16 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 120/1976/20-а
адміністративне провадження № К/9901/3669/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Данилевич Н.А.,
суддів: Мацедонської В.Е., Шевцової Н.В.
перевірив касаційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Південного регіону на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2020 року у справі №120/1976/20-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
01 лютого 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (відправлено засобами поштового зв'язку 27.01.2021).
У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (далі - ВМКЦ ПР, відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008;
- зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008;
- визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу Військово-медичного клінічного центру південного регіону;
- визнати протиправними дії Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільнені;
- зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за l7;еріод з 20.03.2020 по дату винесення рішення суду по даній справі.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29.04.2017 по 01.03.2018.
Зобов'язано Військово-медичний клінічний центр Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29.04.2017 по 01.03.2018.
Визнано протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу Військово-медичного клінічного центру Південного регіону.
В задоволені решти позовних вимог було відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2020 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року було скасовано в частині відмови у стягненні середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.
Прийнято нову постанову в цій частині, якою стягнуто з Військово-медичного клінічного центру Південного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 15812 (п'ятнадцять тисяч вісімсот дванадцять) гривень 40 копійок.
В решті рішення суду залишено без змін.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначає наступне.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
У свою чергу, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема справи у спорах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Предметом розгляду даної справи є визнання протиправними дій щодо невиплати індексації грошового забезпечення; зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення, визнання протиправною бездіяльність щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу Військово-медичного клінічного центру південного регіону, визнання протиправними дій щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільнені.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу Першого заступника Міністра оборони України від 14.04.2017 №46 (по особовому складу) полковника ОСОБА_1 призначено на посаду провідного терапевта Військово-медичного клінічного центру Південного регіону.
Отже, позивач є військовослужбовцем та не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище у розумінні примітки до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції». Згідно з останньою під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються, зокрема військові посадові особи вищого офіцерського складу, якими в силу частини другої статті 5 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є військовослужбовці зі званнями: генерал-майор, контр-адмірал, генерал-лейтенант, віце-адмірал, генерал-полковник, адмірал, генерал армії України.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень суд першої інстанції відніс цю справу до справ незначної складності та вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.
При цьому, Суд зазначає, що відсутні підстави, за яких цю справу не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Оскаржуючи судові рішення, прийняті у справі незначної складності та розглянуті судом за правилами спрощеного провадження, відповідач зазначає, що касаційна скарга ним подана з підстав, викладених у п.1 ч.4 статті 328 КАС України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду).
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги з огляду на те, що в обґрунтування вказаного твердження позивач жодним чином не обґрунтував в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розумінні та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Наведені скаржником в касаційній скарзі обставини є загальними і в контексті обставин справи, зводяться до наведення окремих цитат з постанов Верховного Суду та рішень Європейського суду з прав людини, переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
Таким чином, оскаржуючи судові рішення, прийняті у справі незначної складності, відповідач у касаційній скарзі не довів підстав, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, за яких оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає перегляду в касаційному порядку.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Отже, характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
Суд ураховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) в ухвалі від 09 жовтня 2018 року, щодо неприйнятності заяви у справі "Азюковська проти України" (заява №26293/18), в якій заявником оскаржувалася відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв'язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, ЄСПЛ указав, що застосування критерію малозначності у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зважаючи на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені у справі, яка процесуальним законом віднесена до категорії справ незначної складності, а з наведених у касаційній скарзі мотивів й доданих до неї матеріалів не вбачається наявності передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин, у відкритті касаційного провадження у даній справі необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись пунктом 2 частини п'ятої статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військово-медичного клінічного центру Південного регіону на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2020 року у справі №120/1976/20-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.А. Данилевич
Судді В.Е. Мацедонська
Н.В. Шевцова