Справа № 500/3156/20
17 лютого 2021 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення грошового забезпечення,
ОСОБА_1 через представника - адвоката Трофімова Руслана Валерійовича звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.08.2018 по день фактичної виплати 18.09.2020 терміном 756 днів, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
В обґрунтування позову вказано, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.08.2018 №181 позивача звільнено з військової служби в запас та виключено зі списків особового складу частини.
При звільненні з військової служби відповідач не здійснив з позивачем повного розрахунку, не виплативши грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в сумі 30889,60 грн, таку виплату проведено лише 18.09.2020.
Таким чином, період з 23.08.2018 по 18.09.2020 (756 днів) ОСОБА_1 вважає періодом затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на вказане та з метою стягнення з відповідача належних йому сум середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 26.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі, постановлено справу розглядати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами у строк, встановлений статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).
Ухвалою суду від 14.12.2020 постановлено судовий розгляд цієї справи проводити за правилами загального позовного провадження суддею одноособово, призначено у справі підготовче засідання на 14.01.2021.
14.01.2021 ухвалою суду підготовче засідання відкладено на 22.01.2021, а 22.01.2021 на 29.01.2021.
Ухвалою суду від 29.01.2021, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.02.2021.
Ухвалою суду від 11.02.2021, постановленою без виходу до нарадчої кімнати розгляд справи відкладено у зв'язку з неявкою позивача та його представник позивача до 17.02.2021.
17.02.2021 до суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи у порядку письмового провадження. Також представник позивача надав розрахунок розміру грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні враховуючи принцип співмірності та просив врахувати відсутність відзиву відповідача, що вказує на визнання відповідачем позовних вимог (а.с.68).
Представник відповідача у судове засідання 17.02.2021 не з'явився, відповідач про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином (а.с.66), причини неприбуття до суду не повідомив, відтак такі визнаються судом як неповажні. Підстави для відкладення розгляду справи, визначені статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутні.
Згідно з частиною дев'ятою статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Таким чином, розгляд справи проведено у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву у строк, встановлений судом, не скористався, про причини неподання суд не повідомив, з клопотанням про продовження процесуального строку для подання відзиву не звертався.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у позові, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 16.06.2015 (а.с.8).
Наказом тимчасово виконуючого командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.08.2018 №181 (по стройовій частині) військовослужбовця військової служби за контрактом підполковника ОСОБА_1 , заступника командира бригади з озброєння - начальника технічної частини військової частини НОМЕР_1 , відповідно до підпункту "б" (за станом здоров'я) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону "Про військовий обов'язок і військову службу" звільнено в запас та з 23.08.2018 виключено зі списків особового складу частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення (а.с.10).
Як вбачається з матеріалів справи, на дату виключення позивача зі списків особового складу частини відповідачем не виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.04.2020 у справі №500/795/20 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.08.2018.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.08.2018.
Вказане рішення суду набрало законної сили 07.08.2020.
18.09.2020 відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки в розмірі 30889,60 грн, що підтверджується довідкою АТ КБ «Приватбанк» (а.с.11).
Позивач вважає, що оскільки виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки відповідачем у день його звільнення не проведено, то відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-XII).
За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною першою статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Суд звертає увагу, що чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю - учаснику бойових дій, який звільняється зі служби, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки на день виключення зі списків особового складу військової частини. Таке право ОСОБА_1 на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку у зв'язку із звільненням зі служби констатовано також рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.04.2020 у справі №500/795/20.
Компенсація за додаткову відпустку входить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Указані висновки кореспондуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, згідно з якою під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює питання грошового забезпечення військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення №1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Судом встановлено, що наказом тимчасово виконуючого командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.08.2018 №181 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 23.08.2018.
При цьому згаданий наказ не містить відомостей щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 18.09.2020 на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.04.2020 у справі №500/795/20, що свідчить про те, що повний розрахунок з ОСОБА_1 відповідач провів не в день виключення позивача із списків Військової частини НОМЕР_1 23.08.2018, а саме 18.09.2020, тобто несвоєчасно.
Отже, у даному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу частини без проведення остаточного розрахунку, тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку.
Як вже було вказано, частиною першою статті 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника. При вирішенні цього питання враховуються такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
При цьому суд враховує, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок №100).
Так, відповідно до пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку №100).
Згідно з довідками Військової частини НОМЕР_1 про розміри місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 із визначенням середньоденного грошового забезпечення №10137 від 24.12.2020 та №2144 від 29.12.2020 середньоденне грошове забезпечення позивача становить 541,81 грн (а.с.31, 57).
З огляду на період затримки розрахунку з 23.08.2018 по 18.09.2020, який склав 756 календарних дні, позивачем розраховано середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 409 608,36 грн (756 х 541,81 грн) (а.с.56).
Як вбачається з довідки Військової частини НОМЕР_1 №118 від 27.01.2021 про розміри місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 при звільненні згідно з наказом №181 від 23.08.2018, загальна сума нарахованого грошового забезпечення на час звільнення позивача склала 256 064,63 грн (а.с.61).
Отже, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 286954,23 грн, з яких: грошове забезпечення - 256064,63 грн (89,24%), та компенсація за невикористані дні додаткової відпустки - 30889,60 грн (10,76%).
Виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 44 073,86 грн середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (10,76 % від 409 608,36 грн).
Вказаний підхід узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 72-77, 90, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення грошового забезпечення задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 23.08.2018 по 18.09.2020 включно (756 календарних днів) в сумі 44 073,86 грн (сорок чотири тисячі сімдесят три грн 86 коп).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Повний текст рішення складено та підписано 17 лютого 2021 року.
Суддя Чепенюк О.В.