16.02.21
22-ц/812/335/21
Провадження 22-ц/812/335/21 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.
Постанова
Іменем України
16 лютого 2021 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючого Кушнірової Т.Б.,
суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,
із секретарем Цуркан І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, постановлену 14 грудня 2020 року під головуванням судді Лузан Л.В., в приміщенні цього ж суду, о 10 год. 29 хв., у справі № 473/462/20, за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса) Крилова Ю.С.,
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд із скаргою на дії головного державного виконавця Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса) (далі - Вознесенський ВДВС) Кирилова Ю.С.
Скаргу мотивувала тим, що рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області з ОСОБА_2 на її користь стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) до повноліття дитини.
На виконання вказаного судового рішення 16 липня 1999 року у вказаній справі видано виконавчий лист №АЕ-61.
При досягненні дитиною повноліття, державний виконавець закінчив виконавче провадження, незважаючи на наявність заборгованості по аліментам, розмір якої склав 33 216 грн 17 коп, яку боржник відмовляється погасити у добровільному порядку. У зв'язку з цим, вона звернулася в суд із позовом про стягнення з відповідача цієї заборгованості і рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 березня 2020 року її позов було задоволено.
Однак, постановою Миколаївського апеляційного суду від 12 травня 2020 року, вказане рішення суду першої інстанції скасовано, з посиланням на те, що за відсутності спору між сторонами щодо розміру заборгованості, така заборгованість визначена державним виконавцем повинна стягуватися відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем, а не за судовим рішенням.
Після цього вона звернулася до Вознесенського ВДВС з відповідною заявою, додавши до заяви оригінал виконавчого листа.
13 липня 2020 року головний державний виконавець Вознесенського ВДВС Кирилов Ю.С. повернув виконавчий документ без прийняття до виконання, оскільки дитина досягла повноліття, а строк пред'явлення такого виконавчого документу закінчився.
Посилаючись на наведене, заявниця просила визнати протиправною відмову головного державного виконавця Вознесенського ВДВС Кирилова Ю.С. щодо відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_2 на її користь заборгованості по аліментам, а також зобов'язати державного виконавця відкрити виконавче провадження.
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 грудня 2020 року відмовлено в поновленні ОСОБА_1 строку на звернення до суду зі скаргою, а скаргу залишено без розгляду.
Судове рішення мотивоване тим, що поважні причини пропуску строків для звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця судом не встановлено, відтак відсутні підстави для його поновлення.
Суд зазначив, що заявниця хоча й посилалася, як на поважність причин пропуску строку, впровадження на території України карантинних обмежень та незадовільний стан здоров'я, однак, врахувавши, що будь - яких доказів на підтвердження неможливості ОСОБА_1 звернутися в суд ( у тому числі в електронному вигляді), а також щодо стану здоровя не надала, тому вказані причини визнав неповажними.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення, поновити їй строк на звернення до суду із скаргою та зобов'язати суд першої інстанції розглянути скаргу по суті.
В апеляційній скарзі заявниця звертає увагу, що суд, залишивши її скаргу без розгляду, безпідставно не врахував, що причини пропуску строку є поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Зазначає, що була обмежена у можливості подачі в суд скарги і тому, що дізнавшись про відмову у відкритті виконавчого провадження, вона звернулася до місцевого центру з надання правової допомоги, де їй повідомили, що всі процесуальні строки продовжуються та рекомендували для реалізації свого права щодо оскарження дій державного виконавця звернутися за правовою допомогою до центру вже після закінчення карантинних обмежень.
Доводи відзиву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на апеляційну скаргу зводяться до того, що вимоги апеляційної скарги безпідставні, необґрунтовані, скарга є такою, що не підлягає задоволенню.
Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню із наступних підстав.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що на виконанні у відділі ДВС Вознесенського міськрайонного управління юстиції перебувало виконавче провадження за виконавчим листом № АЕ-62 виданого 16 липня 1999 року Вознесенським міським судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини в розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу) до повноліття дитини.
Постановою головного державного виконавця Бутковського І.В. від 29 березня 2016 року вказане виконавче проваджененя було закінчено у зв'язку з досягненням дитиною, на утримання якої стягувались аліменти, повноліття.
На час закінчення виконавчого провадження за ОСОБА_2 рахувалася заборгованість по аліментам в розмірі 33 216 грн 17 коп., яка останнім у добровільному порядку не була сплачена.
Постанова про закінчення виконавчого провадження стягувачем не оскаржувалась.
У зв'язку з наявністю заборгованості по аліментам, ОСОБА_1 у лютому 2020 року звернулася в суд з відповідним позовом.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 2 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено та стягнуто на її користь із ОСОБА_2 33 216 грн 17 коп. заборгованості по аліментам.
Вказане судове рішення постановою Миколаївського апеляційного суду від 12 травня 2020 року скасовано, а в позові ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що за відсутності спору між сторонами щодо розміру заборгованості, заборгованість по аліментам визначена державним виконавцем, має стягуватися на підставі Закону України «Про виконавче провадження».
Після набрання вказаного судового рішення законної сили, ОСОБА_1 в липні 2020 року звернулася із заявою до Вознесенського відділу ДВС щодо примусового виконання виконавчого листа № АЕ-62 від 17 травня 1999 року.
Згідно повідомлення головного державного виконавця Кирилова Ю.С. від 13 липня 2020 року виконавчий документ був повернутий стягувачу без прийняття до виконання, у зв'язку із закінченням строку пред'явлення такого документа до виконання.
Зі скаргою на дії державного виконавця Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Кирилова Ю.С. стягувач звернулася 03 грудня 2020 року, тобто з пропуском десятиденного строку, встановленого частиною першою статті 449 ЦПК України, з дня, коли вона дізналася про порушення своїх прав.
В обгрунтування клопотання про поновлення строку звернення до суду із скаргою заявником зазначено, що через карантинні обмеження спричинені пандемією COVID-19, а саме складнощі у пересуванні громадським транспортом, в отриманні правової допомоги та перебуванням на самоізоляції, у кожному разі щонайменше з підозрою на підвищену температуру або кашель, заявниця не мала можливості звернутися в суд із даною скаргою.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Конституцією України проголошено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3 Конституції України).
Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, статті 4 ЦПК України застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця має відбуватися згідно зі ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час звернення в суд із скаргою.
Так, вказаною нормою Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно зі ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Відповідно до ст. 449 ЦПК України скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.
Вказаний строк є процесуальними, він може бути поновлений за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання.
Відповідно до частини першої ст. 127 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.
При вирішенні питання про те, які підстави можна вважати поважними для поновлення строку звернення до суду з відповідною скаргою, суд має керуватися тим, що вичерпного переліку таких підстав процесуальний закон не містить, вони у кожному конкретному випадку залежать від певних ситуацій. При цьому судом також має враховуватися прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує справедливий судовий розгляд, а виконання рішення суду є завершальною частиною розгляду цивільної справи.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
Відмовляючи в поновленні ОСОБА_1 строку на звернення до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Вознесенського міськрайонного відділу ДВС , суд першої інстанції виходив із того, що заявниця не надала будь - яких доказів на підтвердження неможливості її звернення до суду у зв'язку із впровадженням на території України карантинних обмежень.
Такі висновки судів є передчасними.
Залишаючи скаргу ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції не встановив коли саме заявниця дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав або свобод та не звернув увагу, що зроблений ним висновок про наявність повідомлення від 13 липня 2020 року головного державного виконавця Кирилова Ю.С. про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документа і обізнаність ОСОБА_1 про наявність такого повідомлення, унеможливлює розрахунок установленого статтею 449 ЦПК України десятиденного строку у передбаченому статтями 123, 124 ЦПК України порядку; не з'ясував, чи порушуються оскарженим повідомленням (діями) державного виконавця права ОСОБА_1 .
Крім того, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, який діє і до цього часу.
ОСОБА_1 в своєму клопотанні обґрунтувала обставини, що перешкоджали їй подати скаргу на дії державного виконавця протягом 10 днів з дня коли вона дізналася про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, скористалася своїм правом на продовження процесуального строку звернення до суду із скаргою, подавши відповідну заяву, з наведенням причин пропуску, зумовлених обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Однак, суд першої інстанції передчасно відмовив в поновленні строку та залишив скаргу ОСОБА_1 без розгляду, не оцінивши обставини справи, пов'язані з надсиланням та отриманням нею повідомлення від 13 липня 2020 року, можливістю заявника звернутися в суд із скаргою після отримання такого повідомлення, тощо.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування у відповідності до п.п.1,4 ст.379 ЦПК України ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає провадженню у справі і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 367, 374, 379, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 грудня 2020 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий
Судді :
Повний текст судового рішення виготовлено 17.02.2021 р.