Номер провадження: 22-ц/813/4017/21
Номер справи місцевого суду: 522/17099/18
Головуючий у першій інстанції Бойчук А. Ю.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
02.02.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого - Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Ващенко Л.Г.,
за участю секретаря - Чепрас А.І.,
учасники справи:
Заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі:
позивача - Міністерство оборони України,
відповідач - Державне підприємство Міністерства оборони України «Південьвійськбуд»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Південного регіону України на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2018 року у складі судді Бойчука А.Ю.,
У вересні 2018 року Заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до суду з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» та ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів №20-ВБ від 13.03.2007 та №23-ВБ від 30.05.2007 на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі, укладених між ДП МОУ «Південьвійськбуд» та ОСОБА_1 ; зобов'язання ОСОБА_1 повернути державі в особі Міністерства оборони України нежитлові приміщення першого та шостого поверхів, площею 49 м2 та 9,3 м2, розташовані в будівлі ДП МОУ «Південьвійськбуд», за адресою: м. Одеса, вул. Армійська,18-А (реєстраційні номери майна: 20876322, 20876117), у тому числі шляхом виселення зі вказаних нежитлових приміщень; скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на нежитлові приміщення першого та шостого поверхів, площею 49 кв.м. та 9,3 кв.м., розташовані в будівлі, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційні номери майна: 20876322, 20876117, номер запису: 5761 в книзі: 71неж-4 та 71неж-5 відповідно); стягнення витрат по сплаті судового збору з відповідачів на користь військової прокуратури Південного регіону України.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що на балансовому обліку ДП МО України «Південьвійськбуд» перебувала нежитлова адміністративна будівля, площею 1696,9 м2, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка відповідно до свідоцтва про право власності від 24.07.2006, належала державі в особі Верховної Ради України. 13.03.2007 та 30.05.2007 ДП МОУ «Південьвійськбуд» укладено договори №№ 20-ВБ та 23-ВБ відповідно на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі. Договори №№ 20-ВБ та 23-ВБ в частині отримання ОСОБА_1 профінансованого паю - нерухомого державного майна ДП МОУ «Південьвійськбуд», укладено всупереч актам цивільного законодавства, якими визначено особливий порядок відчуження майна державних підприємств, а відтак спрямований на використання державної власності всупереч закону. Також, позивачем зазначено, що він вважає укладений договір удаваним, тобто вчинений сторонами з метою приховати інший правочин, який насправді було вчинено. На думку позивача, фактично було вчинено відчуження державного майна.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, Заступник військового прокурора Південного регіону України подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати і ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не взяв до уваги, що листом начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України Ісаєнка Д.В. за вих. №10/260/1 від 03.02.2006 на адресу директора ДП МОУ «Південьвійськбуд» надано згоду лише на проведення реконструкції адміністративної будівлі за рахунок пайових внесків третіх осіб. Дозволу на відчуження майна вказаного підприємства наведений лист не містить. Розпорядженням від 02.10.2004 №6828/з Міністр оборони України скасував довіреність від 17.08.2004 №2369. Відсутність повноважень у ОСОБА_2 з 02.10.2004 щодо надання дозволів на відчуження майна державних підприємств не підлягає доказуванню під час розгляду цієї справи. Про обізнаність ОСОБА_2 щодо скасування вказаної довіреності свідчить той факт, що листом начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України №10/260/1 від 03.02.2006, за результатами розгляду клопотання директора ДП МОУ «Південьвійськбуд» про реконструкцію та відчуження вказаного майна, надано дозвіл лише щодо його реконструкції, дозвіл на відчуження не надавався. Результат розгляду судом позову прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного позбавлення майна, закладеним у ст.1 Першого протоколу Конвенції. Про порушення своїх прав і охоронюваних законом інтересів на нерухоме майноМіністерство оборони України довідалося лише з листа заступника військового прокурора Південного регіону України від 11.09.2018 №05/3-4192вих18. Копія акту ревізії ДП МОУ «Південьвійськбуд» від 21.11.2008 №234/43/230 представником відповідача - адвокатом Прощенком Д.В. одержано з порушеннямвстановленого порядку у ОСОБА_3 , в той час як витребування у громадян документів за адвокатським запитом законодавством не передбачено, ОСОБА_3 не є посадовою особою об'єкту контролю (ДП МОУ «Південьвійськбуд»), на якому має зберігатися примірник акту ревізії, тому безпідставно прийнятий судом до уваги. Не зазначено про наявність оригіналу вказаного акту. Згідно з текстом копії акту ревізії, останній складено у двох примірниках, копія наданого примірника не пронумерована, тому вказана копія акту викликає сумніви у відповідності оригіналу, тобто не повинна братися судом до уваги. Строк позовної давності у цьому спорі не пропущений.
15.07.2019 ОСОБА_1 надала суду відзив на скаргу, в якому просила залишити рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
18.02.2020 представник ОСОБА_1 надав суду письмові пояснення по справі.
В судовому засіданні, яке проводилося в режимі відеоконференції представник ОСОБА_1 вважав скаргу необґрунтованою, просив відмовити в її задоволенні.
Представники Міністерства оборони України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, подав заяви про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, до участі не приєдналися, відповідно до ч.4ст.212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву, тому з врахуванням викладеного та неподання ними заяв про відкладення розгляду справи, справу вирішено за фактичної участі осіб.
Державне підприємство Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» заяв про відкладення розгляду справи не надав.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з безпідставності вимог позивача, наявності згоди на укладання договорів, а також повноважень на їх укладання.
Проте погодитися з такими висновками суду неможна, виходячи з наступного.
Встановлено, що Наказом Міністра оборони України від 29.01.1998 року №27 на базі розформованих військових частин та організацій створено державне підприємство Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» та затверджено статут підприємства.
Відповідно до п. 4.2 статуту ДП МОУ «Південьвійськбуд», затвердженого 29.01.1998 року Міністром оборони України, майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству.
На балансовому обліку ДП МО України «Південьвійськбуд» перебувала нежитлова адміністративна будівля площею 1696,9 м2, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка відповідно до свідоцтва про право власності від 24.07.2006р., належала державі в особі Верховної Ради України.
Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України Марчука Є.К. відповідно до Положення про Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних Сил України уповноважено начальника Центрального управління Міністерства оборони України ОСОБА_2 від імені Міністерства оборони України укладати будь-які договори (угоди, контракти, попередні договори) підряду, в тому числі підряду на капітальне будівництво та капітальний ремонт, пайової участі в будівництві, інвестування будівництва житла, купівлі-продажу квартир та іншого нерухомого майна, його міни, оренда земельних ділянок, оцінка майна, передачі в заставу рухомого та в іпотеку нерухомого майна на користь Міністерства оборони України та третіх осіб, купівлі паливно-енергетичних ресурсів, матеріалів і технічних засобів, сумісної діяльності, оренди державного майна та прийому-передачі матеріальних цінностей, представляти і захищати інтереси Міністерства оборони України з усіх питань, пов'язаних з укладенням та виконанням зазначених договорів (угод, контрактів), в органах бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно на всій території України, у відповідних управліннях земельних ресурсів з правом підписання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками та в усіх інших підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування; бути представником в судах загальної юрисдикції України. Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. 17 серпня 2004 року, зареєстровано в реєстрі за №2369. Довіреність видана з правом передовіри та є безстроковою до моменту припинення її дії.
Згідно витягу з Єдиного реєстру довіреностей Довіреність, посвідчена 17 серпня 2004 року нотаріусом Шевчук З.М. за реєстраційним №2369, припинила дію; 10 квітня 2006 року (запис про припинення дії довіреності внесено приватним нотаріусом Шевчук З.М. 10 квітня 2006 року 11:33:29 на підставі листа від 1 квітня 2006 року Міноборони (т.1 а.с.112, 113).
На лист №12 від 31 січня 2006 року державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» щодо проведення реконструкції будівлі по АДРЕСА_1 за рахунок коштів пайовиків за умови наступного переходу права власності на частину приміщень в рахунок погашення залучених пайових внесків третіх осіб начальником Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України ОСОБА_2 надіслано директору ДП МОУ «Південьвійськбуд» листа №10/260/1 від 3 лютого 2006 року, за змістом якого Міністерство оборони України вважало наведену у листі від 31 січня 2006 року №12 пропозицію провести заходи по реконструкції будівлі за рахунок пайових внесків третіх осіб слушною та такою, що підлягає реалізації шляхом укладення відповідних господарських угод (договорів).
13.03.2007 та 30.05.2007 ДП МОУ «Південьвійськбуд» укладено договори №№ 20-ВБ та 23-ВБ відповідно на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі.
Так, згідно з п. 1.1 договорів їх предметом є участь ОСОБА_1 у фінансуванні будівництва з реконструкції 4-х поверхової адміністративної будівлі управління з надбудовою 5-го поверху та прибудовою 5-поверхового адміністративного корпусу за адресою: АДРЕСА_1 та отримання у власність профінансованого паю у вигляді нежитлових офісних приміщень.
Відповідно до п. 2.1 ОСОБА_1 зобов'язана профінансувати будівництво приміщень, розташованих на першому поверсі прибудованого 5-поверхового адміністративного корпусу за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 49 м2 на загальну суму 186 400 грн. та на шостому поверсі вказаного адміністративного корпусу загальною площею 9,3 м2 на суму 15 400 грн., а ДП МОУ «Південьвійськбуд» побудувати та передати у власність ОСОБА_1 пакет документації в обсязі, достатньому для оформлення свідоцтва про право власності на вказані нежитлові приміщення.
Актами прийому-передачі площі нежитлових приміщень від 01.08.2007 року ДП МОУ «Південьвійськбуд» передав ОСОБА_1 приміщення першого та шостого поверхів площею 49 кв.м. та 9,3 кв.м. в адміністративній будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .
Тими ж актами державним підприємством підтверджено перерахування коштів від ОСОБА_1 на загальну суму 201 800,00 гривень.
Відповідно до свідоцтва, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради від 24.07.2006, до реконструкції загальна площа будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , складала 1696,90 кв.м.
У той же час за наслідками проведеної реконструкції адміністративної будівлі ДП МО України «Південьвійськбуд», розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , площа останньої збільшилася до 3135,3 м2.
Листом від 11 вересня 2018 року №4192 заступник військового прокурора Південного регіону України проінформовано Міністерство оборони України про не надання Міністерством оборони України згоди ДП МОУ «Південьвійськбуд» на укладення договорів, результатом яких є відчуження державного нерухомого майна за адресом: АДРЕСА_1 ; про використання державної власності всупереч закону; про подання прокуратурою позовів в інтересах держави в особі Міністерства оборони України.
Отже, встановлено, що державне підприємство Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» є підприємством, заснованим на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю; засновником підприємства є Міністерство оборони України. Майно підприємства є державною власністю, закріплюється за ним на праві повного господарського відання; підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та його Статуту. Органом управління майном підприємства є Міністерство оборони України.
Відповідно до статті 75 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час укладення спірного договору) державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншими юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом; відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємством має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.
Належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що Міністерством оборони України як органом, до сфери управління якого входить ДП МОУ «Південьвійськбуд», надавалась згода на укладення спірних договорів №№ 20-ВБ та 23-ВБ, в результаті яких відбулося відчуження державного нерухомого майна, розташованого за адресом: АДРЕСА_1 , не надано.
Наявний в матеріалах справи лист №10/260/1 від 3 лютого 2006 року начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України ОСОБА_2 надісланий директору ДП МОУ «Південьвійськбуд», за змістом якого Міністерство оборони України вважало наведену у листі від 31 січня 2006 року №12 ДП МОУ «Південьвійськбуд» пропозицію провести заходи по реконструкції будівлі за рахунок пайових внесків третіх осіб слушною та такою, що підлягає реалізації шляхом укладення відповідних господарських угод (договорів), не є належним доказом надання згоди органом управління на укладення договорів, внаслідок виконання яких відбулося відчуження державного нерухомого майна.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено статтею 203 ЦК України, частиною 1 якої передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавство, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відсутність згоди Міністерства оборони України на укладення договорів, внаслідок виконання яких відбулося відчуження державного нерухомого майна, вказує на те, що договори №№ 20-ВБ від 13.03.2007 та 23-ВБ від 30.05.2007 на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі, укладені за відсутності необхідного обсягу повноважень з порушенням частини 5 статті 75 ГК України, тому спірні договори підлягають визнанню недійсними на підставі статей 203, 215 ЦК України, вимоги про повернення майна є похідними.
Отже, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права, що свідчить про невідповідність рішення вимогам ст.263 ЦПК України.
Разом із тим у задоволенні позову слід відмовити в зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.
Положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права, щодо якого заявлено вимогу, і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.
Прокурор в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з вимогами про визнання недійсними договорів, витребування майна, скасування державної реєстрації права власності звернувся до суду 25 вересня 2018 року.
Суб'єктивне право, про захист якого просить прокурор в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, існує, факт його порушення встановлено, відтак, підстави для відмови в позові за безпідставністю матеріально-правової вимоги, як то вирішив суд першої інстанції, відсутні.
Положеннями частин 3, 4 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороно у спорі, є підставою для відмови у позові.
Заяву про застосування позовної давності зроблено відповідачем ОСОБА_1 в суді першої інстанції до винесення ним рішення, відтак, за доведеності спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, у позові належить відмовити.
На правовідносини, що виникли, поширюється визначена статтею 257 ЦК України загальна позовна давність тривалістю у три роки.
За загальним правилом, що міститься у частині 1 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав; що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; п.570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що міститься в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, не достатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Так, прокурор та Міністерство оборони України дотримання строку позовної давності обґрунтовує тим, що про порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів на нерухоме майно - адміністративну будівлю, розташовану за адресом: АДРЕСА_1 , Міністерство оборони України довідалося лише з листа заступника військового прокурора Південного регіону України від 11 вересня 2018 року №05/3-4192вих18. Проте дане не доводить той факт, що Міністерство оборони України не знало (не могло знати) про порушення свого права раніше.
Відповідно до положень Закону України «Про управління об'єктами державної власності», який набрав чинності з 18 жовтня 2006 року, до повноважень органів управління віднесено, зокрема, забезпечення проведення щорічних аудиторських перевірок окремо визначених державних підприємств і господарських структур (п.8 ч.1 ст.6); здійснення контролю за діяльністю господарських структур (п.10 ч.1 ст.6); ведення обліку об'єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснення контролю за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів (п.11 ч.1 ст.6) тощо.
Статутом ДП МОУ «Південьвійськбуд», який затверджено наказом Міністра оборони України від 29 січня 1998 року №27, передбачено здійснення контролю органом управління майном, тобто Міністерством, за ефективністю використання, збереженням закріпленого за підприємством майна.
Таким чином, Міністерство оборони України як орган управління майном ДП МОУ «Південьвійськбуд» мав здійснювали контроль за ефективним використанням, збереженням закріпленого за підприємством майна.
Матеріали справи містять інформацію, не заперечену прокурором та Міністерством оборони України, щодо проведення з 6 листопада 2008 року по 18 листопада 2008 року документальної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП МОУ «Південьвійськбуд» за період з 1 жовтня 2006 року по 18 листопада 2008 року під керівництвом старшого інспектора-ревізора відділу фінансового контролю у сфері виробництва та послуг Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України із залученням спеціалістів цього ж відділу на підставі плану Контрольно-ревізійної роботи на П півріччя 2008 року та посвідчень директора Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України від 5 листопада 2008 року №№234/438, 439, 440, 441. В Акті контрольно-ревізійної перевірки ДП МОУ «Південьвійськбуд» від 21 листопада 2008 року №234/43/230, підписаному посадовою особою Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства, відображено обізнаність з приводу укладення за результатами проведених аукціонів договорів на пайову участь в реконструкції будівлі за адресом: АДРЕСА_1 , після виконання яких ДП МОУ «Південьвійськбуд» належить лише 714,00 кв.м приміщень будівлі із 1696,9 кв.м до реконструкції та із 3135,3 кв.м після реконструкції.
Крім того, 28 серпня 2007 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано Свідоцтво про право власності на адміністративну будівлю, яким було посвідчено, що об'єкт, розташований за адресом: АДРЕСА_1 та складається з однієї будівлі літ. «А» загальною площею 3135,3 кв.м, належить Державі в особі Міністерства оборони України на праві державної власності.
Спірні договори на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі укладено 13 березня та 30 травня 2007 року, реконструкцію об'єкту завершено у липні 2007 року, 01 серпня 2007 року актом прийому-передачі ДП МОУ «Південьвійськбуд» передав ОСОБА_1 нежитлові приміщення; державна реєстрація права приватної власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення проведена та отримані реєстраційні номера 20876322 та 20876117, з того часу приміщення використовуються власником ОСОБА_1 .
За таких обставин, подання прокурором в інтересах держави в особі Міністерства оборони України позову 25 вересня 2018 року є зверненням до суду з пропуском строку позовної давності; той факт, що Міністерство оборони України про порушення права державної власності могло довідатися не менш як 10 років тому, ні прокурором, ні Міністерством оборони України, в інтересах якого подано прокурором позов, не спростовано; щонайменше з листопада 2008 року позивач очевидно знав (не міг не знати) про вибуття з власності держави спірного майна, відповідно про порушення внаслідок цього прав держави.
Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанова Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі №6-1852цс16, постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі №369/6892/15-ц, від 22 травня 2018 року в справі №469/1203/15-ц, від 4 грудня 2018 року в справі №910/18560/16).
Позовна давність не є інститутом процесуального права і не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за змістом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Враховуючи відсутність обставини, які б свідчили про поважність причин такого значного пропуску строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, захист прав держави в даному випадку є вичерпаним. У позові прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України належить відмовити за спливом позовної давності.
Зважаючи на викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню із ухваленням нового про відмову в задоволенні позову з мотивів та підстав, викладених вище.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2018 року скасувати.
У задоволенні позову Заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд», ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними та зобов'язання повернути майно - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складений 16.02.2021.
Головуючий:
Судді: