Справа № 495/7827/20
№ провадження 2/495/3110/2020
Ухвала
про відмову у забезпеченні позову
29 грудня 2020 рокум. Білгород-Дністровський
Суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської Волкова Ю.Ф., розглянувши заяву про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину,
встановила:
28 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно у розмірі ј частини від усіх видів заробітків (доходів), але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Одночасно із позовною заявою ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, у якій просить заборонити виїзд за кордон (виїзд за межі території України) ОСОБА_2 .
Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 планує виїхати на тимчасове проживання за межі України, вимоги по сплату аліментів ігнорує, що в подальшому може унеможливлювати виконання рішення суду.
Відповідно до частини першої статті 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно із частиною другою статті 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.
Згідно із частиною першою статті 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.
Частиною сьомою статті 153 ЦПК України передбачено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Перевіривши доводи заяви про забезпечення позову письмовими доказами, суд дійшов висновку про її необґрунтованість та відмову у задоволенні.
При цьому враховується, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Згідно із пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року за № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, судом встановлено, що матеріали заяви не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, а містять лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, про що заявнику стало відомо із невідомих джерел.
Також суд звертає увагу, що обраний позивачем ОСОБА_1 такий вид забезпечення позову, як заборона відповідачу вчиняти певні дії - заборона виїзду за межі України суперечить вимогам статті 441 ЦПК України з огляду на таке.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.
Згідно із частиною третьою статті 441 ЦПК України, суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Статтею 1 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" передбачено, що громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
Пунктом 5 частини першої статті 6 цього ж Закону передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що встановлення заборони виїзду за межі України як вид забезпечення позову не може бути застосовано до відповідача, оскільки на момент розгляду вказаної заяви він не є боржником за рішенням суду.
Керуючись статтями 149, 150, 153, 258-261, 441 ЦПК України, суддя
постановила:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитинувідмовити.
Судове рішення складене 29 грудня 2020 року.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.Ф.Волкова