Номер провадження: 22-ц/813/3232/21
Номер справи місцевого суду: 495/215/20
Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.
Доповідач Комлева О. С.
16.02.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М.,
розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 вересня 2020 року, постановленого під головуванням судді Прийомової О.Ю., повний текст судового рішення складений 29 вересня 2020 року, -
У січні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про збільшення розміру аліментів, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила збільшити розмір аліментів та стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини у твердій грошовій сумі у розмірі 3000 грн., щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати на правничу допомогу.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка зазначила, що рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22.09.2017 року присуджено стягувати з відповідача на її користь на утримання неповнолітньої дитини - доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти у розмірі 1000 грн. щомісяця до досягнення дитиною повноліття.
Вважає, що визначений у 2017 році розмір аліментів в сумі 1000 грн. є меншим мінімально встановленого законом розміру аліментів на одну дитину, у зв'язку з чим просила збільшити розмір аліментів.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 вересня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішення суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів зміни матеріального стану відповідача у бік поліпшення, який дозволяє йому сплачувати аліменти у більшому розмірі, відсутність доходів відповідача.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_5 зазначає, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, суд першої інстанції у повній мірі надав належну оцінку доводам та доказам, якими позивач обґрунтувала свої вимоги. Зміст апеляційної скарги не містить підстав для скасування судового рішення, яке було ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а сам факт подання скарги носить формальний характер.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За правилами п.1 ч.4 ст.274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.01.2017 року (а.с. 9).
Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 8).
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22.08.2017 року, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини задоволені. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн., щомісячно, починаючи з 23.08.2017 року і до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11-12).
На виконання вказаного рішення суду 14.11.2017 року був виданий виконавчий лист.
Обґрунтовуючи свої вимоги щодо необхідності збільшення розміру стягуваних згідно рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22.09.2017 року аліментів, позивач вказувала, що визначений розмір аліментів не відповідає встановленому чинним законодавством мінімальному.
Окрім того, позивачем приводився розрахунок показників прийняття участі батька в утриманні дитини, з урахуванням його заробітку у 8000 грн., та аліментів у визначеному у позові розмірі, що за її твердженням складатиме 1,35 коефіцієнта прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку - на дитину та 2,5 - залишиться у власному розпорядженні відповідача.
Наполягала й на тому факті, що якщо збільшити розмір аліментів до мінімального рекомендованого, це змусить її знов звертатись за збільшенням поетапно збільшенню прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що визначається нормами чинного законодавства.
Судом обґрунтовано було взято до уваги надану відповідачем, в якості доказу відсутності поліпшення у нього матеріального стану та можливості сплачувати аліменти у збільшеному розмірі довідку з Державного реєстру фізичних осіб платників податків ДФС України стосовно якого у ОСОБА_5 за період з 01.01.2015 року по 31 грудня 2019 року доходів не має, інформація відсутня (а.с. 35), копію свідоцтва про народження дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 27); копію рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 15 квітня 2013 року, відповідно до якого зменшений розмір аліментів, які стягуються на користь ОСОБА_8 на утримання сина ОСОБА_7 з 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) на 1/6 частину, щомісячно (а.с. 28).
Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів, суд першої інстанції виходив з наступного.
За ч.1 ст.192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Як передбачено п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року за № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до ст. 192 СК розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Відповідно до п. п. 3 п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів.
Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім'ї.
Під зміною сімейного стану розуміється з'явлення у сім'ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов'язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні.
Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося її матеріальне становище, сімейний стан чи стан її здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я платника аліментів.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік», встановлено з 01.01.2020 року прожитковий мінімум дітей віком до 6 років становить 1779 гривень, з 6 років - 2218 грн.
Згідно частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Разом з тим, зміна закону, яким встановлюється мінімальний розмір аліментів не є підставою для збільшення розміру аліментів передбачених статтею 192 СК України та ухвалення нового судового рішення, оскільки цей розмір встановлюється законом, а не судовим рішенням.
Зокрема, не передбачено перегляду судом визначеного рішенням суду розміру аліментів в зв'язку із змінами згідно Закону Україну «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 2037-VIII мінімального розміру аліментів.
Також, у разі примусового виконання рішення про стягнення аліментів, збільшення мінімального розміру аліментів є підставою для автоматичного визначення державним виконавцем розміру аліментів з урахуванням такого збільшення з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17.05.2017 року, тобто з 08.07.2017 року за відповідною постановою державного виконавця.
Таке збільшення має відбуватись в автоматичному порядку, без жодних звернень стягувача аліментів.
Згідно п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року за № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.
Відповідно до правової позиції ВП ВС від 30.01.2019 року у справі № 755/10947/17, суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий встановлюється законом, а не судовим рішенням.
Відповідно збільшення мінімального розміру аліментів не є підставою для ухвалення нового рішення про збільшення розміру аліментів, як і не може бути підставою для відмови в перерахунку аліментів.
Вказаним спростовуються твердження позивача про необхідність її звернення за збільшенням розміру аліментів до суду у разі поетапного збільшення прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, внаслідок чого збільшиться мінімальний розмір аліментів.
З урахуванням того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів зміни матеріального стану відповідача у бік поліпшення, який дозволяє йому сплачувати аліменти у більшому розмірі, ніж це зазначено у рішенні Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 22.09.2017 року, того, що з відповідача дійсно стягуються аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відсутність доходів, оскільки позивачем не приєднано доказів офіційного заробітку відповідача чи інших видів доходів та за відсутності доказів погіршення матеріального стану отримувача аліментів чи стану здоров'я дитини, суд, на підставі вищевикладених обставин, оцінивши належність та допустимість доказів, а також достатність, взаємозв'язку їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Враховуючи зміст ст. ст.181, 192 СК, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.
Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів, матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів.
Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів зміни матеріального стану відповідача у бік поліпшення, який дозволяє йому сплачувати аліменти у більшому розмірі, відсутність доходів відповідача, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом при прийнятті рішення були встановлені фактичні обставини справи, а також надані на підтвердження позовних вимог та заперечень на нього докази, про, що зазначено у судовому рішенні.
Доводи апелянта зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає апелянт.
За положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 16 лютого 2021 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк
______________________________________ С.М. Сегеда