Дата документу 10.02.2021 Справа № 331/2686/15-ц
Єдиний унікальний №331/2686/15 Головуючий у 1 інстанції Антоненко М.В.
Провадження № 22-ц/807/383/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
10 лютого 2021 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Кухаря С.В.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання дій та бездіяльності державного виконавця Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) незаконною та зобов'язання вчинити певні дії,-
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою про визнання дій та бездіяльності державного виконавця Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) незаконною та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування скарги зазначено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 січня 2019 року стягнуто з приватного нотаріуса Запорізького нотаріального округа Сенченка В.М. на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.; стягнуто з приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Сенченка В.М. на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді професійно-правничої допомоги у розмірі 15 000 грн.; стягнуто з приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Сенченка В.М. на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 243, 60 грн. Рішення набрало законної сили 15.10.2019 р.
04 листопада 2019 року виконавчий лист був пред'явлений до Олександрівського ВДВС на виконання.
07 листопада 2019 року державним виконавцем Новіковою І.О. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження за № ВП 60511573.
Станом па теперішній чає рішення суду не виконано.
25 червня 2020 року ОСОБА_1 ознайомилась з матеріалами виконавчого провадження та в ході ознайомлення встановила наступні порушення:
1. Державним виконавцем був зроблений запит за персональними даними іншого Боржника. Внаслідок чого ДФС надала відповідь не коректно. Тому в порушення п.2 ст.13 Закону України «Про виконавче провадження» не були своєчасно накладені арешти на рахунки Боржника. Доказом чого є відповідь Державної Фіскальної служби від 14.11.2019 21:42:12 № 1058431125 на запит державного виконавця від 13.11.2019 16:17:34 № 68133247 до ДФС про номери рахунків, відкритих юридичними особами та/або фізичними особами - підприємцями, де в параметрах запиту зазначений інший ІПН Боржника та ПІБ іншого Боржника.
Натомість після неодноразових звернень до державного виконавця було встановлено, що у Боржника в наявності є 5 рахунків у банках.
У Постанові про арешт Боржника від 29.04.2020 значиться, що державним виконавцем Олександрівського ВДВС у м. Запоріжжі Семеновою Т.В. було встановлено у Боржника 5 банківських рахунків.
Лише 29.04.2020 державним виконавцем було накладено арешти на рахунки Боржника, що дало можливість Боржнику зняти грошові кошти зі своїх розрахункових рахунків.
Державним виконавцем не було встановлено наявність рухомого майна. Не був здійснений опис та перевірка майнового стану Боржника.
Доказом відсутності грошових коштів є лист - повідомлення АТ «Райффайзен Банк Аваль» від 29.04.2020 №190162 про те, що арешт був накладений на суму 127 144. 16 грн., але залишок коштів (980) є недостатнім для виконання постанови про арешт коштів Боржника. Станом на теперішній час державний виконавець не здійснив вихід за місцем проживання та здійснення підприємницької діяльності Боржника та не описав рухоме майно.
Державним виконавцем також не було здійснено пошук майна, що знаходиться в спільній сумісній власності Боржника.
Також не були застосовані інші превентивні заходи в зв'язку з неправомірністю дій Боржника.
Посилаючись на вищевикладене, просила суд визнати незаконною діяльність та бездіяльність начальника Олександрівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Чорноуса В.М. щодо:
- несвоєчасного накладення арешту на розрахункові рахунки Боржника ОСОБА_3 , що дало можливість Боржнику вивести грошові кошти зі своїх банківських рахунків;
- не проведення пошуку та опису рухомого майна Боржника - ОСОБА_3 за місцем проживання (реєстрації) та здійснення підприємницької діяльності;
- не проведення пошуку рухомого та нерухомого майна, що знаходиться в спільній сумісній власності Боржника - ОСОБА_3 ;
- не звернення до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду Боржника - ОСОБА_3 за межі України;
- не прийняття постанови про накладення на Боржника - ОСОБА_3 штрафу з попередженням про кримінальну відповідальність.
Зобов'язати начальника Олександрійського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Чорноус В.М. вжити передбачених законодавством заходів для виконання рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 січня 2019 року у справі № 331/2686/15-ц, а саме:
- провести пошук та опис рухомого майна Боржника ОСОБА_3 за місцем проживання (реєстрації) та здійснення підприємницької діяльності;
- провести пошук рухомого та нерухомого майна, що знаходиться в спільній сумісній власності Боржника - ОСОБА_3 ;
- звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - ОСОБА_3 за межі України;
- прийняти постанову про накладення на Боржника - ОСОБА_3 штрафу з попередженням про кримінальну відповідальність.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2020 року скаргу задоволено частково.
Визнано незаконною бездіяльність державного виконавця Олександрівського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) за матеріалами виконавчого провадження № 60511573 щодо несвоєчасного накладання арешту на розрахункові рахунки ОСОБА_3 .
Зобов'язано державного виконавця Олександрівського ВДВС у м.Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) за матеріалами виконавчого провадження № 60511573 вжити передбачених законодавством заходів для виконання рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24.01.2019 року у справі № 331/2686/15-ц.
В задоволенні решти скарги-відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, незастосування норм матеріального права, які у даній справі підлягають застосуванню, та порушення норми процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким вимоги скарги задовольнити в повному обсязі.
Олександрівським ВДВС у м.Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) надано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округа Сенченко В.М. надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції у цій справі залишити без змін.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Ухвала суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.
Положеннями статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Частинами 1-2, статті 13 закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Встановлено, що 04.11.2019 року до Олександрівського відділу ДВС надійшов виконавчий документ № 2/331/42/2019 від 01.11.2019 року виданий Жовтневим районним судом м. Запоріжжя про стягнення з приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Сенченка В.М. на користь ОСОБА_1 , на відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн., судові витрати у вигляді професійно-правничої допомоги у розмірі 15 000,00 грн., судовий збір 243,60 грн.
07 листопада 2019 року головним державним виконавцем Олександрівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області відкрито виконавче провадження та винесено постанову про арешт майна боржника.
Відповідно до відповідей ПФУ та ДПС боржник пенсію не отримує, за цивільно-правовими угодами не працює.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта - за боржником не зареєстровані.
Відповідно до відповіді про зареєстровані транспортні засоби в МВС відсутні дані про зареєстровані за боржником транспортні засоби.
25 листопада 2019 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що арешт на кошти накладено помилково на рахунок боржника за іншим виконавчим провадженням № 60601435.
Згідно постанови державного виконавця від 13 серпня 2020 року скасовано постанову про арешт коштів боржника від 25 листопада 2019 року, з огляду на те, що арешт накладено помилково на рахунок боржника за іншим виконавчим провадженням №60601435.
Встановлено, що боржник має наявні відкриті рахунки.
У зв'язка уз цим, 29 квітня2020 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника.
26 травня 2020 року надійшла відповідь з АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» про арешт коштів. Відповідь з АТ «УКРСИББАНК» не надійшла.
16 липня 2020 року державним виконавцем направленні платіжні вимоги до установи банку AT «УКРСИББАНК».
22 липня 2020 року до ВДВС надійшла відповідь про те, що рахунки закрито.
16 липня 2020 року державним виконавцем направленні платіжні вимоги до установи банку AT «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», за якими з рахунку боржника списано 286,86 грн.
Згідно розпорядження державного виконавця 286,86 грн. були перераховані на витрати виконавчого провадження.
16 липня 2020 року було здійснено виїзд на територію, за адресою боржника, яка вказана у виконавчому документі та адреса реєстрації боржника: АДРЕСА_1 , за якою боржник підприємницьку діяльність не здійснює, рухоме майно, яке належить боржнику не виявлено, що підтверджується актом державного виконавця.
28 липня 2020 року ОСОБА_3 за викликом державного виконавця з'явився до відділу ДВС та надав письмові пояснення з приводу невиконання виконавчого документу, де зазначив, що нотаріальна діяльність була припинена у зв'язку з рішенням суду, інших доходів боржник він має.
Державним виконавцем накладено обтяження на рухоме майно боржника та накладено обтяження на нерухоме майно боржника.
31 липня 2020 року винесено подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника, справа знаходиться на розгляді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.
01 жовтня 2020 року до відділу надійшла відповідь щодо реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , актовий запис № 2407 від 09.08.1973 року.
За відомостями отриманими з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта - за ОСОБА_6 не зареєстровані.
Згідно відповіді про зареєстровані транспортні засоби а МВС відсутні дані про зареєстровані за ОСОБА_6 транспортні засоби.
04 вересня 2020 року було здійснено виїзд на територію, за адресою боржника, яка вказана у виконавчому документі та адреса реєстрації боржника: АДРЕСА_1 , за якою встановлено, що майно яке належить боржнику для погашення заборгованості відсутнє, боржником надано договір оренди від 05.01.2017 року, наявне майно належить орендодавцю, про що вказано в акті державного виконавця. Боржником надано декларацію.
04 вересня 2020 року державним виконавцем направлені вимоги в банки щодо наявності та стану рахунків боржника, а також про інформацію щодо договорів боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком. Згідно наданих відповідей боржник не є клієнтом жодного з перелічених у вимозі банків.
За запити державного виконавця від 21 вересня 2020 року встановлено, що у боржника відсутні записи щодо суден; реєстрації земельних ділянок на території м. Бердянськ та Бердянського району; земельних ділянок на території м. Мелітополя та Мелітопольського району; власників пакетів голосуючих акцій акціонерних товариств.
Станом на 03.11.2020 року згідно отриманих електронних відповідей ПФУ та ДПС боржник пенсію не отримує, за цивільно-правовими угодами не працює.
За відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта - за боржником не зареєстровані. Згідно відповіді про зареєстровані транспортні засоби а МВС відсутні дані про зареєстровані за боржником транспортні засоби.
Положеннями статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» визначено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
За приписами статті 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що здійснені державним виконавцем дії з виконання ВП № 60511573, спрямовані на примусове виконання рішення Жовтневого районного суду в порушення статті 18 ЗУ «Про виконавче провадження» не є достатніми, що стало підставою для часткового задоволення скарги ОСОБА_1
ОСОБА_1 просить зобов'язати ВДВС Олександрівсього району м. Запоріжжя провести пошук та опис рухомого майна Боржника - ОСОБА_3 за місцем проживання (реєстрації) та здійснення підприємницької діяльності. Зазначене не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Сенченко В.М. не зареєстрований як фізична особа - підприємець, підприємницьку діяльність не проводить.
Таким чином, державний орган та його посадові особи мають здійснювати свою діяльність в межах закону та наданих повноважень.
Встановлено, що боржник не перешкоджає Олександрівському ВДВС здійснювати дії у відповідності вимог закону, виявляти рухоме та нерухоме майно, яке в нього відсутнє, також відсутнє: майно, яке перебуває у спільній власності з іншими особами.
Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.
З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам скарги, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для часткового задоволення скарги.
Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення скарги.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що ухвалу суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2020 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 17 лютого 2021 року.
Головуючий
Судді: