вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" лютого 2021 р. Справа№ 910/18671/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Яковлєва М.Л.
при секретарі Пнюшкову В.Г.
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 03.02.2021.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Спеціального конструкторсько-технологічного бюро з експериментальним виробництвом Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського Національної академії наук України
на рішення Господарського суду міста Києва
від 16.03.2020 (повний текст складено 26.03.2020)
у справі №910/18671/19 (суддя Грєхова О.А.)
за позовом Спеціального конструкторсько-технологічного бюро з експериментальним виробництвом Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І.Вернадського Національної академії наук України
до Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського Національної академії наук України
про стягнення заборгованості за Договором про відшкодування витрат на забезпечення енергоресурсами, утримання будинку і прилеглої території в розмірі 688 070,25 грн.,
Спеціальне конструкторсько-технологічне бюро з експериментальним виробництвом Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І.Вернадського Національної академії наук України (далі - позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І.Вернадського Національної академії наук України (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за Договором про відшкодування витрат на забезпечення енергоресурсами, утримання будинку і прилеглої території в розмірі 688 070,25 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором про відшкодування витрат на забезпечення енергоресурсами, утримання будинку і прилеглої території № 10 від 25.04.2016, в частині здійснення розрахунків.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Спеціальне конструкторсько-технологічне бюро з експериментальним виробництвом Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського Національної академії наук України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 у справі №910/18249/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що при укладенні договору №10 від 25.04.2016 сторони на той час визначили, що вартість відшкодування становить 486 600,00 грн. За твердженнями скаржника, дана вартість була визначена орієнтовно, оскільки наперед неможливо передбачити, який обсяг послуг фактично буде спожитий (нарахування здійснюється відповідно до показників лічильників).
Також скаржник зазначає, що судом першої інстанції помилково не застосовано до спірних правовідносин ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2020 апеляційну скаргу Спеціального конструкторсько-технологічного бюро з експериментальним виробництвом Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 у справі № 910/18671/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів Разіної Т.І., Коробенко Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2020 апеляційну скаргу Спеціального конструкторсько-технологічного бюро з експериментальним виробництвом Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 у справі № 910/18671/19 - залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме надати докази повноваження представника Уманця С.Г.
23.07.2020 від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, до якого додано: оригінал ордеру на надання правничої (правової) допомоги, копія договору №57 від 22.11.2019 про надання правничої допомоги.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2020 у зв'язку з перебуванням судді Разіної Т.І. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/18671/19.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2020 для розгляду справи № 910/18671/19 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Коробенко Г.П., Михальська Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2020 апеляційну скаргу Спеціального конструкторсько-технологічного бюро з експериментальним виробництвом Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 у справі № 910/18671/19 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Коробенка Г.П., Михальської Ю.Б. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Спеціального конструкторсько-технологічного бюро з експериментальним виробництвом Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 у справі №910/18671/19. Призначено справу до розгляду на 09.09.2020.
27.08.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 у справі №910/18671/19 без змін.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 у зв'язку з перебуванням судді Коробенка Г.П. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/18671/19.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2020 для розгляду справи № 910/18671/19 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Шаптала Є.Ю., Михальська Ю.Б.
Головуючий суддя Куксов В.В. перебував у відпустці з 11.09.2020 по 18.09.2020.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 у зв'язку з перебуванням судді Михальської Ю.Б. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/18671/19.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2020 для розгляду справи № 910/18671/19 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 апеляційну скаргу Спеціального конструкторсько-технологічного бюро з експериментальним виробництвом Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 у справі № 910/18671/19 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Шаптали Є.Ю., Яковлєва М.Л. Призначено справу до розгляду на 11.11.2020.
У зв'язку із перебуванням головуючого судді Куксова В.В. з 27.10.2020 по 12.11.2020 на лікарняному, розгляд апеляційної скарги Спеціального конструкторсько-технологічного бюро з експериментальним виробництвом Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 у справі №910/18671/19 не відбувся.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2020 призначено розгляд апеляційної скарги Спеціального конструкторсько-технологічного бюро з експериментальним виробництвом Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 у справі №910/18671/19 на 16.12.2020.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 у зв'язку виходом судді Яковлєва М.Л. у відпустку з 14.12.2020, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/18671/19.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2020 для розгляду справи №910/18671/19 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Шаптала Є.Ю., Разіна Т.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 апеляційну скаргу Спеціального конструкторсько-технологічного бюро з експериментальним виробництвом Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 у справі №910/18671/19 прийняти до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Разіної Т.І., Шаптали Є.Ю. Призначено справу до розгляду на 03.02.2021.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 у зв'язку з перебуванням судді Разіної Т.І. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/18671/19.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2021 для розгляду справи №910/18671/19 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 апеляційну скаргу Спеціального конструкторсько-технологічного бюро з експериментальним виробництвом Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 у справі №910/18671/19 прийняти до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Яковлєва М.Л., Шаптали Є.Ю.
В судовому засіданні 03.02.2021 представники позивача підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 у справі №910/18671/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В судовому засіданні 03.02.2021 представник відповідача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 у справі №910/18671/19 залишити без змін.
В судовому засіданні 03.02.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 25.04.2016 між Інститутом загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського Національної академії наук України (далі - замовник) та Спеціальним конструкторсько-технологічним бюро з експериментальним виробництвом Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І.Вернадського Національної академії наук України (далі - виконавець) укладено Договір про відшкодування витрат на забезпечення енергоресурсами, утримання будинку і прилеглої території № 10 (далі - Договір) за умовами якого, замовник доручає, а виконавець, на підставі Розпорядження № 682 від 26.11.2018 Президії НАН України, забезпечує енергоносіями, експлуатацію та обслуговування будинку та експлуатацію та обслуговування інженерних мереж, а також утримання прилеглої території корпусу № 2 Інституту (загальною площею 6 136,3 кв.м. основного нерухомого майна та 452 кв.м. допоміжних приміщень), що знаходиться за адресою: м. Київ, бульвар Вернадського, 38-А, і замовник відшкодовує витрати виконавця на виконання вказаних робіт в порядку та розмірах, встановлених Договором.
Вартість відшкодувань по Договору складає 486 600,00 грн. з ПДВ (п. 1.2 Договору).
Пунктом 2.1.5 Договору узгоджено, що виконавець зобов'язаний надавати замовнику рахунки платежів до 25 числа кожного місяця.
Відповідно до п. 2.2.1 Договору замовник зобов'язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати платежі за Договором.
Згідно з п. 4.1 Договору замовник відшкодовує витрати виконавцю:
- витрати на забезпечення енергоносіями, експлуатацію та обслуговування будинку, експлуатацію та обслуговування інженерних мереж, а також утримання прилеглої території корпусу № 2 Інституту;
- додаткові витрати згідно актів виконавця.
У відповідності до п. 4.2 Договору вартість послуг на забезпечення енергоносіями, експлуатацію та обслуговування будинку, експлуатацію та обслуговування інженерних мереж, а також утримання прилеглої території корпусу № 2 Інституту за Договором замовник сплачує щомісячно згідно актів виконавця.
Пунктом 4.3 Договору узгоджено, що розмір додаткових платежів, пов'язаних з витратами на усунення наслідків аварій, метрологічне забезпечення інженерних комунікацій корпусу № 2 Інституту та ін. розраховується виконавцем та сплачуються замовником в 10-денний термін після отримання рахунку та акту виконаних робіт.
Цей Договір укладено строком на один рік. Договір діє з 05.04.2016 по 31.12.2016 включно (п. 5.1 Договору).
Додатком № 1 до Договору сторонами викладено Розрахунок на відшкодування витрат на забезпечення енергоносіями, експлуатацію та обслуговування будинку, експлуатацію та обслуговування інженерних мереж, а також утримання прилеглої території корпусу № 2 Інституту загальною сумою 486 600 грн.
У жовтні 2016 року сторонами складено та підписано Акт виконаних робіт № 1 на суму 19 986,00 грн. та у грудні 2016 року сторонами складено Акт виконаних робіт № 2 на суму 18 960,00 грн.
05.12.2019 позивач звернувся до відповідача із Листом № 51 від 05.12.2019 у якому просив здійснити відшкодування фактичних витрат, здійснених позивачем для виконання зобов'язань за Договором, долучивши до означеного листа односторонні акти та рахунки датовані 05.12.2019.
Як зазначає позивач, у період з січня по грудень 2016 року позивачем надано відповідачу послуги вартістю 727 016,25 грн., які оплачені відповідачем частково, в зв'язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 688 070,25 грн. за надані за Договором послуги.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначає, що з огляду на п. 5.1 Договору, умови Договору не поширюються на правовідносини сторін, що виникли до 05.04.2016.
Як зазначає відповідач, позивачем було надано в період дії Договору лише два акти, які погоджені відповідачем та оплачені у повному обсязі, будь-яких інших актів та рахунків, позивачем відповідачу не надавались.
Відповідач зазначає, що 27.12.2016 сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, яка позивачем при поданні позовної заяви не надана та якою сторони зменшили вартість Договору до суми у розмірі 38 946 грн., яка відповідачем і сплачена.
Як зазначає відповідач, про відсутність заборгованості відповідача перед позивачем свідчить і Пояснювальна записка позивача з ЕВ до річного звіту за 2016 рік, що була направлена відділу бухгалтерської звітності Президії НАН Україні, в якій позивачем не зазначалось про наявність заборгованості відповідача перед позивачем.
Крім того, відповідач зазначає, що відповідач за умовами Договору зобов'язаний відшкодовувати комунальні, експлуатаційні та інші витрати пропорційно зайнятим Інститутом та його користувачами площами. Відповідач зазначає, що впродовж 2016 року в приміщенні корпусу перебували ще 13 орендарів на підставі укладених з позивачем Договорів оренди, чотирма з яких сплачено позивачу відшкодування комунальних, експлуатаційних та інших витрат у розмірі 909 004,70 грн., із загально сплачено самим позивачем суми у розмірі 1 197 654,22 грн., тобто 75,9 % від загальної суми сплаченої позивачем.
Також відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими та є такими, що суперечать його попередній поведінці, у зв'язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши апеляційну скаргу Спеціального конструкторсько-технологічного бюро з експериментальним виробництвом Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського Національної академії наук України, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Як зазначає позивач, у період з січня по грудень 2016 року позивачем надано відповідачу послуги вартістю 727 016,25 грн., які оплачені відповідачем частково, в зв'язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 688 070,25 грн. за надані за Договором послуги.
У відповідності до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (ст. 905 ЦК України).
Пунктом 5.1 Договору визначено, що Договір діє з 05.04.2016 по 31.12.2016 включно, а отже у сторін Договору відсутні будь-які права і обов'язки за Договором, зокрема з відшкодування вартості комунальних, експлуатаційних та інших витрат у період до 05.04.2016.
Таким чином, на переконання колегії суддів, надання скаржником будь-яких послуг та їх прийняття відповідачем у період до 05.04.2016 не може вважатись виконанням умов даного Договору.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 27.12.2016 між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, якою сторони домовились зменшити загальну вартість відшкодування за даним Договором на 447 654 грн. та викласти п. 1.2 Договору в такій редакції: Загальна вартість Договору складає 38 946 грн.
Пунктом 3 Додаткової угоди № 1 від 27.12.2016 до Договору узгоджено, що дана додаткова угода набирає чинності з моменту підписання її сторонами та скріплення печатками сторін і є невід'ємною частиною Договору.
Згідно з ч. 1 ст. 202, ст. 205 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Приписами ст. 208 Цивільного кодексу України визначено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з положеннями ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).
Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При цьому, ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України унормовано, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Таким чином, з огляду на вищевикладене у сукупності, оскільки сторонами п. 1.1 Договору узгоджено, що відповідач відшкодовує витрати виконавця на виконання вказаних робіт в порядку та розмірах, встановлених Договором, а п. 1.2 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 27.12.2016) визначено, що вартість Договору складає 38 946 грн., то за умови фактичного надання послуг, відповідачем має бути відшкодована саме сума у розмірі 38 946 грн.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, у жовтні 2016 року сторонами складено та підписано Акт виконаних робіт № 1 на суму 19 986,00 грн. та у грудні 2016 року сторонами складено Акт виконаних робіт № 2 на суму 18 960,00 грн.
Таким чином, судом першої інстанції правомірно встановлено, що позивачем надано, а відповідачем без заперечень та зауважень прийнято послуги за Договором на суму 38 946 грн., яка відповідачем і оплачена, що визнається обома сторонами та підтверджується виписками по рахунку, наданими відповідачем.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Отже, відповідачем виконано взяті на себе зобов'язання з оплати за надані позивачем послуги у розмірі 38 946 грн., вартість яких узгоджена сторонами у Договорі, у повному обсязі.
При цьому, судова колегія відхиляє посилання скаржника на нікчемність Додаткової угоди №1 від 27.12.2016, оскільки відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В силу припису цієї статті правомірність правочину презюмується.
Посилання ж скаржника на укладення Додаткової угоди № 1 від 27.12.2016 до Договору під тиском, що свідчить про її нікчемність, судовою колегією до уваги не приймаються, оскільки за приписами ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним, доказів визнання якої недійсною, як і доказів її оскарження позивачем не надано.
За приписами ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору із врахуванням вимог чинних правових актів, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Таким чином, цивільне законодавство обмежується презумпцією добросовісності та розумності поведінки особи.
Зміст добросовісності (bona fides) виражається через поняття "розумність і справедливість". При цьому згідно з обмежувальною функцією добросовісності, правило, обов'язкове для сторін, не застосовується настільки, наскільки за даних обставин це буде неприйнятним відповідно до критерію розумності та справедливості. Отже, добросовісність може за певних обставин анулювати чи виключити застосування правил, встановлених сторонами.
Водночас, принцип справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.
При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм.
Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків.
Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).
Крім того, суд вважає, що встановлені обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Так, з матеріалів справи вбачається, що будь-яких доказів як надання відповідачу у період дії Договору рахунків на оплату, так і актів наданих послуг або актів виконавця, як і власне складення таких документів саме у період дії Договору, матеріали справи не містять.
При цьому, в кінці строку дії Договору сторонами укладено Додаткову угоду № 1 від 27.12.2016, якою узгоджено вартість наданих за Договором послуг, в свою чергу надані позивачем Акти виконавця та рахунки на оплату, складені в один день - 05.12.2019, тобто через майже три роки після заявленого позивачем періоду надання послуг, не можуть бути прийняті судами як достовірні, з огляду на приписи ст. 78 ГПК України.
Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
Зважаючи на вищевказане в сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими, суперечать його попередній поведінці та є такими, що задоволенню не підлягають.
Щодо тверджень скаржника, що судом першої інстанції помилково не застосовано до спірних правовідносин ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Закону передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Оскільки скаржник не є суб'єктом господарювання з постачання теплової енергії (постачальною організацією), не є суб'єктом господарювання, що проводить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення, не являється балансоутримувачем, управителем, підстав для застосування Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 при вирішенні спірних відносин між позивачем та відповідачем стосовно Договору №10 від 25.04.2016 та Додаткової угоди №1 від 27.12.2016 судовою колегією не вбачається.
Водночас, судова колегія зазначає, що постанови Верховного Суду у справах №912/2369/18, №904/1053/17, на які скаржник посилається у своїй апеляційній скарзі як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції, на переконання колегії суддів, не можуть бути підставою для застосування Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 при вирішенні даного спору, оскільки в цих постановах не вирішувались подібні правовідносини, які є предметом доказування даної справи.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 у справі №910/18671/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Спеціального конструкторсько-технологічного бюро з експериментальним виробництвом Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 у справі №910/18671/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Спеціального конструкторсько-технологічного бюро з експериментальним виробництвом Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського Національної академії наук України - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 у справі №910/18671/19 - залишити без змін.
Матеріали справи №910/18671/19 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Повний текст постанови складено 12.02.2021.
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді Є.Ю. Шаптала
М.Л. Яковлєв