Справа № 947/5154/21
Провадження № 2-о/947/107/21
17.02.2021 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Кириковій О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за заявою
ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Одеський міський відділ державної реєстрації актів
цивільного стану Південного міжрегіонального управління
Міністерства юстиції (м. Одеса),
про встановлення факту смерті особи
на тимчасово окупованій території України,
15.02.2021 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересована особа - Одеський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, в якій заявник просить суд встановити факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в місті Луганську Луганської області, Україна, що є тимчасово окупованою територією України.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу справу за вказаною заявою було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 15.02.2021 року вказану заяву про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено дату, час і місце проведення судового засідання.
У судове засідання заявниця ОСОБА_1 не з'явилась, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.
Представник Одеського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до ч. 2 ст. 317 ЦПК України, справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.
З урахуванням стислих термінів встановлених Законом для розгляду цієї категорії справ, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі, на підставі наявних документів в матеріалах справи.
Судовим розглядом встановлено, що заявниця - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим 04 лютого 2000 року Ленінським РВ УМВС України в Луганській області.
Як вбачається з наданих до суду документів, заявниця з дошлюбним прізвищем - ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Мари Республіка Туркменія, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданим 07.11.2002 року.
В графі відомості про батька зазначено відомості про особу - ОСОБА_4 , в графі відомості про матір - ОСОБА_2 .
Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , вбачається, що 24 грудня 1983 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , за наслідком чого ОСОБА_3 змінила прізвище на « ОСОБА_6 ».
При викладених обставинах вбачається, що ОСОБА_2 є матір'ю заявниці ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.1 ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
При викладених обставинах, суд доходить до висновку, що заява про встановлення факту смерті ОСОБА_2 подана належною особою у відповідності до положень ст. 317 ЦПК України, а саме дочкою - ОСОБА_1 .
З наданих до суду документів вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є громадянкою Республіки Туркменістан.
10 листопада 2005 року ВГІРФО УМВС України в Луганській області видано безстроково ОСОБА_2 тимчасову посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_4 .
Отже, ОСОБА_2 , є громадянкою Республіки Туркменістан, а відтак іноземкою та особою без громадянства України, яка постійно на законних підставах проживає в Україні, а відтак у відповідності до статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», користується тими самими правами і свободами, а також несе такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до поданого заявницею лікарського свідоцтва про смерть №20 від 21 січня 2021 року, виданого ДУ «Луганська міська поліклініка №11» ЛНР вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Луганську Луганської області, внаслідок хронічної судинної енецефалопатії, атеросклероз судин головного мозку, наслідки інфаркту головного мозку.
Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015року за №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України», вказаною територією, зокрема являється і м. Луганськ, Луганської області.
Таким чином, судом встановлено, що відповідно до положень розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015року за №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України», місце смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , в м. Луганську Луганської області, є територією України, на якій здійснюється антитерористична операція.
Як стверджує заявниця, єдиним наявним документом, що підтверджує факт смерті її матері - ОСОБА_2 , на території непідконтрольній державній владі України, що відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» одночасно є тимчасово окупованою територією України, є вищезазначене лікарське свідоцтво про смерть № 20 від 21.01.2021 року.
Згідно з ч. 1-2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Стаття 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачає, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим реалізації прав і свобод людини і громадянина.
Статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою.
За приписами п. 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану, затверджених наказом Мінюсту від 18.10.2000 № 52/5, підставою для державної реєстрації смерті є лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024.
Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено: «1. Державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 2. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. 3. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків».
На підставі викладеного вбачається, що надане заявницею лікарське свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , є неналежним документом на території України, оскільки видане органом на території м. Луганську Луганської області, яка відповідно до розпорядження №1275-р Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року, являється територією на якій здійснюється антитерористична операція, тобто є територією, що непідконтрольна Україні.
Судом також встановлено, що після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 , її дочка ОСОБА_1 звернулась до Одеського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з заявою про державну реєстрації смерті матері.
Однак, 05.02.2021 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено відмову за вих. №156-57, якою відмовлено у проведенні державної реєстрації смерті, оскільки подані документи на підтвердження смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 , не відповідають умовам діючого законодавства та не створюють правових наслідків, так як видані на тимчасово окупованій території України. Відповідно до частини другої, частини третій статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»: «Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків».
У зв'язку з чим, заявниця була вимушена звернутись до суду з відповідною заявою.
Зі змісту ст. 4 ЦПК України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з п.5 ч.3 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення факту, що має юридичне значення.
Враховуючи, що ОСОБА_2 померла в м. Луганську Луганської області та документи підтверджуючі її смерть видані органами, розташованими на вказаній території, що відповідно до розпорядження №1275-р Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року, являється територією на якій здійснюється антитерористична операція, тобто є територією, що непідконтрольна Україні, та приймаючи до уваги постанову Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17.03.2015року, суд приходить до висновку, що до даних правовідносин підлягають застосування положення ст. 317 ЦПК України та Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зазначене положення кореспондується частиною 3 статтею 12 ЦПК України.
Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic o f Moldova and Russia», «Ila§cu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 263 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.
Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справ у порядку статті 317 ЦПК України.
Проведення державної реєстрації смерті матері заявниці, не видається за можливе навіть в будь-якому органі РАЦС на території, підконтрольній українській владі, оскільки відсутній належний документ, який, відповідно до законодавства, підтверджує факт смерті ОСОБА_2 .
Пунктом 2 ч.1 ст.17 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» визначено, що державна реєстрація смерті фізичної особи проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Заявникові необхідно встановити факт смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 , для подальшої реєстрації цього факту в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання відповідного документу - свідоцтва про смерть, і подальшого отримання спадщини після смерті матері.
При викладених обставин, дослідивши надані до суду документи в їх сукупності, з метою захисту законних прав та інтересів заявника, суд приходить до висновку про задоволення заяви та вважає за можливе встановити факт смерті особи - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянки Республіки Туркменістан, яка постійно проживала в Україні на підставі Тимчасової посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_5 , виданої 10.11.2005 року ВГІРФО УМВС України в Луганській області, померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 в м. Луганську Луганської області (тимчасово окупована територія України) в результаті: хронічної судинної енецефалопатії, атеросклероз судин головного мозку, наслідки інфаркту головного мозку.
Під час ухвалення рішення суду в цій справі, судом враховується, що Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч.4 ст. 317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 76-80, 265, 259, 315-317, 319ЦПК України, суд,
Заяву ОСОБА_1 (місце мешкання: АДРЕСА_1 ), заінтересована особа - Одеський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (місцезнаходження: 65039, м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 30-Б), про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України - задовольнити.
Встановити факт смерті особи - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянки Республіки Туркменістан, яка постійно проживала в Україні на підставі Тимчасової посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_5 , виданої 10.11.2005 року ВГІРФО УМВС України в Луганській області, померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 в м. Луганську Луганської області (тимчасово окупована територія України) в результаті: хронічної судинної енецефалопатії, атеросклероз судин головного мозку, наслідки інфаркту головного мозку.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення підлягає до негайного виконання.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Головуючий Калініченко Л. В.