Справа № 420/5428/20
17 лютого 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці в Одеській області (65044, м. Одеса, пр-т Шевченка, буд. 2; код ЄДРПОУ 39781624) про визнання протиправною та скасування постанови № ОД1388/1582/АВ/П/ТД-ФС від 23.01.2020р., -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Одеській області, в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці в Одеській області про накладення штрафу уповноваженими особами № ОД1388/1582/АВ/П/ТД-ФС від 23.01.2020р.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувана постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю є протиправною та такою, що прийнята без урахування обставин, що мають значення для їх прийняття. Позивач вважає безпідставними висновки відповідача щодо фактичного допуску п'яти працівників ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ) до роботи без оформлення трудового договору (контракту) та застосування до позивача штрафу, передбаченого абз.2 ч.2 ст. 265 КЗпП України, оскільки позивач використовував працю вказаних осіб на підставі цивільно-правових угод про надання послуг, тобто відносини позивача з вказаними особами мають характер цивільно-правових, а не трудових. Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. Зазначені фізичні особи не забезпечувались ФОП ОСОБА_1 робочими місцями та для них не встановлювався певний графік та трудовий розпорядок.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №34526/20 від 01.09.2020р.), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що відповідач діяв виключно на підставі, в межах та у спосіб передбачені, Кодексом законів про працю України та Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №823 від 21.08.2019 р. Під час інспекційного відвідування встановлено факт допуску працівників ( ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ) до роботи без укладання трудового договору та повідомлення до центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 413 від 17.06.2015р., чим порушено вимоги ч.4 ст. 24 КЗпП України.
Ухвалою від 10.08.2020 р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи.
01.09.2020р. (вх. № 34527/20) від відповідача до суду надійшла заява про призначення справи до розгляду у судовому засіданні з викликом сторін.
Ухвалою суду від 10.09.2020р. призначено проведення розгляду справи за правилами загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого засідання; призначено підготовче засідання по справі на 06.10.2020 р.
Ухвалою суду від 06.10.2020 р. відкладено підготовче засідання на 03.11.2020 р.
03.11.2020 р. (вх. № ЕП/19677/20) від Головного управління Держпраці в Одеській області до суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку з суттєвим поширенням вірусного захворювання COVID-19.
Ухвалою суду від 03.11.2020р. зупинено провадження по справі до 03.12.2020 р.; призначено судове засідання на 03.12.2020 р.
Ухвалою суду від 03.12.2020 р. продовжено строк, на який зупинено провадження в адміністративній справі до 22.12.2020 р.; призначено судове засідання на 22.12.2020 р. 10 год. 00 хв.
Враховуючи інформацію АТ "ДТЕК "Одеські електромережі" про аварійне відключення електропостачання з 09 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв., підготовче засідання, призначене на 22.12.2020 р. 10 год. 00 хв., не відбулось.
Ухвалою суду від 23.12.2020р. продовжено строк, на який зупинено провадження в адміністративній справі до 18.01.2021 р.; призначено судове засідання на 18.01.2021 р.
Ухвалою суду від 18.01.2021р. поновлено провадження у справі; у задоволенні заяви відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.
Ухвалою суду від 18.01.2021р. підготовче провадження в адміністративній справі закрито; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 11.02.2021 р. о 12 год. 00 хв. в режимі відеоконференції за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon».
До судового засідання 11.02.2021 р.сторони явку представників не забезпечили, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином та завчасно.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За приписами ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд,-
Головним управлінням Держпраці в Одеській області відповідно до пп. 3 п. 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 823 від 21.08.2019 р. було здійснено позаплановий захід державного контролю за додержанням законодавства про працю у формі інспекційного відвідування фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), номер запису державної реєстрації суб'єкта господарювання: 2 556 000 0000 151 1941, дата державної реєстрації: 23.04.2019; основний вид діяльності: КВЕД 53.30 - обслуговування напоями (основний). і
Предмет здійснення позапланового заходу: забезпечення застосування правових норм щодо використання праці, які передбачені розділами 1, 3 частини І Акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 18 серпня 2017 року № 1338, зокрема з питань виявлення неоформлених трудових відносин.
Направлення на здійснення інспекційного відвідування № 15/01-29-4822 від 13.12.2019р. вручено особисто під підпис ФОП ОСОБА_11 14.12.2019 о 00 год. 53 хв. у приміщенні закладу «ІНФОРМАЦІЯ_1».
За місцем здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , а саме за адресою: АДРЕСА_2 у закладі « ІНФОРМАЦІЯ_1 », посадовими особами Головного управління Держпраці в Одеській області зафіксовано 8 осіб (працівників), які надали пояснення щодо працевлаштування у закладі «ІНФОРМАЦІЯ_1».
У зв'язку з ненаданням документів, необхідних для проведення інспекційного відвідування, інспектором праці було складено Акт про неможливість проведення інспекційного відвідування № ОД 1388/1583/НД/АВ від 16.12.2019 р. та Вимогу про надання документів № СЩ 1388/1582/ПД від 16.12.2019 р. з переліком документів, які необхідно надати до Головного управління в строк до 12 год 00 хв 20.12.2019 р. (а.с. 138-141).
Строк проведення інспекційного відвідування з урахуванням приписів п. 18 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 823 від 21.09.2019р., акту від 16.12.2019 р. зупинявся до 21.12.2019р.
За результатами інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ОД1388/1582/АВ від 21.12.2019р., яким факт встановлено допуску працівників ( ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ) до роботи без укладання трудового договору та повідомлення до центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 413 від 17.06.2015р., чим порушено вимоги ч.4 ст. 24 КЗпП України (а.с. 142-148).
26.12.2019р. (вх.№ 19387) позивачем подано до Головного управління Держпраці в Одеській області заперечення до акту перевірки (а.с. 150-151).
10.01.2020р. Головним управлінням Держпраці в Одеській області на адресу ФОП ОСОБА_1 рекомендованим листом зі штрихкодовим ідентифікатором надіслано повідомлення № 15/01-33-277 від 10.01.2020р.
Постановою Головного управління Держпраці в Одеській області № ОД1388/1582/АВ/П/ТД-ФС від 23.01.2020р. на підставі абз. 2 ч.2 ст. 265 Кодексу законів про працю України накладено на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 625950 грн. (а.с. 9-17).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Таким чином, суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ч.1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Згідно ч.2 ст. 24 КЗпП України при укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
За приписами ч.3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За приписами ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 413 від 17.06.2015 р.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За приписами ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Згідно ч.1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.1 ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Статтею 265 КЗпП України передбачено відповідальність за порушення законодавства про працю. Так, зокрема, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, в тому числі, в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абз. 2 ч.2 ст.265 КЗпП України).
Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17.07.2013р. (далі - Порядок №509) визначає механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та ч.ч. 2-7 ст. 53 Закону України "Про зайнятість населення" регулюється.
Аналіз абз. 2 п. 2 Порядку №509 свідчить про те, що штрафи накладаються, серед іншого, на підставі актів перевірки контролюючого органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акту приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (п. 3 Порядку №509).
Абз. 2 п. 8 Порядку №509 передбачено, що за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акту, зазначеного в п. 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
Провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють трудові правовідносини, суд дійшов висновку, що такими є правовідносини, що виникають між роботодавцем та працівником в процесі реалізації гарантованого права останнього на працю.
Таким чином, суб'єктами трудових відносин є, з одного боку, працівник, а з другого - роботодавець. Працівником є фізична особа, що перебуває в трудових відносинах з роботодавцем на підставі укладеного трудового договору і завдяки своїй праці виконує певну трудову функцію, підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку за що отримує заробітну плату. В свою чергу, роботодавцем є власник підприємства, установи, організації чи фізична особа-підприємець, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.
Суд вважає, що для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, передбаченої ст. 265 КЗпП України, посадові особи уповноваженого органу повинні довести належними та допустимими доказами факт допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.
У свою чергу, враховуючи вищенаведений суб'єктивний склад трудових правовідносин, для встановлення факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору, посадові особи відповідача повинні довести наявність трудових відносин між працівником та роботодавцем, яким, в даному випадку вважається ФОП ОСОБА_1 .
Таким чином, визначальним для вирішення спірних правовідносин у цій справі є наявність ознак трудових правовідносин між ФОП ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Як вбачається з матеріалів справи, висновки посадових осіб відповідача щодо використання ФОП ОСОБА_1 найманої праці без оформлення трудових договорів відповідно до чинного законодавства з п'ятьма найманими працівниками, на підставі яких прийнято оскаржену постанову, базуються на поясненнях вищевказаних осіб.
Разом з тим, суд вважає, що останні не доводять наявності саме трудових відносин між вказаними особами та позивачем, що є ключовою вимогою для притягнення особи до відповідальності, передбаченої ст. 265 КЗпП України.
Приєднані до матеріалів справи копії договорів про надання послуг доводять безпідставність висновків посадових осіб Головного управління Держпраці в Одеській області щодо залучення до роботи вказаних фізичних осіб без укладення трудових договорів, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 13.12.2019р. між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та ОСОБА_7 (виконавець) укладено договір про надання послуг №11, за умовами якого виконавець надає замовнику послуги - забезпечення фейс контролю під час карнавалу арт-бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в період з 13.12.2019р. по 14.12.2019р. (а.с. 30-32).
На підтвердження факту виконання умов вказаного договору надано до суду засвідчені копії: акту наданих послуг № 1 від 14.12.2019р. на загальну суму 300,00 грн., відомості на виплату готівки №ВЗП-000012 за грудень 2019 року (за вирахуванням утриманого ПДФО та військового збору) (а.с. 33, 58).
Позивач, пояснила, що при укладенні зі ОСОБА_7 договору №11 від 13.12.2019р. про надання послуг, вона ще не знала яким чином організувати доступ відвідувачів до закладу «ІНФОРМАЦІЯ_1»: чи буде достатньо використовувати послуги фейс контролю, чи доведеться приймати на роботу охоронця з набагато більшими посадовими обов'язками, ніж договірний обсяг відповідних послуг.
В подальшому наказом №6-П від 16.12.2019 р. ОСОБА_7 прийнято на роботу на посаду охоронця, про що в цей же день надіслано повідомлення до податкового органу (а.с. 34-34).
07.12.2019р. між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та ОСОБА_4 (виконавець) укладено договір про надання послуг, за умовами якого виконавець надає замовнику послуги з виконання функцій гардеробника, а саме допомогу з прийняттям та видачою верхнього одягу відвідувачів арт-бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в період з 13.12.2019р. по 14.12.2019р. (а.с. 37-39).
На підтвердження факту виконання умов вказаного договору надано до суду засвідчені копії: акту наданих послуг № 1 від 21.12.2019р. на загальну суму 1000,00 грн., відомості на виплату готівки №ВЗП-000002 за грудень 2019 року (за вирахуванням утриманого ПДФО та військового збору) (а.с. 33, 59).
13.12.2019р. між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та ОСОБА_5 (виконавець) укладено договір про надання послуг, за умовами якого виконавець зобов'язується надати послуги - організація роботи та технічне забезпечення музикальної роботи арт-бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в період з 13.12.2019р. по 14.12.2019р. (а.с. 41-43).
На підтвердження факту виконання умов вказаного договору надано до суду засвідчені копії: акту наданих послуг № 1 від 14.12.2019р. на загальну суму 400,00 грн., відомості на виплату готівки №ВЗП-000012 за грудень 2019 року (за вирахуванням утриманого ПДФО та військового збору) (а.с.44, 58).
13.12.2019р. між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та ОСОБА_6 (виконавець) укладено договір про надання послуг, за умовами якого виконавець зобов'язується надати послуги - організація роботи та надання танцювальних послуг в арт-барі «ІНФОРМАЦІЯ_1» в період з 13.12.2019р. по 14.12.2019р. (а.с. 45-47).
На підтвердження факту виконання умов вказаного договору надано до суду засвідчені копії: акту наданих послуг № 1 від 14.12.2019р. на загальну суму 300,00 грн., відомості на виплату готівки №ВЗП-000012 за грудень 2019 року (за вирахуванням утриманого ПДФО та військового збору) (а.с.48, 58).
Позивачем за результатами виконання вказаних договорів нараховано та сплачено ЄСВ., що підтверджується копією звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, надбавки, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за грудень 2019 року) (а.с. 49-66).
Крім того, позивачем за результатом виконання вказаних угод утримано та сплачено податок на доходи фізичних осіб, що підтверджується копією Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за 4 квартал 2019 року.
З проведеного порівняльного аналізу письмових доказів, суд дійшов висновку, що між позивачем та фізичними особами ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 були укладені цивільно-правові договори, а тому твердження відповідача щодо відсутності документального оформлення відносин є безпідставними.
Крім того, позивач пояснила, що ОСОБА_3 є постійним відвідувачем арт-бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 », куди приходить танцювати та жодних домовленостей між позивачем та ОСОБА_13 позивач не має. Зазначені обставини також були викладені позивачем у запереченнях на акт перевірки.
Суд зазначає, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи.
Отже, відносини, які виникають з цивільно-правового договору про надання послуг не є тотожними трудовим правовідносинам, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та виконавцем.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 26.09.2018 р. у справі №822/723/17, від 06.03.2019 р. у справі №802/2066/16-а.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що жодних аргументів щодо недійсності укладених договорів про надання послуг, як і наявності у взаємовідносинах між сторонами ознак, притаманних саме трудовому договору, відповідач не наводив.
Суд зазначає, що характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата зарплати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 Класифікатор професій, затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 р. № 327; обов'язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 29 КЗпП України при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством.
Факту наявності у позивача фактичних трудових відносин між позивачем та ОСОБА_3 також не доведено та не підтверджено належними доказами.
Дослідивши подані сторонами докази в їх сукупності крізь призму законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що відносини, які виникли між позивачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , не відповідали ознакам трудових відносин, оскільки не носили систематичний та триваючий характер, особи не підпорядкувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку, а їх метою був саме результат, а не власне праця працівника.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Разом з тим, відповідачем під час розгляду даної адміністративної справи не доведено достатніми та допустимими доказами те, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 перебували з позивачем у трудових відносинах.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно норм ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що для застосування фінансових санкцій, передбачених ст. 265 КЗпП України, необхідним є наявність в діях (бездіяльності) суб'єкта господарювання складу правопорушення, передбаченого абз. 2 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України.
У зв'язку з чим, враховуючи недоведеність належними та допустимими доказами факту скоєння позивачем таких порушень, суд вважає, що оскаржувана постанова є такою, що прийнята всупереч норм чинного законодавства, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що при прийнятті рішення суд дійшов висновку про задоволення позову, суд вважає за необхідне, з урахуванням приписів ч. 1 ст. 139 КАС України, стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6259,50 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд -
Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці в Одеській області (65044, м. Одеса, пр-т Шевченка, буд. 2; код ЄДРПОУ 39781624) про визнання протиправною та скасування постанови № ОД1388/1582/АВ/П/ТД-ФС від 23.01.2020р.,- задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці в Одеській області про накладення штрафу уповноваженими особами №ОД1388/1582/АВ/П/ТД-ФС від 23.01.2020р.
Стягнути з Головного управління Держпраці в Одеській області (65044, м. Одеса, пр-т Шевченка, буд. 2; код ЄДРПОУ 39781624) за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 6259,50 грн. (шість тисяч двісті п'ятдесят дев'ять гривень 50 коп.).
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя: Г.П. Самойлюк
.