вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" лютого 2021 р. Справа№ 910/10565/17
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Тищенко А.І.
Шаптали Є.Ю.
при секретарі Пнюшкову В.Г.
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 03.02.2021.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 02.06.2020 (повний текст складено 11.06.2020)
у справі № 910/10565/17 (суддя Морозов С.М.)
за позовом ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., Cayman Islands
до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державне підприємство "Південна Залізниця"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"
про стягнення 66 363 000 доларів США та 113 350 563,07грн.
Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач, скаржник) заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № К-03/140 від 07.03.2012 у загальному розмірі 66 363 000 доларів США та 113 350 563, 07 грн., яка складається з: заборгованість по кредиту - 66 000 000 доларів США; заборгованість по процентам - 363 000 доларів США; 3% річних по тілу кредиту - 111 678 113, 85 грн.; 3% річних по процентам - 1 072 449, 22 грн.; штраф - 600 000 грн.
В підготовчому засіданні 14.05.2019 судом було замінено позивача у справі №910/10565/17, а саме Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на його правонаступника - ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. заборгованість за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №К-03/140 від 07.03.2012 у розмірі 66 000 000 доларів США заборгованості по кредиту, 363 000 доларів США заборгованості по процентах за неправомірне користування кредитними коштами, 85 283,40 грн. 3% річних, нарахованих на суму прострочених відсотків за користування кредитом в періоді з 05.10.2014 року по 03.03.2015 року та 231 360,00 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: поновити строк на апеляційне оскарження, відкрити апеляційне провадження, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі №910/10565/17, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що Апелянт вказує, що у зв'язку з тим, що поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, тому регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. На думку апелянта, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит). В той час, як за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Скаржник стверджує, що, оскільки умовами кредитного договору, не передбачено інший розмір процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами за прострочення виконання грошового зобов'язання, а проценти в розмірі 11,00% визначені як плата за правомірне користування кредитними коштами, тому після настання терміну повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту (прострочення заборгованості) права банку захищаються виключно положеннями статті 625 ЦК України щодо 3% річних.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" у справі №910/10565/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі № 910/10565/17, розгляд апеляційної скарги призначено на 08.09.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 відкладено розгляд справи на 22.09.2020.
Також, не погоджуючись із рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі №910/10565/17, Державне підприємство "Південна Залізниця" звернулася до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі №910/10565/17 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. відмовити у повному обсязі.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) апеляційну скаргу Державного підприємства "Південна залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі №910/10565/17 передано раніше визначеній колегії суддів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2020 залишено без руху апеляційну скаргу Державного підприємства "Південна Залізниця", оскільки відсутні докази сплати судового збору, у задоволенні заяви про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору відмовлено, оскільки апелянтом в обґрунтування доводів свого клопотання не подано належних та допустимих доказів, які б свідчили про вжиття ним всіх необхідних заходів для своєчасної сплати судового збору та підтверджували можливість сплати судового збору до прийняття постанови. Крім того, відсутнє клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, так як апеляційна скарга подана з порушенням двадцятиденного строку
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 відкладено розгляд справи на 28.09.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 апеляційну скаргу Державного підприємства "Південна Залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі №910/10565/17 з доданими матеріалами повернуто заявнику, оскільки Державне підприємство "Південна Залізниця" не усунуло недоліки.
В судовому засіданні 28.09.2020 представником Державного підприємства "Південна залізниця" заявлено відвід складу суду у справі №910/10565/17.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 визнано заяву представника Державного підприємства "Південна залізниця" про відвід колегії суддів у складі: головуючий суддя Владимиренко С.В., судді Демидова А.М., Ходаківська І.П. у справі №910/10565/17 необґрунтованою. Відмовлено у задоволенні заяви представника Державного підприємства "Південна залізниця" про відвід колегії суддів у складі: головуючий суддя Владимиренко С.В., судді Демидова А.М., Ходаківська І.П. у справі №910/10565/17.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 визнано заяву представника Державного підприємства "Південна залізниця" про відвід колегії суддів у складі: головуючий суддя Владимиренко С.В., судді Демидова А.М., Ходаківська І.П. у справі №910/10565/17 необґрунтованою. Відмовлено у задоволенні заяви представника Державного підприємства "Південна залізниця" про відвід колегії суддів у складі: головуючий суддя Владимиренко С.В., судді Демидова А.М., Ходаківська І.П. у справі №910/10565/17.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 заяву про самовідвід колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П. задоволено. Справу №910/10565/17 передано на повторний автоматизований розподіл для визначення складу суду.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі №910/10565/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Куксов В.В., судді : Яковлєв М.Л., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі №910/10565/17 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі. Призначено справу до розгляду на 21.10.2020.
21.10.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Державного підприємства "Південна Залізниця" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №910/10565/17. В обґрунтування зазначеного клопотання заявник зазначає, що 13.10.2020 Державним підприємством "Південна Залізниця" засобами поштового зв'язку за трек-номером 6105245445391 та 16.10.2020 на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду подано касаційну скаргу на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 у справі №910/10565/17, якою повернуто апеляційну скаргу ДП "Південна залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі №910/10565/17 з доданими матеріалами, та фактично позбавлено підприємство права доступу до суду, що в свою чергу є порушенням статті 4 Господарського процесуального кодексу України та пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 клопотання Державного підприємства "Південна Залізниця" про зупинення провадження у справі №910/10565/17 - задоволено. Провадження у справі №910/10565/17 зупинено до вирішення питання щодо перегляду Верховним Судом ухвали Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 у справі №910/10565/17.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2020 поновлено провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі №910/10565/17. Призначено справу до розгляду на 16.12.2020.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 у зв'язку виходом судді Яковлєва М.Л. у відпустку з 14.12.2020, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/10565/17.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2020 для розгляду справи №910/10565/17 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі №910/10565/17 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Тищенко А.І., Шаптали Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 відкладено розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі №910/10565/17 на 03.02.2020
В судовому засіданні 03.02.2021 представники позивача заперечили проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі №910/10565/17 залишити без змін.
Відповідач та треті особи в судове засідання не з'явились.
Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов'язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення відповідача та третіх осіб про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану справу за відсутності відповідача та третіх осіб, відповідача та їх повноважених представників за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 03.02.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 07.03.2012 між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (Банк) та Південною залізницею (Позичальник) укладено Кредитний договір про відкриття кредитної лінії №К-03/140 згідно з п. 2.1 якого: банк зобов'язувався надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 105 000 000 доларів США, на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором.
Кредитування відбувається шляхом надання позичальнику кредитних коштів окремими траншами, загальна сума яких не може перевищувати ліміту кредитної лінії.
Встановлення розміру кожного окремого траншу відбувається шляхом підписання з позичальником договору про внесення змін до цього договору, в якому визначається розмір кожного окремого траншу та дата його видачі. Кредитування в межах ліміту окремого траншу здійснюється після укладення сторонами цього договору відповідного договору про внесення змін до нього (ч. 2. 3 п. 2.1 договору).
Відповідно до наведених положень договору, при видачі кредитних коштів сторонами складені договори про внесення змін № ДУ-03/192 від 11.04.2012 (транш у розмірі 10 000 000 доларів США); № ДУ-03/349 від 27.07.2012 (транш у розмірі 10 000 000 доларів США); № ДУ-03/97 від 09.08.2013 (транш у розмірі 50 000 000 доларів США).
Згідно з п.2.2 Договору дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - 03 березня 2015 року.
Зміни до умов кредитування сторони погодили, також, уклавши договори про внесення змін та доповнень 31.05.2012 № ДУ-03/265; 14.06.2012 №_ДУ-03/284; 17.10.2012 № ДУ-03/476; 19.02.2013 № ДУ-33/14.
На виконання умов кредитного договору про відкриття кредитної лінії №К-03/140 від 07.03.2012 ПАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" було видано кредит загальною сумою 70 000 000 доларів США, що підтверджується меморіальними валютними ордерами № 5 від 11.04.2012; № 1 від 27.07.2012; № 392347 від 12.08.2013, виписками по рахунку відповідача за період з 07.03.2012 по 16.06.2017.
В погашення суми кредитних коштів позичальником було сплачено 4 000 000 доларів США, що підтверджується платіжними дорученнями № 5 від 20.03.2015, № 6 від 24.03.2015, № 7 від 26.03.2015.
Сума процентів, що була погашена за період з 03.05.2012 по 02.06.2017 складає 31 384 832, 91 доларів США відповідно до наданих банківських виписок та здійснених нарахувань.
Згідно з п. 4.2.8 кредитного договору №К-03/140 від 07.03.2012 позичальник зобов'язувався забезпечити щомісячні надходження грошових коштів на поточні рахунки у банку у розмірі не менше ніж 100 000 000 грн..
Пунктом 5.5 Договору встановлена відповідальність позичальника, зокрема: за кожен випадок невиконання прийнятих на себе зобов'язань, передбачених п.п.4.2.3.- 4.2.5, 4.2.7-4.2.9, 6.11 цього договору Позичальник сплачує Банку штраф у розмірі 50 000 грн. Сплата штрафу не звільняє Позичальника від належного виконання зобов'язань за цим Договором.
У відповіді на вимогу банку про сплату заборгованості за вих. № 28-01-07/6 від 09.03.2017, ПАТ "Укрзалізниця" підготовлено лист від 23.03.2017 за вих. № Ц-2/4-23/1209-17 з пропозицією продовження врегулювання простроченої заборгованості із зазначенням відомостей про вирішення на засіданні правління ПАТ "Укрзалізниця" 22.03.2017 питання щодо погашення заборгованості перед ПАТ "Промінвестбанк" протягом квітня-червня 2017 року на загальну суму 62,25 млн. доларів США; по решті заборгованості (91 млн. доларів США) розглянуто терміни повернення протягом 2017 - 2018 років.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач стверджує, що запропонованого графіку погашення заборгованості позичальник не дотримався, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань з погашення кредиту та сплати процентів за кредитним договором у відповідача станом на 19.06.2017 виникла заборгованість в сумі 66 363 000 доларів США та 113 350 563, 07 грн.
До складу сум заявлених до стягнення позивачем включено: заборгованість по кредиту - 66 000 000 доларів США; заборгованість по процентам - 363 000 доларів США нараховані за період прострочення станом на 19.06.2017; 3% річних по тілу кредиту - 111 678 113, 85 грн. нараховані у періоді прострочення з 05.10.2014 по 19.06.2017; 3% річних по процентам - 1 072 449, 22 грн. нараховані у періоді прострочення з 05.10.2014 по 19.06.2017; штраф - 600 000 грн. (50 000 грн. х 12) нарахований згідно п. 5.5 договору в межах спеціального строку давності (1 рік) за 12 випадків невиконання п. 4.2.8 кредитного договору (червень 2016-травень 2017).
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач у відзиві на позов зазначав, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" не є правонаступником боржника без складання первинних передавальних документів та без виключення Південної залізниці з єдиного державного реєстру. Крім того зазначав, що відповідач переживає складні фінансово-економічні труднощі, що впливає на договірні відносини, відповідно до Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" пеня та штраф підлягають скасуванню, 3% річних не підлягає застосуванню, оскільки інший розмір процентів передбачений договором, а повідомлень про застосування штрафу отримано від банку не було.
В подальшому, з огляду на судову практику застосування положень ст. 1048 ЦК України, відповідач доповнив свої заперечення, надав відзив на позов з урахуванням висновку експертів, та стверджував про неправомірне нарахуванням банком передбачених договором процентів після спливу визначеного договором строку кредитування, недотримання банком черговості зарахування платежів після 04.03.2015.
Згідно доводів відповідача:
- очевидною, підтвердженою матеріалами справи та узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду по справі № 444/9519/12 викладеними у постанові від 28.03.2018, є неправомірність та незаконність вимог банку щодо стягнення з відповідача процентів у розмірі 363 000 доларів США та 1 060 840, 47 грн. - 3% річних нарахованих на суму заборгованості зі сплати процентів;
- враховуючи погоджену сторонами черговість зарахування платежів, кошти, сплачені на погашення неправомірно нарахованих відсотків за кредитом після спливу встановленого сторонами у п. 2.2 кредитного договору (після 04.03.2015) повинні бути скеровані банком на погашення простроченої до сплати суми кредиту;
- у випадку дотримання/виконання банком п. 3.5 кредитного договору, та зарахування коштів, сплачених відповідачем після 04.03.2015, у встановленому порядку (на погашення тіла кредиту), вже станом на 18.06.2017 (дата звернення з позовними вимогами), заборгованість по тілу кредиту зменшилась би до суми 48 777 666, 64 доларів США;
- сума 3% річних нарахованих на тіло кредиту становить 96 676 017, 99 грн.;
- нарахування 3% річних на проценти за користування кредитом за період після закінчення строку кредитування (після 03.03.2015) здійснено банком неправомірно, отже і вимога щодо сплати 3% річних 1 072 449. 22 грн. є такою, що не підлягає задоволенню;
- нарахований банком штраф підлягає скасуванню, а судом при прийняття рішення до правовідносин між позивачем та відповідачем повинно бути застосовано ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції";
- досліджуючи питання забезпечення ПАТ "Укрзалізниця" щомісячних надходжень грошових коштів на поточні рахунки, що були відкриті в ПАТ "Промінвестбанк", слід досліджувати кошти, що надходили за період з червня 2016 по травень 2017 на всі рахунки що були відкриті для ДТГО "Південно-Західна залізниця", ДП "Південна залізниця" та АТ "Укрзалізниця" за вказаний період.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач в порушення покладеного договором про відкриття кредитної лінії № К-03/140 від 07.03.2012 обов'язку, своє зобов'язання щодо погашення кредиту та сплати процентів у визначені договором строки не виконав, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця", колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, договір, укладений між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" (банк) та Державним територіально - галузевим об'єднанням "Південно - західна залізниця", за своєю правовою природою відноситься до кредитних договорів.
Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як вірно встановлено судом, вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами на умовах Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №К-03/140 від 07.03.2012 Південною залізницею отримані кредитні кошти сумою 70 000 000 доларів США строком повернення у відповідності до п. 2.2 договору - 03.03.2015.
Повернення кредитних коштів в сумі 4 000 000 доларів США підтверджується платіжними дорученнями № 5 від 20.03.2015, № 6 від 24.03.2015, № 7 від 26.03.2015, що відповідно свідчить про наявність заборгованості відповідача за основною сумою кредиту в розмірі 66 000 000 доларів США.
Доводи відповідача про необхідність зарахування сплачених процентів після настання строку кредитування (з 04.03.2015) в рахунок погашення саме основного боргу внаслідок чого заборгованість за основною сумою кредиту має становити 48 777 666, 64 доларів США суперечать умовам укладеного сторонами договору, та відхиляються судом виходячи з наступного.
Відповідно до наданих до справи розрахунків заборгованості, що підтверджено банківськими виписками та висновком експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи № 10505/18-72/2632/2633/19-72 складеним Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз 29.01.2019: сума процентів, що була погашена за період з 03.05.2012 по 02.06.2017 складає 31 384 832, 91 доларів США.
Тобто після настання строку кредитування (після 03.03.2015) відповідачем сплачувались відсотки за користування кредитом, у призначеннях платежу вказувалось: "Погашення % за відповідний період нарахованих на кредитну заборгованість за кредитним договором".
При цьому, за висновками проведеної у справі судової експертизи (по третьому питанню): наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості ПАТ "Українська залізниця" перед ПАТ "Акціонерний промислово-інвестиційний банк" за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №К-03/140 від 07.03.2012 згідно наданих на дослідження документів, станом на 19.06.2017 документально підтверджується в частині основного боргу в розмірі 66 000 000 доларів США та процентів за користування кредитними коштами в розмірі 363 000 доларів США за умови, що банком 29.12.2016 правомірно змінено черговість погашення заборгованості, грошові кошти в розмірі 80 666, 67 доларів США зараховуються в рахунок погашення процентів за кредитом.
В частині проведеної операції сторнування, судом враховується, що за умовами договору сторін (п. 3.5) банк має право самостійно зараховувати кошти, які направлені позичальником на погашення заборгованості, згідно встановленої черговості; з підписанням договору, у відповідності з чинним законодавством України банку надано право самостійно приймати рішення щодо зміни черговості погашення заборгованості позичальника за цим договором; у випадку зміни порядку погашення заборгованості банк інформує позичальника у письмовій формі про застосовану черговість погашення кредитної заборгованості.
Сума грошових коштів у розмірі 625 166, 67 доларів США сплачених згідно меморіального ордеру № 85 від 28.12.2016 була розподілена 28.12.2016 шляхом зарахування 544 500 доларів США в рахунок погашення прострочених процентів за користування кредитними коштами та 80 667, 67 доларів США зараховано на погашення тіла кредиту у зв'язку з тим, що станом на дату отримання коштів, строк сплати процентів по сумі 80 667, 67 доларів США не настав (нарахування процентів за користування здійснюється у робочі дні).
Операція сторнування є способом виправлення помилок, що відповідно до встановлених обставин не свідчить про неправомірну зміну черговості порядку погашення заборгованості позичальника. Згідно призначення платежу визначеного платником ним сплачувались грошові кошти у розмірі 625 166, 67 доларів США як "погашення % грудень 2016, нарахованих на кредитну заборгованість за кредитним договором № К-03/140 від 07.03.2012", що з огляду на положення п. 3.5 кредитного договору підтверджує правомірність проведення банком операції сторнування 29.12.2016 із направленням зарахованої по кредиту частини вказаної суми (80 666, 67 доларів США) в рахунок погашення процентів нарахованих за період 28-31 грудня 2016.
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи Акціонерного товариства "Українська залізниця" про необхідність зменшення тіла кредиту, яка є базою нарахування для інших заявлених вимог, з огляду на наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що Позичальник самостійно до 31.07.2017 здійснював платежі в рахунок погашення процентів, а не в рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази, що позичальник звертався до банку (первісного кредитора) з вимогою зарахувати кошти, сплачені як погашення процентів, в рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту. Також, матеріали справи не містять доказів, що банк самостійно здійснив зарахування коштів, сплачених як погашення процентів за користування кредитом, у рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту.
Водночас, з умов договору не убачається положень про автоматичне здійснення зарахування коштів, сплачених позичальником як процентів за користування кредитом, на погашення тіла кредиту.
Колегія суддів зазначає, що 22.02.2019 між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" (первісний кредитор) та ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (новий кредитор) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги.
Отже, на момент звернення до суду та на момент відступлення права вимоги на користь ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. кошти, сплачені на погашення процентів за користування кредитом, не були зараховані на погашення суми тіла кредиту, а тому заборгованість за тілом кредиту становила 66 000 000,00 доларів США.
Відповідно до ч. 1 ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, Компанія ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. за договором купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 отримала право вимоги до АТ "Українська залізниця" за тілом кредиту в розмірі 66 000 000, 00 доларів США.
При цьому, як вбачається зі змісту, поняття "права вимоги", яке відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 перейшло до Компанії ВІЕР Глобал Партнерс, не охоплює жодних прав та обов'язків щодо надмірно сплачених коштів в рахунок погашення процентів. У зв'язку з чим, питання щодо зарахування коштів, сплачених на погашення відсотків, в рахунок погашення суми тіла кредиту не може розглядатися в рамках даного судового процесу.
Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що операція стронування (сторно док №2489451 від 28.12.2016), проведена ПАТ «Промінвестбанк» 29.12.2016, відповідає положенням п. 3.5 Кредитного договору та є правомірною.
Таким чином, позовна вимога про стягнення заборгованості по сплаті кредиту за кредитним договором про відкриття кредитної лінії у розмірі 66 000 000,00 доларів США є правомірною та підлягає задоволенню.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 363 000 доларів США, суд першої інстанції керувався тим, що зобов'язання з повернення отриманих кредитних коштів не виконані позичальником, нарахування відсотків за неправомірне користування кредитом після настання кінцевого терміну повернення кредиту станом на 19.06.2017 в загальному розмірі 363 000 доларів США (за несвоєчасну сплату тіла кредиту по траншу № 1 - 88 000 доларів США, та по траншу № 2 - 275 000 доларів США), визнаються судом правомірними.
Судова колегія дійшла до висновку про помилковість даного висновку суду першої інстанції з огляду на таке.
Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2017 було порушено провадження у даній справі.
Разом з тим, в матеріалах справи наявні: Платіжне доручення в іноземній валюті №139 від 10.07.2017 (т.2 арк. 135); Виписка по особовим рахункам з 01.01.2016 по 11.08.2017 (т. 2 арк. 231-240) та Виписка по рахунку № НОМЕР_1 з 27.04.2016 по 04.08.2017 (т. 4 арк. 89-106), відповідно до яких 10.07.2017 скаржником були сплачені проценти за червень 2017 року (в тому числі за період 01.06.2017 по 18.06.2017) у загальному розмірі 605 000, 00 доларів США.
Таким чином, після звернення позивача з даним позовом до суду першої інстанції та порушення провадження у справі, скаржник добровільно сплатив проценти за період з 01.06.2017 по 18.06.2017, що свідчить про відсутність предмета спору в цій частині позовних вимог.
Разом з тим, суд першої інстанції вищевикладеного належним чином не дослідив та в цій частині ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення про стягнення зі скаржника процентів за кредитним договором за період з 01.06.2017 по 18.06.2017 у розмірі 363 000,00 доларів США.
Відповідно до ч. 1 ст. 278 ГПК судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.
Зважаючи на вище встановлені судовою колегією обставини, рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів за кредитним договором за період з 01.06.2017 по 18.06.2017 у розмірі 363 000, 00 доларів США підлягає скасуванню, а провадження в цій частині закриттю.
Окрім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
За частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Водночас, за змістом частини 2 статті 625, статті 1050 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії договору позики, та правовідносин, які склалися внаслідок невиконання позичальником обов'язку повернути грошові кошти у визначений строк, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом.
Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625, статті 1050 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, законодавство установлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.
Подібний висновок викладений у постанові великої палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17.
У постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 велика палата Верховного Суду указала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відтак, зі спливом строку кредитування припиняється право позикодавця нараховувати проценти за кредитом.
Подібні правові висновки викладено також в постанові великої палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
Таким чином, у постановах великої палати Верховного Суду розмежовано випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує кошти, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах великої палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Подібний висновок сформовано в постанові великої палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Відтак, як вірно зазначено судом першої інстанції, з огляду на нарахування кредитором після закінчення терміну повернення кредиту (після 03.03.2015) саме процентів за неправомірне користування кредитом відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, не підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення 3 % річних відповідно до ст.. 625 ЦК України, нарахованих на такі проценти з 04.03.2015 по 18.06.2017, а тому з відповідача підлягають стягненню 3 % річних, нараховані на прострочені до сплати договірні проценти по 03.03.2015.
Разом з тим, судом першої інстанції невірно визначено період нарахування та суму 3 % річних, нарахованих на договірні проценти, яка підлягає стягненню з відповідача.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що в межах заявлених позовних вимог з відповідача підлягають стягненню 3% річних, нарахованих на прострочені до сплати проценти за 05.04.2014, 05.11.2014, за період з 06.01.2015 по 08.01.2015, за період з 05.02.2015 по 12.02.2015 та за 03.03.2015. Так, згідно розрахунків суду апеляційної інстанції сума 3% річних, нарахованих на прострочені до сплати проценти за вказані вище періоди, складає 11 609,09 грн., що також підтверджується Висновком експертів №10505/18-72/2632/2633/19-72 від 29.01.2019
Зважаючи на вищевикладені обставини, судова колегія дійшла висновку, що рішення в цій частині підлягає зміні.
Поряд із цим, співставивши визначені позивачем періоди нарахуванні 3% річних та відсотків за неправомірне користування кредитом, які за своєю правовою природою, є платою за прострочення виконання грошового зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України, суд приходить до висновку, що нарахування 3% річних за несвоєчасну сплату тіла кредиту могло бути правомірним до 03.03.2015 (в межах строку кредитування у разі погодження умов про повернення кредиту частинами), тоді як нарахування 3% річних по простроченому кредиту за період з 04.03.2015, з огляду на заявлені в цей період відсотки за неправомірне користування кредитом, є безпідставним.
Відповідно до наданих позивачем розрахунків 3% річних за несвоєчасну сплату тіла кредиту по траншу №1 та по траншу №2 в загальному розмірі 111 678 113,85 грн (27 177 322,97 грн. по траншу №1 + 84 500 790,88 грн), такі здійснені позивачем за період з 04.03.2015 по 18.06.2017 (включно), що з огляду на проведені нарахування процентів за неправомірне користування кредитом після настання кінцевого терміну повернення кредиту у відповідності до умов договору, є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх стягнення.
Вимоги позивача про стягнення штрафу у розмірі 600 000 грн. задоволенню не підлягають з огляду на їх необґрунтованість за відсутності належних доказів підтвердження порушень умов договору з боку відповідача в частині незабезпечення позичальником щомісячних надходжень грошових коштів.
Згідно з п. 4.2.8 кредитного договору №К-03/140 від 07.03.2012 позичальник зобов'язувався забезпечити щомісячні надходження грошових коштів на поточні рахунки у банку у розмірі не менше ніж 100 000 000 грн.
Пунктом 5.5 Договору встановлена відповідальність позичальника, зокрема: за кожен випадок невиконання прийнятих на себе зобов'язань, передбачених п.п.4.2.3.- 4.2.5, 4.2.7-4.2.9, 6.11 цього договору Позичальник сплачує Банку штраф у розмірі 50 000 грн. Сплата штрафу не звільняє Позичальника від належного виконання зобов'язань за цим Договором.
Документи, що підтверджують незабезпечення позичальником щомісячних надходжень грошових коштів в розмірі не менше 100 000 000 грн на поточні рахунки банку у періоді червень 2016 - травень 2017 року позивачем до справи не долучені, такі не були надані на клопотання експертів при проведенні дослідження.
При проведенні у справі судової експертизи (висновок № 10505/18-72/2632/2633/19-72 від 29.01.2019) не видалось за можливе документально підтвердити порушення позичальником вимог п. 4.2.8 кредитного договору №К-03/140 від 07.03.2012, що відповідно є підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення нарахованих штрафних санкцій згідно п. 5.5 договору.
Крім того, дослідивши матеріали справи суд апеляційної інстанції зазначає, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" є правонаступником Державного підприємства "Південна залізниця", виходячи з наступного.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" (код ЄДРПОУ 40075815), як нова юридична особа, утворена згідно із Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" (далі - Закон) та постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".
Відповідно до положень ч. 3 та 6 ст. 2 Закону та п. 1 Постанови Товариство утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття (далі - підприємства залізничного транспорту). Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, в тому числі Державного підприємства "Південна залізниця".
У той же час, суд зазначає, що ч. 6 ст. 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" має спеціальний (пріоритетний у застосуванні) характер по відношенню до загальних норм статей 104, 107 ЦК України, що вбачається з пункту 2 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" цього Закону. Зазначена норма не ставить факт правонаступництва створеного Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" за правами і обов'язками визначених підприємств Укрзалізниці в залежність від обов'язкового попереднього припинення зазначених підприємств, у тому числі і Державного підприємства "Південна залізниця".
21.10.2015 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців було внесено запис про проведення державної реєстрації юридичної особи - Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які за змістом ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" є достовірними, Акціонерне товариство "Українська залізниця" визначене правонаступником, у тому числі Державного підприємства "Південна залізниця", що узгоджується також зі змістом п. 2 Статуту Акціонерного товариства "Українська залізниця".
При реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво. При універсальному правонаступництві все майно особи як сукупність прав та обов'язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов'язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент.
Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постанові від 16.06.2020 у справі №910/5953/17.
Таким чином, Акціонерне товариство "Українська залізниця" є правонаступником прав та обов'язків Державного підприємства "Південна залізниця", яке є стороною договору. У зв'язку з чим, від Державного підприємства "Південна залізниця" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" перейшли всі права та обов'язки позичальника за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №К-03/140 від 07.03.2012.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
З огляду на встановлені вище судовою колегією обставини в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів дійшла до переконання, що позов ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., Cayman Islands підлягає частковому задоволенню, а рішення частковому скасуванню.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - частковому скасуванню.
В порядку ст. 129 ГПК України, з огляду на часткове задоволення апеляційної скарги та зміну рішення суду першої інстанції, судом здійснено новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, та покладено на сторони судові витрати, понесені скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі №910/10565/17 в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за неправомірне користування кредитними коштами в розмірі 363 000 доларів США - скасувати. Провадження в цій частині - закрити.
Рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі №910/10565/17 в іншій частині скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:
«Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідентифікаційний код 40075815, адреса: 03150, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5) на користь ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (190 Елжін Авеню, Джоржтаун, Великий Кайман, KY1-9005, Кайманові Острови) (VR Global Partners, L.P.: 190 Elgin Avenue, George Town, Grand Cayman KY1 -9005, Cayman Islands)) заборгованість за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №К-03/140 від 07.03.2012 у розмірі 66 000 000 (шістдесят шість мільйонів доларів США) 00 центів заборгованості по кредиту, 11 609 грн. (одинадцять тисяч шістсот дев'ять гривень ) 09 копійок - 3% річних та 223 920 (двісті двадцять три тисячі двісті гривень) 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Стягнути з ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (190 Елжін Авеню, Джоржтаун, Великий Кайман, KY1-9005, Кайманові Острови) (VR Global Partners, L.P.: 190 Elgin Avenue, George Town, Grand Cayman KY1 -9005, Cayman Islands)) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідентифікаційний код 40075815, адреса: 03150, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5) 6610 (шість тисяч шістсот десять гривень) 89 коп. судових витрат понесених на оплату судової експертизи.»
В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі №910/10565/17 - залишити без змін.
Стягнути з ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (190 Елжін Авеню, Джоржтаун, Великий Кайман, KY1-9005, Кайманові Острови) (VR Global Partners, L.P.: 190 Elgin Avenue, George Town, Grand Cayman KY1 -9005, Cayman Islands)) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідентифікаційний код 40075815, адреса: 03150, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги 1980 (одну тисячу дев'ятсот вісімдесят гривень) 00 коп.
Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.
Матеріали справи №910/10565/17 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Cуду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Повний текст постанови складено 12.02.2021.
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді А.І. Тищенко
Є.Ю. Шаптала