ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
15 лютого 2021 року м. ОдесаСправа № 915/538/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, проспект Шевченка,29)
Секретар судового засідання Соловйова Д.В.;
Представники сторін в судове засідання не з'явились;
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сухого Сергія Олександровича
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.10.2020
у справі №915/538/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел"
до Фізичної особи-підприємця Сухого Сергія Олександровича
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Миколаївської міської ради
про зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів в сумі 51 326, 80 грн.
(суддя першої інстанції: Олейняш Е.М., дата та місце ухвалення рішення: 15.10.2020, Господарський суд Миколаївської області, м. Миколаїв, вул.Адміральська, 22)
В березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел" (далі - ТОВ «БК «Корабел») звернулось до Господарського суду Миколаївської області звернулось з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Сухого Сергія Олександровича (далі - ФОП Сухого С.О.), в якій просило суд:
-зобов'язати ФОП Сухого С.О. повернути торгове місце №33, загальною площею 23,0 кв.м. розташоване на території ринку ГП ГО БК "Корабел" по вул. 6 Слобідській, 81 у м. Миколаєві;
- стягнути з ФОП Сухого С.О. на користь ТОВ "БК "Корабел" неустойку в розмірі 51 326, 80 грн.
- стягнути з ФОП Сухого С.О. суму сплаченого судового збору в сумі 4 204, 00 грн.
Позивач зазначає, що предметом спору є вимога про зобов'язання повернути торгове місце та стягнення грошової заборгованості. Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо припинення дії договору оренди у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено. Враховуючи заперечення орендодавця протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди, орендар зобов'язаний був повернути орендоване майно. Натомість, орендарем (відповідачем) не виконано покладеного на нього законодавством та умовами договору оренди обов'язку щодо повернення об'єкта оренди, що стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом про зобов'язання відповідача повернути об'єкт оренди та стягнення неустойки в порядку ст. 785 ЦК України за неповернення об'єкта оренди.
Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст. 284 ГК України, ст. 764, 785 ЦК України та умовами договору.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.10.2020 по даній справі позов задоволено, зобов'язано відповідача ФОП Сухого С.О. повернути позивачу ТОВ "БК "Корабел" торгове місце №33, загальною площею 23,0 кв.м., розташоване на території ринку ГП ГО БК "Корабел" по вул. 6 Слобідській, 81 у м. Миколаєві, стягнуто з відповідача ФОП Сухого С.О. на користь позивача ТОВ "БК "Корабел": 51 326, 80 грн. неустойки; 4204,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначаив, що враховуючи припинення строку дії договору оренди торгового місця 31.12.2018 та відсутність доказів повернення орендарем майна (торгового місця) з користування, позовні вимоги про зобов'язання повернути майно є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Крім того, з огляду на порушення відповідачем зобов'язань щодо повернення торгового місця, місцевий господарський суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення неустойки за період з січня 2019 року (припинення дії договору) по лютий 2020 року.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області по даній справі скасувати, в задоволенні позову ТОВ «БК «Корабел» в частині вимог про зобов'язання повернути торгове місце відмовити, вимоги про стягнення з відповідача неустойки за прострочення повернення торгового місця - задовольнити частково в сумі 9409,91 грн., в нішй частині вимог відмовити.
Апелянт зазначає, що суд необґрунтовано відхилив доводи стосовно розташування на території колишнього торгового місяц магазину, який фактично є нерухомістю, що підтверджується технічним паспортом БТІ станом на 14.09.2018 (в якому вказано рік побудови - 1996, тобто об'єкт збудований ще до відведення земельної ділянки ГП ГО «БК «Корабел», та відповідно, знаходився на території ринку на час укладення сторонами 01.01.2013 договору оренди торгового місця. Позивач же не заявляв вимог про передачу йому цього об'єкту, або його знесення, а повернути торгове місце окремо від вказаного об'єкту неможливо взагалі.
На думку заявника апеляційної скарги помилковим є висновок суду першої інстанції стосовно невходження у предмет доказування обставин щодо продовження (поновлення) договору оренди землі, так як від цих обставин залежить, чи порушені права позивача як користувача земельної ділянки станом на час подання позову, адже в цьому контексті спірне торгове місце не можна виокремити від земельної ділянки, воно є лише частиною її площі.
Крім того, апелянт вказує, що місцевий господарський суд не врахував, що зобов'язання повернути торгове місце існувало тільки до 19.10.2019, коли позивач був орендарем земельної ділянки і на законних підставах організовував діяльність ринку по вул.Слобідській, 81, а отже і неустойку позивач, навіть з урахуванням правових позицій, міг застосовувати тільки за час неповернення торгового місця до 19.10.2019.
Відповідач звертає увагу, що позивач, незважаючи на свій лист-вимогу від 16.01.2019 про повернення об'єкту оренди, досить тривалий час (більше року) не вчиняв ніяких дій, спрямованих на повернення торгового місця - не надав відповідачу проект акту приймання-передачі торгового місця, не призначив конкретну дату і час його повернення, не вирішував із відповідачем питання про подальшу долю капітального магазину, збудованого на даній території ще до укладення 01.01.2013 договору оренди торгового місця. А відповідач, який є власником матеріалів, використаних при будівництві даної будівлі магазину, не міг повернути позивачу торгове місце окремо від будівлі магазину.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 апеляційну скаргу ФОП Сухого С.О. на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.10.2020 по справі №915/538/20 залишено без руху.
30.11.2020 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява від ФОП Сухого С.О. про усунення недоліків, допущених в апеляційній скарзі на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.10.2020 по справі №915/538/20, в якій апелянт надав докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2504 грн.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 відкрито апеляційне провадження по справі №915/538/20 за апеляційною скаргою ФОП Сухого С.О. на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.10.2020.
17.12.2020 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ "Будівельна компанія "Корабел" надійшов відзив на апеляційну скаргу ФОП Сухого С.О., в якому позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 призначено розгляд апеляційної скарги ФОП Сухого С.О. на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.10.2020 по справі №915/538/20 на 15.02.2021 року о 10-30 год.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, не повідомивши суд про причини неявки, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників сторін, за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 1.1 Статуту, затвердженого рішенням загальних зборів учасників ТзОВ "Будівельна компанія "Корабел" (протокол № 2/2019 від 21.05.2019 року), ТзОВ "Будівельна компанія "Корабел" створено внаслідок перетворення з Госпрозрахункового підприємства громадського об'єднання "Баскетбольний клуб "Корабел"
Відповідно до п. 1.12 Статуту товариство є правонаступником майна, прав та обов'язків Госпрозрахункового підприємства громадського об'єднання Баскетбольний клуб "Корабел" згідно передавального акту (арк. 27-28).
22.12.2011 року між Миколаївською міською радою (орендодавець) та Госпрозрахунковим підприємством громадським об'єднанням "Баскетбольний клуб "Корабел" (орендар) було укладено договір оренди землі № 8516, відповідно до умов якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 20.10.11 за № 10/30 передала, а ГПГО "Баскетбольний клуб "Корабел" прийняв в оренду земельну ділянку для обслуговування будівель та споруд по вул. Комсомольській, 81/Заводський район/. Строк дії договору до 19.10.2019 року (а.с. 19-26).
В подальшому виконавчим комітетом Миколаївської міської ради було видано ГП ГО БК "Корабел" Дозвіл №001656/Т-10 на розміщення на території об'єктів благоустрою будівель і споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення, а саме: на розміщення ринку для реалізації в ньому транспортних засобів і номерних агрегатів з режимом роботи з 8:00 до 16:00 (а.с.18).
Отже, позивач ТзОВ "БК "Корабел" є суб'єктом господарювання, що має право на користування земельною ділянкою, на якій розташовані об'єкти торгівлі (торговельні місця), та організовує та/або забезпечує створення належних умов для провадження торговельної діяльності підприємцями.
01.01.2013 року між ГП ГОБК "Корабел" (орендодавець) та ФОП Сухим С.О. (орендар) укладено договір оренди торгового місця № 33 (арк. 7).
До договору між сторонами було укладено додаткову угоду від 01.01.2018 року, якою сторони змінювали орендну плату (арк. 8)
Договір та додаткову угоду підписано сторонами та скріплено печаткою орендодавця.
Відповідно до п. 1.1 Договору предметом договору є торгове місце № 33 загальною площею 23,00 кв. метрів (з них основна - 20,40 кв. метрів, додаткова - 2,60 кв. метрів), що розташоване на території ринку ГП ГОБК "Корабел", за адресою: м. Миколаїв, вул. Комсомольська, 81 (далі - об'єкт оренди) та надається орендодавцем у тимчасове користування орендареві для провадження торгової діяльності.
Відповідно до п. 1.2 Договору об'єкт оренди облаштовано тимчасовою нестаціонарною спорудою, право власності на яку має орендар.
Відповідно до п. 1.4 Договору орендар набуває право користування об'єктом оренди з дня підписання договору.
Пунктом 3.1 Договору передбачено, що орендар має право вносити з письмового дозволу орендодавця зміни до об'єкта оренди, здійснювати його реконструкцію, технічне переоснащення та інші поліпшення, що підвищують його вартість.
Відповідно до п. 3.2 Договору орендар зобов'язаний у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцеві об'єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або його частини) об'єкта оренди з вини орендаря.
Пунктом 3.2 Договору передбачено, що орендар зобов'язаний не здійснювати без письмової згоди орендодавця перебудову, добудову та перепланування об'єкта оренди.
Як вбачається з матеріалів справи, орендодавець ГП ГОБК "Корабел" передав, а орендар ФОП Сухий С.О. прийняв торгове місце №33, за адресою м. Миколаїв, вул. Комсомольська, 81 загальною площею 23,00 кв.м., що підтверджується Актом приймання-передачі торгового місця від 01.01.2013 року (арк. 9) Місце розташування торгового місця відображено в акті прийманні-передачі та схемі авторинку, які є додатками до договору оренди.
28.02.2018 року позивачем ТОВ "БК "Корабел" повідомлено відповідача ФОП Сухого С.О. про те, що з 01.03.2019 року діяльність ринку, розташованого за адресою м. Миколаїв, вул. 6-а Слобідська (Комсомольська), 81 буде припинена (закриття ринку). Крім того, у повідомленні зазначено, що у зв'язку з припиненням діяльності ринку дію укладеного договору оренди торгових місць може бути продовжено не більше ніж до 28.02.2019 року (арк. 10). Факт отримання відповідачем повідомлення підтверджується підписом на повідомленні.
04.01.2019 року позивачем направлено на адресу відповідача повідомлення (вих. № 1/21), в якому позивач повідомляє про свої заперечення щодо автоматичного продовження укладеного договору оренди торгового місця і продовження використання об'єкту оренди після закінчення строку оренди.
З огляду на припинення діяльності (закриття) ринку з 01.03.2019 року, позивач звернувся до відповідача з листом-повідомленням, в якому зазначав про закінчення строку оренди з 31.12.2018, а також вимагав в термін до 24.01.2019 року: або підписати додаткову угоду до договору оренди про продовження строку оренди до 28.02.2019 року; або звільнити об'єкт оренди (за наявності такого) і вивезти все належне відповідачу майно, яке знаходиться в об'єкті оренди, сплативши за весь строк фактичного використання торгового місця орендну плату та компенсацію витрат за спожиту електроенергію (арк. 11). До повідомлення позивачем додано для підписання додаткову угоду від 04.01.2019 року, в якій п. 4.1 Договору викладено у наступній редакції "Договір укладено строком до 28 лютого 2019 року включно, без права пролонгації" (а.с. 13).
Факт направлення повідомлення №1/21 від 04.01.2019 року підтверджується копію опису вкладення та фіскальним чеком (а.с 12). Додаткову угоду від 04.01.2019 року між сторонами не підписано.
16.01.2019 року позивачем направлено на адресу відповідача вимогу (вих. №2/21) від 16.01.2019 року про повернення об'єкту оренди та сплату неустойки, в якій позивач повторно зазначив, що заперечує щодо автоматичного продовження укладеного договору оренди торгового місця та повторно вимагав до 24.01.2019 року звільнити об'єкт оренди та повернути його за актом приймання-передачі (а.с. 14). Факт направлення вимоги № 2/21 від 16.01.2019 року підтверджується описом вкладення у лист (а.с.15).
Судом також встановлено, що позивач повернув відповідачу сплачену орендну плату за січень-травень 2019 року в сумі 9 165,50 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку № НОМЕР_1 з 01.01.2019 по 06.04.2020 (а.с. 16-17).
У зв'язку з тим, що відповідач свій обов'язок з повернення об'єкту оренди не виконав, продовжує утримувати об'єкт оренди, позивач звернувся до Господарського суду Миколаївської області з відповідними позовними вимогами.
Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України).
Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764 Цивільного кодексу України).
Норма ст. 764 Цивільного кодексу України передбачає таку правову конструкцію як поновлення договору найму, яка зводиться по суті до автоматичного продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, по-перше, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, та, по-друге, відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця.
Наведена норма Закону визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому, для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї із сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.
Частиною 4 ст. 284 Господарського кодексу України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін.
Згідно зі ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до п. 6.1 Договору договір укладено строком на 12 (дванадцять) місяців та діє з 01 січня 2013 до 31 грудня 2013 включно.
Відповідно до п. 6.2 Договору договір може бути автоматично продовжено, якщо орендар продовжує користуватися об'єктом оренди після закінчення строку дії договору за умови відсутності протягом одного місяця заперечень орендодавця.
Пунктом 6.3 Договору передбачено, що договір підлягає автоматичному продовженню на той самий строк і на тих самих умовах, що передбачені договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження договору та індексу інфляції.
Відповідно до п. 6.7 Договору зміни та доповнення до договору вносяться за взаємною згодою сторін і оформляються шляхом укладення додаткової письмової угоди. Зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншій стороні.
Відповідно до п. 6.8 Договору зміни та доповнення до договору є його невід'ємною частиною та оформлюються у письмовому вигляді.
Згідно з п. 3.2 Договору орендар зобов'язаний, зокрема, у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцеві об'єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або його частини) об'єкта оренди з вини орендаря.
Відповідно до п. 5.2 Договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно із законодавством.
Договір оренди неодноразово продовжувався між сторонами на той же строк.
Як встановлено судом вище, 04.01.2019 року та 16.01.2019 року орендодавець направляв на адресу орендаря (відповідача) листи-повідомлення, в яких повідомляв відповідача про заперечення щодо продовження дії договору оренди та необхідність повернення об'єкта оренди.
З огляду на вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір оренди торгового місця №33 припинив свою дію з причини закінчення його строку дії 31.12.2018 року, у зв'язку з запереченнями позивача (орендодавця) щодо продовження дії договору оренди.
З матеріалів справи вбачається, що орендарем не повернуто орендодавцю майно відповідно до положень вимог законодавства та умов договору.
Приймаючи до уваги встановлене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині обов'язку повернення відповідачем об'єкту оренди позивачу, оскільки такі вимоги в разі припинення договору передбачені як умовами договору оренди торгового місця №33 від 01.01.2013, так і приписами чинного законодавства.
При цьому судова колегія відзначає, що у наявних матеріалах справи відсутні докази звільнення відповідачем торгового місця.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Стосовно доводів відповідача на знаходження на території торгового місця належного відповідачу магазину, який є нерухомим майно, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
З системного аналізу ст. 331 Цивільного кодексу України, ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна виникає після прийняття його в експлуатацію та з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідачем не подано суду доказів прийняття в експлуатацію та здійснення за ним державної реєстрації права власності на нерухоме (магазин).
Поданий відповідачем технічний паспорт не є, в розумінні ст. 77 ГПК України, належним та допустимим доказом у справі на підтвердження належності відповідачу права власності на нерухоме майно.
Крім того, в матеріалах справи міститься відповідь КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 12.02.2019 року № 367, з якої вбачається, що збудований відповідачем магазин № 33 є самочинно збудованим (а.с. 97-99).
Під час розгляду даної справи суду не подано жодних доказів, які б підтверджували правомірність здійснення будівництва відповідачем.
Судом також враховано, що умовами п. 1.2 договору передбачено облаштування об'єкта оренди тимчасовою нестаціонарною спорудою (тобто майна, переміщення якого можливе без його знецінення), а умовами п. 3.2 договору на орендаря покладено обов'язок не здійснювати без письмової згоди орендодавця перебудову, добудову та перепланування об'єкта оренди тощо. Крім того, власником земельної ділянки є територіальна громада в особі Миколаївської міської ради.
В силу положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання. Повернення наймачем предмета договору оренди (торгового місця) повинно бути оформлено відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору, тобто в тому ж порядку, в якому предмет договору оренди передавався в орендне користування орендарю.
Враховуючи вищевикладене, припинення строку дії договору оренди торгового місця 31.12.2018 та відсутність доказів повернення орендарем майна (торгового місця) з орендного користування свідчить про обґрунтованість позовної вимоги про зобов'язання повернути майно.
Щодо вимог про стягнення суми неустойки, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Стаття 785 Цивільного кодексу України передбачає особливий вид майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який не виконує обов'язку з повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Особливий статус вказаної неустойки обумовлений тим, що зобов'язання наймача з повернення орендованого майна виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець у цьому випадку позбавлений можливості застосувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання свого зобов'язання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі, передбаченому ст. 785 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 4.1 Договору (в редакції додаткової угоди) орендна плата за об'єкт оренди становить за місяць 1 833, 10 грн. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
Позивачем нараховано відповідачу неустойку за неповернення майна в розмірі 51 326, 80 грн. (детальний розрахунок в позовній заяві). Неустойка нарахована за період з січня 2019 року (припинення дії договору) по лютий 2020 року.
Колегія суддів апеляційного господарського суду перевірила правильність визначення позивачем періодів і методику нарахування розміру неустойки та встановила, що неустойка позивачем розрахована методологічно та арифметично вірно, оскільки при перерахунку суми розбіжностей не виявлено, з огляду на що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в цій частині.
Судова колегія не приймає до уваги твердження апелянта з приводу припинення права позивача на користування земельною ділянкою, на який розташований ринок, та відповідно майно, що є предметом оренди за укладеним між сторонами договором, з огляду на таке.
Вимоги щодо функціонування створених в установленому порядку ринків усіх форм власності, організації оптового та роздрібного продажу на них сільгосппродуктів, продовольчих і непродовольчих товарів, худоби, тварин, кормів тощо, надання послуг, додержання ветеринарних, санітарних, протипожежних вимог і правил безпеки праці на ринках, прав споживачів і вимог податкового законодавства визначені Правилами торгівлі на ринках, затвердженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.02 №57/188/84/105 (надалі - Правила торгівлі).
Відповідно до п.п.2,3 Правил торгівлі ринок - це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій (далі - ринок). Ринок незалежно від форми власності та організаційно-правової форми керується у своїй діяльності законодавством України.
Згідно із п.1 Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, затвердженого постановою КМУ №868 від 29.07.2009 (надалі - Положення) дія цього Положення поширюється на продовольчі, непродовольчі та змішані ринки (далі - ринки) незалежно від форми власності.
Відповідно до п.п.2,3 Положення у ньому під терміном "ринок" розуміється об'єкт торгівлі, на території якого суб'єкт господарювання, що має право на користування чи розпорядження земельною ділянкою, на якій даний об'єкт розташований, організовує та/або забезпечує створення належних умов для провадження торговельної діяльності підприємцями (далі - суб'єкт господарювання). Послуги з обслуговування та утримання торговельних місць на території ринку надаються суб'єктом господарювання, який є юридичною особою.
Згідно із абз.3 п.13 Правил торгівлі торговельне місце - площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо. Розмір торговельного місця визначається в правилах торгівлі на ринках, що затверджуються відповідно до законодавства.
Відповідно до п.20 Правил торгівля адміністрація ринку при наданні продавцям торговельних місць на визначений термін укладає з ними письмову угоду, в якій рекомендується зазначати термін дії угоди, асортимент (вид) товарів, що реалізуються, розташування торговельного місця, умови оренди торговельного місця, розмір та порядок оплати за оренду майна, перелік послуг, які надає ринок, та їх вартість.
Таким чином, безпосередньо Правила торгівлі на ринках передбачають укладення між адміністрацією ринку і підприємцями, що займаються торговельною діяльністю, саме договорів, що за своєю правовою природою є договорами оренди (найму) торгових площ.
Отже, в даному випадку, судом розглядаються виключно договірні правовідносини, які виникли між сторонами договору оренди торгового місця та регулювання яких здійснюється відповідно до положень ЦК України про найм (оренду) майна, а не правовідносин позивача з Миколаївською міськрадою з приводу оренди земельної ділянки.
Судова колегія відзначає, що зобов'язання відповідача з повернення орендованого майна носить окремий і самостійних характер від зобов'язань ТОВ «БК «Корабел» з повернення земельної ділянки Миколаївській міській раді.
До того ж колегія суддів вважає, що наявні матеріли справи не містять, а сторонами не надано доказів, які б свідчили про припинення орендних відносин між ТОВ «БК «Корабел» та Миколаївською міськрадою.
З приводу тверджень апелянта про обмеження строку нарахування неустойки на підставі ст. 785 Цивільного кодексу України шестимісячним терміном, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Отже, неустойка, право на стягнення якої передбачено ч. 3 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Вказана неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, оскільки, на відміну від приписів ст. 549 Цивільного кодексу України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).
Законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов'язку, передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України, закон визначає можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.
Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, пов'язується з простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.
Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.08.2019 у справі №910/13695/18.
За таких обставин, з огляду на припинення між сторонами договірних орендних відносин, колегія суддів зазначає, що відповідач своєчасно не повернув позивачеві орендоване майно за відсутності будь-яких правових підстав для продовження володіння та користуванням вказаним майном, при цьому у матеріалах справи відсутні та відповідачем до суду першої інстанції не подано жодного доказу на підтвердження відсутності своєї вини в несвоєчасному поверненні орендодавцю спірного нерухомого майна, що, з огляду на встановлену законом презумпцію вини порушника зобов'язання, свідчить про можливість застосування до орендаря наслідків, передбачених положеннями частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, а саме покладення на нього обов'язку зі сплати неустойки за весь час прострочення.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
За таких обставин, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Сухого Сергія Олександровича на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.10.2020 у справі №915/538/20 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.10.2020 у справі №915/538/20 залишається без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сухого Сергія Олександровича на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.10.2020 у справі №915/538/20 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.10.2020 у справі №915/538/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, передбаченими ст.ст. 287-288 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 18.02.2021 року.
Головуючий суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
А.І. Ярош