справа № 20-3/196-5/361
"11" вересня 2007 р. 14:25 м. Севастополь
Господарський суд міста Севастополя в складі:
судді Євдокимова І.В., при секретері Чорної М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі адміністративну справу
За адміністративним позовом: прокурора Нахімовського району міста Севастополя
в інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення фонду соціального захисту інвалідів
до Закритого акціонерного товариства «Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління»
про стягнення 8608,50 грн.
Представники сторін:
Прокурор -не з'явився, Прокурор Нахімовського району м. Севастополя;
Позивач - Кухаренко Віра Миколаївна, представник, довіреність № 04-02 від 10.01.07, Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів;
Відповідач - Смірнов Ігор Генрихович, представник, довіреність № 1 від 08.09.07, ЗАТ "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління";
встановив:
У травні 2005 року прокурор Нахімовського району міста Севастополя в інтересах держави в особі відділення Фонду звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом про стягнення з ЗАТ "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління" 8 608,50 грн. штрафних санкцій за нестворення у 2003 році робочих місць для працевлаштування інвалідів на підставі статей 19, 20 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі -Закон).
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 09.02.2006, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.03.2006, у задоволенні позову відмовлено. Судові рішення мотивовано тим, що відділенням Фонду пропущено строк позовної давності, встановлений статтею 250 Господарського кодексу України.
Постановою Вищого господарського суду України від 24.07.2007 рішення господарського суду міста Севастополя від 09.02.2006, постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.03.2006 скасовані, справа № 20-3/196 передана до господарського суду міста Севастополя для розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Ухвалою суду від 21.08.2007 справа прийнята до провадження суддею І.В. Євдокимовим.
01.09.2005 набрав чинність Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 №2747-IV, яким до компетенції адміністративних судів віднесено вирішення публічно-правових спорів, у яких хоча б однією стороною є суб'єкт владних повноважень
Відповідно до приписів статті 4 КАС України правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Пункт 4 статті 17 КАС України визначає, що до компетенції адміністративних судів відносяться спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Визначення суб'єкта владних повноважень наведено в пункті 7 статті 3 КАС України: це - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з статтею 8 Закону державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 № 1434, Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.
Згідно з пунктом 9 цього ж Положення для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.
За змістом статті 20 Закону саме Фонду соціального захисту інвалідів надано право стягнення адміністративно-господарських санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Отже, даний спір є публічно-правовим та на нього поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 17.01.2006 зі справи № 13/189, від 24.01.2006 зі справи № 11/268 та інших.
Абзацами першим та другим пункту 6 розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення» (в редакції Закону України від 06.10.2005 № 2953-IV) КАС України передбачено, що до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами КАС України.
Відповідно до пункту 6 розділу VII Прикінцевих та Перехідних Положень Кодексу адміністративного судочинства України, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, позов підлягає розгляду господарським судом в порядку адміністративного судочинства.
Згідно зі ст.ст. 27, 49, 51, 121, 130 Кодексу адміністративного судочинства України, представникам сторін, роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслуховуючи пояснення представників сторін, суд
Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави у випадках, передбачених законом.
Рішенням Конституційного суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає у чому проявилося порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту і визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.
Відповідно до ч. 2 ст. 60 Кодексу адміністративного судочинства України прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.
Державне управління у сфері соціальної захищеності інвалідів здійснюється Міністерством соціального захисту населення України, Міністерством охорони здоров'я України і міськими радами народних депутатів України відповідно до ст. 8 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Відповідно до ст. 10 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»№ 875-12 від 21.03.91 (з подальшими змінами та доповненнями) фінансування роботи по соціальному захисту інвалідів здійснюється Фондом України соціального захисту інвалідів.
Виходячи з Положення про Севастопольське міське відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, затвердженого директором Фонду 01.11.2002 року дане відділення є територіальним органом урядового органу державного управління -Фонду соціального захисту інвалідів, на яке, зокрема, покладено здійснення в установленому порядку виконання загальнодержавних програм соціального захисту інвалідів і фінансування заходів по соціально-трудовій і професійній реабілітації інвалідів, для створення робочих місць для інвалідів.
Відповідно до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-12 від 21.03.91 для усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі 4 % від загальної вартості працюючих, якщо кількість працюючих від 8 до 25 чоловік -встановлюється норматив в кількості 1 робочого місця.
Відповідно до п. 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі -Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314, підприємства здійснюють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення робочих місць.
Відповідно до п. 3 Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Згідно п. 14 вказаного Положення, підприємства, в рамках доведеного до відома нормативу, створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні місця та вакантні посади, на яких може використовуватися труд інвалідів.
Якщо юридична особа не забезпечила створення робочих місць для працевлаштування інвалідів на власному підприємстві, то вона повинна сплатити відділенню Фонду відповідні штрафні санкції, за рахунок яких будуть створені робочі місця для інвалідів на інших підприємствах.
Згідно поданого відповідачем -ТОВ «Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління» до Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіту Форми № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2003 рік у відповідача середньо облікова чисельність штатних працівників облікового складу складала 47 осіб, серед них інвалідів - 2 (арк. с. 6).
Відповідно до ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-12 від 21.03.91, підприємства, установи і організації, на яких кількість працюючих інвалідів менше ніж встановлена нормативом, щорічно оплачують відділенням Фонду соціального захисту інвалідів України штрафні санкції.
Розмір штрафних санкцій визначається розміром середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі або організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, з числа робочих місць, встановлених нормативом.
Згідно звіту і форми 10-ПI про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2003 рік, представленому відповідачем на адресу позивача, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів складав 2 міста від загальної кількості працюючих на підприємстві, фактично на підприємстві протягом 2003 року працював один інвалід, середня річна заробітна плата на підприємстві за 2003 рік склала 8608,50 грн.
Таким чином, відповідач був зобов'язаний перерахувати на рахунок Севастопольського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів в 2003 році 1 х 8608,50 = 8608,50 грн.
Однак, вказані кошти на рахунок Відділення до теперішнього часу в добровільному порядку не поступили, внаслідок чого утворилася заборгованість підприємства перед Відділенням по сплаті штрафних санкцій на суму 8608,50 грн., які позивач просить стягнути з відповідача.
Суд вважає вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що на підприємстві відповідача працював 1 інвалід.
Таким чином, ЗАТ «Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління» порушені вимоги пункту 14 Постанови Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.95 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» яким встановлено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Згідно вимог статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів України, акумуляції, обліку та використання цих коштів відповідач до 15 квітня 2004 року зобов'язаний був перерахувати на рахунок Севастопольського міського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів суму штрафних санкцій у розмірі 8608,50 грн. за одне робоче місце не зайняте інвалідом.
Наявність у підприємства свідоцтва про право сплати єдиного податку не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності.
Відрахування до Фонду соціального захисту інвалідів України (далі Фонд) не носять характер обов'язкових платежів, а є санкцією за те, що кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, не залежать від наявності або відсутності прибутку.
Стаття 14 Закону України “Про систему оподаткування» містить перелік загальнодержавних платежів та зборів до яких не відносяться санкції передбачені Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Таким чином, платник єдиного податку не звільняється від сплати санкцій за те, що кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом.
Вирішити питання наявності у відповідача прибутку суд не має можливості в зв'язку з ненаданням ним документів. Однак, це не є підставою для звільнення відповідача від сплати штрафних санкцій на підставі наступного.
Відповідно до норм статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства (об'єднання, установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 вказаного Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Відрахування до Фонду соціального захисту інвалідів України (далі Фонд) не носять характер обов'язкових платежів, а є санкцією за те, що кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, тому не залежать від наявності або відсутності прибутку.
Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається і в їх розпорядженні після сплати всіх податків та зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення не майно підприємства (об'єднання), установи та організації в порядку, передбаченому законом.
Проте необхідно звернути увагу на те, що проаналізувавши вищевказані норми суд дійшов висновку, що сплата штрафних санкцій в добровільному порядку підприємством проводиться за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати всіх податків та зборів (обов'язкових платежів), а в примусовому порядку -шляхом звернення стягнення на майно підприємства.
Згідно статті 190 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Нормами статті 177 Цивільного кодексу України встановлено, що об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
З вищевказаних норм Цивільного кодексу України судом встановлено, що майном вважаються окрема річ, сукупність речей, у тому числі гроші. Отже, сплата штрафних санкцій у примусовому порядку на підставі норм статті 20 Закону проводиться шляхом звернення стягнення на майно підприємства, зокрема, на гроші.
Таким чином, відсутність прибутку підприємства не може бути підставою для відмови стягнення штрафних санкцій у примусовому порядку.
Відповідно до прикінцевих положень Господарського кодексу України Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Згідно статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно -господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Відповідно до статті 239 Господарського кодексу України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання адміністративно-господарські санкції, зокрема адміністративно-господарський штраф.
Статтею 241 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Згідно статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до частини шостої статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-12 від 21.03.91 порядок і терміни сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів України, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767 затверджено Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів України, акумуляції, обліку та використання цих коштів, у пункті 4 якого визначено, що “суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком № 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком № 2510. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно на пізніше 15 квітня року, що настає за звітним».
Таким чином, штрафні санкції в розмірі 8608,50 грн. відповідач повинен був сплатити на користь позивача до 15 квітня 2004 року.
Приймаючи до уваги вищевикладені норми суд дійшов висновку, що штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-12 від 21.03.91 є різновидом адміністративно -господарських санкцій, у зв'язку з чим для обчислення строку їх стягнення сторони повинні керуватися норми статті 250 Господарського кодексу України.
Отже, вказані санкції можуть бути застосовані до відповідача протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення відповідачем встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, тобто до 15 квітня 2005 року.
Прокурор звернувся з позовом до суду про примусове стягнення штрафних санкцій за 2003 рік 18.05.2005 з порушенням як 6 місячного терміну так і річного, передбаченого статтею 250 Господарського кодексу України
Таким чином, встановлений Господарським кодексом строк для застосування штрафних санкцій пропущений.
Таку правову позицію викладено й у постановах Вищого Господарського суду України від 26.07.2005 зі справи №2-7/3460-2005 та постанові Верховного Суду України від 18 жовтня 2005 року у справі №21/221.
Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В позові відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя І.В. Євдокимов
Постанова складена та підписана
в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України
12.09.2007
Розсилка:
1. Прокурору Нахімовського району міста Севастополя (99001. м. Севастополь, вул. Рабочая, 18)
2. Прокурор м. Севастополя (99011 м. Севастополь, вул. Павліченко, 1)
3. Севастопольське відділення Фонду України соціального захисту інвалідів (99011, м. Севастополь, вул. Гоголя, 20-а )
4. ЗАТ «Спец. РСУ» (99001, м. Севастополь, вул. Горпіщенко, 18-а)
5. справа
6. наряд