Дата документу 04.02.2021 Справа № 335/2591/20
судді Запорізького апеляційного суду ОСОБА_1 .
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 04 лютого 2021 року було скасовано ухвалу слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 березня 2020 року про арешт майна та відмовлено в задоволенні клопотання заступника начальника СВ Вознесенівського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_2 про накладення арешту на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Мною була висловлена інша думка про необхідність відмовити у задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 з таких підставах.
Як вбачається з матеріалів провадження, заступник начальника СВ Вознесенівського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_2 , за погодженням із прокурором, звернувся до слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з клопотанням про арешт майна: квартири АДРЕСА_2 . В клопотанні зазначив, що в провадженні перебувають матеріали досудового розслідування внесеного 23.06.2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020080060000415 за ч. 1 ст. 358 КК України.
Матеріали провадження засвідчують, що проводиться досудове розслідування за заявою родички померлого ОСОБА_5 , 1944 року народження - ОСОБА_6 , яка вказувала, що померлому належала зазначена квартира, відносно якої ОСОБА_5 у 1994 році склав нотаріально посвідчений заповіт на ім'я ОСОБА_6 .
Після смерті ОСОБА_5 у жовтні 2019 року ОСОБА_6 вступила у спадок, про що 04.02.2020 року отримала витяг про реєстрацію спадкової справи та того ж дня дізналася, що у квартирі знаходяться невідомі люди, посилаючись на володіння цією квартирою, як власністю, що з огляду на спосіб життя ОСОБА_5 , піддає сумніву.
Органом досудового розслідування було виявлено документи, які засвідчують, що вказану квартиру було продано ОСОБА_5 на Товарній біржі «Строй-Инвест» підставі договору від 21.06.2001 року.
Ініціатор клопотання наводить обставини, які вказують на сумнівність даної угоди.
До відповідного клопотання додані документи, зокрема протокол допиту родички померлого - ОСОБА_7 , яка вказувала про обставини життя ОСОБА_5 , підтримання з ним стосунків та неможливість останнього укласти договір продажу квартири. ОСОБА_7 вказувала про переоформлення квартири за підробленими документами.
ОСОБА_6 у заяві до органу поліції вказувала про незаконне перебування у квартирі, яку заповів їй ОСОБА_5 , сторонніх людей, просила внести відомості до ЄРДР за фактом незаконного заволодіння квартирою та вирішити питання щодо накладення арешту на майно.
Метою накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 орган досудового розслідування зазначав необхідність збереження речового доказу задля убезпечення відчуження квартири.
Оскаржуване рішення слідчого судді, яким накладено арешт та вказане житлове приміщення вважаю законним, обгрунтованим та ухваленим з дотриманням принципу справедливості та з метою дієвості кримінального провадження.
Основною підставою для задоволення апеляційної скарги апеляційна інстанція зазначає що заявлений об'єкт нерухомості не є предметом зазначеного кримінального правопорушення.
Однак, у даному провадженні більш ніж достатньо підстав вважати, що вказана квартира відповідає критерію речового доказу.
Так, ОСОБА_6 у своїй заяві до поліції чітко зазначала про внесення до ЄРДР відомостей за фактом незаконного заволодіння квартирою, яка мала б належати їй за заповітом, складеним за життя ОСОБА_5 .
При цьому, всі обставини даного провадження, не дивлячись на внесену до ЄРДР правову кваліфікацію, яка до того ж є попередньою, вказують, що предметом даного злочину є саме квартира, а зазначена свідком ОСОБА_7 обставина щодо підроблення документів може бути одним із способів заволодіння даним майном.
Внесення до ЄРДР відомостей з кваліфікацією за ч.1 ст. 358 КК України не спростовує факту відповідності заявленого у клопотання до накладення арешту майна визначеним ст. 98 КК України критеріям речового доказу, у якості предмету злочинного посягання за обставин заявлених ОСОБА_6 .
Отже, матеріали провадження переконливо доводять наявність підстав для накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 з метою збереження речового доказу, що відповідає положенню п.1 ч.2 ст. 170 КПК України.
Одночасно, більшість від складу колегія прийшла до висновку про відсутність у справі цивільного позову, що також визнано підставою для задоволення апеляційної скарги.
Такий висновок мені не видається переконливим та таким, що впливає на вирішення питань, поставлених у відповідному клопотанні з заявлених підстав.
За змістом клопотання про накладення арешту на майно його метою зазначено збереження речового доказу, що передбачено п.1 ч.2 ст. 170 КПК України.
Наявність цивільного позову має значення в контексті п.4 ч.2 ст. 170 КПК України, що є відмінним від заявленої ініціатором клопотання мети застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження, а отже не є предметом розгляду.
Крім того, вважаю, що більшість від судової колегії вочевидь не дотрималася положень ч.1 ст. 404 КПК України та загальних засад кримінального провадження, передбачених ст.ст. 22, 26 КПК України.
Так, єдиною підставою незгоди із оскаржуваним рішенням апелянт вказував на добросовісності ОСОБА_3 як набувача квартири у ОСОБА_8 .
Натомість, у даній справі, оцінюючи інші обставини, які не були заявлені апелянтом ні в апеляційній скарзі, ні при апеляційному розгляді, не можна стверджувати, що суд зберіг принципи змагальної процедури, оскільки довільно вийшов за межи доводів апеляції.
Вважаю за необхідне наголосити, що встановлені для апеляційної інстанції правила, означені ч.1 ст. 404 КПК України та засади змагальності і диспозитивності обмежують розгляд справи питаннями, які поставлені сторонами. При цьому, змагальна процедура є фундаментом кримінального процесу і, переважно, полягає у русі провадження саме діяльністю сторін.
Більш того, навіть зазначена апелянтом обставина добросовісності набувача для потреб накладення арешту майна, через наявність ризиків відчуження квартири та з єдиною метою її збереження, є безпідставною внаслідок положень ч.3, ч.10 ст. 170 КПК України.
Аналіз наведених положень свідчить, що арешт майна з підстави, передбаченої п.1 ч. 2 ст. 170 КПК України по своїй суті являє собою форму забезпечення доказів, є самостійною правовою підставою для арешту майна і не залежить від приналежності даного майна і статусу його володільця.
Таким чином, зазначена апелянтом обставина добросовісності набувача у даному провадженні взагалі не є вирішальною для досягнення заявленої мети накладення арешту на майно.
Також слід наголосити на факті перепродажу майна ОСОБА_8 третій особі, що вже само по собі засвідчує ризик відчуження даного майна, на чому і було наголошено прокурором під час апеляційного розгляду. Заявлена прокурором обставина перебуває у площині поданого клопотання.
Наведений факт реально існуючого ризику вимагає застосування запропонованого заходу забезпечення кримінального провадження.
Суддя Запорізького
апеляційного суду ОСОБА_1