Номер провадження: 33/813/25/21
Номер справи місцевого суду: 522/17100/20
Головуючий у першій інстанції Коваленко В. М.
Доповідач Громік Р. Д.
09.02.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді Громіка Р.Д.,
за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2020 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП,
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18№102076 від 20.09.2020р. вбачається, що ОСОБА_1 20 вересня 2020 року о 00:15 годин, керувала автомобілем «Ланд Ровер Рендж Ровер Евок» д.н. НОМЕР_1 , за адресою: м. Одеса, вул. Генуєзька, 24, з ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовилася в присутності двох свідків. Своїми діями ОСОБА_1 порушила вимоги п.п. 2.5 ПДР за що передбачена відповідальність відповідно ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постановою судді Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2020 року накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 10200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнено з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 420 грн. 40 копійок на користь держави.
Не погоджуючись із вищезазначеною постановою суду, адвокат Токаєва Ю.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що постанова судді Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2020 року є незаконною та необґрунтованою, тому просить її скасувати, а провадження у справі закрити.
Крім того, апелянт просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2020 року, мотивуючи тим, що оскаржувана постанова суду першої інстанції не направлялась апелянту та матеріали справи не містять відповідних відміток про направлення постанови.
Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Матеріалами справи встановлено, що оскаржувана постанова суд першої інстанції дійсно не направлялась ні ОСОБА_1 , ні її представнику ОСОБА_2 , а копію постанови судді Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2020 року отримано представником апелянта 22 грудня 2020 року. Апеляційну скаргу подано 23 грудня 2020 року.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на судовий захист є конституційним правом людини (ст. 55 Конституції України), яке не може бути обмежене, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 64). Однією з гарантій реалізації цього права є апеляційне та касаційне оскарження судових рішень як одна з основних засад судочинства в Україні, що може бути обмежене лише законом (п.8 ч.1 ст. 129 Конституції України).
За таких обставин, апеляційний суд дійшов до висновку про те, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у ст. ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, поваги до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпцію невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободі в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, тощо.
Однак, визнаючи винною ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції всупереч вимогам ст. ст. 245, 247, 251, 252, 280 КУпАП належним чином не встановив чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, тобто однобічно розглянув справу, без з'ясування фактичних обставин, що мають істотне значення для її розгляду, та не звернувши уваги на те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР18№102076 від 20.09.2020 р., диском з нагрудних камер поліцейських, а також іншими матеріалами справи.
Однак апеляційний суд вважає, що вищенаведені докази вини ОСОБА_1 не можна вважати допустимими, достатніми, належними та такими, що доводять її вину, виходячи з наступного.
Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення та ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту.
Апеляційним судом встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18№102076 від 20.09.2020р. вбачається, що ОСОБА_1 20 вересня 2020 року о 00:15 годин, керувала автомобілем «Ланд Ровер Рендж Ровер Евок» д.н. НОМЕР_1 , за адресою: м. Одеса, вул. Генуєзька, 24, з ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовилася в присутності двох свідків. Своїми діями ОСОБА_1 порушила вимоги п.п. 2.5 ПДР за що передбачена відповідальність відповідно ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Крім того, слід зазначити, що Верховний Суд у справі №338/17 роз'яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коло воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення Правил дорожнього руху України, відповідно до ст. 251 КУпАП працівники мають надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення такого правопорушення.
Отже, протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
В протоколі про адміністративне правопорушення серії ДПР18№102076 від 20.09.2020р. вбачається, що ОСОБА_1 20 вересня 2020 року о 00:15 годин, керувала автомобілем «Ланд Ровер Рендж Ровер Евок» д.н. НОМЕР_1 , за адресою: м. Одеса, вул. Генуєзька, 24, з ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовилася в присутності двох свідків. Своїми діями ОСОБА_1 порушила вимоги п.п. 2.5 ПДР за що передбачена відповідальність відповідно ч. 1 ст. 130 КУпАП (а. с. 2).
Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції зазначив, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП підтверджується також відеозаписом з нагрудних відеокамер поліцейських, однак апеляційний суд не погоджується з таким твердженням, з огляду на наступне.
Проведення огляду на стан сп'яніння здійснюється в порядку, встановленому ст. 266 КУпАП, з дотриманням вимог Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом МВС України та МОЗ України 09 листопада 2015 року №1452/735 (далі Інструкція), а також Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1103 (далі Порядок).
Відповідно до вимог ст. 266 КУпАП, вищезазначених Інструкції і Порядку, особи, які керують транспортними засобами, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного сп'яніння, підлягають огляду на стан алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.
У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я.
Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Згідно п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Апеляційним судом був досліджений наявний в матеріалах справи відеозапис з нагрудних камер працівників поліції, яким не зафіксовано факту відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, також не зафіксовано, що ОСОБА_1 відмовилась чи ухилялась від проходження огляду на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я.
Таким чином, відеозапис з нагрудних камер працівників поліції чітко і достовірно не відображає обставин викладених в протоколі про адміністративне правопорушення, та обставин, що підлягають встановленню під час розгляду даної категорії справ.
Крім того, відповідно до вимог ст. ст. 31, 40 закону України «Про національну поліцію», поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Поліцією в своїй діяльності застосовуються технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб, забезпечення дотримання ПДР.
Згідно п. п. 4, 5 Розділу П Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом МВС України від 18.12.2018р. № 1026, під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях (ближче до плечового суглоба) так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського. У випадках, пов'язаних з необхідністю якісної фіксації подій, поліцейські можуть тримати портативний відеореєстратор у руках. Дозволяється закріплення портативного відеореєстратора на екіпіруванні (шоломі) або зброї, якщо їх конструкцією передбачені відповідні кріплення.
Включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Однак, вищезазначені вимоги нормативних актів працівниками патрульної поліції, що здійснюють оформлення адміністративного правопорушення, дотримані не були, наданий відеозапис з нагрудних камер не є безперервним, неодноразово переривається.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, апеляційний суд не може визнати відеозапис з нагрудних камер працівників патрульної поліції належним та допустимим доказом, який підтверджував би вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки ним не зафіксовано факту відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів або в закладі охорони здоров'я.
Додатково апеляційний суд зазначає, що відеозапис, який доданий до протоколу про адміністративне правопорушення є пошкодженим.
19 січня 2021 року було зроблено запит до Управління патрульної поліції в Одеській області про направлення відеофіксації за протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №102076 від 20.09.2020р., складеним інспектором взводу 2 роти 7 батальону 1 полку УПП в Одеській області ДПП старшим лейтенантом поліції Харченком Денисом Миколайовичем.
Однак з надісланого суду апеляційної інстанції відеофіксації також не вбачається зафіксовано факту відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів або в закладі охорони здоров'я.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Державні органи не мають права перекладати обов'язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст. 62 Конституції України.
Статтею 62 Конституції України закріплений принцип презумпції невинуватості, який передбачає, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь.
Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Враховуючи, що в силу принципу презумпції невинуватості всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, апеляційний суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП не доведена допустимими та достовірними доказами.
За таких обставин, провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, який передбачає, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності складу адміністративного правопорушення.
У відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 247,294 КУпАП, Одеський апеляційний суд, -
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови судді Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2020 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2020 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду Р.Д. Громік