Номер провадження: 22-ц/813/3308/21
Номер справи місцевого суду: 523/18015/19
Головуючий у першій інстанції Сувертак І. В.
Доповідач Комлева О. С.
16.02.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М.,
розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2020 року, постановленого під головуванням судді Сувертак І.В., повний текст судового рішення складений 23 жовтня 2020 року, -
У листопаді 2019 року ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку суброгації, в якому просило стягнути суму завданої майнової шкоди в загальному розмірі 46026 грн. 26 коп. та суму сплаченого судового збору у розмірі 1921 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 06.12.2018 р. у м. Одесі по вул. С. Ядова відбулася дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу «Mercedes-Benz», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу «Toyota Prado», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . У наслідок ДТП зазначені автомобілі отримали механічні пошкодження.
07.12.2018 р. ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» отримало від потерпілого ОСОБА_3 повідомлення № 21264и від 07.12.2018 р. про настання події, що має ознаки страхового випадку та заяву на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту № 116010-2105-9003001 від 03.05.2018 р., відповідно до якого позивач застрахував майнові інтереси потерпілого, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, використанням і розпорядженням транспортним засобом «Toyota Prado», державний номер НОМЕР_2 .
07.03.2019 р. позивач здійснив страхове відшкодування потерпілому за договором добровільного страхування. Так, позивачем на підставі експертизи № 4879 від 24.12.2018 р. було складено страховий акт № 21264/19 від 07.03.2019 р. та розрахунок до нього, згідно з яким сума страхового відшкодування за договором добровільного страхування склала 46 026,26 грн. На підставі цих документів вказана сума була перерахована позивачем на вказаний потерпілим рахунок, що підтверджується платіжним дорученням № 1542 від 07.03.2019 р.
Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 05.02.2019 р. по справі № 523/383/19 встановлено, що дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення відповідачем вимог п. 13.1 Правил дорожнього руху України. У зв'язку із цим відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Тобто винною особою в ДТП є саме ОСОБА_2 .
На момент ДТП, 06.12.2018 р. транспортний засіб «Mercedes-Benz», державний номер НОМЕР_1 , яким керував відповідач, відповідно до інформації, що міститься в Централізованій базі даних МТСБУ, не був застрахований за жодним договором обов'язкового страхування власників наземних транспортних засобів.
Позивач зазначив, що до ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» на підставі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» перейшло право вимоги, яке потерпілий мав до відповідача як особи, яка безпосередньо завдала йому шкоди внаслідок ДТП у розмірі 46 026,26 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивачем було надіслано відповідачу претензію вих. № 484 від 29.08.2019 р. про відшкодування шкоди у розмірі 46 026,26 грн.
Проте вказана вимога відповідачем не задоволена та зазначені кошти не відшкодовані.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2020 року позов ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку суброгації задоволений.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» завдану майнову шкоду в порядку суброгації у розмірі 46 026 грн. 26 коп.
Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та відмовити у задоволені позову у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про призначення судових засідань, за місцем проживання апелянта не надходило жодних повідомлень, ухвали про відкриття провадження, внаслідок чого були порушені його права. Також зазначив про те, що ОСОБА_2 з наданим позивачем висновком експертизи не погоджується, оскільки відповідач не був ознайомлений з наданим до суду висновком експерта.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За правилами п.1 ч.4 ст.274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 06.12.2018 р. у м. Одесі по вул. С. Ядова відбулася дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу «Mercedes-Benz», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу «Toyota Prado», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . У наслідок ДТП зазначені автомобілі отримали механічні пошкодження.
07.12.2018 р. ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна»» отримало від потерпілого ОСОБА_3 повідомлення № 21264и від 07.12.2018 р. про настання події, що має ознаки страхового випадку та заяву на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту № 116010-2105-9003001 від 03.05.2018 р., відповідно до якого позивач застрахував майнові інтереси потерпілого, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, використанням і розпорядженням транспортним засобом «Toyota Prado», державний номер НОМЕР_2 . (а.с. 8-11).
Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 05.02.2019 р. по справі № 523/383/19 встановлено, що дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення відповідачем вимог п. 13.1 Правил дорожнього руху України. У зв'язку з чим ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Тобто винним в ДТП є саме відповідач, ОСОБА_2 (а.с. 12).
На момент ДТП, 06.12.2018 р., транспортний засіб «Mercedes-Benz», державний номер НОМЕР_1 , яким керував відповідач, відповідно до інформації, що міститься в Централізованій базі даних МТСБУ, не був застрахований за жодним договором обов'язкового страхування власників наземних транспортних засобів (а.с. 31).
07.03.2019 р. позивач здійснив страхове відшкодування потерпілому за договором добровільного страхування. Так, позивачем на підставі експертизи № 4879 від 24.12.2018 р. було складено страховий акт № 21264/19 від 07.03.2019 р. та розрахунок до нього, згідно з яким сума страхового відшкодування за договором добровільного страхування склала 46 026,26 грн. На підставі цих документів вказана сума була перерахована позивачем на вказаний потерпілим рахунок, що підтверджується платіжним дорученням № 1542 від 07.03.2019 р. (а.с. 13-17, 30).
З метою досудового врегулювання спору позивачем було надіслано відповідачу претензію вих. № 484 від 29.08.2019 р. про відшкодування шкоди у розмірі 46 026,26 грн. (а.с. 32).
Задовольняючи позов ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» про відшкодування шкоди в порядку суброгації, суд першої інстанції виходив з наступного.
Положеннями ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регламентовано, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу, відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом в момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до п.17 ст.9 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. В разі, якщо страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених за страховою подією збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.
Відповідно до п. 38.2 ст.38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» після сплати страхового відшкодування має право звернутися з регресним позовом до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, і який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Ст.993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» регламентовано, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Своєю постановою від 30.01.2019 у справі № 755/9320/15-ц ВС зазначив, що такий перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. Під час суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає, відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Цей вид зобов'язання відрізняється від регресу, оскільки регрес - це право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв'язку з чим виникло нове правовідношення, пов'язане саме з регресною вимогою.
Як вбачається з матеріалів справи, відомості про те, що водій транспортного засобу - відповідач, який спричинив вищевказану дорожньо-транспортну пригоду, - застрахував свою цивільно-правову відповідальність матеріали справи не містять.
Судом встановлено, що доводи позовних вимог відповідачем не спростовані, а надані позивачем докази підтверджують викладені у позовній заяві факти та обставини.
На підставі вищевикладених обставин, суд у відповідності до вимог закону, з'ясувавши всі обставини справи, надані докази, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, стягнувши з відповідача на користь позивача в порядку суброгації, страхове відшкодування в розмірі 46026 грн. 26 коп., оскільки вимоги позову були доведені та підтверджені належними доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про призначення судових засідань, за місцем проживання апелянта не надходило жодних повідомлень, ухвали про відкриття провадження, внаслідок чого були порушені його права, колегія суддів вважає безпідставними.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.41).
Ухвалою суду від 16 грудня 2019 року було відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву на позов та роз'яснено, що у випадку ненадання відзиву без поважних причин, суд розгляне справу за наявними матеріалами (а.с. 42,43).
ОСОБА_2 , за адресою його місця реєстрації була надіслана позовна заява з додатками та неодноразово судові повістки у відповідності до ст. 128 ЦПК України.
Судом встановлено, що відповідач в судове засідання не з'явився, про дату та місце розгляду справи неодноразово сповіщався належним чином, причин неявки суду не сповістив та з заявою про відкладення розгляду справи не звертався, відзиву на позов у встановлений строк не надав, тому судом у відповідності до вимог чинного законодавства була розглянута справа за наявними матеріалами (а.с. 45-46,71-72).
Тобто, суд першої інстанції використав усі процесуальні механізми для повідомлення ОСОБА_2 за для розгляду справи, що свідчить про неодноразове надіслання судових повісток за адресою місця реєстрації відповідача.
Доводи про те, що ОСОБА_2 не погоджується з висновком експертного дослідження, оскільки не був ознайомлений з ним, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідач до суду з відповідним клопотанням про призначення експертизи не звертався, доказів на спростування експертного дослідження наданого позивачем до суду відповідач не надав, також не надано до суду іншого експертного висновку з визначенням майнової шкоди.
Доводи апелянта зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає апелянт.
За положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 16 лютого 2021 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк
______________________________________ С.М. Сегеда