Постанова від 15.02.2021 по справі 910/8749/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2021 р. Справа№ 910/8749/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Євсікова О.О.

Корсака В.А.

при секретарі Островерхій В.Л.

за участю представників сторін зазначених в протоколі судового засідання від 15.02.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Львівської обласної ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 (повне рішення складено 11.11.2020)

у справі №910/8749/20 (суддя Гумега О.В.)

за позовом Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради

до Львівської обласної ради

про скасування свідоцтв про право власності та державної реєстрації права власності

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Львівської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради (далі - позивач) до Львівської обласної ради (далі - відповідач) про визнання недійсними видані Львівською обласною радою свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САС № 778820 від 08.12.2009, тип об'єкта - Медичне об'єднання «Фтизіопульмонологія», м. Львів, вул. Замарстинівська, 274 (опис об'єкта - лікувальний корпус Б-3 (818,9 кв.м), адмінкорпус Н-1 (90,4 кв.м); водокачка Л-1 (19,0 кв.м); пральня-котельня Г-2 (294,6 кв.м); хлораторна Ж-1 (13,3 кв.м); аптека З-1, З1-1 (65,8 кв.м); водокачка 0-1 (15,6 кв.м); гараж В-1 (123,3 кв.м); овочесховище М-1 (70,6 кв.м); погріб Д-1 (16,0 кв.м); дезкамера, столярна майстерня Є-1,Є1-1 (73,9 кв.м); майстерня К-1 (75,7 кв.м); ворота І, тротуар II; хідники з бетонних плит III; огорожа №1); про право власності на нерухоме майно серії САС № 850301 від 12.11.2010 на будівлю харчоблоку В-1 по вул. Замарстинівська, 274 у м. Львові (530,7 кв.м); про право власності на нерухоме майно серії САС № 503165 від 04.02.2009 на І фтизіатричне відділення по вул. Личаківська, 233 у м. Львові (351,3 кв.м); про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 484147 від 17.10.2011 на гараж з коморою по вул. Личаківська, 233 у м. Львові (44,6 кв.м); про право власності на нерухоме майно серії САЕ №484146 від 17.10.2011 на гараж по вул. Личаківська, 233 у м. Львові (24,2 кв.м); скасування державної реєстрації права власності за Львівською обласною радою на будівлі по вул. Замарстинівській, 274 у м. Львові, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1429513546101 та запис про право власності №23777124; на будівлю харчоблоку по вул. Замарстинівській, 274 у м. Львові, реєстраційний номер майна 32049502; на І фтизіатричне відділення по вул. Личаківська, 233 у м. Львові, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1117422646101 та запис про право власності № 18023417; на гараж з коморою по вул. Личаківська, 233 у м. Львові, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1117476046101 та запис про право власності № 18024366; на гараж В-1 по вул. Личаківська, 233, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1111937246101 та запис про право власності №17925978.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилається на те, що на підставі рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 №477 «Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області», з подальшими змінами та доповненнями, внесеними рішеннями Львівської обласної ради №767 від 02.12.2008 та №937 від 30.06.2009, видано спірні свідоцтва про право власності на нерухоме майно та зареєстровано право спільної власності територіальних громад Львівської області за Львівською обласною радою. В подальшому п. 6 рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 №477 «Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області» визнано недійсним в судовому порядку (справа №910/3581/17), а тому прокурор просить суд визнати недійсними свідоцтва про право власності, видані на спірні об'єкти нерухомого майна на підставі вказаного судового рішення та скасувати державну реєстрацію права власності за Львівської обласною радою на спірні об'єкти нерухомого майна та відповідні записи про право власності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 у справі №910/8749/20 позов задоволено частково. Визнано недійсним видане Львівською обласною радою свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САС № 778820 від 08.12.2009, тип об'єкта - Медичне об'єднання «Фтизіопульмонологія», м. Львів, вул. Замарстинівська, 274 (опис об'єкта - лікувальний корпус Б-3 (818,9 кв.м), адмінкорпус Н-1 (90,4 кв.м); водокачка Л-1 (19,0 кв.м); пральня-котельня Г-2 (294,6 кв.м); хлораторна Ж-1 (13,3 кв.м); аптека 3-1, 31-1 (65,8 кв.м); водокачка 0-1 (15,6 кв.м); гараж В-1 (123,3 кв.м); овочесховище М-1 (70,6 кв.м); погріб Д-1 (16,0 кв.м); дезкамера, столярна майстерня Є-1,Є1-1 (73,9 кв.м); майстерня К-1 (75,7 кв.м); дорога І, тротуар II; хідники з бетонних плит III; огорожа №1). Визнано недійсним видане Львівською обласною радою свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САС № 850301 від 12.11.2010 на будівлю харчоблоку В-1 по вул. Замарстинівська, 274 у м. Львові (530,7 кв.м). Визнано недійсним видане Львівською обласною радою свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САС № 503165 від 04.02.2009 на І фтизіатричне відділення по вул. Личаківська, 233 у м. Львові (351,5 кв.м). Визнано недійсним видане Львівською обласною радою свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 484147 від 17.10.2011 на гараж з коморою по вул. Личаківська, 233 у м. Львові (44,6 кв.м). Визнано недійсним видане Львівською обласною радою свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САЕ №484146 від 17.10.2011 на гараж по вул. Личаківська, 233 у м. Львові (24,2 кв.м). Скасовано державну реєстрацію права власності за Львівською обласною радою на будівлі по вул. Замарстинівській, 274 у м. Львові, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1429513546101. Скасовано державну реєстрацію права власності за Львівською обласною радою на будівлю харчоблоку по вул. Замарстинівській, 274 у м. Львові, реєстраційний номер майна 32049502. Скасовано державну реєстрацію права власності за Львівською обласною радою на І фтизіатричне відділення по вул. Личаківська, 233 у м. Львові, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1117422646101. Скасовано державну реєстрацію права власності за Львівською обласною радою на гараж з коморою по вул. Личаківська, 233 у м. Львові, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1117476046101. Скасовано державну реєстрацію права власності за Львівською обласною радою на гараж В-1 по вул. Личаківська, 233, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1111937246101. Стягнуто з Львівської обласної ради на користь Львівської обласної прокуратури 21 020,00 грн судового збору. В іншій частині позову суд відмовив.

Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що право власності на спірне нерухоме майно належить позивачу, що вбачається з обставин, встановлених судовими рішеннями у справі № 910/3581/17, за наслідками розгляду якої визнано недійсним рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 «Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області» в частині п. 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі обласної ради. Попри наявність вказаного судового рішення, позивачем не вживались достатні заходи на поновлення прав територіальної громади щодо повернення зазначеного об'єкта нерухомого майна у комунальну власність територіальної громади м. Львова. Отже, бездіяльність Львівської міської ради, яка полягає у незвернені до суду з позовом про визнання недійсними спірних свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності за Львівською обласною радою на спірне нерухоме майно та записів про право власності, свідчить про нездійснення цим органом захисту інтересів територіальної громади (великого числа громадян) у сфері захисту права комунальної власності, які у даному випадку збігаються з інтересами держави, що має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень та підтверджує наявність «виключного випадку» для звернення прокурора з позовом до суду.

При цьому, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про скасування записів про право власності не є ефективним способом захисту, оскільки скасування записів про право власності не поновить порушеного права позивача в силу внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, змін до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прокурором позов подано в межах трирічного строку позовної давності, через те, що перебіг позовної давності на звернення з даним позовом до суду почався з 23.09.2019 (дати набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 у справі № 910/3581/17, яким визнано недійсним рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 від 26.02.2008 № 477 «Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області»), коли у Львівської міської ради виникло право на даний позов щодо захисту свого порушеного права - права власності на нерухоме майно територіальної громади м. Львів, шляхом визнання недійсними свідоцтв про право власності та скасування державної реєстрації права власності.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Львівська обласна рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 у справі №910/8749/20 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Заступника прокурора Львівської області в інтересах Львівської міської ради до Львівської обласної ради про визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності відмовити повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що звертаючись до суду із позовом, прокурор не надав жодних доказів на підтвердження наявності «виключного випадку» для звернення прокурора да суду. Львівська обласна рада зазначає, що позивач як орган місцевого самоврядування, що уповноважений здійснювати від імені та в інтересах територіальної громади права суб'єкта комунальної власності належним чином здійснював захист прав територіальної громади, про що свідчить, зокрема справа №910/3581/17 за позовом Львівської міської ради до Львівської обласної ради про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 «Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області». Внесення змін до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та неефективність вжитих заходів не свідчать про бездіяльність Львівської міської ради. На думку апелянта, не подання позивачем позову протягом певного строку, що зумовлено введеними урядом карантинними обмеженнями з метою запобігання поширенню корона вірусної хворобі - Covid 19, не може вважатися бездіяльністю органу місцевого самоврядування.

При цьому, Львівська обласна рада посилається також на пропуск строку позовної давності, оскільки перебіг строку позовної давності починається від дня, коли позивач довідався про порушення або міг довідатися про порушення його прав, а не від дня, коли таке порушення підтверджене судовим рішенням.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 апеляційну скаргу Львівської обласної ради у справі №910/8749/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Євсіков О.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 у справі №910/8749/20. Справу №910/8749/20 призначено до розгляду на 02.02.2021. Учасникам справи надано право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 10.01.2021.

04.01.2021 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Львівської обласної прокуратури надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу Львівської обласної ради. Прокурор просить апеляційний господарський суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 у справі №910/8749/20 - без змін, посилаючись на те, що даний спір зачіпає економічні інтереси держави в сфері комунальної власності та спрямований на запобігання незаконного вибуття майна комунальної власності з власності територіальної громади м. Львова. Враховуючи те, що Львівська міська рада з 23.09.2019 - дата набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва про скасування рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 №477 «Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області», не вчиняла жодних дій спрямованих на ефективний захист права власності майна територіальної громади шляхом подання позовів про визнання недійсними свідоцтв, інших договорів, витребування майна та скасування держаної реєстрації, що свідчить про неналежне виконання позивачем своїх повноважень протягом розумного строку. Стосовно доводів апелянта про пропуск строку позовної давності, то підставою для визнання недійсними свідоцтв про право власності та скасування державної реєстрації є саме визнання недійсним рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 №477, про що ухвалено судове рішення у справі №910/3581/17, яке набрало законної сили 23.09.2019, а тому перебіг позовної давності збігається з моментом виникнення у Львівської міської ради права на позов.

16.01.2021 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла письмова відповідь Львівської обласної ради на відзив прокурора на апеляційну скаргу по справі №910/8749/20. Львівська обласна рада зазначає, що відсутні докази бездіяльності Львівської міської ради, оскільки з 2017 року тривав розгляд справи №910/3581/17, що свідчить про активну поведінку останнього. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Також відповідач посилається на пропуск прокурором строку позовної давності, оскільки право на позов у позивача виникло ще у 2008 році, а з 2010 року у позивача виникло право на оскарження свідоцтв про право власності та державної реєстрації права власності. Про обізнаність позивача з 05.07.2015 також свідчить лист №1104-вих-525 міського голови м. Львова до голови Львівської обласної ради, в якому зазначено, що за інформацією відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції свідоцтва про право власності на об'єкти, які є предметом даного спору, видані на підставі рішень обласної ради №477 від 26.02.2008, №833 від 10.03.2009 та №937 від 30.06.2009. Додатково датою відліку строків позовної давності можна вважати 01.03.2017 - дата звернення Львівською міською радою до Господарського суду міста Києва із позовом до Львівської обласної ради про скасування рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 №477 «Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області».

02.02.2020 на офіційну електронну пошту Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення від Львівської міської ради, скріплені кваліфікованим та удосконаленим електронним підписом, в яких позивач просить поновити строк для надання письмових пояснень через зміну представника.

Згідно ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Львівська міська рада на підтвердження зміни представника надала копію довіреності від 10.12.2018 №2901/вих-843, наказ від 30.06.2017 №78-к «Про переведення ОСОБА_1 ». Проте позивачем не надано доказів призначення нового представника Львівської міської ради саме на участь у даній справі на стадії апеляційного провадження, на підтвердження поважності причин пропуску подання письмових пояснень.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції не задовольняє клопотання позивача, яке міститься у письмових поясненнях щодо поновлення пропущеного строку, встановленого судом для подання письмових пояснень, а тому вказані письмові пояснення підлягають залишенню без розгляду на підставі ч.2 ст.118, ч. 2 ст. 207 ГПК України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 розгляд апеляційної скарги Львівської обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 у справі №910/8749/20 відкладено на 15.02.2021 о 09:40. Клопотання Львівської міської ради про забезпечення участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду задоволено. Доручено Господарському суду Львівської області забезпечити проведення судового засідання у справі №910/8749/20 в режимі відеоконференції в приміщенні вказаного суду 15.02.2021 о 09год. 40хв.

11.02.2021 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли додаткові письмові пояснення Львівської обласної ради. Враховуючи те, що вказані додаткові пояснення подані з порушенням строку, встановленого апеляційним судом ухвалою від 14.12.2020, для їх подання, письмові пояснення підлягають залишенню без розгляду на підставі ч.2 ст.118, ч. 2 ст. 207 ГПК України.

Представник позивача у судовому засіданні 15.02.2021 заперечив проти доводів, наведених в апеляційній скарзі та просив відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 у справі №910/8749/20 залишити без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні 15.02.2021 підтримав доводи, наведені в його апеляційній скарзі та просив її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 у справі №910/8749/20 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник прокуратури у судовому засіданні 15.02.2021 заперечив проти доводів, наведених в апеляційній скарзі та просив відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 у справі №910/8749/20 залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, відповіді на відзив, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 16.07.1992 №368 утворено Львівське міське медичне об'єднання «Фтизіопульмонологія». (т.1, а.с. 53).

26.02.2008 Львівська обласна рада прийняла рішення № 477 «Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області», яким відповідно до п. 20 ч.1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», на підставі уточнених даних інвентаризації нерухомого майна, враховуючи висновок постійної комісії з питань комунального майна та приватизації, Львівська обласна рада згідно п. 6 вирішила оформити за собою право спільної власності територіальних громад Львівської області на об'єкти нерухомого майна, які задовольняють потреби територіальних громад Львівської області, зокрема, на Медичне об'єднання «Фтизіопульмонологія»: м. Львів, вул. Замарстинівська, 274: Лікувальний корпус 785,2 кв.м, Адмінкорпус 88,5 кв.м, Водокачка 19,0 кв.м, Пральня 246,2 кв.м, Санпропускник 49,6 кв.м, Хлораторна 12,3 кв.м, Склад, морг 23,8 кв.м Аптека 29,8 кв.м, Лікувальний корпус 343,8 кв.м, Водокачка 15,7 кв.м, Аптека 50,4 кв.м, Харчоблок 534,2 кв.м, Гараж 120,5 кв.м, Навіс 11,0 кв.м, Фільтр 28,4 кв.м, ГРП 0,8 кв.м, Матеріальний склад 32,5 кв.м, Овочесховище 72,0 кв.м, Погріб 10,8 кв.м, Конюшня 17,0 кв.м. (т.1, а.с. 39-41).

08.07.2008 Львівська обласна рада прийняла рішення № 669 «Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров'я», яким вирішено надати згоду на прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області восьми лікувальних закладів, серед яких Львівське комунальне міське медичне об'єднання «Фтизіопульмонологія» - вул. Лемківська, 24, м. Львів. (т.1, а.с. 43).

Згідно ухвали Львівської міської ради від 10.07.2008 «Про передачу закладів охорони здоров'я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу» міська рада ухвалила прийняти пропозицію Львівської обласної ради та погодити передачу у спільну власність Львівської обласної ради, зокрема Львівського міського медичного об'єднання «Фтизіопульмонологія», про що 19.08.2008 складено акт приймання передачі закладів охорони здоров'я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу між Управлінням охорони здоров'я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради та Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради. (т.1, а.с. 51, 52).

02.12.2008 Львівська обласна рада прийняла рішення № 767 «Про внесення змін та доповнень до рішень Львівської обласної ради», пунктом 4 якого вирішено внести до пункту 6 рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 №477 «Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області» зміни, доповнивши його, зокрема, підпунктом 30 такого змісту: « 30. КЗ ЛОР «Медичне об'єднання «Фтизіопульмонологія»: м. Львів, вул. Личаківська, 233: І фтизіатричне відділення 351,7 кв.м; м. Львів, вул. Устияновича, 14: Пульмонологічне та фтизіопедіатричне відділення 433,0 кв.м. (а.с. 42).

Рішенням Львівської обласної ради від 30.06.2009 № 937 «Про внесення змін та доповнень до рішень обласної ради» вирішено внести зміни до рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 «Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області», зокрема: підпункт 3 пункту 6 доповнити в частині «Назва будівлі» та «Площа» рядками такого змісту: - «Дезкамера зі столярною майстернею», « 73,9»; - «Замощення №1, №2, №3», «В цілому»; - «Очисні споруди», «В цілому»; - «Огорожа», «В цілому»; підпункт 30 пункту 6 доповнити в частині «Адреса», «Назва будівлі» та «Площа» рядками такого змісту: - «м. Львів, вул. Личаківська,233», «Гараж з коморою», « 44,6»; - «м. Львів, вул. Личаківська,233», «Гараж», « 24,2»; «м. Львів, вул. Лемківська, 24», «Відділення фтизіопульмонології», « 417,4»; «м. Львів, вул. Лемківська, 24», «Гараж», « 30,2». (т.1, а.с. 44-45).

Судом встановлено, що на підставі рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 (з подальшими змінами та доповненнями, внесеними рішенням Львівської обласної ради від 02.12.2008 № 767 та від 30.06.2009 № 937) Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» за Львівською обласною радою зареєстровано право власності на нерухоме майно об'єкти охорони здоров'я за адресами у місті Львові по вул. Замарстинівській, 274, вул. Личаківській, 233.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Львівської обласної ради №401 від 21.03.2017 «Про реорганізацію фтизіатричної служби у Львівській області» вирішено приватизувати способом аукціону, зокрема, будівлю під літ. А-2, площею 351,5 кв.м, гараж (Б-1), площею 44,6 кв.м та гараж В-1, площею 24,2 кв.м по вул. Личаківської, 233, м. Львів. (т.1, а.с. 46-47).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 у справі № 910/3581/17 за позовом Львівської міської ради до Львівської обласної ради, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та на стороні відповідача - Управління майном спільної власності Львівської обласної ради про визнання незаконним та скасування рішення позов задоволено повністю. Визнано недійсним рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 «Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області» в частині п. 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі обласної ради.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2019 та постановою Верховного Суду від 14.01.2020 залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 у справі № 910/3581/17.

Судом апеляційної інстанції у справі № 910/3581/17 встановлено, що Львівська міська рада не приймала рішення про надання згоди на вилучення у територіальної громади м. Львова та передачу у спільну власність територіальних громад Львівської області спірних об'єктів нерухомого майна саме до прийняття Львівською обласною радою рішення від 26.02.2008 № 477, як це передбачено приписами частини восьмою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Оскільки, приймаючи рішення від 26.02.2008 №477, Львівська обласна рада розпорядилася майном шляхом прийняття його у спільну власність без встановлених законом підстав, суди дійшли висновку, що рішення від 26.02.2008 №477 не відповідає законодавству, яке регулює відповідні правовідносини щодо підстав і порядку набуття права власності та прийнято поза межами компетенції, визначеної законодавством, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 14.01.2020 у справі №910/3581/17.

Суди встановили, що заклади охорони здоров'я, які розміщувалися у приміщеннях, щодо яких виник спір, станом на момент прийняття рішення від 26.02.2008 №477 належали територіальній громаді міста Львова на праві комунальної власності, що підтверджується реєстраційними посвідченнями на домоволодіння, що належить державним і громадським установам, підприємствам і організаціям, рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 16.07.1992 №368 «Про створення Львівського міського медичного об'єднання «Фтизіопульмонологія».

Також встановлено, що медичне об'єднання «Фтизіопульмонологія» неодноразово змінювало найменування у зв'язку з прийняттям його у спільну власність територіальних громад Львівської області Львівською обласною радою, якою вчиняються дії, спрямовані на часткову реорганізацію та припинення діяльності цього закладу.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Суб'єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. При цьому, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі №522/7758/14-ц.

Судовими рішеннями у справі № 910/3581/17 встановлено факт перебування спірного майна у комунальній власності територіальної громади міста Львова, відсутність волі власника на його відчуження на час прийняття рішення Львівської обласної ради №477 від 26.02.2008 «Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області» та прийняття такого рішення з порушенням законодавства, яке регулює правовідносини щодо підстав і порядку набуття права власності, та поза межами компетенції, визначеної законодавством, отже, вказані обставини не підлягають доказуванню в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 41 Конституції України ніхто не може суди протиправно позбавлений права власності.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції, яка відповідно до приписів ч. 4 ст. 11 ГПК України підлягає застосуванню при розгляді справ, зазначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ч. 1, 2 ст. 118 ЦК України суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Книга 3 ЦК України регламентує право власності та інші речові права.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦК України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Згідно ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ч.ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України).

Згідно із ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Статтею 142 Конституції України визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності (ст. 143 Конституції).

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», правом комунальної власності є право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 6 вказаного Закону первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено: територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно; підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом; органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду; доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку; право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

На підставі рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 (з подальшими змінами та доповненнями, внесеними рішенням Львівської обласної ради від 02.12.2008 № 767 та від 30.06.2009 № 937) Львівською обласною радою видано свідоцтва про право власності на нерухоме майно: серії САС №778820 від 08.12.2009, тип об'єкта: Медичне об'єднання «Фтизіопульмонологія», адреса об'єкта: м. Львів, вул. Замарстинівська, буд. 274, опис об'єкта: лікувальний корпус Б-3 (818,9 кв.м), адмінкорпус Н-1 (90,4 кв.м); водокачка Л-1 (19,0 кв.м); пральня-котельня Г-2 (294,6 кв.м); хлораторна Ж-1 (13,3 кв.м); аптека 3-1, 31-1 (65,8 кв.м); водокачка 0-1 (15,6 кв.м); гараж Е-1 (123,3 кв.м); овочесховище М-1 (70,6 кв.м); погріб Д-1 (16,0 кв.м); дезкамера, столярна майстерня Є-1 ,Є 1-1 (73,9 кв.м); майстерня К-1 (75,7 кв.м); дорога І, тротуар II; хідники з бетонних плит III; огорожа №1; серії САС №850301 від 12.11.2010, тип об'єкта: будівля харчоблоку, адреса об'єкта: м. Львів, вул. Замарстинівська, буд. 274, опис об'єкта: будівля харчоблоку, В-1, 530.7 кв.м; серії САС №503165 від 04.02.2009, тип об'єкта: І-ше фтизіатричне відділення, адреса об'єкта: м. Львів, вул. Личаківська, буд. 233, опис об'єкта: І-ше фтизіатричне відділення, А-2, 351,5 кв.м; серії САЕ №484147 від 17.10.2011, тип об'єкта: гараж з коморою, адреса об'єкта: м. Львів, вул. Личаківська, буд. 233, опис об'єкта: гараж В-1, 44,6 кв.м; серії САЕ №484146 від 17.10.2011, тип об'єкта: гараж, адреса об'єкта: м. Львів, вул. Личаківська, буд. 233, опис об'єкта: гараж, В-1, 24,2 кв.м. (т.1, а.с. 54, 56, 58, 60, 62,

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов'язки, тобто не є правочином. Однак, свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. Чинність документа, в даному випадку свідоцтва є показником, який характеризує його юридичну силу, тобто якщо правова підстава (правочин), у зв'язку з якою був виданий документ, визнана недійсною, то такий правочин не породжує в його сторін прав, а відтак свідоцтво, як посвідчувальний документ, втрачає свою юридичну силу, і не може підтверджувати право, яке вже відсутнє. Підставою видачі свідоцтва про право власності є рішення ради, тобто видача свідоцтва є дією з оформлення права власності на підставі рішення. Таким чином, оскільки рішення визнано в судовому порядку недійсним, то свідоцтво про право власності на майно, підлягає визнанню недійсним.

Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 927/849/17, від 17.04.2019 у справі № 916/641/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/1, від 15.10.2019 №916/780/18.

Враховуючи те, що рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 «Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області» в частині п. 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі обласної ради визнано недійсним у судовому порядку, то відповідно і свідоцтва про право власності, видані на підставі вказаного рішення ради, підлягають визнанню недійсними.

Крім того, на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно серії САС №778820 від 08.12.2009, серії САС №850301 від 12.11.2010, серії САС №503165 від 04.02.2009, серії САЕ №484147 від 17.10.2011, серії САЕ №484146 від 17.10.2011 були внесені записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме: на будівлі по вул. Замарстинівській, 274 у м. Львові, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1429513546101 та запис про право власності №23777124; на будівлю харчоблоку по вул. Замарстинівській, 274 у м. Львові, реєстраційний номер майна 32049502; на І фтизіатричне відділення по вул. Личаківська, 233 у м. Львові, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1117422646101 та запис про право власності № 18023417; на гараж з коморою по вул. Личаківська, 233 у м. Львові, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1117476046101 та запис про право власності № 18024366; на гараж В-1 по вул. Личаківська, 233, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1111937246101 та запис про право власності №17925978.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Згідно ст. 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ч. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16.01.2020) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

16.01.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», яким ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, у відповідності до нової редакції п.п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, задоволення позовної вимоги про скасування записів державного реєстратора не призведе до ефективного захисту прав, оскільки воно не передбачене вказаною правовою нормою.

Побідні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №352/1021/19, від 03.09.2020 у справі №914/1201/19.

Крім того, Верховний Суд у своїй постанові від 28.10.2020 у справі №910/10963/19 зазначив наступне. З 16.01.2020, тобто на час ухвалення оскаржуваних рішень у даній справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому доводи скаржників про необхідність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права касаційним судом відхиляються.

Водночас колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі №914/1201/19, від 23.06.2020 у справах №906/516/19, №905/633/19, №922/2589/19, від 30.06.2020 у справі №922/3130/19, від 14.07.2020 у справі №910/8387/19, від 20.08.2020 у справі №916/2464/19.

Таким чином, право Львівської міської ради, як власника спірних об'єктів нерухомого майна, на якого за Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» покладено обов'язок представляти територіальну громаду м. Львова та від її імені здійснювати функції та повноваження органу місцевого самоврядування, є порушеним виданими Львівською обласною радою свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САС № 778820 від 08.12.2009, тип об'єкта - Медичне об'єднання «Фтизіопульмонологія», м. Львів, вул. Замарстинівська, 274 (опис об'єкта - лікувальний корпус Б-3 (818,9 кв.м), адмінкорпус Н-1 (90,4 кв.м); водокачка Л-1 (19,0 кв.м); пральня-котельня Г-2 (294,6 кв.м); хлораторна Ж-1 (13,3 кв.м); аптека 3-1, 31-1 (65,8 кв.м); водокачка 0-1 (15,6 кв.м); гараж В-1 (123,3 кв.м); овочесховище М-1 (70,6 кв.м); погріб Д-1 (16,0 кв.м); дезкамера, столярна майстерня Є-1,Є1-1 (73,9 кв.м); майстерня К-1 (75,7 кв.м); дорога І, тротуар II; хідники з бетонних плит III; огорожа №1); свідоцтвами про право власності на нерухоме майно серії САС № 850301 від 12.11.2010 на будівлю харчоблоку В-1 по вул. Замарстинівська, 274 у м. Львові (530,7 кв.м); серії САС № 503165 від 04.02.2009 на І фтизіатричне відділення по вул. Личаківська, 233 у м. Львові (351,5 кв.м); серії САЕ № 484147 від 17.10.2011 на гараж з коморою по вул. Личаківська, 233 у м. Львові (44,6 кв.м); серії САЕ №484146 від 17.10.2011 на гараж по вул. Личаківська, 233 у м. Львові (24,2 кв.м), а також державною реєстрацією права власності за Львівською обласною радою на будівлі по вул. Замарстинівській, 274 у м. Львові, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1429513546101; на будівлю харчоблоку по вул. Замарстинівській, 274 у м. Львові, реєстраційний номер майна 32049502; на І фтизіатричне відділення по вул. Личаківська, 233 у м. Львові, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1117422646101; на гараж з коморою по вул. Личаківська, 233 у м. Львові, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1117476046101; на гараж В-1 по вул. Личаківська, 233, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1111937246101, з огляду на визнання недійним рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 у справі №910/3581/17 рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 №477 «Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області» в частині п. 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі обласної ради.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17-ц, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16-ц, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17-ц.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.11.2020 у справі № 910/7648/19.

Судом першої інстанції при задоволенні позовних вимог заступника прокурора Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради враховано, що після ухвалення рішення у справі №910/3581/17, яке набрало законної сили 23.09.2019, яким визнано недійсним рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 «Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області» в частині п. 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі обласної ради, Львівською міською радою не вчинялись дії щодо поновлення порушеного права, шляхом заявлення позову про визнання недійсними свідоцтв про право власності та скасування державної реєстрації права власності, тоді як визнання недійсним рішення облради від 26.02.2008 №477 не може поновити порушеного права позивача.

Відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Частиною 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла наступних висновків щодо застосування норм права. Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави». «Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Верховний Суд у своїй постанові від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18 дійшов наступних правових висновків. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. (постанова Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18).

ЄСПЛ звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у у справі «Менчинська проти Росії»).

Як встановлено судом, Прокуратура Львівської області звернулася до Львівської міської ради із листом від 06.02.2020 №05/1-42вих-20 щодо додержання законодавства про державну та комунальну власність, в тому числі під час реорганізації закладів охорони здоров'я комунальної власності. Прокуратурою встановлено наявність судового рішення у справі №910/3581/17, яким визнано недійсним рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 №477 «Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області» в частині п.6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі обласної ради, зокрема на приміщення закладів охорони здоров'я у м. Львові (вул. Лемківська, 243, вул. Устияновича, 14, вул. Личаківська, 233, вул. Замарстинівська, 81, 83 та 274). За наслідками вивчення відомостей, розміщених у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно встановлено, що будівля А-2 (пл. 417 кв.м) гараж Б-1 (пл. 30,2 кв.м) по вул. Лемківській, 24 та будівля А-2 (432,3 кв.м) по вул. Устияновича, 14 у м. Львові перебувають у приватній власності. (т.1, а.с. 48-49).

Отже, наявні підстави вважати, що спірне майно може бути відчужене у приватну власність.

Вибуття з комунальної власності спірного майна порушує право територіальної громади м. Львова на володіння, ефективне користування і розпорядження на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить міській ради, впливає на економічні інтереси органу місцевого самоврядування з огляду на втрати місцевого бюджету у разі відчуження або розпорядження об'єктами комунальної власності.

Листом від 21.02.2020 №2602-вих-13355 Управління охорони здоров'я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на запит прокуратури направив наявні копії документів. (т.1, а.с. 30).

Попри наявність підстав для звернення позивача до суду із даним позовом про скасування свідоцтв про право власності та державної реєстрації права власності, оскільки саме такий спосіб захисту може призвести до поновлення порушеного права, позивач вказаних дій у розумний строк не вчинив, що свідчить про бездіяльність Львівської міської ради та наявність підстав для представництва інтересів держави прокуратурою у суді.

Листом від 15.06.2020 №05/1-287вих-20 Прокуратура Львівської області повідомила Львівську міську раду про підготування позову до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Львівської обласної ради про визнання недійними свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна по вул. Замарстинівська, 274 та вул. Личаківська, 233 у м. Львові, скасування державної реєстрації права власності. (т.1, а.с. 74).

Разом з цим, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Побідний за змістом висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц).

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Позовна давність шляхом пред'явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред'явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов'язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред'явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб'єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 523/10225/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.11.2019 у справі №914/3224/19 зазначила, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Апеляційним господарським судом з'ясовано з наявної у даній справі копії позовної заяви Львівської міської ради від 01.03.2017 №2901-вих-236, поданої до суду у справі №910/3581/17, Львівська міська рада про рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 №477 «Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області» дізналась із довідок виготовлених ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 19.12.2016 №Юр2/1488, 2/1489, 2/1490, 2/1491, 2/1494, 2/1495 (т.1, а.с. 167-170).

Водночас у рішенні Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 у справі №910/3581/17, у якій брали участь ті самі (сторони) особи, що й у даній справі, встановлено обставини, які мають преюдиційне значення для даного спору, у тому числі і про обізнаність Львівської міської ради про реєстрацію права власності за Львівською обласною радою на спірні об'єкти нерухомого майна з січня 2017 року з листа Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 16.01.2017 №4-2302-36.

За таких обставин, апеляційний господарський суд у даній справі дійшов висновку про те, що з 16.01.2017 в силу приписів ч. 1 ст. 261 ЦК України почався перебіг позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права Львівської міської ради з вимогами заявленими у даній справі. Отже, 16.01.2020 сплив строк позовної давності, в межах якого Львівська міська рада могла звернутися до суду з вимогами заявленими у даній справі для захисту свого цивільного права (ст. 256 ЦК України).

Згідно листа Львівської міської ради від 05.07.2015 №1104-вих-525, адресованого Львівській обласній раді вбачається, що з метою вивчення питання функціонування приміщень обласних лікувальних закладів, які знаходяться у комунальній власності міста було утворено робочу групу на підставі розпорядження Львівського міського голови від 01.04.2015 №89 «Про утворення робочої групи для вивчення питання функціонування приміщень обласних лікувальних закладів, які знаходяться у комунальній власності міста» було встановлено, що на об'єкти нерухомого майна, які розташовані за адресами, зокрема, вул. Личаківська, 233 та Замарстинівська, 274 у м. Львові видано свідоцтва про право власності на підставі рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 №477 «Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області». (т.1, а.с. 171-172).

Проте, копія листа Львівської міської ради від 05.07.2015 №1104-вих-525, яка міститься у матеріалах справи №910/8749/20 не засвідчена належними чином.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55 затверджено Національний стандарт України «Вимоги до оформлювання документів» ДСТУ 4163-2003. Згідно п. 5.27. вказаного Стандарту відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Відповідно до ст.ст. 73, 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких обставин, копія листа Львівської міської ради від 05.07.2015 №1104-вих-525, яка міститься в матеріалах справи №910/8749/20, не може вважатися належним та допустимим доказом згідно ст.ст.76,77 ГПК України обізнаності позивача про порушення його права.

Поряд з цим, апеляційний господарський суд не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що перебіг строку позовної давності починається саме з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/3581/17 - 23.09.2019.

За змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 зазначено, що, і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц.

Велика Палата Верховного суду під час розгляду справи №914/3224/19 дійшла висновку про те, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов'язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що перебіг строку позовної давності починається з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/3581/17 - 23.09.2019 є помилковим.

Разом з цим, судом апеляційної інстанції з відкритих джерел - Єдиного державного реєстру судових рішень, який запроваджений Законом України «Про доступ до судових рішень» також встановлено, що Львівською міською радою заявлено позов до Господарського суду міста Києва до Львівської обласної ради, за участю Прокуратури Львівської області про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008 «Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області» із змінами та доповненнями в частині п. 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі Львівської обласної ради, зокрема, на будівлі, що розташовуються за наступними адресами: вул. Й. Коциловського, 15а, вул. О. Басараб, 2, вул. Коциловського, 30/32; м. Львів, вул. Комаринця, 2а; м. Львів, вул. Антоновича, 117; м. Львів, вул. Житомирська, 8а; м. Львів, вул. Гіпсова, 40б; м. Львів, вул. Антоновича, 80; м. Львів, вул. Коновальця, 116; м. Львів, вул. Коновальця, 114; визнання недійсними: свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Львівською обласною радою 18.10.2011, на будівлю за адресою: вул. Й. Коциловського, 15а; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Львівською обласною радою 10.06.2009, на будівлі за адресою: вул. О. Басараб, 2; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Львівською обласною радою 07.07.2009, на будівлі за адресою: вул. Й. Коциловського, 30; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Львівською обласною радою 17.10.2011, на будівлю за адресою: вул. Й. Коциловського, 32; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Львівською обласною радою 25.03.2009, на будівлю за адресою: вул. Т. Комаринця, 2а; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Львівською обласною радою 06.07.2009, на будівлю за адресою: вул. В. Антоновича, 117; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Львівською обласною радою 06.07.2009, на будівлю за адресою: вул. Житомирська, 8а; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Львівською обласною радою 06.07.2009, на будівлю за адресою: вул. Гіпсова, 40б; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Львівською обласною радою 06.07.2009, на будівлю за адресою: вул. В. Антоновича, 80; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Львівською обласною радою 06.07.2009, на будівлю за адресою: вул. Є. Коновальця, 116; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Львівською обласною радою 06.07.2009, на будівлю за адресою: вул. Є. Коновальця, 114; скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно згідно наведеного переліку із закриттям розділів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об'єктів нерухомого майна (справа №910/13969/18).

Зазначене свідчить про те, що заявлення вимог про скасування свідоцтв про право власності та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, не потребує попереднього розгляду справи про оскарження рішення ради, на підставі якого видані такі свідоцтва та здійснено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Під час розгляду справи №910/3581/17 суди підтвердили пропуск строку позовної давності, при цьому суди визнали поважними причини такого пропуску та необхідність судового захисту порушеного права позивача.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Проте, суду першої інстанції прокурор не навів та не довів поважності причин пропуску позовної давності у даній справі, а тому у суду відсутні підстави для захисту порушеного права через сплив строку позовної давності.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: 1) забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та 2) запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Заступник прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва із даним позовом 16.06.2020, а строк позовної давності сплив 16.01.2020, відповідачем подано суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності у даній справі (т.1 а.с. 183-190), отже позов подано прокурором з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, у задоволенні позову слід відмовити, за спливом строку позовної давності.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Відповідно до ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Львівської обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 у справі №910/8749/20 підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 у справі №910/8749/20 підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Львівську обласну прокуратуру.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Львівської обласної ради задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 у справі № 910/8749/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

2. Стягнути з Львівської обласної прокуратури (код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 02910031, 79005, проспект Т. Шевченка, 17/19, м. Львів,) на користь Львівської обласної ради (код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 22340506, 79008, вул. Винниченка, 18, м. Львів) 31 530,00 грн (тридцять одну тисячу п'ятсот тридцять гривень) судового збору за розгляд апеляційної скарги.

3. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

4. Матеріали справи № 910/8749/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 18.02.2021.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді О.О. Євсіков

В.А. Корсак