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з цим Законом прирівнюються до вкладів.
Крім того, в якості нормативного обґрунтування позову Фонд посилався на приписи частин першої та другої статті 1166 Цивільного кодексу України, частину першу статті 1190 Цивільного кодексу України, в якій законодавцем визначено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
Як на підставу визначення відповідачів заподіювачами шкоди, позивач посилався на приписи частини п'ятої та шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до яких пов'язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов'язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дії або бездіяльності пов'язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов'язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.
При цьому Фонд зазначив, що в силу закону та з урахуванням єдності судової практики, позиція Верховного Суду викладена у постановах від 23.01.2018 № 753/7281/15-ц, № 686/20040/2012 від 23.01.2018 та від 06.02.2018 по справі № 334/9899/14-ц, де законодавець закріпив презумпцію у деліктних зобов'язаннях вини заподіювача шкоди і доведення відсутності вини у спричиненні шкоди поклав на нього.
Відповідачі-4, 5 та 9 заперечували проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність обумовлених законом підстав для стягнення шкоди, зокрема і солідарно.
Крім того, відповідачі-4, 5 та 9 в судовому засіданні заявили про застосування наслідків спливу строку позовної давності, яка мотивована тим, що у Банк введена тимчасова адміністрація ще 06.12.2016 року, а тому саме з цього моменту Фонд мав можливість звернутися з даним позовом до суду.
Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання водії, з якою пов'язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 Цивільного кодексу України).
Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зроблено до винесення рішення судом. Якщо відповідачів у справі два чи кілька, суд вправі відмовити в задоволенні позову за наявності згаданої заяви лише одного з них, оскільки позовну давність законом визначено саме для позивача у справі як строк, у межах якого він може звернутися до суду.
За змістом частин першої статті 261 Цивільного Кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відшкодування шкоди є видом цивільно-правової відповідальності.
Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою; вини.
Відтак, слід довести, наявність шкоди та те, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка виникла у потерпілої особі - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Такий елемент, як наявність шкоди, полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.
Протиправна поведінка заподіювача шкоди полягає у порушенні правової норми, що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином.
Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою, зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
Вина є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчиненого нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Отже, вимагаючи відшкодування шкоди з відповідачів як пов'язаних осіб, позивачу належить довести факт завдання Банку шкоди завдачем такої шкоди, її розмір, надати докази невиконання відповідачами зобов'язання або вчинення ним протиправних дій чи бездіяльності, вину та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяною шкодою.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просить стягнути з відповідачів солідарну шкоду у порядку частини п'ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у сумі 394 923 890, 12 грн. (з урахуванням поданих уточнень).
Як підтверджується наявними матеріалами справи, на підставі рішення Національного банку України № 468-рш/БТ від 06.12.2016 року «Про віднесення Публічного акціонерного товариства БАНК «ТРАСТ» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 06.12.2016 року № 2699 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ БАНК «ТРАСТ» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
Під час здійснення процедури ліквідації Банку встановлено, що:
- розмір зобов'язань Банку відповідно до затверджених змін рішенням виконавчої дирекції Фонду від 31.03.2020 року № 686 до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ БАНК «ТРАСТ» загальна сума акцептованих вимог кредиторів становить 671 271 107, 97 грн.;
- оціночна (ринкова) вартість ліквідаційної маси Банку, затвердженої рішенням виконавчої дирекції Фонду від 11.05.2017 року № 1873 (з урахуванням змін від 07.05.2020 року, внесених рішенням виконавчої дирекції Фонду № 908), з урахуванням звітів суб'єкта оціночної діяльності ЗАТ «КОНСАЛТИНГЮРСЕРВІС», Сертифікат №376/15 від 07.05.2015 року; суб'єкта оціночної діяльності ПП «ТА-ЕКСПЕРТ-СЕРВІС», Сертифікат №16961/14 від 29.09.2014 року; суб'єкта оціночної діяльності ТОВ з іноземним капіталом «ВЕРІТЕКС», Сертифікат №18/17 від 13.01.2017 року; суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Верітас Проперті Менеджмент», Сертифікат №960/15 від 11.12.2015 року, складає 286 376 797, 71 грн.
Фонд вказує, що недостатність майна Банку для покриття вимог кредиторів Банку склала 384 894 310, 26 грн. (671 271 107, 97 грн. - 286 376 797, 71 грн. = 384 894 310, 26 грн.)
Під час здійснення процедури ліквідації Банку встановлено, що керівники Банку здійснювали ризикову діяльність, що протирічила інтересам ПАТ БАНК «ТРАСТ» та його кредиторам, тим самим Банку було завдано збитків на суму 394 923 890, 12 грн. (з урахуванням поданих уточнень).
Позивач посилається на те, що пов'язаними особами, які в силу приписів статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зобов'язані відшкодувати шкоду у сумі 394 923 890, 12 грн. (з урахуванням поданих уточнень), є такі фізичні особи:
- ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - власники Банку та члени Наглядової ради до середини 2015 року;
- ОСОБА_4 - власник Банку та член Наглядової ради з середини 2015 року;
- ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - члени Наглядової ради;
- ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (власник Банку) - члени Правління.
Згідно з розділом 7 Статуту ПАТ БАНК «ТРАСТ», затвердженого Загальними зборами акціонерів Банку (протоколом № 6 від 02.07.2012 року) (Статут в редакції 2012 року) до органів управління Банку відносяться: Загальні збори акціонерів, Наглядова рада, Правління. Органами контролю є: Ревізійна комісія Банку та Служба внутрішнього аудиту.
У 2015 році відбулися зміни власників Банку та Загальними зборами акціонерів Банку затверджено Статут ПАТ БАНК «ТРАСТ» в новій редакції (протокол № 10 від 14.07.2015 року) (Статут в редакції 2015 року), тож починаючи з цього часу до органів управління банку відносяться: Загальні збори акціонерів та Правління Банку. Органами контролю є: Наглядова рада та Внутрішній аудит Банку.
Відповідно до пункту 7.4.4. Статуту в редакції 2012 року передбачено, що Наглядова рада Банку є органом, що здійснює захист акціонерів банку, і в межах своєї компетенції, визначеної цим Статутом, ЗУ «Про банки і банківську діяльність» та ЗУ «Про акціонерні товариства», контролює та регулює діяльність Правління. В той же час, до виключної компетенції Наглядової ради належить: контроль за діяльністю Правління Банку, контроль за реалізацією основних напрямків діяльності Банку, затвердження стратегії (бізнес-плану) розвитку Банку, призначення Голови Правління Банку та членів Правління, визначення вірогідності визнання Банку неплатоспроможним внаслідок прийняття на себе зобов'язань або їх невиконання, в тому числі внаслідок виплати дивідендів або викупу акцій, та інше.
Згідно з пунктом 7.4. Статуту в редакції 2015 року Наглядова рада Банку є органом, що здійснює контроль за діяльністю Правління банку, захист прав вкладників, інших кредиторів та акціонерів Банку. До виключної компетенції Наглядової ради Банку належить: затвердження стратегії розвитку Банку відповідно до основних напрямів діяльності, визначених загальними зборами акціонерів Банку, визначення та затвердження стратегії та політики управління ризиками, процедури управління ними, а також переліку ризиків, їх граничних розмірів, визначення кредитної політики Банку, здійснення контролю за діяльністю Правління банку, контроль за усуненням недоліків, виявлених Національним банком України та іншими органами державної влади та управління, які в межах компетенції здійснюють нагляд за діяльністю банку, підрозділом внутрішнього аудиту та аудиторською фірмою, за результатами проведення зовнішнього аудиту, вирішення інших питань.
Відповідно до пункту 7.5. Статуту в редакції 2015 року Правління Банку є виконавчим органом Банку, який очолює Голова Правління Банку. Правління Банку здійснює управління поточною діяльністю Банку, формування фондів, необхідних для його статутної діяльності, та несе відповідальність за результатами фінансово-господарської діяльності Банку згідно з принципами та порядком, встановленими цим Статутом, рішеннями Загальних зборів акціонерів Банку і Наглядової ради Банку. До компетенції Правління Банку належить: реалізація стратегії та бізнес-плану розвитку Банку; реалізація стратегії та політики управління ризиками, затвердженої Наглядовою радою Банку, забезпечення впровадження процедур виявлення, оцінки, контролю та моніторингу ризиків; інформування Наглядової ради Банку про показники діяльності Банку, виявлення порушення законодавства, внутрішніх положень Банку та про будь-яке погіршення фінансового стану Банку або про загрозу такого погіршення, про рівень ризиків, що виникають у ході діяльності Банку; забезпечення виконання рішень Загальних зборів акціонерів та Наглядової ради Банку, вирішення інших питань.
Як передбачено пунктом 7.6. Статуту в редакції 2015 року (що відповідає пункту 7.7. Статуту в редакції 2012 року) керівниками Банку є Голова, його заступники та члени Наглядової ради Банку, Голова, його заступники та члени Правління Банку, головний бухгалтер, його заступники, керівники відокремлених структурних підрозділів Банку.
Пункт 7.9. Статуту в редакції 2015 року (що відповідає пункту 7.9. Статуту в редакції 2012 року) передбачає, що при виконанні своїх обов'язків відповідно до ЗУ «Про банківську діяльність», чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України, керівники Банку зобов'язані діяти на користь Банку і клієнтів та ставити інтереси Банку вище власних. Зокрема, керівники Банку зобов'язані: ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов'язків; приймати рішення в межах наданих повноважень та інші.
01 червня 2020 року Фонд звернувся до вказаних осіб з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної Банку та його кредиторам у розмірі 379 470 745, 28 грн.
Враховуючи, що вказані вимоги не були задоволені, Фонд звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до аналізу складових фінансової звітності за 2013-2015 роки та за 06.12.2016 рік, ПАТ БАНК «ТРАСТ» впродовж останніх 3-х років проводив ризикову кредитну політику. Фактично основним ресурсом для надання кредитів були кошти залучені у фізичних осіб. В структурі активів основною складовою були кредити, надані клієнтам Банку.
На дату введення тимчасової адміністрації 98,7% в структурі кредитного портфеля займали кредити надані фізичним особам.
Позивач у своїй позовній заяві зазначає, що за результатами вибіркової перевірки кредитних справ встановлено порушення вимог Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями № 23, зокрема:
- пункту 3.3 глави 3 розділу II в частині неправильного визначення класу боржника-фізичної особи на підставі результатів оцінки його фінансового стану (два випадки);
- пункту 3.5 глави 3 розділу II в частині не віднесення боржників-фізичних осіб до класу Г при відсутності документів, що підтверджують отримання боржником-фізичною особою постійних доходів (145 випадків);
- пункту 3.7 глави 3 розділу II в частині нездійснення оцінки стану обслуговування боргу боржником-фізичною особою на підставі кількості календарних днів прострочення боргу за станом на перше число місяця, наступного за звітним (десять випадків).
Враховуючи викладене вище, позивач посилався на те, що на дату інспектування сформованого Банком резерву під кредитні ризики недостатньо
для покриття можливих втрат за ними - непокритий кредитний ризик за кредитними операціями з фізичними особами (без урахування комісії, що обліковується на рахунках обліку дебіторської заборгованості) становить 122 757,0 тис. грн. (з них 18 275,8 тис. грн. за кредитами позичальників, що зареєстровані у зоні проведення АТО).
Фонд вказує, що систематичне порушення банківського законодавства знайшло своє відображення в негативних висновках інспекційних перевірок Національного Банку України, якими встановлено порушення інструкцій, методичних рекомендацій, що призвело до збиткової діяльності Банку та завдання шкоди вкладникам та іншим кредиторам банку.
Отже, позивач стверджує, що пов'язаними особами ПАТ БАНК «ТРАСТ» (членами Наглядової ради, Правління, власниками) не було забезпечено здійснення ПАТ БАНК «ТРАСТ» своєї діяльності у відповідності до нормативів Національного банку України, вимог законодавства, а здійснення активних операцій направлених кредитування фізичних осіб без належного забезпечення, призвели до втрати Банком ліквідності, неможливості виконання зобов'язань перед вкладниками, визнання банку неплатоспроможним та завдання шкоди Банку, вкладникам та іншим його кредиторам (понесення втрат).
Підставою для покладення відповідальності на відповідачів як пов'язаних осіб Банку позивач визначає положення частин п'ятої та шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Проте, на час виконання посадових/службових обов'язків відповідачів щодо вказаних правочинів і угод - у 2014 році вказана стаття мала іншу редакцію, а саме: власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку несуть відповідальність. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов'язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.
А отже, нова редакція статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не може бути застосована до даних правовідносин, а саме за період 2013 - 2015 років, оскільки не має зворотної дії.
Як стверджує позивач, недостатність майна ПАТ БАНК «ТРАСТ» для покриття вимог кредиторів банку становить 384 894 310, 26 грн. грн, в той же час позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів 394 923 890, 12 грн. (з урахуванням уточнених вимог).
Проте, суд зазначає, що термін «недостатність майна» був включений до редакції Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» лише 12 серпня 2015 року, тоді як дії (бездіяльність) відповідачів на які посилається позивач вчинялись в період з 2013 рік по 2015 рік.
Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, до даних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про банки і банківську діяльність» та Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, яка діяла до внесення змін згідно Закону України від 02.03.2015 році №218-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності пов'язаних із банком осіб», тобто на час здійснення відповідачами своїх повноважень, тобто за період здійснення відповідачами своїх повноважень за 2013 та 2015 роки.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) несуть відповідальність за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку.
Суд звертає увагу, що до правовідносин за період півроку 2016 року підлягає застосуванню в новій редакції Закон України «Про банки і банківську діяльність» та Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Але позивач не розмежував по періодам суму завданих збитків відповідачами, відповідно до вищезазначеного законодавства, яке діяло на період 2013-2015 роки та пів року 2016 року.
Разом з тим, не зважаючи на те, що Фонд стверджує, що пов'язаними особами ПАТ БАНК «ТРАСТ» (членами Наглядової ради, Правління, власниками) не було забезпечено здійснення ПАТ БАНК «ТРАСТ» своєї діяльності у відповідності до нормативів Національного банку України, вимог законодавства, а здійснення активних операцій направлених кредитування фізичних осіб без належного забезпечення, призвели до втрати Банком ліквідності, неможливості виконання зобов'язань перед вкладниками, визнання банку неплатоспроможним та завдання шкоди Банку, вкладникам та іншим його кредиторам (понесення втрат), суду не було надано доказів вчинення Фондом дій щодо звернення до правоохоронних органів з відповідними заявами про вчинення злочину.
При цьому, жодна пов'язана особа ПАТ БАНК «ТРАСТ» не була визнана винною та притягнута до кримінальної відповідальності за статтею 218-1 Кримінального кодексу України «Доведення банку до неплатоспроможності».
Відповідно до ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», на власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов'язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.
Таким чином, передбачена відповідно до ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідальність керівників банку у випадку віднесення його до категорії неплатоспроможних наступає лише за наявності їх вини.
Відповідно прес-релізу Національного банку України, щодо віднесення ПАТ Банк «ТРАСТ» до категорії неплатоспроможних, погіршення фінансового стану ПАТ Банк «ТРАСТ» мало системний характер та спричинено низкою чинників, зокрема, значний обсяг кредитів банку надавався на територіях, на яких здійснювалася АТО. Через відсутність обслуговування таких кредитів, фінансовий стан банку значно погіршився, капітал Банку набув від'ємного значення (на 01.12.2016 - «-» 135 млн. грн.), що у свою чергу спричинило порушення економічних нормативів.
Указом Президента України № 405/2014 від 13 квітня 2014 року введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», що мало наслідком введення Антитерористичної операції на сході України.
Антитерористична операція на сході України (АТО) - комплекс військових та спеціальних організаційно-правових заходів українських силових структур, спрямований на протидію діяльності незаконних російських та проросійських збройних формувань у війні на сході України. Операція тривала з 14 квітня 2014 року до 30 квітня 2018 року.
Указом президента України № 116/2018 від 30 квітня 2018 року введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року «Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях», що мало наслідком введення на вказаних територіях операції Об'єднаних сил (ООС).
Антитерористична операція на сході України мала наслідком припинення повернення кредитів, які було видано на Сході України, саме тому ні менеджмент Банку ні влада України не передбачали і не могли передбачити відповідну військову операцію на території України, її розвиток та тривалість.
Суд зауважує, що примусове стягнення кредитів у позичальників, які опинилися у зоні АТО стало неможливим, оскільки у цій зоні фактично не здійснюється правосуддя та не проводяться виконавчі дії, а також не можливе проведення моніторингу виданих кредиторів та заставного майна, оскільки це несе ризики для життя відповідних співробітників.
У той же час усі депозити, що були залучені в зоні АТО були повернуті Банком у строки, передбачені договорами про банківські вклади, що в свою чергу призвело до проблем з ліквідністю.
Викладене вище підтверджується Постановою Правління НБУ № 856/БТ від 25.12.2014 року «Про віднесення Публічного акціонерного товариства Банк «ТРАСТ» до категорії проблемних та особливого режиму контролю за діяльністю банку».
Так, підставами для віднесення Банку до проблемних серед іншого були:
- збільшення на 60,4 % обсягу прострочених кредитів з 14,7 млн. грн. станом на 01 липня 2014 року до 23,6 млн. грн. станом на 23 грудня 2014 року;
- збільшення обсягу на 45,7% прострочених нарахованих доходів з 11,8 млн. грн. станом на 01 липня 2014 року до 17,2 млн. грн. станом на 23 грудня 2014 року, що становить 513% від загального обсягу нарахованих доходів;
- - збільшення обсягу реструктуризованих кредитів станом на 01 липня 2014 року до 321,5 млн. грн. станом на 01 грудня 2014 року, що склало 57,3% кредитів, виданих клієнтам, що свідчить про погіршення якості кредитного портфеля та потенційну втрату частини доходів ПАТ Банк «ТРАСТ».
Суд зазначає, що не зважаючи на посилання позивача на економічну необґрунтованість, укладення правочинів Фонд не подав жодного доказу виявлення правочину нікчемним в порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або пред'явлення позову про визнання вказаних договорів недійсними за відповідними положеннями Цивільного кодексу України.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до відповідачів, застосовувалися будь-які заходи впливу за порушення вимог законодавства у сфері банківської діяльності, оскільки їх вина у настанні неплатоспроможності банку не встановлена і не доведена.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen.), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Таким чином, Фондом не доведено наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою, нанесеною Банку «ТРАСТ», того, що саме протиправна поведінка відповідачів є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила банкрутство Банку «ТРАСТ» і як наслідок збитки, а також вини, тобто умислу прямого чи непрямого, спрямованого на настання цих збитків.
Суд відмовляє в задоволенні заяви про застосування строків позовної давності, оскільки ним не встановлено порушення відповідачами прав позивача.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З системного аналізу вищевикладеного, беручи до уваги те, що позивачем документально не підтверджено наявність складу правопорушення, як і не доведено розміру шкоди, вини осіб, які визначені відповідачами та причинно-наслідкового зв'язку між їх діями і визначеною Фондом шкоди, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача .
Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В задоволенні позову Державної організації (установи, закладу) «Фонду гарантування вкладів фізичних осіб» до відповідачів 1. ОСОБА_1 ; 2. ОСОБА_2 ; 3. ОСОБА_3 ; 4. ОСОБА_4 ; 5. ОСОБА_5 ; 6. ОСОБА_6 ; 7. ОСОБА_7 ; 8. ОСОБА_8 ; 9. ОСОБА_9 ; 10. ОСОБА_10 ; 11. ОСОБА_11 ; 12. ОСОБА_12 про відшкодування шкоди - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 18.02.2021 р.
Суддя М.В. Данилова