ЄУН 766/12396/20 Головуючий в суді 1 інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/819/266/21 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія: запобіжні заходи
17 лютого 2021 року. Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Херсонського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні апеляційного суду матеріали провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 20 січня 2021 року, якою відносно
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дунаївці Хмельницької області, громадянина України, з середньою професійно - технічною освітою, неодруженого, непрацевлаштованого, без певного місця реєстрації та проживання, в силу ст. 89 КК України не маючого судимості,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст.115 КК України, продовжено строк тримання під вартою до 20 березня 2021 року, включно.
В провадженні Херсонського міського суду Херсонської області на розгляді перебуває кримінальне провадження № 12020230030001082, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
Ухвалою вищевказаного суду від 20 січня 2021 року, клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , задоволено, продовжено строк тримання його під вартою до 20 березня 2021 року, включно.
Не погоджуючись із вказаним рішення суду обвинувачений ОСОБА_8 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу суду скасувати і постановити нову ухвалу, якою матеріали провадження за клопотанням прокурора направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована доводами про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали суду.
Зокрема, апелянт зазначає про недопустимість певних доказів у кримінальному провадженні та просить виключити їх з числа доказів та повторно, в законний спосіб допитавши його, змінити правову кваліфікації його дій з ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України на ч.2 ст. 125 КК України.
Також, апелянт вказує на те, що прокурором не доведено підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, наявність реальних ризиків для обрання та продовження відносно нього найбільш суворого запобіжного заходу.
Крім того, зазначає, що на стадії досудового розслідування кримінального провадження відносно нього було порушено вимоги ст. 40 КПК України. На момент вирішення питання слідчим суддею про обрання запобіжного заходу, він не зміг говорити правду, оскільки працівники поліції до нього застосовували насильство.
Посилається на те, що під час досудового розслідування кримінального провадження, було порушено вимоги ст. 69, 106, 103, 104, 290, 87 КПК України.
Крім того, апелянт зазначає про його незаконне затримання, безпідставне відкриття відносно нього кримінального провадження, та проведення досудового розслідування з грубим порушенням вимог КПК.
Також, апелянт вказує на те, що судом не в повній мірі враховані дані про його особу, а саме те, що він раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, його вина не доведена.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КПК України (в редакції Закону України № 838-ХII, зарахувати йому в строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з розрахунку одному дню попереднього ув'язнення відповідає два дні позбавлення волі.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та захисника на підтримання доводів апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, вивчивши і обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши сторони в судових дебатах, колегія суддів приходить до наступного.
У відповідності до приписів ч. 3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку запобіжного заходу, суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
До закінчення строку дії попередньої ухвали про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 , судовий розгляд кримінального провадження відносно нього не завершено, а отже, суд зобов'язаний був вирішити питання щодо доцільності продовження строку запобіжного заходу.
Приймаючи рішення про задоволення клопотання прокурора та продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , суд виходив з того, що ризики, які мали місце до теперішнього часу не зменшились, та виправдовують необхідність тримання під вартою обвинуваченого під час судового розгляду. Обґрунтованість пред'явленої ОСОБА_8 підозри визначено на стадії досудового розслідування.
При вирішенні питання продовження строку тримання під вартою, суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості, визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.
За вищевказаних обставин є всі підстави вважати про існування належних доказів, які б вказували на причетність ОСОБА_8 до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Крім того, приймаючи рішення щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , суд цілком слушно виходив із того, що він обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, санкція статті, за вчинення якого, передбачає безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі.
Характер інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, вказує на підвищену суспільну небезпеку скоєного.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. При цьому, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину, може вдатися до відповідних дій.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який хоч а і особою, яка в силу ст. 89 КК України, не має судимості однак раніше притягувався да кримінальної відповідальності, що вказує на його схильність до антисоціальної поведінки, не працевлаштований, неодружений та без певного місця реєстрації та проживання, що вказує на відсутність у нього законного джерела доходів, відсутність міцних соціальних зв'язків, а отже і відсутність осіб, які б мали на нього вирішальний вплив з метою запобігання існуючим ризикам та забезпечення його належної процесуальної поведінки.
Наведені відомості дали підстави для висновку, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має бути продовжений обвинуваченому ОСОБА_8 , з метою забезпечення належного виконання ним процесуальних обов'язків та запобігання існуючим ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, які були зазначені прокурором під час судового розгляду та наведені в оскаржуваній ухвалі суду з урахуванням даних про особу обвинуваченого, що свідчить про неможливість запобігання зазначеним ризикам у разі незастосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зважаючи на що, доводи апеляційної скарги про відсутність ризиків є неспроможними.
Відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_8 були відомі суду під час розгляду клопотання прокурора та цілком враховані під час прийняття оскаржуваної ухвали.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Саме продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , на переконання колегії суддів, відповідає охороні прав і інтересів суспільства, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Доказів того, що на час постановлення оскаржуваної ухвали сталися суттєві зміни у соціальних зв'язках обвинуваченого чи виникли інші обставини, які б доводили те, що заявлені раніше ризики зменшилися, апеляційна скарга не містить.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого висновки суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення.
Посилання обвинуваченого на незаконність його затримання, недоведеність його винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення не можуть бути прийняті до уваги, оскільки питання допустимості доказів, їх достатності для доведення винуватості особи підлягають вирішенню за результатами судового розгляду кримінального провадження по суті, а питання обґрунтованості підозри на даній стадії кримінального провадження не може бути предметом перевірки, оскільки ці питання перевіряються на стадії досудового розслідування слідчим суддею .
Неспроможними є і посилання обвинуваченого ОСОБА_8 щодо протиправності відкриття кримінального провадження, проведення досудового слідства з порушенням вимог КПК, оскільки при вирішені питання про доцільність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою під час судового розгляду, апеляційний суд не може наперед надавати оцінку доказам з точки зору допустимості та достатності, а також фактичним обставинам кримінального провадження, для доведення винуватості обвинуваченого у вчинені інкримінованих злочинів, що є предметом розгляду кримінального провадження по суті.
З цих же підстав не підлягає задоволенню і вимога апелянта про зміну правової кваліфікації його дій, визнання певних доказів недопустимими, повернення кримінального провадження на стадію досудового розслідування , оскільки суд апеляційної інстанції, в межах компетенції визначеної ст. 407 КПК України, за результатами перегляду ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу, позбавлений процесуальної можливості прийняти будь-яке із зазначених рішень, про які просить апелянт.
З матеріалів провадження вбачається, що сторона захисту звернулася до правоохоронних органів із заявою про застосування до ОСОБА_8 недозволених методів досудового розслідування з метою змусити його визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, відомості внесені до ЄРДР. Однак, результати проведення розслідування кримінального провадження за заявою ОСОБА_8 підлягають оцінці судом під час проведення судового розгляду.
Будь-яких доказів, які свідчать про порушення прав обвинуваченого ОСОБА_8 чи істотних порушень вимог КПК України, які б могли стати безумовними підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, під час апеляційного перегляду не встановлено.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для скасування оскаржуваної ухвали, яка постановлена із дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а тому апеляційна скарги задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 20 січня 2021 року, якою відносно нього продовжено строк тримання під вартою до 20 березня 2021 року, включно - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: